НЕЗВАНИЙ ГІСТЬ

Коли мисливці підійшли так близько, що на горбі можна було розпізнати не тільки юрту, а й силуети людей і собак, Каштанов сказав своєму супутникові, який не мав такого гострого зору і слуху:

— А в таборі у нас щось діється недобре — люди бігають, собаки лементують.

Обидва зупинились, щоб прислухатися. Справді, звідти ясно чулося несамовите гавкання собак, а потім пролунав постріл, другий, третій.

— Чи не напали бува мамонти або інші викопні тварини? Я тепер ладен повірити! — сказав зоолог.

— Біжімо швидше, може, наша допомога дуже потрібна.

Вони побігли, наскільки це було можливо при їх ноші і втомі. Біля підніжжя горба залишили лижі та хобот і миттю збігли нагору.

Собаки поривались і гавкали на припоні, в юрті нікого не було. Але на протилежному схилі Каштанов і Папочкін побачили темну масу, біля якої стояли Боровий і Іголкін з рушницями в руках.

За одну мить Каштанов і Папочкін опинилися біля своїх товаришів.

— В чому справа, що трапилося?

— А ось полюбуйтесь, — відповів схвильований Боровий. — Цей дивний звір напав на собак чи собаки напали на нього. Ми сиділи в юрті і не бачили початку сутички — одне слово, поки ми вибігли з рушницями, він затоптав у нас двох собак! І от ми, щоб припинити це заняття, послали йому пару розривних куль у черево, і в нього стався смертельний розлад шлунка.

Іголкін відвів собак, що крутилися навколо забитого звіра, і три мандрівники почали розглядати його. При першому погляді на голову Каштанов і Папочкін в один голос вигукнули:

— Та це носоріг!

— Носоріг, тут, на полярному материку? — недовірливо сказав Боровий. — Правда, він дуже скидається на носорогів, яких я, між іншим, бачив тільки на малюнках. Але все-таки чи може бути тут, у тундрі, тварина, батьківщина якої під тропіками? Не можу цьому повірити!

— А ви повірите, — перебив Каштанов, — що ми щойно полювали на мамонтів, тих мамонтів, яких досі вважали тільки викопними тваринами, що існували десятки тисяч років тому?

— Змилосердьтеся! — заволав Боровий. — Не жартуйте так жорстоко. Я боюсь за свій розум. Все, що ми бачимо за останні дні, таке незвичайне, протиприродне! Мені просто здається, що я бачу це уві сні або ж з’їхав з глузду!

— Та заспокойтесь, мій друже! — сказав Каштанов, схопивши Борового за руку. — Ми всі хвилюємося. Ми теж вражені тим, що бачимо за цей час. Все це дивно, поки що ми не можемо цього пояснити, але протиприродного в природі не буває! Згадайте, що ми на далекому полярному материку, глибоко втисненому в поверхню нашої планети, відрізаному широким поясом льодів від іншої суші. На такому материку повинні бути своєрідні фізичні умови, завдяки яким продовжує існувати мамонт, що давно вже вимер в інших країнах. Чому ж не міг зберегтися і його сучасник-носоріг?

— Африканський або індійський носоріг у полярній тундрі?

— Та не африканський, а сибірський, довгошерстий, що жив у Сибіру в тундрах разом з мамонтом.

— Ось як! Я не знав, що й такі носороги існували. Але чому ж ви думаєте, що це не африканський?

— А ось гляньте! У нього довга бура шерсть, тоді як носоріг тропічних країн голий; розміри його більші, ніж у представників цього роду ссавців, що тепер живуть; передній ріг величезних розмірів і сплюснутий з боків.

Побачивши, що Каштанов і Папочкін так спокійно ставляться до цієї дивної пригоди, Боровий теж заспокоївся і запитав:

— А де ж мамонт, на якого ви полювали?

— Не могли ж ми притягти його на собі сюди! — засміявся Папочкін. — Ми забили його досить далеко звідси, в тундрі. Там було маленьке стадо на чотири голови, і нашому геологові здалека здалося, що це крутобокі базальтові горби! Але потім — о жах! — ці вулканічні горби почали бродити по тундрі, ха-ха-ха! До речі, де наш хобот? Ми принесли тільки хобот і хвіст. Не попсували б його собаки. Ходімо за ним!

Фотографування, вимірювання і опис носорога забрали більш як три години. І тільки після цього дослідники подумали, що пора відпочити. Снідаючи, вони згадали про двох товаришів і стривожилися, що їх так довго немає.

— З цим сонцем, що вічно стоїть у зеніті, рішуче втрачаєш будь-яке уявлення про час, — бурчав Боровий. — Вранці, опівдні, увечері — все те ж саме! День здається безконечним.

