Плутонія

БРАНДЕР КАШТАНОВА

Захопивши з собою харчі, запасний одяг та набої на той випадок, якщо екскурсія триватиме кілька днів, Каштанов і Папочкін поїхали одним човном по річці вгору. Тому що глибина була невелика, а течія досить бистра, мандрівники замінили весла жердинами і впиралися ними в дно. Вузьке русло з обох боків обступали високі стіни лісу, часто хвощі, папороть і пальми, схиляючись над водою, майже сходились верховіттям, і річка текла під високим зеленим, перекриттям, крізь яке ледве пробивалося проміння світла.

Тут було темно й холоднувато. Човен тихо плив по воді і тільки чути було дзюрчання під його носом та скрип жердин, що ними впиралися в галькове дно.

У більш відкритих місцях зеленого коридора ширяли й бриніли бабки, глухо дзижчали великі жуки, а при слабких поривах вітру ледве шепотіло й шуміло велике листя пальм та віти папороті і м’яко шелестіли хвощі.

Через кілька кілометрів зелені стіни відразу розступилися і перед мандрівниками розгорнулася велика галявина, яку річка перетинала впоперек. Ґрунт її був вкритий дуже бідною й дрібною рослинністю — щітками жорсткої трави кількох видів.

— Чи не починається часом ця річка поблизу тієї ж групи вулканів, яку ми обстежили? — зазначив Папочкін.

— Можливо, і в такому разі нам не буде чого робити, — згодився з зоологом Каштанов. — Хоч велика кількість води в річці дає підстави сподіватися, що її верхів’я знаходиться значно далі, серед Чорної пустині.

Пропливши ще кілометрів з три впоперек галявини, дослідники побачили, що спереду, де річка вужчала, з одного берега на другий була перекинута досить товста колода.

Вона звисала так низько над водою, що човен не міг пройти під нею.

— Можна подумати, що це міст, який хтось зробив для себе через річку! — засміявся зоолог. — В усякому разі треба причалити до берега і зруйнувати цю перепону.

— Дивно, таки справді скидається на міст! — вигукнув Каштанов, коли вони підійшли до перепони і побачили, що вона складалася не з однієї колоди, а з трьох, акуратно покладених поруч.

— Правда, річка навряд чи могла так укласти ці стовбури! — погодився Папочкін. — Та коли це міст, то хто ж його збудував. Невже в цій юрській країні є люди? Це було б надзвичайно цікаво!

— В юрський час не було вищих ссавців, як ви знаєте. Навіть птахи були представлені тільки формами, перехідними до ящерів.

— Але ж не ящери влаштували міст!

— Ви забули про мурахів. Істоти, настільки розумні, що будують складні житла за певним планом, цілком можуть збудувати й міст, бо плавати не вміють і води бояться.

— Ваша правда! Он і житла цих клятих комах! — вигукнув Папочкін, показуючи на захід.

З цього боку справді було видно величезний мурашник, цілком такого ж типу, як і знищений мандрівниками.

За кілька хвилин мандрівники скинули в річку сухі і легкі стовбури хвощів і пішли до човна, щоб пливти далі. Але, на своє здивування, вони побачили, що в човен уже заліз непроханий пасажир — мурах, який обмацував їх речі, тоді як другий стояв на березі.

— Ого, ці чорти вже тут як тут, а наші рушниці в човні!

— Беріть ніж, спершу атакуємо того, що на березі. Я спереду, а ви забігайте ззаду.

Обидва побігли до комахи, яка, побачивши ворогів, стала в оборонну позу, притиснувшись до кущика. Каштанов відвернув її увагу, наступаючи з ножем, а в цей час Папочкін, нагнувшись через кущ, розрубав мураха надвоє.

Але він не помітив, як той мурах, що був у човні, швидко вистрибнув на берег і вп’явся своїми щелепами ззаду в його литку. Зоолог скрикнув від болю й несподіванки.

Каштанов, прибігши на допомогу, розрубав і цього мураха, але ледве звільнив від нього товариша; довелося розрізувати на кілька частин голову комахи, що вп’ялася щелепами в ногу.

Рана, заподіяна комахою через товсту шерстяну панчоху, була невелика, але отрута укусу швидко діяла, і нога почала горіти й дерев’яніти.

— Присядьте поки що на землю, я зараз дістану нашатирний спирт і бинти з похідної аптечки, — сказав Каштанов.

— Ні, ні, допоможіть мені зійти в човен, огляньтесь!

Галявиною до них швидко наближалося десятків зо два мурахів; ще кілька хвилин — і довелося б розпочати нерівний бій. Не гаючи часу, Каштанов взяв під руки зоолога, який ледве волік ногу, спустив його з укосу в човен, потім стрибнув сам, і з-під самого носа ворогів, що вже підбігли до берега, відіпхнув човен.

Продовжувати екскурсію годі було й думати: один гребець лежав безсилий на дні човна і стогнав від болю, а стривожені мурахи могли переслідувати човен, що дуже повільно плив проти течії, і не давати йому пристати до берега. Тому Каштанов, не довго думаючи, повернув човен за водою і взявся за весла. Він намагався триматися середини річки, щоб уникнути нападу комах. Папочкін ледве роззув поранену ногу, дістав нашатирний спирт і бинт; нога вже розпухла, почервоніла, і кожен рух викликав сильний біль.

