Останнє бажання

10

Геральт відскочив від чергової помаранчево-вогняної стріли, що вилетіла з пальців чарівниці. Вона явно стомилася, стріли були слабкі й повільні, він ухилявся від них без особливих зусиль.

— Йєннефер!— крикнув він.— Заспокойся! Та зрозумій же ти нарешті, що я хочу тобі сказати! Ти не зможеш…

Він не докінчив. З рук чарівниці вирвалися тоненькі червоні блискавочки, уп’ялися в нього в декількох місцях і буквально обмотали. Одяг засичав і задимівся.

— Не зможу?— процідила вона, ставши над ним.— Зараз побачиш, на що я здатна. Досить, якщо ти просто полежиш і не будеш мені заважати.

— Зніми це з мене!— заричав він, намагаючись вирватися з вогняної павутини.— Я горю, чорт забирай!

— Не ворушися,— порадила вона, важко дихаючи.— Це палить тільки коли рухаєшся… Я не можу приділити тобі більше часу, відьмаче. Побешкетували — і досить, хорошого потрошку. Я повинна зайнятися джином, він готовий втекти…

— Втекти?— крикнув Геральт.— Це ти повинна тікати! Джин… Йєннефер, послухай мене. Я повинен тобі де в чому зізнатися… Повинен сказати тобі правду. Ти здивуєшся.