Місто сходів

Практично неможливо оцінити шкоду, заподіяну Бліцом. Річ не тільки в обсязі руйнувань, хоча вони були величезними: Бліц зруйнував те, природа чого настільки химерна і складна, що ми — сайпурці, континентальці чи будь-хто, хто пережив його або прийшов після нього, — не можемо зрозуміти, що було втрачено.

Утім, якщо навести тільки факти, то все здається доволі простим, хоча, можливо, лише на перший погляд:

1639 року, після успішної спроби вбити божество і ліквідувати аванпости Континенту в Сайпурі, Авшакта сі Комайд, щойно визнаний каджем, зібрав жменьку жалюгідних кораблів і відплив на Континент — тоді він, звісно, називався Святими Землями.

Святі Землі були абсолютно не готові до опору: проживши під захистом божеств майже тисячу років, було неможливо уявити, що хтось, не кажучи вже про сайпурців, може вторгнутися на Святі Землі та — ще неймовірніше — вбити божество. Святі Землі та інші три божества (оскільки Олвос і Колкан давно відійшли) були дуже стурбовані тривалою відсутністю божества Вурт’ї, не знаючи, що Вурт’я та її військо ліквідовані в Ніч Червоних Пісків 1638 року. Тож, коли біля південного берега поблизу Аганаштана помітили флот, божества припустили, що це їхні зниклі друзі, і діяли відповідно.

Через це вони й загинули. Кадж готувався до битви при висадці й оснастив кілька кораблів тією самою зброєю, якою вбив Вурт’ю. Божества були настільки стурбовані її долею, що флот у порту Аганаштана зустрів сам Таалгаврас, проводир божеств.

Зафіксовані спогади моряків дуже різняться. Одні розповідали, що бачили «фігуру, схожу на людину, дванадцяти футів заввишки, з головою орла, яка стояла зліва по борту». Інші — «величезну статую, що трохи скидалася на людину, вкриту риштуваннями, і якимось чином могла рухатися». А ще інші повідомляли, що бачили лише «промінь блакитного світла, який сягав до небес».

Хай у якому вигляді з’явився Таалгаврас, кадж спрямував на нього свою зброю і знищив так само, як і Вурт’ю.

Але оскільки Таалгаврас був богом-будівничим, усе, що він збудував, зникло тієї ж миті, коли він загинув; а судячи з величезних руйнувань, які спричинив Бліц, той збудував набагато більше, ніж будь-хто міг собі уявити. Таалгаврас, по суті, значно змінив самі основи реальності Континенту. Природу цих змін, імовірно, неможливо зрозуміти смертним; але щойно ці зміни зникли — уявімо, що попадали всі опори, риштування, болти, гайки тощо, — сама реальність Святих Земель різко змінилася.

Моряки каджа не були свідками Бліца — вони розповідали лише, що пережили жахливий шторм, який не давав їм висадитися впродовж двох днів і трьох ночей. Вони вважали, що це був божественний захист, і трималися тільки завдяки рішучості самого каджа. Вони не могли знати, що космічна катастрофа відбувається лише за кілька миль від них.

Зникли цілі села. Замість вулиць зяяли провалля. Храми перетворилися на попіл. Не видно було зірок. Небо затягли хмари, і клімат Континенту безповоротно змінився: колись сухе, піщане, сонячне місце стало похмурим, вологим і пронизливо холодним, подібним до земель дрейлінґів на півночі. Будівлі божественної природи стиснулись, обернувшись в суцільні камені, прирікши своїх мешканців на жахливу долю. А Буликів, найсвятіше з міст, яким найбільше опікувався Таалгаврас, умить зіщулився, зменшився на багато миль; порушилася сама природа міста, загинули сотні тисяч людей, а можливо, і набагато більше, і краще не уявляти, як це сталося. Сам Престол Світу, храм і місце зустрічі божеств, повністю зник, залишивши по собі тільки дзвіницю, яка зменшилася до кількох поверхів заввишки.

Інакше кажучи, цілий спосіб життя — його історія і знання — загинув в одну мить.

«ПРО ВТРАЧЕНУ ІСТОРІЮ», Д-Р ЕФРЕМ ПАНҐЮЙ, 1682 р.