Плутонія

НАДСТРАХОВИЩА

Так минула половина дня, і гребці почали поглядати вже на берег, шукаючи місце з паливом для привалу на обід. Вранці вони знову наловили багато риби і тепер збиралися смажити її.

— Он спереду на березі якісь купи колод, — вигукнув, нарешті, Макшеєв.

Спрямували човни так, щоб поступово наблизитися до берега, і налягли на весла, сподіваючись на смачний сніданок. Але коли колоди були ще за сотню метрів, Каштанов, придивившись пильніше, сказав:

— Це зовсім не купи колод, а якісь тварини величезних розмірів, мертві або сплячі.

— Обережніше, тримайте далі від берега! — крикнув Макшеєв, помітивши, що купи ворушились.

Човни зупинилися кроків за двісті, і гребці з здивованням і з жахом дивилися на берег, на якому лежали одне біля одного, простягтись на піску, чотири якихось страховища. Тулуби їх здіймалися над пляжем, наче довгі горбки метрів по чотири заввишки. Вздовж спини йшов вузький і плоский гребінь, але без щитів і шипів, як у стегозавра, а зовсім гладенький і, мабуть, голий. Боки тварин були піщано-жовтого кольору з довгими і вузькими темними поздовжніми смугами, а тому здалека справляли враження купи колод, накладених одна на одну.

Навіть з такої близької віддалі важко було повірити, що це не чотири штабелі колод, а страхітливі тварини, завдовжки не менш як п’ятнадцять-вісімнадцять метрів. Але ці штабелі здимались з боків при диханні, іноді здригалися, а хвости ворушились у воді, здіймаючи брижу на її дзеркальній поверхні.

— Як би примусити їх встати? — промовив Папочкін. — Треба ж розглянути їх як слід і сфотографувати.

— Кілька розривних куль неважко послати в ці туші, — зазначив Макшеєв, — але чи не закінчиться це дуже погано для нас? Якщо страховища роз’яряться і кинуться сюди, вони нас проковтнуть в одну мить.

— А хижаки це чи травоїдні? — поцікавився Громеко. — Що це велетенські ящери, в цьому сумніву немає.

— Я гадаю, що це не хижаки, — сказав Каштанов. — Таких величезних розмірів хижаки ніколи не досягали. Для них треба було б надто багато тваринної їжі, а природа з цього погляду додержує певної економії. Пригадайте, що всі найбільші тварини теперішнього часу, як слони, носороги, бегемоти, кити, — не хижаки.

— Ну, в такому разі можна пополювати на них! Гляньте, скільки м’яса: можна нагодувати цілий батальйон! — промовив ботанік, хапаючись за рушницю.

— Заждіть трохи, — попередив його Каштанов. — Хай вони навіть не хижаки, але розлютувати їх навряд чи буде розсудливо: вони можуть кинутися на нас і потопити наші човни, як шкаралупиння.

— А якщо вистрелити в повітря або послати в них заряд дробу, щоб вони сполошилися? — не вгавав Громеко. — Дріб тільки полоскоче цих велетнів.

— Ну, добре, тільки підпливемо спершу так, щоб бути проти них, але хоча б за сто метрів від берега. Якщо ці тварини сухопутні, то вони так далеко у воду не полізуть.

Коли човни опинилися проти страховищ, які й далі лежали собі спокійно, Громеко послав у них подвійний заряд дробу. Дріб або звук близького пострілу, що відбився луною від стіни лісу, примусив тварин схопитися на ноги.

Страховища якось дивно замотали своїми довгими шиями, що закінчувалися голівкою, напрочуд маленькою порівняно з величезним тілом, хоч і досягали вони сімдесяти п’яти сантиметрів у довжину, а потім важкою риссю, незграбно перевалюючись, побігли понад берегом. Ноги в них були короткі й слабі порівняно з масивним тілом.

— Я думаю, що це бронтозаври — найбільш травоїдні ящери верхньоюрського часу, що швидко зникли на землі через свою незграбну організацію і відсутність захисних органів, — сказав Каштанов.

— Хто ж міг нападати на цих велетнів? Адже вони мають не менш як п’ятнадцять-вісімнадцять метрів завдовжки, більш ніж чотири метри заввишки, — поцікавився Макшеєв.

— І незважаючи на ці розміри, хижакові, наприклад цератозаврові, зовсім пусте перегризти шию такому страховищу, не кажучи вже про винищення його яєць і малят.

— Вони і в Плутонії, мабуть, нечисленні! — зауважив Папочкін.

— Ми вже бачили багато ігуанодонів, птеродактилів, іхтіо— і плезіозаврів, а цих зустрічаємо вперше. А тому що страховища виявили себе полохливими, то я пропоную підпливти ближче до берега, щоб фотографія вийшла трохи більша.

