Останнє бажання

5

— Татку,— монотонно тягнула Марилька,— коли ми підемо на ярмарок? На ярмарок, татку!

— Тихо ти, Марилько,— буркнув Кальдемейн, витираючи тарілку хлібом.— Так що кажеш, Геральте? Вона забирається з містечка?

— Так.

— Ну не думав, що так гладко піде. З цим своїм пергаментом та з печаткою Аудоена вона приперла мене до стінки. Я прикидався героєм, але, по правді кажучи, хрін що міг їм зробити.

— Навіть якщо б вони відкрито порушили закон? Влаштували шум, бійку?

— Розумієш, Геральте, Аудоен страшно дратівливий король, посилає на ешафот за будь-яку дрібницю. У мене дружина, дочка, мені подобається моя посада. Не доводиться думати, де вранці дістати сала для каші. Одним словом, добре, що вони виїжджають. А як це, власне, вийшло?

— Татку, я хочу на ярмарок.

— Лібуше, забери ти Марильку! Так, Геральте, не думав я. Розпитував Сотника, шинкаря з «Золотого Двору», про новіградську компанію. Та ще зграя. Деяких упізнали.

— Справді?

— Той, зі шрамом на пиці, Ногорн, колишній наближений Абергарда з так званої Ангренської вольниці. Чув про таку вольницю? Ясно, хто не чув. Той, котрого кличуть Десяткою, теж там був. І навіть якщо не був, думаю, його прізвисько пішло не від десяти добрих справ. Чорнявий напівельф Ківрил — розбійник і професійний убивця. Начебто має якесь відношення до різанини в Тридамі.

— Де-де?

— У Тридамі. Не чув? Про це багато було шуму. Три… Ну так, три роки тому, бо ж Марильці тоді було два рочки. Барон з Тридаму тримав у ямі якихось розбійників. Їх дружки, серед них, здається, і напівкровка Ківрил, захопили пором на річці, повний пілігримів, а справа була під час Свята Ніс. Послали барону вимогу: мовляв, звільни всіх. Барон, справа ясна, відмовив, і тоді вони почали вбивати паломників по черзі, одного за іншим. Поки барон не зм'якшився і не випустив їх дружків з ями, вони спустили за течією більше десятка. Баронові за це загрожувало вигнання, а то й сокира: одні мали на нього зуб за те, що він поступився, тільки коли прикінчили стількох, інші підняли шум, мовляв дуже погано вчинив, що, мовляв, це був прен… прецендент, або як його там, що, мовляв, треба було перестріляти всіх там з арбалетів разом із заручниками чи штурмом взяти на човнах, не поступатися ні на палець. Барон на суді тлумачив, що вибрав менше зло, бо на поромі було більше чверті сотні людей, баби, дітвора …

— Тридамський ультиматум,— прошепотів відьмак.— Ренфрі…

— Що?

— Кальдемейне, ярмарок.

— Ну і що?

— Не розумієш? Вона мене обманула. Нікуди вони не виїдуть. Змусять Стрегобора вийти з вежі, як змусили барона з Тридаму. Або змусять мене… Не розумієш? Почнуть мордувати людей на ярмарку. Ваш ринок посеред цих стін — справжня пастка!

— О боги, Геральте! Сядь! Куди ти, Геральте?

Марилька, налякана криком, розревілася, втиснувшись у кут кухні.

— Я ж тобі казала,— крикнула Лібуше, вказуючи на Геральта.— Від нього одна біда!

— Тихо, бабо! Геральте! Сядь!

— Треба їх зупинити. Негайно, поки люди не хлинули на ринок. Збирай стражників. Коли будуть виходити з заїжджого двору, за шиї їх і до ями!

— Геральте, подумай. Так не можна, ми не можемо їх зачепити, якщо вони нічого не зробили. Чи стануть опиратися, проллється кров. Це професіонали, вони виріжуть мені весь народ. Якщо слух дійде до Аудоена, полетить моя голова. Гаразд, зберу варту, піду на ринок, буду стежити за ними…

— Це нічого не дасть, Кальдемейне. Коли натовп повалить на площу, ти вже нічим не заспокоїш народ, не зупиниш паніку і різанину. Їх треба знешкодити зараз, поки ринок порожній.

— Це буде беззаконня. Я не можу допустити. Щодо напівельфа і Тридаму – це, може, плітка. Раптом ти помиляєшся, і що тоді? Аудоен з мене ремені наріже!

— Треба обрати Менше Зло!

— Геральте! Я забороняю! Як війт, забороняю! Поклади меча! Стій!

Марилька кричала, прикривши личко рученятами.