Плутонія

ПОЛЯРНА ТУНДРА

Надвечір льодова рівнина перетворилась на льодові ували. Рідкий туман плив у повітрі, майже не заступаючи червонуватого сонця, що залишалось у зеніті, ніби глузуючи з мандрівників, які й далі з здивованням дивилися на нього.

Наближався час зупинитися на ночівлю; на льодовому гребені це було не дуже зручно. Хоч місця було досить, але вода далеко внизу, і спускатися до неї гладеньким льодовим укосом було неможливо. Тому продовжували їхати з надією знайти відповідніше місце, тим більше, що спереду крізь туман видно було якусь темну рівнину.

І ось годині о сьомій вечора льодові ували понижчали і плоскими білими язиками, ніби велетенськими фестонами, облямовували цю темну рівнину, в яку струмки врізалися неглибокими руслами і текли далі в плоских болотистих берегах. Нарти, що з’їхали з льоду, одразу зупинились на липкій, голій землі; собаки висолопили язики і не хотіли везти. Всі зіскочили з нарт — останній кілометр їхали вже в напруженому чеканні нового сюрпризу, що його готувала їм ця Земля Нансена у вигляді безсніжної рівнини.

Ніби змовившись, люди нахилялись, розглядаючи й мацаючи руками цю довгождану землю після стількох днів, проведених на снігу і кризі. Земля була буро-чорна, просякнута водою, липка, але не зовсім гола, а вкрита прим’ятими стебельцями дрібної пожовклої травички з покривленими сланкими гілочками низького чагарника, позбавленого листя. Нога загрузала в землю сантиметрів на чотири, і з-під підошви струмочками й фонтанчиками Випорскувала жовта вода.

— Як це вам сподобається? — пробурмотів Каштанов. — Під 81° північної широти сніг зникає, тепло, як у Фінляндії, гола земля і сонце в зеніті!

— Невже доведеться ставити юрту в цьому болоті? — сумно запитав Папочкін.

— Це не болото, а північна тундра, — пояснив йому Макшеєв.

— Від цього не легше, що тундра, — зазначив Боровий. — Собаки не хочуть везти нарт, а ночувати в грязюці справді не дуже приємно. Краще вже повернутися на лід!

Всі почали озиратися навкруги з надією побачити більш сухе місце.

— Он там, я думаю, буде добре! — вигукнув Громеко, показуючи вперед, де над чорнобурок» рівниною підносився плоский горб, приблизно за кілометр від краю льодових язиків.

— Але як ми туди дотягнемося?

— Нічого, доплентаємося, допомагатимемо собакам!

— Спробуємо надіти лижі, щоб менше грузнути.

Справді, на лижах йти було легше. Собаки потихеньку тягли полегшені нарти, що їх люди ззаду підштовхували палками від лиж. За півгодини дісталися горба, що здіймався метрів на вісім над рівниною і був сухим і зручним місцем для ночівлі. На ньому серед пожовклої торішньої трави пробивалися вже свіжі зелені пагони, а приземкуватий чагарник наливав бруньки.

На вершині горба поставили юрту, а нарти і собак розмістили нижче на схилі. Ззаду, на півночі, білів рівним, високим валом край льодів, що йшов в обидві сторони за горизонт. Спереду чорно-бура рівнина вже набирала зеленуватого відтінку.

Кроків за п’ятдесят від горба між грузькими берегами тихенько протікав широкий струмок. Туман клубочився над рівниною. Червонувате сонце, що час від часу з’являлося, як і раніше, стояло в зеніті, хоч годинник показував уже пів на дев’яту вечора. За цей день відмахали п’ятдесят кілометрів.

Поки Боровий кип’ятив воду, інші висловлювали здогади, яку температуру кипіння покаже інструмент після такого очевидного довгого спуску.

Одні стояли за 125, інші за 115°. Макшеєв навіть бився об заклад з Папочкіним.

— Ніхто з вас не виграв! — сказав метеоролог, коли спостереження закінчилось. — Термометр показує тільки 110°.

— Все-таки я був ближче до істини, — сказав Макшеєв, — я стояв за 115°.

— А чи не думаєте ви, що краще буде потрощити всі ці непридатні інструменти? — жовчно запитав Боровий.

— Ви справді надто берете до серця незрозумілі фокуси атмосферного тиску, — заспокоював його Каштанов, — ніби вважаєте себе відповідальним за них!

— Не в цьому справа, а в тому, що інструмент стає непридатним, навіщо ж його тягти!

— Тепер він може бути непридатним з невідомої для нас причини, але при дальшій подорожі, очевидно, знову стане нам у пригоді.

Після вечері радилися про дальший хід подорожі. Якщо безсніжна тундра простягається й далі на північ, як це не дивно, то чимала частина спорядження стає не тільки некорисною, а навіть шкідливою, що гальмуватиме швидкість руху, а саме: лижі, нарти, собаки та запас корму для них, зайвий теплий одяг, значна частина спирту і навіть сама юрта. При теплій погоді, що встановилася тут, можна було б задовольнитися легким наметом, що є в запасі, а паливо довелося б збирати в тундрі.

Тому вирішили зробити на горбі дньовку і послати без речей дві партії в різні сторони, щоб виявити характер місцевості та умови пересування, які чекають на експедицію. Після цього можна було залишити в складі на горбі все зайве, що буде потрібне тоді, як повертатимуться назад льодами.