— Він тут справді безконечний, якщо сонце залишається в одному пункті небосхилу, — підтвердив Каштанов,

— Минулої, так званої, ночі світло все-таки послабло, — зауважив метеоролог. — Хоч ви схильні були пояснити це туманом, що погустішав, але я виходив з юрти приблизно опівночі, і звернув увагу, що туман був не густіший, ніж удень, а це дивне сонце світило значно слабше, і на його дискові начебто видні були великі темні плями.

— Це дуже інтересно! — вигукнув професор. — Чому ви не сказали нам про цей дивний новий факт?

— Дивних фактів тут не обберешся! Та я хотів перевірити себе, перш ніж говорити вам. Сьогодні біля полудня я знову спостерігав це божевільне світило і переконався, що темних плям немає. Я й думав, що вночі просто помилився.

— Я гадаю, — сказав Папочкін, — що з центральним тілом нашої планетної системи трапилась якась катастрофа, поки ми мандрували в тумані по Землі Нансена. Тому воно й опинилося в зеніті під 81° північної широти і світить цілу добу.

— Може наша Земля повернулася поступово так, що її північна полярна частина стала оберненою прямо до сонця?

— Це щось незрозуміле, — пробурчав Боровий. — Як міг без серйозних струсів, статися за короткий час такий значний похил земної осі?

— Ми могли й не помітити цих струсів у тумані серед льодів. Інакше я не можу пояснити собі цього дивного положення сонця, — обстоював своє Каштанов.

— А чому ви певні, що це світило, яке ми бачимо тепер, те ж саме, що його ми бачили востаннє над гребенем хребта Руського? — запитав Боровий.

— Що ж це може бути інше? — здивувався Папочкін.

— Чому не можна припустити з такою ж підставою, що місяць запалав знову або що в нашу планетну систему випадково залетіло нове самосвітне тіло і захопило за собою нашу Землю як супутника? — з загадковою посмішкою говорив метеоролог.

— Навіщо робити різні неймовірні припущення! — сказав Каштанов. — Адже є гіпотези, засновані на геологічних фактах, що вісь обертання нашої Землі переміщалася. Цим пояснюють, наприклад, зледеніння, що були в певні геологічні періоди в Індії, Африці, Австралії, Китаї, та субтропічну флору інших періодів на Землі Франца Йосифа, Гренландії і т. д.

— Не сперечаюсь, це вам краще знати. Але я сьогодні виміряв кутовий радіус цього світила, і виявилося, що він дорівнює 20 мінутам, тоді як кутовий радіус сонця дорівнює майже 16 мінутам, як ви, певне, знаєте.

— Ось це важливий факт! — вигукнув вражений Каштанов.

— А потім це червонувате світло замість жовтого?

— Чи не через туман? — вставив Папочкін.

— Я сам думав так. Але сьогодні пощастило бачити це світило, коли туман на якийсь час зовсім розвіявся. І диск був все ж червонуватий, який буває в сонця, коли воно стоїть низько над горизонтом і світить через більш вологі нижні шари атмосфери або під час курної бурі.

— Так, це теж дивно!

— А ці темні плями, що зумовлюють послаблення світла в певні години доби! Сьогодні вночі я постараюся перевірити й це. Якщо вони повторяться, то я буду остаточно переконаний, що над нами не Сонце, а щось інше.

— Де ж, куди ж поділося наше Сонце? — з тривогою запитав Папочкін.

— Звідки я знаю! Це ще одна ланка в ланцюгу незбагненних явищ, свідками яких нам судилося стати за останні дні.

— Так, цілий ланцюг! — задумливо сказав Каштанов. — Величезна западина на материку; дивні покази магнітної стрілки; незрозумілі зміни атмосферного тиску; тепла погода під широтою 81° — не випадкова, беручи до уваги цю границю льодів і зеленіючу тундру; мамонти й носороги, які розгулюють по ній, Сонце — не Сонце в зеніті вдень і вночі…

— І ще буде чимало, я в цьому впевнений. Ось ідуть, нарешті, наші товариші і несуть, б’юсь об заклад на що завгодно, ще один дивний факт.

Всі схопилися, дивлячись у далечінь, де вже добре було видно двох чоловіків, які несли щось темне, підвішене до довгої палки. Папочкін поставив чайник на спиртову піч і заходився готувати шашлик з м’яса носорога, інші побігли назустріч товаришам.

— Ну й наморочились ми сьогодні! — сказав Макшеєв. — Бачили і корів, і биків, стріляли, але здобули тільки теля і несемо його вже години три.

