Останнє бажання

9

— Що там коїться?— Жовтець, вчепившись у підвіконня, намагався пробити поглядом завісу зливи.— Скажіть, холера, що там відбувається?

— Б'ються,— крикнув один з цікавих перехожих, відскакуючи від вікна корчми немов ошпарений. Його дружки-обшарпанці теж кинулися бігти, шльопаючи по болоту босими ногами.— Чаклун і відьма б'ються!

— Б'ються?— здивувався Невілл.— Вони там б'ються, а цей чортів демон тим часом перетворює моє місто в руїни! Дивіться, він повалив ще одну трубу! І розкидав черепицю. Агов, люди! Бігцем туди! О боги, щастя, що дощ, точно була б пожежа!

— Це вже недовго триватиме,— тужно вимовив богослужитель Крепп.— Магічне світло слабшає, прив'язь зараз порветься. Пане Невілл! Накажіть людям відступати! Там зараз розкриється пекло! Від будинку залишаться руїни! Пане Еррділь, над чим ви смієтеся? Це ж ваш будинок. Що вас так розвеселило?

— Я руїну застрахував на купу грошей!

— З урахуванням магічних і надприродних випадків?

— Звичайно.

— Розумно, пане ельф. Дуже розумно. Вітаю. Агов, люди, ховайтеся. Кому життя миле, не підходьте близько!

З еррділевого господарства донісся оглушливий гул, блиснула блискавка. Юрба позадкувала, ховаючись за стовпами.

— Навіщо Геральт туди поліз?— охнув Жовтець.— Якого чорта? Навіщо взявся рятувати чаклунку? Чорт забирай, навіщо? Хіреадане, ти розумієш?

Ельф смутно посміхнувся.

— Розумію, Жовтцю, розумію.