Чарівниця з острова Гроз

Глава 6 Маг-недоучка

Сонце благословило новий день, позолотивши верхівки дерев і дахи будинків. Повітря ще було наповнене свіжістю та прохолодою. Ранок неквапно вступав у свої права.

Прошко полюбляв ранню пору. Виростаючи в селі, він змалечку звик зустрічати світанки, і навіть життя в палаці не змусило його зрадити цю звичку. Хлопчина прокидався з півнями. Проте сьогодні він був занадто схвильований, аби спати. Він усю ніч не зімкнув очей, мріючи про майбутні успіхи та перемоги.

Після нещасного випадку з княжичем Прошко повірив, що саме він викликав ураган. Не могли ж обидві події бути випадковим збігом. Це означало, що він має магічний дар. У мріях Прошко вже бачив себе в мантії чародія. Його розпирало від гордості.

Одначе коли він згадував про останні свої магічні досліди, радість меркла. Він і не думав двічі зіпсувати свято принцу, якому присягнув служити вірою і правдою. Страшно подумати, що сказав би Гліб, якби дізнався, що биті скло та посуд, перекинуті меблі, зіпсоване вбрання та зламана нога друга — це справа рук його пажа. Хизуватися такими «подвигами» не варто було. Спершу слід сотворити чудо, яким можна б похвалитись, і при цьому не дістати на горіхи.

Прокрутившись цілу ніч, Прошко дістав заповітну книгу. Почуваючись майже досконалим магом, він поклав руки на палітурку, буцім творив якийсь тільки йому відомий ритуал, і лиш після цього розкрив безцінну скарбницю знань. У сірих досвітніх сутінках літери ледве розрізнялися на пожовклому від часу папері. Прошко погортав сторінки, пробігаючи очима по назвах розділів. Цього разу він вирішив не заглядати далеко вперед, а розсудливо почати з азів.

Світало швидко. Читати стало легше. Натрапивши на заголовок «Як поглядом розпалити вогонь у печі», Прошко зрозумів: знайшов те, що шукав. Він двічі уважно почитав настанови, ополоснув лице холодною водою й попрямував на кухню — єдине місце, де в печі вогонь горів і взимку, і влітку.

У кімнатах, де спали панове, ще витали сновидіння, а в крилі челяді вже чимдуж кипіла робота. Кухар ганяв заспаних кухарчуків, аби ті як слід відтирали замочені звечора сковорідки. Біля дверей куховарка сперечалась із продавцем овочів.

Без п'яти хвилин чародій зверхньо поглядав на метушню простих смертних. Незважаючи на безсонну ніч, він відчував небувалий приплив сил. Прослизнувши повз куховарку, Прошко попрямував у глиб кухні. Він частенько забігав сюди вранці, щоб прихопити кусень хліба з сиром, тому ніхто не здивувався його появі. Не удостоївши поглядом печі, на яких стояли каструлі та сковороди, він підійшов до пічки, розташованої в дальньому кутку. Зазвичай її розпалювали, щоб засмажити м'ясо на рожні. Зараз паща пічки була темною й холодною.

Прошко перехопив у кухонного служки кілька полінець, уміло склав їх куреником, виставив долоні вперед і, витріщившись на деревинки немигаючим поглядом, спробував викликати відчуття тепла в кінчиках пальців. Руки, як на зло, були холодніші жаб'ячого черева. Прошко добряче розтер їх і знову виставив долоні перед собою. Двоє молодших кухарчуків здивовано спостерігали за його дивними діями. Нарешті один із них не витримав і сказав:

— Хто ж руки гріє біля холодної пічки? Пішов би на сонечко або до розпаленої печі.

У цей час хлопчаків гучним голосом окликнула куховарка:

— Гей, ледацюги! Чого ви там байдикуєте? Чи у вас діла немає? Картопля ще не чищена. Ану мерщій сюди!

Кухарчуки побігли виконувати завдання, а Прошко з полегшенням повернувся до своїх дослідів. Стараючись випрацювати в себе магічний погляд, він то витріщався на поліна так, що очі ледве не вилазили з орбіт, то примружувався, то часто моргав. Маг-початківець так захопився, що не помітив, як до нього підійшла куховарка.

— Любий, ач як тебе судомить. Та що тут балакати! Не дивно, коли таке навколо твориться. У мене під час урагану з переляку ногу звело. Віриш, як дерев'яна зробилась, а потім відпустило. І в тебе пройде. Хочеш холодної яловичини? Ходімо, відріжу шматок. Попоїси, полегшає.

Прошко зрозумів, що здивувати народ фокусом із вогнем сьогодні не вдасться. Магічні досліди вимагали спритності й зосередженості. Чарівництво не терпить метушні, та й перекусити не завадить.

Прошко, прихопивши кусень хліба з м'ясом, рушив до саду і спробував змусити трояндовий кущ розквітнути передчасно, та й тут його чекала невдача. Цілісіньку годину він трудився над бутонами, та вперта рослина не бажала коритися доморощеному магові. Зрештою, Прошкові довелось облишити й цей замір.

Увесь день хлопчина ламав голову, в чому причина його невдачі? Яким чином він зумів улаштувати ураган із громом та блискавками, але не зміг розпалити навіть маленький вогник у пічці? Як вийшло, що він силою думки покалічив княжича, та виявився безсилим відкрити бутон квітки? Чому руйнувати легше, ніж створювати? Може, він чорний маг? Для чаклуна повелівати стихіями та накликати нещастя — раз плюнути.

Від цієї думки Прошка пройняв піт. Одна річ — навчитися чарівництва та стати шанованим чародієм, а зовсім інша — перетворитися на чаклуна, якого всі цураються. Запитання роїлись у нього в голові, та він не знаходив відповідей. Йому хотілось із ким-небудь порадитись, але кому відкриєшся в такій справ? Гліб навряд чи погладить по голівці, якщо дізнається про його «чудеса».

Звичайно, можна звернутися за порадою до придворного астролога, але тоді доведеться зізнатися в тому, що він без дозволу проник до сховища і вкрав книгу. Навряд чи дідок схвалить його вчинок.

І тут Прошко згадав про Маріку. Тільки вона могла вислухати його без осуду. Їй він міг, не криючись, розповісти все, як є. І Прошко зважився. Надвечір він запитав у Гліба дозволу відлучитись, осідлав коня і стрімголов помчав до замку герцогині Агнеси.