Ящери побігли на захід, тобто в ту ж сторону, куди пливли наші мандрівники, і, відбігши з півкілометра, зупинилися. Тому через короткий час човни, наблизившись до берега, опинилися знову проти них. Папочкін зробив два знімки і, приготувавшись до третього, попросив ботаніка вистрелити, щоб сфотографувати тварин під час незграбного їх бігу.

Цього разу заряд дробу, випущений у ящерів з близької віддалі, дав інший результат. Замість того, щоб тікати далі понад берегом, страховища, штовхаючи одне одного, кинулись у воду, здіймаючи величезні хвилі і цілі фонтани бризок, які долітали до необережних мореплавців. Громеко, який стояв у човні і був облитий водою від голови до ніг, втратив рівновагу і шубовснув у море з рушницею в руках; Папочкін ледве встиг сховати апарат під свою куртку, самовіддано підставляючи голову під холодний душ. Каштанов і Макшеєв, які сиділи на кормі і, на щастя, не випустили весел з рук, докладали всіх зусиль, щоб утримати човни проти хвиль, які набігали одна за одною, і не дати їм залити й потопити себе.

Якби ці велетні пішли прямо на човни, загибель мандрівників була б неминуча. Страховища своїми велетенськими тілами зім’яли б і потопили б мандрівників з усім майном, бо там, де вони зупинилися, було більш як два метри завглибшки. Але ящери побігли навскіс, ніби не помічаючи переслідувачів, і зупинились, коли вода вкрила їх тулуби і значну частину шиї. Над поверхнею схвильованого моря видно було тільки чотири потворні голови, що поверталися в різні боки і ніби намагалися роздивитися дивних ворогів чи усвідомити собі причину переполоху.

В цей час Громеко виринув і підплив до човнів, віднесених хвилями трохи в бік від місця аварії. Падаючи, він не випустив своєї рушниці і тепер тримав її над головою, ухопившись за борт човна, поки товариші не прийшли йому на допомогу і не витягли з води.

Він промок, звичайно, до рубця. Намокло все, що було в його численних кишенях, — записна книжка, годинник, медичний набір, кисет з тютюном, а крім того, згубив люльку і лаяв винуватців пригоди.

— Треба пристати до берега, — сказав він нарешті, виливши весь запас обурення. — Хоч Плутон гріє добре, але коли не витерти зараз же інструмент і не висушити записної книжки біля вогнища, вони поржавіють, а всі мої записи загинуть.

— А бронтозаври? — злякався Папочкін. — Ми розташуємося на березі, а вони вилізуть з води і захочуть познайомитися з нами ближче.

— Ну, що ж, ви тоді сфотографуєте їх з близької віддалі.

— Щиро дякую! Якщо вони захочуть побавитися на місці нашого привалу, то нам доведеться тікати в ліс і лізти на дерева…

— Я гадаю, — зазначив Каштанов, — що ці тварини дуже полохливі і не відзначаються розумом. Вони для нас не небезпечні, якщо ми не будемо такі необережні, як були щойно. Причалимо, займемося нашим сніданком і спостерігатимемо за ними.

Зійшли на берег, зібрали палива на узліссі і почали готувати сніданок, недовірливо поглядаючи в бік бронтозаврів. Останні все ще стояли у воді на тому ж місці, не наважуючись вилізти на сушу.

— Ці тварини, очевидно, не вміють плавати, — сказав Папочкін. — Вони тікають у воду від своїх сухопутних ворогів і, поки ми не поїдемо, не вилізуть на берег.

Поки смажилась риба, Громеко розіслав на піску свій одяг і білизну, щоб проміння Плутона висушило їх, а сам у костюмі Адама заходився чистити інструменти і просушувати записну книжку. Поснідавши, полежали на піску, спостерігаючи за ящерами, які не рухалися з місця, а потім усі попливли понад берегом у тому ж напрямі. Через кілька кілометрів південний берег почав помітно відхилятися на південь, але довгий вкритий лісом мис, що лежав попереду, заступав вид у цю сторону. Коли його обійшли, то виявилося, що сподіванки на те, що море піде далеко на південь і дасть можливість пливти човнами далі, в глиб Плутонії, не справдилися. Море утворило тільки велику затоку і за кілька кілометрів видно було її берег.

Тому що в затоку з півдня могла впадати чимала річка, то вирішили пливти в цьому напрямі. За годину досягли південного берега і пересвідчились, що тут справді є річка, але невеликих розмірів. Проте в одному човні можна було спробувати зробити екскурсію в глиб країни, яку в цьому місці від морського берега заступала стіна лісу. Тим-то місце для стоянки вибрали біля гирла річки. Вирішили, що екскурсію зроблять тільки двоє, а двоє залишаться біля намету. Сумний досвід на березі моря Ящерів показав, як небезпечно залишати майно під охороною самого Генерала. Мурахи могли бути і в цій місцевості південного берега, досить віддаленій від знищеного мурашника.