Покарання

Розділ 25

Ще кілька днів пропливли крізь мене, не залишивши нічого особливого в душі. Про записку, звичайно, я нікому не казав, а самостійна спроба дізнатися правду нічого не дала. Її написати і залишити в мене в палаті міг будь-хто. Тому, я вирішив про це не думати.

До речі, через три дні потому, на мене чекала одна новина. Приємна вона була чи ні, важко сказати. Але ця новина принаймні змінила моє положення на заданій площині реальності. Я змістився кудись в інший бік. І відчував, що ця несподівана подія потягне за собою безліч інших подій — цілу лавину бурхливих явищ, що несподівано змінять моє існування. Власне, так в житті буває, коли до тебе стукає в двері новина (хороша чи погана не важливо), то приймаєш у гості ще декілька несподіванок, що можуть круто змінити твоє життя, тутешнє становище та відкрити нові горизонти попереду.

В той вітряний осінній день, коли я прогулювався парком і милувався пожовклим, засохлим листям на гіляках дерев, несподіванка прийшла, навіть не постукавши у двері. Нахабно, самовпевнено, егоїстично відкрила двері без стуку і вломилася у мій життєвий простір, мою домівку, де я надійно ховався від неприємностей та проблем. Непрохана гостя, без попередження зайшла у мій дім, залишивши за собою сильний порив холодного, крижаного, як лід вітру. Із цим приходом, я втратив останню надію на бодай малесеньку можливість переконатися, що я цілком нормальний.

Отже, гуляючи просторами свіжого повітря, я побачив того, кого ніяк не очікував побачити в такий час. До мене підійшов Пилип Пшеничний, який наче матеріалізувався несподівано з іншої галактики. Такий несподіваний прихід мене дещо здивував. Але я був задоволений його появою лише до того переломного моменту часу, поки не дізнався, як доля зіграла зі мною в шахи.

Пилип підійшов до мене і потис руку, не виказуючи жодного натяку на бодай найменше здивування мого місце перебування тут. Я здогадався, що йому повідомили усю прикру історію, що завела мене сюди.

— Пилипе, сподіваюся, ви мені допоможете. Я вже не знаю, як бути. Ці події, пов’язані із Долиною та загадковим селом Глибоководним мене зводять з розуму, — поділився я неприємним залишком страху, який останнім часом накопичувався та осідав у моїй душі темною сажею.

— Я зацікавився твоїм випадком, — мовив він через хвилину мовчання. — Трансперсональна психологія налічує багато випадків аномальних явищ серед пацієнтів. Щоб встановити точний діагноз, доведеться провести ще кілька сеансів гіпнозу. Можливо і регресивний також.

— Встановити діагноз? Але ж ви казали, що Долина — це моя реінкарнація. А лікар мені казав про деперсоналізацію особистості. У мене ніколи не було роздвоєння особистості. Тим паче, я не вірю у цю маячню і поводжу себе адекватно.

Пилип подивився мені в очі і я потупив свій погляд. Не зміг довго дивитися в його смілі, відчайдушні очі, які бачили набагато більше того, ніж міг бачити я коли-небудь.

— Заспокойся. Треба визнати, що деякі ознаки параноїдальних відхилень легкої форми у тебе виявлені. Але для більш точного та обґрунтованого висновку, потрібні додаткові результати, факти із глибин твоєї підсвідомості. Я особисто зацікавився твоїм випадком і вирішив присвятити цьому певну частину свого вільного часу. Розумієш? Тому сьогодні ми проведемо перший сеанс гіпнозу.

Така перспектива мене не дуже влаштовувала. Схоже, що Пилип перейшов на інший бік. Невже окрім Зоряни мені ніхто більше не вірить. Хоча, і дівчина сумнівається у правдивості моїх слів. Це дуже паскудне становище для мене. Я не хочу, щоб мене вважали не від світу цього.

