Оглянувши місцевість, Каштанов і Макшеєв повернулися до своїх товаришів, щоб обміркувати дальші кроки.
— Напасти на сплячих мурахів не важко, — сказав Каштанов, — але чи буде це доцільно — не знаю. Адже нам невідомо, в якій частині цієї величезної споруди складені наші речі. Ми легко можемо заблудитися в лабіринті ходів.
— Всередині, мабуть, темно, а в нас немає ні свічок, ні ліхтарів, — зазначив Папочкін.
— Можна зробити факели, я бачив у лісі смолисті дерева, придатні для цієї мети, — сказав Громеко.
— Ідучи з вогнем, ми, безумовно, розбудимо мурахів і зазнаємо нападу, який повинен закінчитися сумно для всіх нас, — промовив Макшеєв.
— Так, їх повинні бути сотні, якщо не тисячі, і скільки б ми не знищили їх пострілами та ножами, кінець кінцем нас все-таки загризуть, або зажалять на смерть.
— Але що ж нам робити? — пробурмотів Каштанов. — Ми не можемо відмовитися від своїх речей, вони необхідні нам, щоб повернутися назад.
— А якщо підпалити мурашник з одного боку? Мурахи почнуть рятувати свої запаси, а отже, й наші речі, і витягнуть їх назовні.
— Передусім, вони рятуватимуть своїх личинок і ляльок, а речі можуть за цей час згоріти. Та коли вони навіть і встигнуть винести речі, то нам все-таки доведеться віднімати їх силою.
— Чи не викурити нам мурахів димом, а тоді, як вони залишать своє житло, піти за речами?
— Цей план уже кращий, але в ходи, наповнені димом, ми самі не зможемо проникнути, а коли дим розійдеться, мурахи теж можуть повернутися.
— Становище, здається, залишається безпорадним!
Ось що, — запропонував Макшеєв, — я ляжу поблизу мурашника і вдаватиму мертвого. Мурахи потягнуть мене в своє житло, і там я, можливо, зумію дізнатися, де лежать наші речі, а наступної ночі встигну винести їх надвір.
— Цей план надто рискований, — заперечив Каштанов. — Мурахи можуть вас потягти не цілком, а роздерши на шматки. Але припустімо навіть, що вони потягнуть вас цілим і не вмертвлять, то як же ви в темряві, та ще бувши трупом, зумієте орієнтуватися в лабіринті ходів, щоб потім знайти вихід надвір.
— Я візьму в кишеню клубок ниток і, випускаючи поступово нитку, зумію по ній вибратися, як Тезей по нитці Аріадни з лабіринту.
— Добре, якщо мурахи не помітять цього і не почнуть підбирати вашої нитки. А чи є у вас нитки?
Клубка ні в кого не було, і цей рискований план теж був забракований. Усі сиділи, повісивши голови, придумуючи нові плани, які теж доводилося відкидати, як нездійсненні.
Ось що я придумав, — сказав Каштанов, — треба отруїти або оглушити мурахів отруйними газами, щоб вони заціпеніли на певний час, за який ми можемо знайти наші речі в мурашнику. Такими газами є: хлор, бром і сірчистий газ. Отже, нам треба передусім знайти матеріал для виготовлення достатньої кількості газів. Хлор можна добути з кухонної солі, яка є в морі. Бром, певно, є в золі водоростей, що ростуть у цьому морі, але добути їх буде ще важче, ніж хлор. Найлегше було б виготовити сірчистий газ, якщо ми тільки знайдемо сірку, сірчаний колчедан або іншу сірчисту руду. Свинцевий блиск ми вже бачили в ущелині птеродактилів, можливо він знайдеться й тут, у скелях височини.
— Але ж, щоб знайти матеріал і виготовити газ, потрібний чималий час! — сказав Макшеєв.
— Що ж робити! На кілька днів нам вистачить наявних зарядів для добування їжі. Краще підготувати спосіб найбільш вірний, рисковані способи залишаться в нас про запас на випадок крайньої потреби.
— Отже, нам треба забиратися звідси, нічого не зробивши з грабіжниками.
— Краще піти, поки мурахи нас не помітили, і не викликати в них підозри поквапними спробами. Якщо ми їх стривожимо, вони стануть ще обережніші, розставлять варту біля входу, обшукуватимуть місцевість навколо і утруднять нам дальші кроки. Адже ми ще не знаємо, на якому рівні розвитку стоять ці царі юрської природи.
Усі погодилися з Каштановим, хоч і сердилися, що доводиться відмовитися від негайної розправи над грабіжниками. Вирішили повернутися до піщаних дюн і понад руслом дістатися височини, де пошукати сірки або сірчистих руд.
Мандрівники пройшли до русла понад узліссям; ніяких тварин, навіть комах не було видно, — очевидно, мурахи систематично полювали на всяку дичину навколо мурашника. Тільки зрідка над пустирем пролітав який-небудь ящер, поспішаючи далі. Русло тягнулося понад краєм пустиря, а трохи далі вгору врізувалося в піщані горби, пролягаючи в досить глибокій долині. Тут по обох берегах росли кущі, невеликі хвощі, солодка тростина, папороть. Вгору цією долиною мандрівники посунулися ще на кілька кілометрів і потім вирішили добре відпочити після тривог і переходів, що тривали цілу добу. Води в струмку було вже багато, а тінь пальм і хвощів вабила до себе. Скип’ятили чай, повечеряли жовтком яйця, що лишився в запасі, і спокійно виспалися. Але потім поява мурахів поблизу примусила поспішити з сніданком, щоб швидше відійти подалі від мурашника і не виявити його мешканцям своєї присутності.
Через кілька кілометрів піщані схили долини поступилися місцем скелястим, бо русло почало врізуватися в столову височину. Шукаючи сірчисті руди, Макшеєв і Каштанов крок за кроком оглядали скелі — один на правому, другий на лівому схилі, що, зрозуміло, сповільнювало рух. Папочкін і Громеко залишалися поблизу русла, з рушницями напоготові, щоб здобути яку-небудь дичину або відбити напад ящерів чи мурахів. Але останніх не було, місцевість поступово ставала дедалі пустиннішою, навіть понад струмком дерева й кущі росли вже рідше, і тільки вузька смуга трави та солодкої тростини всюди ще облямовувала його береги. Наявність тростини дуже радувала мандрівників, бо вона залишалась їх єдиною поживою в цій пустині.
Із тварин вони зустрічали тільки величезних бабок, що ширяли над водою, та інколи птеродактиля, який ганявся за цими комахами. Повітря було зовсім спокійне, проміння Плутона палило немилосердно у вузькій долині, голі схили якої були нагріті, наче піч, і тільки близькість води, якою можна було постійно вгамовувати спрагу та змочувати голову, підтримувала мандрівників і давала їм змогу рухатися вперед.
Шукання сірчистих руд поки що були невдалі.
Привал для обіду зробили на березі струмка, скип’ятили чай, посмоктали солодкої тростини і поділили останній сухар.
— Увечері нам доведеться покуштувати бабку або підстрелити птеродактиля! — сумно сказав Папочкін, збираючи останні крихти сухаря.