Плутонія

ЗВОРОТНЕ ПЛАВАННЯ

Через годину мандрівники вже пливли затокою, що перетворилась на брудну калюжу. Вони обігнули мис і повернули на схід, понад одноманітним низьким берегом з високою стіною лісу. Всі посилено гребли, щоб швидше дістатися до прісної води, де можна було б, нарешті, відпочити й виспатися після важкої праці і хвилювань протягом останніх двох днів.

Проте ця квапливість не завадила зробити привал для полювання на ігуанодонів, яких помітили в одному місці на пляжі.

Другого дня пливли таким же енергійним темпом і надвечір досягли пам’ятного місця в гирлі річки Мурашиної, тієї самої, на якій стояв спалений мурашник. Тут був піщаний пляж і прісна вода, а далі вже не було зручних місць для стоянки.

Зупинилися на ночівлю, якої не порушила жодна пригода.

Ще один день минув у плаванні на схід через протоку між островами, що відмежовували Східне море від Західного.

Цього разу вирішили пливти поблизу північного берега, щоб визначити положення гирла ріки, яка була значно більша від ріки Макшеєва, але мала, як видно, той самий характер. Її низькі береги були поспіль вкриті лісом, який доходив до води і не залишав жодної п’яді землі для стоянки. Довелося обідати сухоїжею на човнах.

Під час відпочинку, по обіді, Папочкіна раптом пойняла думка, якою він не забарився поділитися з товаришами.

— Адже ми зараз біля північного берега моря, чи не так? — вигукнув він радісно.

— Ну, звичайно! — відповів Каштанов.

— Так триматимемося його й далі аж до гирла ріки Макшеєва: цим ми уникнемо небезпечного переїзду через море.

— Але ж ми збиралися ґрунтовно обстежити південний берег на схід від місця першого огляду, — сказав Громеко.

— А чи не пора нам подумати про те, щоб повернутися назад до льодів? — продовжував зоолог.

— Чому ж так швидко?

— А тому, що пливти проти води річкою доведеться в три або чотири рази довше, ніж за водою. Ми мусимо весь час іти на веслах.

— Ну й що ж, у нас часу багато.

— Не так, щоб дуже! Адже серпень уже кінчається. На берегах цього моря, певно, вічне літо, але там, на півночі, ближче до льодів, очевидно, буває й зима. Якщо ми пізно рушимо назад, ми рискуємо захопити холоди, і замість того, щоб пливти річкою, яка візьметься кригою, будемо брести пішки по снігу.

— Без лиж і без теплого одягу! — додав Макшеєв.

— Це міркування, звичайно, дуже важливе, і його треба взяти до уваги, — зазначив Каштанов. — Але ще один тиждень, який ми приділили б дальшому вивченню південного берега моря, не зменшить помітно часу, що залишається для дороги назад.

— Ще одно міркування, — стояв на своєму Папочкін. — Всі наші екскурсії південним берегом моря натрапляли на небезпеки і перешкоди, зв’язані з мурахами. Навряд чи може бути сумнів у тому, що і в інших частинах південного берега водяться ці шкідливі комахи. Боротьба з ними вимагає великої витрати вогнепальних припасів, а в нас їх залишилося не так багато. Треба їх приберегти для зворотного шляху, щоб полювати і оборонятися від хижаків.

— І, нарешті, — підтримав його Громеко, — навряд чи ми знайдемо що-небудь нове на південному березі моря за ті три-чотири дні, які можемо приділити дальшому плаванню на схід. Ми вже бачили, що в цю сторону на велику віддаль тягнуться стрімкі кручі столової височини, а з вершини вулкана Сатани ми не бачили на сході нічого, крім Чорної пустині.

— В кращому разі відкриємо ще одну річку і в її верхів’ях ще групу вулканів, які знову почастують нас яким-небудь гостинцем! — додав Папочкін, що не забув своїх лихих пригод. — Двічі ми врятувалися майже чудом. Чи розважливо буде ще раз вивіряти долю?

— Отже, я бачу, що залишаюсь один, — сказав не без серця Каштанов. — Троє за те, щоб їхати назад, і доводи їх цілком слушні. Доведеться підкоритися голосові розсудливості.

— Виходить, що ми попливемо тепер понад північним берегом? — запитав Громеко.

— Ну, звичайно, якщо ми вирішили припинити дослідження південного.

— Тоді треба набрати прісної води зараз же, бо сьогодні ми навряд чи встигнемо допливти до гирла ріки Макшеєва, а чи є ближче від неї інша ріка, нам невідомо.

Наповнивши обидві бляшанки водою в гирлі великої ріки, яку назвали ім’ям Громека, мандрівники попливли далі серед обмілин і островів її дельти, стараючись не ухилятися від північного берега.

Берег мав тут такий самий низовинний характер, як і біля гирла ріки Макшеєва, але тільки не було на ньому піщаного пляжу, і хаща лісу і тростини доходили до самої води. Поступово острови почали рідшати, потім зникли, і берег став ухилятися помітно на північ. На південному березі проти цього місця почалася область піщаних дюн; вдалині видно було групу вулкана Сатани, який все ще викидав досить густий дим, що заступав цю частину горизонту.

Плавання пожвавлювали комахи, що ширяли над водою та над зеленою стіною, часом дрібні летючі ящери, які ганялися за бабками, та голови плезіозаврів, що з’являлися над дзеркалом моря на значній віддалі від берега. Поблизу самого берега вода була дуже неглибока, і весла інколи майже торкалися дна.

Де-не-де в зеленій стіні тростини, що облямовувала ліс, були протоптані широкі доріжки, справжні зелені коридори, якими, певно, пробивалися до води різні травоїдні й хижі ящери, які населяли хащу.

Наступного дня мандрівники ще до обіду припливли до гирла ріки Макшеєва, яке легко впізнали по спорудженій ними піраміді.

Тут провели майже добу, щоб зробити останні спостереження на березі моря, наловити в гирлі ріки і нав’ялити риби, полагодити човни і пліт для довгого плавання вгору рікою.

Пливли досить повільно. Доводилося працювати веслами безперестану, приділяючи для відпочинку, їжі і сну тільки якнайкоротший час.

Встигали пропливти за добу лише тридцять-сорок кілометрів, залежно від швидкості течії.

Затримували плавання також і пригоди з ящерами, з хижими й травоїдними ссавцями, бо, зберігаючи заряди, мандрівники стріляли тільки для добування свіжого м’яса або в разі нападу.

За перші тижні цього плавання в природі не спостерігалося помітних змін. Але далі, коли почалися листяні ліси помірнішого клімату, виявилось, що листя на деревах вже пожовкло й осипалося, і чим далі на північ, тим більше було оголених від листя рослин.

Змінилася й погода: хоч Плутон, як і раніше, стояв у зеніті, але густі хмари чимраз частіше заступали його, дув холоднуватий північний вітер і часто сіяв осінній дрібний дощ. Часом, коли небо прояснялося, ставало знову душно, але середня температура дедалі знижувалася.

Негода — сильні дощі з холодним зустрічним вітром — все частіше гальмувала або навіть і переривала плавання; доводилося ховатися в наметі і зігріватися біля вогнища. Мандрівники, які пробули кілька місяців у дуже теплому і сухому кліматі, стали більш чутливі до холоду й сирості.

В поясі, де жили мамонти, довгошерсті носороги, велетенські олені і первісні бики, мандрівники застали вже початок зими. Температура трималася близько нуля і піднімалась вище тільки зрідка, при ясному небі. Але небо здебільшого заступала суцільна пелена густих хмар, з яких інколи падав сніг; дув холодний північний вітер. Поряд з цим вода в річці почала помітно спадати, а її вузьке русло було вже стиснене від берегів кригою. Тільки середина її, де течія була швидша, залишалася вільною від крижаного покриву; можна було гадати, що через день-два доведеться припинити плавання. Пліт же, який з’єднував і полегшував човни, вже раніше залишили через вузькість фарватеру. Дуже навантажені човни повільно пливли один за одним бистрою річкою і швидкість руху зменшилася до п’ятнадцяти — двадцяти кілометрів на день.

Тимчасом до горба з юртою залишалося ще більш як сто кілометрів.

По берегах — у лісах і на галявинах — лежав тонкий шар снігу.