Через півгодини човен наблизився до краю лісу, що облямовував галявину з півночі і відмежовував її від моря. Ворогів уже не було видно, і Каштанов вирішив зупинитися, щоб зручніше влаштувати пораненого. Він розіслав плащі на дні човна і поклав на них Папочкіна. Потім вийняв запасну сорочку і, змочивши її водою, поклав як охолодний компрес на поранене місце. Це полегшило біль, і зоолог задрімав. Відпочивши трохи, Каштанов поплив далі.

Перед початком зеленого коридора річка робила невелике коліно. Коли човен обійшов його, Каштанов спереду побачив картину, яка примусила його здригнутися. Швидким рухом весла він пригнав човен до берега і, вчепившись за кущі, зупинив його і сховав від поглядів ворогів.

Вороги були близько. Кілька десятків їх метушилося на лівому березі біля самого початку коридора; вони перегризали стовбури хвощів, що росли над водою, і кидали їх у річку, споруджуючи перепону, через яку човен не міг пройти. Було очевидно, що вони хотіли перегородити своїм двоногим ворогам шлях відступу до моря. Становище ставало скрутним: один Каштанов і поранений зоолог не могли пробитися через перепону, яку оберігали численні комахи. «Один укус під час нерівної боротьби з ними, — подумав Каштанов, — і він стане безпорадним, як і Папочкін».

«Повернути назад і проштовхуватися проти води? Але й там мурахи раніше чи пізніше можуть напасти; і все одно річка залишається єдиним шляхом, щоб утекти з їх володінь. Треба пробитися за всяку ціну. Можливо, їх злякають постріли. А якщо ні? Всіх не переб’єш, вони поховаються в лісі, а коли я заходжуся руйнувати перепону, вони нападуть цілою навалою», — думав Каштанов.

У цьому безпорадному становищі у Каштанова раптом виникла думка, яка здавалося, обіцяла цілковитий успіх, якщо її швидко перетворити в діло. Мурахи, зайняті роботою, ще не помітили човна, що притиснувся до берега серед кущів. Тим-то Каштанов, уникаючи різких рухів, почав потихеньку відтягати човен назад, проти течії, чіпляючись за кущі, щоб вийти за поворот русла, де берег зовсім закривав його від комах. Тут починалось узлісся, де багато було сухих стовбурів хвощів і взагалі сушняку. Причаливши до берега і прив’язавши човен з сплячим у ньому зоологом, Каштанов стягнув у річку кілька товстих стовбурів, нашвидку скріпив їх гнучким пруттям хвощів і потім на цей пліт наклав величезну купу стовбурів, стеблин і хмизу, перекладаючи сухий матеріал зеленими гілками хвощів та стеблами тростини.

Коли купа була готова, Каштанов повернувся в човен і тихенько поплив за водою, а пліт, прив’язаний до довгої жердини, штовхав поперед себе, ховаючись за ним від поглядів ворога. За поворотом річка текла зовсім прямо до того місця, де мурахи споруджували перепону, яка була ще метрів за сто. Підтягнувши пліт до човна. Каштанов підпалив купу і поплив далі, як і раніше штовхаючи пліт поперед себе. Вогонь поступово розгорявся, охоплюючи горючий матеріал, а з зелені, прокладеної шарами, пішов густий чорний дим.

Коли човен і пліт були на сотню кроків від перепони, Каштанов пустив пліт за водою, а сам взявся за жердину, щоб затримати човен посеред річки. Велетенське вогнище попливло до перепони і зупинилося перед нею, оповиваючи клубами їдкого диму і язиками полум’я комах, що працювали там. Частина мурахів, обсмалених або оглушених, попадала у воду, а решта втекла на берег і збилася купою, вражена небаченим видовищем. Тоді Каштанов зарядив двостволку дрібною картеччю і почав частувати мурахів, підпливаючи чимраз ближче до них, цілим рядом пострілів. Тріск страшного, небаченого вогню, язики полум’я, клуби диму, безперервні постріли, які вражали комах, справили на них таке враження, що вцілілі й легко поранені кинулися тікати. Від палаючого плоту зайнялася й перепона, що наполовину складалася з сухих стовбурів, і поки гриміли постріли, вогонь охопив усю її середню частину.

Переконавшись, що ворог утік, Каштанов причалив до берега біля самого пожарища, докінчив ножем поранених мурахів, а після того взявся знищувати перепону, кидаючи палаючі сухі і димлячі зелені стовбури у воду. За чверть години перепона зникла, і вогнище, догоряючи на плоту, попливло далі річкою, а слідом за ним, не намагаючись його випередити, плив човен з людиною, яка перехитрила своїх численних і розумних ворогів.

За водою в цьому зеленому коридорі човен плив швидше, і незабаром попереду в просвіті вже з’явилася блакить морської гладіні.

Наближаючись до гирла річки, Каштанов почув постріли, гавкіт Генерала і крики товаришів. Він наліг на весла, через кілька хвилин пристав до берега і з рушницею в руках кинувся до місця стоянки.