Останнє бажання

7

— Ну й що мені з вами робити?

Потемніле небо прорізала сліпуче яскрава стріла блискавки, після короткої паузи пролунав сильний, протяжливий грім. Злива набирала силу, над Риндою пропливала дощова хмара.

Геральт і Хіреадан, що сиділи на лаві під великим гобеленом, що зображав пророка Лободу, що пасе овець, мовчали, скромно потупившись. Бургомістр Невілл походжав по кімнаті, фиркаючи й гнівно соплячи.

— Ви, чортові чарівники!— раптом вибухнув він, зупинившись.— Не злюбили моє місто, чи як? Немає інших міст на світі, чи що?

Ельф і відьмак мовчали.

— Щоб таке… — захлинувся бургомістр.— Щоб ключника… Як помідор! На м’язгу! У червону кашку! Це нелюдяно!

— Нелюдяно й безбожно,— підтакнув богослужитель Крепп, що був присутній у канцелярському покої ратуші.— Так нелюдяно, що будь-який дурень здогадається, хто за цим стоїть. Так, бургомістре. Хіреадана ми знаємо обидва, а цьому, що видає себе за відьмака, бракувало б Сили, аби так розправитись із ключником. Це все робота Йєннефер, тієї проклятої богами відьми!

За вікном, ніби підтверджуючи слова Креппа, гримнуло.

— Вона й ніхто інший,— продовжував богослужитель.— Безсумнівно. Хто ж, якщо не Йєннефер, здумав би відігратися на пану раднику Лавроносику?

— Га-га-га!— розреготався бургомістр.— На це я найменше злюся. Лавроносик підкопувався під мене, на моє місце мітив. Тепер його вже люди слухати не стануть. Як згадають, як він по заду дістав…

— Бракувало ще, щоб ви почали аплодувати цьому злочину, пане Невілл,— поморщився Крепп.— Нагадую, якщо б я на відьмака не наслав заклинання екзорцизму, він підняв би руку на мене й на честь храму…

— Але ж ти теж кепсько відзивався про неї у своїх проповідях, Креппе. Навіть Берран скаржився. Але що правда, то правда. Чуєте, поганці?— бургомістр знову повернувся до Геральта й Хіреадана.— Немає вам прощення! Не подумаю потурати таким фокусам! Ну, давайте кажіть, що у вас є на своє виправдання, бо як ні, то я, клянусь всіма реліквіями, улаштую вам таке, що ви до смерті не забудете. А ну викладайте все негайно, як на сповіді!

Хіреадан важко зітхнув і глянув на відьмака багатозначно й з запитанням. Геральт теж зітхнув, відкашлявся.

І розповів усе. Ну, майже все.

— Значить, он які пироги,— вимовив богослужитель, трохи помовчавши.— Гарненька історія. Геній, звільнений із ув’язнення. І чарівниця, яка накинула на цього генія оком. Недурна комбінація. Це може кепсько скінчитися, дуже кепсько.

— Що таке геній?— запитав Невілл.— І що потрібно цій Йєннефер?

— Чарівники,— пояснив Крепп,— черпають свою міць із сил Природи, точніше, з так званих Чотирьох Основ, тобто елементів, популярно іменованих стихіями Повітря, Води, Вогню й Землі. У кожної із цих стихій є свій Вимір, на чаклунському жаргоні Площиною іменований. Існують, значить, Площина Води, Площина Вогню і так далі. Виміри ці нам недоступні й заселені істотами, яких називають геніями…

— Називають в легендах,— перервав відьмак.— Тому що, наскільки мені відомо…

— Не переривай,— обрізав його Крепп.— Те, що тобі відомо мало, було ясно вже із самого початку твоєї розповіді, відьмаче. Так що помовч і послухай тих, хто розумніший за тебе. Отже, генії. Їх чотири роди, як і чотири Площини. Існують д'їні, істоти повітря, мариди, пов'язані зі стихією Води, іфрити, котрі є геніями Вогню, і д'ао — генії Землі…

— Ну ти й розійшовся, Креппе,— вставив Невілл.— Тут тобі не недільна школа, не вчи нас. Скажи коротко: чого Йєннефер хоче від того генія?

— Такий геній, бургомістре, є живим збірником магічної енергії. Чарівник, що має можливість за бажанням призивати генія, може цю енергію спрямовувати у вигляді заклинань. Йому не треба важко витягати Силу із Природи, за нього це робить геній. Тоді могутність такого чарівника стає величезною, майже безмежною.

— Щось я не чув про всесильних магів,— поморщився Невілл.— Зовсім навіть навпаки, сила більшості з них явно перебільшена. Цього не можуть, те не до снаги.

