Плутонія

БЕРІНГОВА ПРОТОКА

Через два дні, навантаживши вугілля, «Полярна зоря» обігнула Чукотський мис і ввійшла в Берінгову протоку, тримаючись ближче до материка Азії, де низькі гори круто спадали до морського берега або положисто збігали до широких долин, що йшли в глиб цієї сумної країни. Хоч був уже кінець травня, але всюди ще виднілися великі поля снігу, і тільки круті південні й південно-західні схили гір були цілком вільні від нього і вже зеленіли молодою травичкою або свіжими листочками на низьких, сланких кущах полярної верби й берези.

По зелених хвилях протоки часто клубочився туман, заступаючи далечінь. Небо постійно вкривалося низькими свинцевими хмарами, що посипали палубу або дощем, або снігом. З-за хмар іноді визирало сонце, що давало багато світла, але мало тепла. І під сонячним промінням негостинні береги крайнього північного сходу Азії втрачали свій безрадісний характер.

Коли туман розступався чи розвіювався під поривами вітру, що вкривав зелені хвилі білими баранцями, на сході можна було розглядіти рівний берег Америки, який ледве синів у далечині. Плаваюча крига зустрічалась чимраз частіше, але не суцільними масами, а невеликими полями або ж у вигляді красивих торосів, химерними обрисами яких захоплювалися люди, що не бували в північних морях.

Наближенню більш значного крижаного поля звичайно передувала поява смуги туману, тому капітани суден завжди мали можливість ухилитися в той чи інший бік, щоб не зіткнутися з крижинами. Але тут це ще не так небезпечно, як у північній частині Атлантичного океану, де можуть зустрітися айсберги, небезпечні для суден, бо ці крижані гори, які течією відносило на південь, поступово підтають у своїй підводній частині, внаслідок чого надводна частина набуває нестійкої рівноваги і гора від незначної причини — пориву вітру, пострілу, навіть голосного вигуку — може перевернутися і затопити судно, що рискнуло підійти до неї надто близько.

Береги здавалися мертвими: не видно було ні димку, ні людини або тварини. Тому велике було здивування наших мандрівників, які зібралися на палубі, коли з невеликої бухти, що раптом з’явилася за скелястим мисом, швидко виплив човен з одним гребцем, який посилено працював веслами, пливучи навперейми «Полярній зорі». Але коли він помітив, що корабель його випереджає, то почав кричати й махати хусткою.

Капітан подав сигнал уповільнити хід і прокричав у рупор, щоб човен плив до судна. Коли човен наблизився, то виявилось, що це чукотська байдара. Капітан, гадаючи, що якийсь чукча зупинив судно, щоб випросити собі спирту або тютюну, хотів уже гукнути «повний вперед». Але гребець, який був уже зовсім близько, закричав:

— Бога ради, візьміть мене на борт.

Машину застопорили, і байдара підпливла до борту. Спустили трап. Незнайомець швидко піднявся на палубу, зняв свою хутряну шапку з навушниками і, звертаючись до членів експедиції, радісно промовив:

— Дякую вам, тепер я врятований!

Це була росла, широка в плечах людина, з засмаглим лицем, голубими очима й скуйовдженою світлою бородою. Вітер розмітав його рудувате волосся, мабуть давно вже не стрижене. Він був одягнений по-чукотському і в лівій руці тримав невеликий, але, очевидно, дуже важкий шкіряний мішок.

Труханов підійшов до незнайомця, простягаючи руку, і сказав:

— Ви, очевидно, зазнали корабельної аварії?

При звуках російської мови обличчя незнайомця просяяло. Він швидким поглядом оглянув всіх членів експедиції, поставив свій мішок на палубу і почав по черзі потискувати всім руки, говорячи поквапно російською мовою:

— Яз радістю бачу, що ви мої земляки! Адже я росіянин, Яків Макшеєв з Єкатеринбурга. От щастя яке — і судно зустрів, і до росіян потрапив!

— Я відкрив на чукотському березі золоту копальню. Запаси харчів у мене вийшли і мимоволі довелося кинути її. Я пливу вже другий день на південь з надією добратися до населеного місця. Дайте мені, будь ласка, поїсти, я вже два дні живлюсь тільки морськими черепашками.

