Чарівниця з острова Гроз

Глава 5 Вечірка

Молодіжна вечірка в палаці на королівський прийом була мало схожа. Гліб не полюбляв помпезних свят, на яких йому доводилося вислуховувати нудні промови замість того, щоб розважатись, як годиться в його віці. Своє свято він улаштував без зайвих церемоній. У залі грала музика, і принц поводився просто, начебто й не був наступником престолу.

Він сподівався від душі повеселитись, але його чекало розчарування. Серед гостей не виявилося тих, кого йому хотілося бачити дужче за інших. Лідія ще не оговталася після вчорашнього потрясіння, а Маріка дулась через те, що напередодні не потрапила на бал. Відчуваючи провину, Гліб послав за нею Прошка, але той кудись запропастився. Певно, Маріка образилася не на жарт.

Гліб нервував. Йому не хотілося сваритись і втрачати давнього, перевіреного друга. Він старанно удавав веселість, але час від часу крадькома поглядав на двері. Це не лишилося непоміченим. Усі знали, що принц чекає названу дочку герцогині Агнеси, найзагадковішу дівчину королівства. Вона ніколи раніше не з'являлася серед золотої молоді. Ні про кого не ходило стільки чуток, скільки про Маріку. Казали, буцім вона циганка і прихилила до себе Гліба ворожбою. А ще буцім вона зовсім дика, тому її тримають взаперті й не випускають на люди. Так чи інакше, не тільки Гліб із нетерпінням очікував появи дівчини.

Нарешті, дворецький доповів про прибуття нової гості. Гліб зітхнув із полегшенням і з широкою посмішкою попрямував назустріч Маріці, однак, побачивши дівчину, принц остовпів. Він знав, що Маріка запросто може викинути який-небудь фортель, але з'явитися на свято в палац у м'ятому ситцевому платті й босоніж…

Як і слід було очікувати, поява названої дочки герцогині приголомшила всіх присутніх. Схоже, найбезглуздіші чутки підтвердилися. Вона була справжньою дикункою. Волосся, не вкладене перукарем, сплутаною гривою спускалося до пояса. Обличчя, шию та руки, на відміну від блідих придворних красунь, укривала золотиста засмага. Спідниця була підтикана, як у селянок. Але більше за все пишно вбраний натовп вразили босі ноги дівчини. Для розніжених нащадків вельможних батьків було немислимо і кроку ступити без взуття. Всі з безсоромною цікавістю витріщились на Маріку.

Тоненька фігурка посеред величезної зали здавалася беззахисною. Істинне дитя природи, дівчина була така ж недоречна тут, як жива квітка в кошику паперових троянд.

У натовпі почулися шепіт і хихикання. На мить у величезних чорних очах дівчини промайнула розгубленість, але Маріка швидко опанувала себе. Вона тріпнула головою, ніби відганяючи від себе скутість і страх, і з викликом огляділа залу. Смішки як по команді стихли.

У Гліба свербіли руки відшльопати норовисте дівчисько, та коли він побачив, як вона одним поглядом приструнчила придворну братію, його розібрав сміх. Із появою Маріки до зали мовби увірвався свіжий вітер. І все ж таки не слід було їй потурати. Гліб підійшов до дівчини.

— Тепер я бачу, чому ти запізнилася. Певно, збори відняли в тебе силу-силенну часу, — сказав він і, нахилившись до її вуха, тихо додав: — Май на увазі, тут усі тебе вважають неотесаною дикункою і тільки й чекають приводу посміятися. Мені буде неприємно, якщо це трапиться.

Маріка спалахнула і, підвівши очі на Гліба, зробила реверанс за всіма правилами придворного етикету. Вона вперше із вдячністю подумала про вчителів, які муштрували її, щоб прищепити гарні манери. Сьогодні їй належало на практиці показати, чого вона навчилася. Вона не збиралася ставати посміховиськом для молодих гульвіс та краль і вирішила: якщо хто бажає позубоскалити, нехай шукає іншу мішень.

Босоніж було нелегко демонструвати вишуканість манер, але Маріку не турбували такі дрібниці. Вона воліла не зливатися з натовпом, а бути ні на кого не схожою. Крім того, її вела мета: будь-що повернути прихильність Гліба.

Гостей запросили до столу в ту мить, коли з'явилася ще одна спізнена. Приїхала юна баронеса. При появі Лідії погляд Гліба просвітлів, а Маріка відчула, що земля тікає в неї з-під ніг.

Вишукана сукня юної баронеси приховувала садна на шиї та руках. Світле волосся було укладене локонами за останньою модою. Маріка вперше пожалкувала, що через власну впертість з'явилася на свято як голодранка.

«Якби Гліб учора бачив мене із зачіскою та в модній сукні», — з гіркотою подумала вона.

Юна дикунка і не підозрювала, що її природна краса не потребує штучних прикрас. Звідки їй було знати, що вона, як непоказна піщинка, з кожним роком перетворюється на прекрасну перлину. Шкода, Гліб не помічав цього. Він бачив у дівчині лише надійного друга.