— Остапе, я розумію, що коїться у твоїй душі. Якщо ти хочеш собі допомогти, то ми повинні працювати разом. Розповідай усі свої страхи, підозри та сумніви. Абсолютно усе. Я не вважаю тебе божевільним. Просто екстремальні ситуації та наркотики можуть блокувати людині частину свідомості, яка відповідає за раціональне мислення. І права півкуля мозку починає активніше працювати, вигадуючи не існуюче, видаючи бажане за дійсне. Тим паче, ти митець, а творчі люди мають ризик шизофренії та інших розладів. Що поробиш, за талант митець мусить розплачуватися. Проте, у тебе більше зіграли свою роль наркотики. Це в загальному розуміння. Але ти мусиш усе розказувати.

Я кивнув. І розповів про таємничу записку, що знайшов у себе в палаті. Навіть показав її. Пилип прочитав повідомлення кілька разів і задумливо подивився у вікно.

— Ти чув про криптомнезію?

Я зізнався, що не знаю такого слова.

— Це стан, коли людина не може згадати коли була подія увісні чи наяву, бачила вона фільм чи хтось їй розповідав. Тобто, забувається джерело інформації. Одна із причин криптомнезії — це вживання наркотиків. Зараз ця аномалія у психіці почала зустрічатися частіше.

— Але це не має жодного відношення до мене, — зауважив я.

— Можливо. Я просто думав, що ти цікавився такими речами, коли писав свої книжки. Та це не суттєво зараз. Отже, сьогодні проведемо перший сеанс. Може твоя підсвідомість дасть пояснення цим незрозумілим явищам, — на останок зауважив він.

Власне, я відразу був упевнений, що нічого хорошого цей сеанс не дасть. Проте, якась моя частина, перманентне внутрішнє «Я», хотіло, щоб я зумів розкрити усі таємниці та витягнути їх на світло об’єктивної істини. У всякому разі, усі розбіжності, ірраціональні події, почали мені набридати і було б непогано дати усьому цьому якесь достойне, розумне пояснення, що відразу принесе відповіді на усі мої запитання.

Що ж, напевно, таке пояснення було, інша річ, що воно мене не до кінця влаштовувало. Бо я не бажав знати усю правду. Отже, Пилип прийшов через кілька годин і провів сам сеанс. Я поринув у трансовий стан, пригадуючи деякі епізоди свого минулого, а потім зазирнув у світи, де існують паралельні, ймовірні інші життя. Себто, подорож була такою туманною та незрозуміло, що її важко передати у вербальній формі. До того ж, прокинувшись, я нічого не пам’ятав. Лише запис на диктофоні допоміг мені зібрати до купи усі розкидані фрагменти, що так надійно зберігалися у архівних файлах моєї підсвідомості — вимір, який досі не розкрили до кінця вчені усього світу.

Але, оскільки сеанс гіпнозу пройшов без особливих ексцесів, то це вже було нормальним явищем. Я приходжу у нормальний стан і нікого не бачу. Пилип з’явився лише близько восьмої години вечора із записом проведеного сеансу гіпнозу на аудіо плівці.

— Як результати сеансу? — відразу спитав я.

— Не дуже втішні. Взагалі є багато незрозумілих питань. Ти щось пригадав нове, досі невідоме?

Я лише знизив плечима.

— Гаразд. Я зараз ввімкну диктофон, а ти уважно прослухай запис. Може це допоможе тобі зрозуміти, що з тобою відбувається, — зауважив Пилип.

Далі я приведу дослівний аудіозапис, коли я відповідаю на запитання гіпнотерапевта без жодних коментарів, так би мовити з об’єктивної, незалежної точки зору.

Пилип: Остапе, хто така Долина?

Остап: Молода жінка років двадцяти п’яти… Живе у двадцять першому столітті…

Пилип: Хто вона така? Чим займається?

Остап: Працює програмістом. Це — моє майбутнє життя.

Пилип: Звідки ти це знаєш?

Остап: Просто знаю.

Пилип: Звідки ти це знаєш?

Остап: Це не можливо пояснити у вербальній формі.

Пилип: Гаразд. Коли Долина народилася?

Остап: Я не бачу… У двадцять першому столітті. Не можу побачити дату.