— Чарівник Стаммельфорд,— перервав богослужитель, знову впадаючи в менторський тон і ставши в позу лектора,— колись пересунув гору, яка затуляла йому вид з вежі. Нікому ні до, ні після не вдавалося зробити подібне. Тому що Стаммельфорд, як кажуть, користувався послугами д'ао — генія Землі. Збереглися записи про подібні дії інших магів. Гігантські хвилі й катастрофічні проливні дощі, безсумнівно, справа рук маридів. Вогненні стовпи, пожежі й вибухи — робота вогненних іфритів…

— Смерчі, урагани, польоти над землею,— пробурчав Геральт.— Джоффрей Монк.

— Вірно. Однак, бачу, дещо ти все-таки знаєш,— Крепп подивився на нього прихильніше.— Кажуть, старий Монк знайшов спосіб змусити служити собі й д'їні — генія Повітря. Ходили слухи, що не одного. Він, нібито, тримав їх у суліях і використовував у разі потреби, по три бажання від кожного генія. Тому що генії, дорогі мої, виконують тільки три бажання, а потім вільні й тікають у свої виміри.

— Той, над рікою, нічого не виконав,— рішуче сказав Геральт,— відразу схопив Жовтця за горло.

— Генії,— задер ніс Крепп,— істоти злобливі й підступні. Не люблять тих, хто заганяє їх у пляшки й велить пересувати гори. Вони роблять все, щоб не допустити проголошення бажань, і виконують їх таким чином, що його важко опанувати чи передбачити. Іноді виконують їх буквально, тому треба стежити за тим, що кажеш. Щоб генія приборкати, потрібна залізна воля, сталеві нерви, могутня Сила й чимале вміння. Зі сказаного тобою випливає, що твої вміння, відьмаче, були невеликі.

— Занадто малі, щоб цю заразу приборкати,— погодився Геральт.— Але все-таки я вигнав його, так так, що повітря вило. А це чого-небудь та вартує. Йєннефер, щоправда, висміяла мій екзорцизм…

— Який екзорцизм? А ну повтори.

Відьмак повторив слово в слово.

— Що?!— богослужитель сполотнів, потім почервонів і нарешті посинів.— Так як ти смієш! Бешкетник!

— Вибачте,— знітився Геральт.— Чесно кажучи, я не знаю… значення цих слів.

— То не повторюй, коли не знаєш! І де тільки ти міг їх почути!

— Ну досить,— махнув рукою бургомістр.— Марно гаємо час. Добре. Тепер ми знаємо, навіщо чарівниці знадобився ваш геній. Але ви казали, Креппе, що це кепсько. Що саме кепсько? То нехай вона його піймає й забирається до всіх чортів, мені яке діло? Я думаю…

Ніхто ніколи не дізнався, що в цей момент думав Невілл, якщо навіть це не було хвастощами. На стіні біля гобелена із пророком Лободою зненацька виник світний чотирикутник, щось блиснуло — і на середину кімнати вивалився… Жовтець.

— Він невинен!— крикнув поет чистісіньким дзвінким тенором, сидячи на підлозі й водячи навколо дурним поглядом.— Невинен! Відьмак невинен. Я бажаю, щоб у це повірили!

— Жовтцю,— ойкнув Геральт, утримуючи Креппа, що явно збирався викрикувати екзорцизми, а може, і закляття.— Ти звідки звалився… Жовтцю?

— Геральте!— бард підхопився з підлоги.

— Жовтцю!

— Це ще хто такий?— буркнув Невілл.— Чорт забирай, якщо ви не припините чаклувати, я за себе не відповідаю. Я сказав, у Ринді чаклувати не можна! Спочатку треба подати письмове прохання, потім оплатити мито і гербовий збір… Агов! А це, випадково, не співак, заручник відьми?

— Жовтцю,— повторив Геральт, тримаючи поета за руки.— Як ти сюди потрапив?

— Не знаю,— зізнався бард із глупим і стурбованим виразом на обличчі.— Чесно кажучи, я не зовсім розумію, що зі мною коїться. Пам'ятаю небагато, але хай мені грець, якщо знаю, що з того було явою, а що жахіттям. Однак пригадую нічогеньку чорнявку з палаючими очима…

— Знайшли час базікати про чорнявок,— перервав Невілл.— До справи, шановні, до справи. Ти кричав, що відьмак невинний. Як це розуміти? Що, Лавроносик сам власноруч надавав собі по задниці? Тому що коли відьмак невинний, то інакше бути не могло. Хіба що колективна галюцинація.