— І зібрали цікаву флору тундри, зовсім своєрідну, я б навіть сказав, викопну, коли б не рвав її сам! — додав Громеко, за спиною якого теліпалася набита ботанічна папка.

Закусуючи і попиваючи чай, Макшеєв і Громеко розповідали про те, що бачили.

— Кілометрів десять нашим шляхом ішла та ж тундра, але сухіша, ніж тут. Потім на ній рослинність стала багатша, з’явилися кущі і навіть великі дерева…

— Полярна береза і полярна верба, але нових видів, а потім і чахла модрина, — додав Громеко. — Зустрілися квітучі рослини, почасти зовсім незнайомі мені, почасти описані різними дослідниками як представники післятретинної (викопної) флори Канади.

— Ми дійшли, нарешті, до вузької, але дуже глибокої річки, через яку не було броду, і попрямували вниз за її течією. Дерева ставали вищі за людину, кущі між ними утворювали хащу, через яку важко було пробиватися. Ось тут ми й натрапили на стадо биків, що прийшли на водопій.

— Яких на вигляд биків? — запитав Папочкін.

— Вони скидалися швидше на диких яків, — поправив Громеко, — чорні, з довгою шерстю, з величезними товстими рогами і з горбом на спині.

— Такий вигляд мали бики, — продовжував Макшеєв, — а інші, очевидно корови, на зріст були трохи менші, з тоншими і коротшими рогами; крім того, там було кілька телят. Я сподівався зустріти в тундрі тільки болотяних птахів і дрібного звіра, тому взяв з собою дробовик.

— А я зовсім не взяв рушниці.

— Ну, от і довелося стріляти тільки в теля великою картеччю, яка знайшлася в патронташі. Стадо зникло в хащі, а теля упало в річку, звідки ми його витягли і докінчили ножем.

— Теля важило добрих п’ятдесят кілограмів, а нести його додому треба було дванадцять кілометрів. Тому ми, щоб полегшити ношу, попатрували його, хоч і знали, що Семен Семенович буде незадоволений цим.

— Ну, він мав добру втіху! — засміявся Каштанов. — Чи знаєте, який шашлик ви щойно з’їли?

— Якого-небудь полярного зайця, чи що? Не знаю, чи є такий вид.

— Не зайця, а носорога і навіть викопного!

— Тьху! Це ви, значить, знайшли десь труп носорога у вічно мерзлій тундрі[12] і вирішили покуштувати м’яса, що пролежало десятки тисяч років? — здивувався Громеко. — Коли б я знав, не їв би. Мене тепер буде нудити.

— Але шашлик був дуже смачний, трохи твердуватий тільки, — сказав Макшеєв.

— І недивно, таке давнє м’ясо!

— А чи знаєте ви, — запитав уже Папочкін, — що за вечерею ми вас почастуємо вареним хоботом мамонта?

— Ну, це вже казна-що таке! — обурився Громеко, — що ви, отруїти нас хочете, чи що? Пробуєте, як впливає на шлунок сучасної людини різне падло?

Макшеєв, який за час своїх мандрувань по Алясці і Чукотській землі відвик вередувати, сказав:

— Я читав, що хобот слона ласа страва; але хобот мамонта — це повинно бути щось надзвичайне.

— Ні, я не буду його їсти! — сердився Громеко. — Я краще підсмажу собі телячу печінку, вона принаймні свіжа.

Натішившись здивуванням своїх товаришів, інші, нарешті, розповіли їм про події цього дня, показали їм труп носорога, хобот, хвіст і жмут шерсті мамонта, і ботанік заспокоївся. Він узяв навіть участь у розв’язанні питання, як і з чим зварити хвалений хобот, і вийняв з кишені кілька головок дикого часнику, що знайшов недалеко від місця зустрічі з биками.

— Ці овочі будуть доброю приправою до хобота, — сказав він, — шкода, що їх назбирав так мало.

За вечерею вирішили пробути на цьому ж місці ще один день, щоб сходити вп’ятьох до місця, де лежав забитий мамонт, і приставити до юрти запас м’яса й частини, які треба було зберегти.

— Тепер ми можемо обговорити серйозно, куди і як нам іти далі, — запропонував після вечері Каштанов. — Наша розвідка дала деякий матеріал для цього. А за розмовами допоможемо зоологові відпрепарувати черепи носорога і теляти, призначені для зберігання. До речі, Семене Семеновичу, до якого виду ви відносите теля?

— Коли б я не бачив на власні очі живого мамонта і сибірського носорога, — відповів зоолог, — я б сказав, що зустрінуті бики близькі до сучасного тібетського яка. Але тепер я насмілююсь думати, що це були первісні бики, які зникли з лиця землі разом з мамонтом і носорогом.

Загрузка...