Якби Маріка була слабкою та беззахисною, він міг би виявити турботу й ніжність, але поруч із нею почуватися сильним і мужнім було важко. Вона не потребувала захисників. Вона сама кидалася напролом, не пасуючи перед небезпекою.

Побачивши Лідію, Гліб одразу забув про босоногу подругу і з щирою радістю вітав нову гостю. У Маріки стиснулося серце. Хоча за столом вона сиділа праворуч від Гліба, він був далеко. Його думки займала бліда дівчина з блакитними очима. Суперниця була тут своя серед своїх. Який сенс, що під час вечері Маріка нікому не поступалась у бездоганності манер? Гліб навіть не звернув уваги на її старання.

Упоравшись із їжею, всі перейшли до танцювальної зали. Маріка відчула себе особливо самотньою. Навіщо вона тут? Навколо байдужі, чужі люди. Гліб покинув її та відкрито упадав біля Лідії. Заграла музика. Пари закружляли в танці. Лиш вона, босонога й погано вдягнена, лишилася стояти коло стіни. Як не верти, вона однаково стала для всіх посміховиськом.

Маріка гостро відчувала загальну неприязнь. Вона й не здогадувалася, що причиною всьому були заздрість і ревнощі. Вишукані манери дикунки не лишилися непоміченими. Присутні дівчата відчули в ній суперницю, й не без підстав. На Маріку звернув увагу перший придворний серцеїд і джиґун княжич Милослав.

Молодий гульвіса давно переситився придворними кралями. Всі вони в чомусь були схожі й через кілька зустрічей навівали на нього страшенну нудьгу. Маріка відзначалася безпосередністю та жвавістю, не властивими іншим. Крім того, ще зовсім юна, вона обіцяла перетворитися на надзвичайну красуню. Та й екстравагантне вбрання при її чудовому вихованні мало вигляд усього лиш дитячих пустощів. Під косими поглядами присутніх княжич сміливо попрямував до Маріки.

— Нас досі не відрекомендували одне одному, прекрасна німфо. Поспішаю виправити цю помилку. Милослав. — Він схилив голову в чемному поклоні.

Маріка глянула на юнака й подумала, що той вирішив посміятися з неї. Він був ставний і гарний собою й міг легко знайти собі подружку.

— Мене звати Маріка, — гордо підвівши голову, сказала дівчина. — У мене немає ні титулів, ні багатства, тому вам краще пошукати пару в іншому місці.

— Ваша краса дорожча, ніж знатний рід. Наша королева також не може похвастатися родоводом. Кажуть, її батько був простим бакалійником, але по ній цього не скажеш. Ви також обдаровані природним благородством, — не погрішивши проти істини, полестив Маріці Милослав. — Чи не подаруєте ви мені танець?

В очах молодика читалося захоплення. Маріка краєм ока побачила, як Гліб танцює з юною баронесою, й несподівано для себе випалила:

— А чом би й ні? В усякому разі, босоніж я не віддавлю вам ноги.

Побачивши, як Маріка виходить у центр зали під руку з відомим ловеласом, Гліб захвилювався. Княжич був знаменитий своїми перемогами над дамами різного віку. В душі у Гліба залунав сигнал тривоги. Він не хотів, аби придворний шалапут змусив Маріку страждати. Піймавши погляд Гліба, Маріка стрепенулась. Чи можливе таке, щоб вона спричинила його ревнощі? Значить, іще не все втрачено.

Коли княжич із Марікою почали вальсувати, інші пари розступились. Усім було цікаво подивитися, що встругне дикунка. Та любителів позубоскалити чекало розчарування. Дівчина рухалася легко і граціозно. Мабуть, учителі танців попрацювали з нею не менше, ніж вихователі. Ніхто не знав, що уроки танців тут ні до чого. Ще змалечку Маріка заробляла на хліб як вулична танцівниця. В цьому вмінні їй не було рівних.

Помітивши, що Гліб невідривно дивиться на них, Маріка, скоряючись раптовому пориву, вислизнула з рук партнера й закружляла по залу сама. Вона згадала час, коли танцювала на площах і вулицях заради кількох мідних монет. Зараз вона сподівалася, що Гліб подарує їй свою усмішку та крихітку уваги. Дівчина кружляла все швидше і швидше, віддаючись танцю несамовито. Стрункі босі ноги миготіли на паркеті, а тендітні тонкі руки здіймалися, ніби вона хотіла вільною птахою злетіти увись.

У грудях у Маріки розгорялося тепло. Вона уявила, буцім од неї йде золоте проміння і сяюча павутина обплітає всю залу.

Захоплені невидимими чарами, всі вражено спостерігали за стрімким танцем. У цю мить глядачі готові були віддати все за один лише погляд дівчини. Залу огорнула любов. Вона невидимою сіттю вібрувала в повітрі. