Останнє бажання

14

— Бажання, Геральте! Скоріше! Чого ти бажаєш? Безсмертя? Багатства? Слави? Влади? Могутності? Почестей? Скоріше, ми не маємо часу!

Він мовчав.

— Ти хочеш стати людиною,— раптом сказала вона, бридко посміхаючись.— Я вгадала, вірно? От чого ти хочеш, от про що мрієш! Про звільнення, про свободу бути тим, ким хочеш, а не тим, ким бути змушений. Джин виконає це бажання, Геральте. Вислови його.

Він мовчав.

Вона стояла над ним у миготливому світлі чарівної кулі, у магічному світлі, у розблисках утримуючих джина променів, з волоссям, що розвівалося й палаючими фіолетовим вогнем очима, випрямлена, струнка, чорна, страшна…

І прекрасна.

Вона різко нахилилася, глянула йому в очі. Він відчув аромат бузку й аґрусу.

— Мовчиш? То чого ти бажаєш, відьмаче! От яке твоє найпотаємніше бажання! Ти не знаєш або не можеш зважитися? Пошукай у собі, пошукай глибоко й ретельно, тому що, клянуся Силою, іншої нагоди у тебе не буде!

А він раптом дізнався правду. Він знав. Знав, ким вона була колись. Про що пам'ятала, про що не могла забути, з чим жила. Ким була в дійсності, перш ніж стала чарівницею.

Бо на нього дивилися холодні, пронизуючі, злі й мудрі очі горбунки.

Він жахнувся. Ні, не від правди. Він жахнувся тому, що вона прочитає його думки, що вона дізнається, що він угадав. Що ніколи йому цього не вибачить. Він заглушив у собі цю думку, убив її, викинув з пам'яті, назавжди, без сліду, відчуваючи при цьому величезне полегшення. Відчуваючи, що…

Стеля провалилася. Джин, обплутаний сіткою вже гаснучих променів, звалився прямо на них, ричачи, і в ричанні цьому було торжество і жага вбивства. Йєннефер кинулася йому назустріч, з її рук вирвалося світло. Дуже слабке світло.

Джин роззявив пащу і простягнув до неї лабети. А відьмак раптом зрозумів, чого хоче.

І виговорив бажання.