— Мені нічого не відомо ні про задниці, ні про галюцинації,— гордо проговорив Жовтець,— ні про лаврові носики. Повторюю, останнє, що я пам'ятаю — елегантна жінка, зі смаком одягнена в чорне й біле. Вищезгадана дама грубо кинула мене у світну діру, явно магічного порталу. А до того дала чітку і ясну вказівку: після прибуття на місце я повинен був негайно повідомити, цитую: «Бажаю, щоб мені повірили, що відьмак не винен у тому, що відбулося. Таке, а не інше моє бажання». Кінець цитати. Буквально так. Так, я запитав, у чім річ й навіщо все це. Чорнявка не дала мені говорити. Вилаяла невишукано, схопила за комір і кинула в портал. Це все. А тепер…

Жовтець випрямився, обтрусив куртку, поправив комір і дивовижне, хоча й брудне жабо.

— …призвольте мені сказати, як називається й де знаходиться кращий у цьому місті шинок.

— У моєму місті немає поганих шинків,— повільно вимовив Невілл.— Але перш ніж переконатися в цьому, ти познайомишся із кращою в моєму місті ямою. Ти й твої дружки. Ви ще не на волі, негідники, нагадую! Гляньте-но! Один плете небилиці, інший вискакує зі стіни й кричить про невинність, бажає, врешті, щоб йому повірили. Він має сміливість бажати …

— О боги!— богослужитель раптом ляснув себе по лисині.— Зрозумів! Бажання! Останнє бажання!

— Що з тобою, Креппе?— насупився бургомістр.— Захворів?

— Останнє бажання!— повторив богослужитель.— Вона змусила барда висловити останнє, третє бажання. Генієм не можна було заволодіти, доки він не виконав цього бажання. А Йєннефер поставила магічну пастку і, ймовірно, піймала генія, перш ніж той встиг утекти у свій вимір! Пане Невілл, необхідно обов'язково…

За вікном гримнуло. Та так, що затремтіли стіни.

— Холера,— пробурчав бургомістр, підходячи до вікна.— Близько гримнуло. Тільки б не в який-небудь будинок, мені ще пожежі не вистачає… Боги! Гляньте! Ви тільки гляньте на це! Креппе!!! Що це?

Всі кинулися до вікна.

— Матінко!— викликнув Жовтець, хапаючись за горло.— Це він! Той сучий син, котрий мене душив!

— Д'їні!— крикнув Крепп.— Геній Повітря!

— Над корчмою Еррділя!— закричав Хіреадан.— Над дахом!

— Впіймала його!— богослужитель висунувся так сильно, що ледь не вивалився.— Бачите магічне світло? Чарівниця піймала генія в пастку!

Геральт мовчки дивився.

Одного разу, багато років тому, коли він, ще будучи цілковитим шмаркачем, навчався в Каер Морхені, в Обителі Відьмаків, він і його товариш Ескель спіймали великого лісового джмеля і прив'язали до глечика, що стояв на столі, довгою ниткою, витягнутою із сорочки. Дивлячись, які штучки виробляє джміль на прив'язі, вони надривалися від реготу до того моменту, поки їх не застав на цією справою Весемир, вихователь, і надавав обом ременем.

Джин, що кружляв над дахом майбутнього трактиру Еррділя, поводився точно як той джміль. Він піднімався і опускався, злітав і пікірував, люто гудучи, носився по колу. Тому що джин, як і джміль із Каер Морхена, був прив'язаний скрученими нитками зі сліпуче яскравих різнобарвних променів світла, що щільно обплітали його, й закінчувалися на даху. Однак джин мав у своєму розпорядженні більші можливості, ніж прив'язаний до глечика джміль. Джміль не міг руйнувати навколишніх дахів, розвалювати труби, розносити вдрузки башточки й мансарди. Джин міг. І робив це.

— Він знищує моє місто!— завив Невілл.— Це чудовисько знищує моє місто!

— Хе-хе!— засміявся богослужитель.— Здається мені, найшла коса на камінь! Це винятково сильний д'їні! По правді, не знаю, хто кого піймав, відьма його або він відьму! Ха, скінчиться тим, що д'їні зітре її в порошок, і дуже добре зробить! Здійсниться справедливість!

— До чорта справедливість!— гаркнув бургомістр, не звертаючи уваги на те, що під вікнами могли зібратися потенційні виборці.— Дивися, Креппе, що діється! Паніка, руїни! Цього ти мені не сказав, лисий дурню! Мудрував собі, базікав, а про найголовніше ані слова! Чому не сказав, що демон… Відьмаче! Зроби що-небудь! Чуєш, невинний чаклуне? Наведи лад з тим чортом! Вибачаю тобі всі провини, але…

— Тут нічого не зробиш, пане Невілл,— фиркнув Крепп.— Ви не звертали уваги на те, що я говорив, от і все. Ніколи не прислухалися до моїх слів. Це, повторюю, неймовірно сильний д'їні, інакше б чарівниця його вже взяла. Я вам кажу, її закляття зараз ослабнуть, і тоді д'їні роздавить її й утече. І настане спокій.