Пилип: Придивися до її життя. Де вона народилася? Що ти бачиш?

Остап: Долина народилася в сім,ї юристів. В селі Глибоководне.

Пилип: Де знаходиться це село?

Остап: Не знаю… Я не можу його розгледіти… Це віддалене від суспільства село. Люди вимирають. Батьки Долини працюють нотаріусами. Вони переїхали із села у місто.

Пилип: Як звуть батьків Долини? Прізвища?

Остап: Петро та Клавдія. Прізвище в обох Рільченко.

Пилип: Коли і де вони народилися?

Остап: Не бачу. Тут все темно…

Пилип: В якому році народилася Долина?

Остап: Дві тисячі… Чорт, я не можу зрозуміти…

Пилип: Що ти бачиш? Якого рівня життя вони досягли? Машини, авто?

Остап: Машини нові. Електромобілі. Сучасні комп’ютери розраховують усі необхідні проекти та приймають більшість рішень за людей. Розраховують теорію ймовірності того чи іншого майбутнього випадку.

Пилип: Ти сам хто такий?

(Остап ніби перевтілюється у Долини і починає говорити її голосом).

Остап: Я — Долина Рільченко.

Пилип: Долина, скільки тобі зараз років?

Остап: Двадцять п’ять.

Пилип: Коли ти народилася?

Остап: У рік, коли проголосили Дунаєнко президентом країни.

Пилип: Який це рік? Точна дата народження?

Остап: Я народилася у жовтні дві тисячі… е-е-е… чорт, не бачу…

Пилип: Хто такий Дунаєнко?

Остап: Колишній президент країни.

Пилип: В якому році відбулася його інавгурація?

Остап: Туман… Я нічого не можу розгледіти…

Пилип: Скажи точний рік свого народження?

Остап: Не знаю…

Пилип: Скільки років ти прожила? Від чого померла?

Остап: Сорок чотири. Померла від автокатастрофи.

Пилип: Долина, чого в тебе розвинена гідрофобія?

Остап: Я боюся води, бо тону, тону, тону…

Пилип: Ким ти була в минулому житті?

Остап: Я була… чоловіком… знаменитим письменником…

Пилип: Ти може розгледіти його?

Остап: Не бачу… Але я відчуваю його.

Пилип: Як ти померла у минулому житті?

(Плівка шипить і слова Остапа не вдається почути).

Пилип: Остапе, виходь на зв'язок. Повернися до свого реального життя. Остапе! ОСТАПЕ! ОСТАПЕ! ПОВЕРНИСЯ У СВОЮ РЕАЛЬНІСТЬ!!!

(Близько хвилини пауза).

Пилип: Ти хто такий?

Остап: Я — Остап Дорошенко.

Пилип: Пригадуй, ким ти був у минулому житті? Повернися назад і перевтілься у свою минулу реінкарнацію… (Через хвилину) Що ти бачиш?

Остап: Я бачу повного чоловіка.

Пилип: Хто він? Як його звуть?

Остап: Він… не знаю хто… Зовуть Пауло.

Пилип: Коли Пауло народився?

Остап: Тисяча дев’ятсот дванадцятого року.

Пилип: Де він народився?

Остап: В Бразилії.

Пилип: Пауло, виходь на зв'язок.

Остап: НЕ МОЖУ! Ш-Ш-Ш-Ш-Ш-Ш-Ш-Ш-Ш! ЦЕ НЕ Я!!!

Пилип: Пауло, ти мене чуєш? Що трапилося?

Остап: Я НЕ ВІДЧУВАЮ СЕБЕ… ПРИПИ НЕГАЙНО! ВІДЧЕПИСЯ ВІД МЕНЕ! ЧОГО ТИ ЛІЗЕШ В МОЮ ДУШУ?!

Пилип: Заспокойся! Остапе, повернися назад! Остапе, чуєш? Повернися у своє життя? В дві тисячі дев’ятий рік.

Знову дефект плівки. Голоси пропадають і нічого не чути, окрім шипіння.