Труханов у супроводі інших мандрівників повів нового пасажира до кают-компанії, де йому запропонували холодну закуску і чай, щоб він трохи підкріпився, поки приготують обід.

Запихаючи за обидві щоки, Макшеєв розповів історію своїх пригод:

— Я за професією гірничий інженер і останнім часом працював на золотих копальнях в Сибіру та на Далекому Сході. Натура в мене непосидяча, люблю мандрувати, знайомитися з новими місцями, і коли минулого року я почув від місцевих жителів, що, за чутками, на Чукотці є золото, то вирішив податися туди на розшуки його. Правду кажучи, мене вабило туди не так золото, як бажання ознайомитися з цим віддаленим маловідомим краєм.

— У супроводі двох місцевих жителів, що зголосилися пристати до мене в компанію, я вирушив у дорогу і благополучно зійшов на чукотський берег, де мені незабаром вдалося знайти багате золотоносне розсипище і намити чимало золота. Запас продовольства у нас був обмежений, а я мав намір залишитися там ще на деякий час; тому я відіслав своїх супутників у найближче селище чукчів за продуктами, але вони досі не повернулись, хоч з того часу минуло вже понад місяць.

Коли Макшеєв закінчив своє оповідання, Труханов сказав йому, що «Полярна зоря» не торговельне судно і що, поспішаючи на північ, вони не можуть везти його в який-небудь порт.

— Ми можемо тільки передати вас на зустрічне судно, — закінчив він.

— Але коли ваше судно не торговельне, то чим же воно займається, куди воно прямує?

— Воно везе російську полярну експедицію, членів якої ви бачите перед собою, і йде в море Бофора.

— Ну що ж, доведеться мені, мабуть, до слушного часу поплавати з вами, якщо ви не захочете висадити мене, як Робінзона, на безлюдний острів! — засміявся Макшеєв. — Але я розповів вам, що в мене нічого немає, крім того, що на мені: ні білизни, ні пристойного одягу, нічого, крім презренного металу, який дасть мені змогу розрахуватися з вами.

— Про це не може бути й мови, — перепинив його Труханов. — Ми допомогли землякові викрутитися з біди й дуже раді цьому. Білизни й одягу у нас досить, ви майже однакові на зріст зі мною і такої ж комплекції!

Макшеєву дали вільну каюту, де він міг умитися, переодягтися і скласти своє золото. Увечері він був у кают-компанії, маючи вже зовсім інший вигляд, і розважав мандрівників оповіданнями про свої пригоди. Новий пасажир справив на всіх якнайприємніше враження, і, коли він пішов спати, Труханов звернувся до членів експедиції з запитанням:

— Чи не запросити нам його до свого товариства? Це, очевидно, енергійна, дужа й бувала людина з приємною товариською вдачею, яка буде корисна завжди при всяких обставинах.

— Так, і цілком культурна, незважаючи на своє важке життя в диких, малонаселених місцях, — зауважив Каштанов.

— Знає ескімоську мову, що може придатися на передбачуваній землі, яка, коли заселена, то ескімосами, — додав Громеко.

— Мабуть і справді запропоную йому взяти участь в експедиції з вашої спільної згоди, — закінчив розмову Труханов, — або краще зачекаю кілька днів, все одно йому діватися нікуди, і ми познайомимося з ним ближче.

Наступного ранку на прохання Макшеєва «Полярна зоря» звернула з свого курсу в гирло великої губи Св. Лаврентія, на північному березі якої була його золота копальня. Він хотів захопити своє скромне майно і, крім того, запропонував Труханову розібрати і повезти з собою невеликий будиночок, який, може, придасться експедиції під час зимівлі на шуканій землі. Цей будиночок з коморою складався з добре пригнаних одна до одної частин, і за кілька годин його можна було розібрати і навантажити на судно. «Полярна зоря» пристала до берега, і вся команда разом з пасажирами взялася за роботу. До полудня будиночок уже був навантажений на палубу, і судно продовжувало свій шлях на північ.