— А тим часом місто перетвориться в руїни?

— Треба чекати,— повторив богослужитель.— Але не склавши руки. Віддайте наказ, бургомістре. Нехай люди покинуть навколишні будинки й приготуються гасити пожежі. Те, що там зараз діється, дрібниці в порівнянні з пеклом, котре почнеться, щойно геній покінчить із чарівницею.

Геральт підняв голову, зустрів погляд Хіреадана, опустив очі.

— Пане Крепп,— зважився він раптом.— Мені необхідна ваша допомога. Я кажу про портал, яким сюди прибув Жовтець. Портал усе ще з'єднує ратушу з…

— Порталу вже й сліду нема,— холодно проговорив богослужитель, вказуючи на стіну.— Не бачиш?

— Портал, навіть невидимий, залишає слід. Заклинанням можна цей слід стабілізувати. Я пройду по ньому.

— Та ти, мабуть, несповна розуму! Навіть якщо такий прохід не розірве тебе на шматки, то чого ти хочеш домогтися? Виявитися в центрі циклону?

— Я питаю, ви можете вимовити заклинання, що стабілізує слід?

— Заклинання?— богослужитель гордо підняв голову.— Я не безбожний чаклун! Я не виголошую заклинань! Моя могутність виникає з віри й молитов!

— Можете чи ні?

— Можу.

— То за діло! Час не чекає!

— Геральте,— вклинився Жовтець,— ти й справді збожеволів! Тримайся подалі від того бісового душителя!

— Прошу тиші!— проговорив Крепп.— І серйозності. Я молюся.

— До чорта твої молитви!— не витримав Невілл.— Я біжу збирати народ! Треба щось робити, а не стояти й марно молоти язиками. О боги, що за день! Що за бісів день!

Відьмак відчув, як Хіреадан торкнувся його рукою. Повернувся. Ельф подивився йому прямо в очі, потім опустив погляд.

— Ти йдеш туди… тому що повинен, правда?

Геральт вагався. Йому здалося, що він вловлює аромат бузку й аґрусу.

— Мабуть, так,— забарився він.— Повинен. Вибач, Хіреадане…

— Не вибачайся. Я знаю, що ти відчуваєш.

— Сумніваюся. Бо ж я і сам цього не знаю.

Ельф посміхнувся. Посмішка вийшла не дуже радісною.

— У тому то й річ, Геральте. Саме в тому.

Крепп випрямився, глибоко зітхнув.

— Готово,— сказав він гордо, вказавши на ледь видимий контур на стіні.— Але портал нестійкий і довго не протягне. До того ж, немає ніякої впевненості в його міцності. Може розірватися. Перш ніж туди ступити, пане відьмак, подумайте про свої гріхи. Можу, звичайно, благословити, але відпустити гріхи…

— Бракує часу,— докінчив Геральт.— Знаю, пане Крепп. На це завжди бракує часу. Вийдіть усі з кімнати. Якщо портал вибухне, у вас лопнуть барабанні перетинки.

— Я залишуся,— сказав Крепп, коли за Жовтцем і ельфом закрилися двері. Він поворухнув у повітрі руками, створюючи навколо себе пульсуючу ауру.— Про всяк випадок невеликий захист. А якщо портал вибухне… Спробую витягти, пане відьмак. Теж мені, велике діло — перетинки. Перетинки зростаються.

Геральт глянув на нього привітніше. Богослужитель посміхнувся.

— Мужня ви людина,— сказав він, переходячи на «ви».— Хоч і відьмак. Хочете її врятувати, вірно? Але мужність вам навряд чи допоможе. Джини — істоти мстиві. Чарівниці кінець. Та й ви, якщо підете туди, теж загинете. Подумайте, чи чиста у вас совість.

— Уже подумав.— Геральт став перед порталом, що слабко світився.— Пане Крепп?

— Слухаю?

— Той екзорцизм, який вас так обурив… Що вони значать, ті слова?

— Дійсно, підходяща пора для жартів і забав…

— Прошу вас, пане Крепп.

— Що робити,— сказав богослужитель, прикриваючись важким дубовим столом бургомістра.— Ваше останнє бажання. Відмовити не можу. Це значить… Гм… Гм… «Іди звідси і… відтрахай себе сам».

Геральт вступив у ніщо, і холод приглушив сміх, що тряс його.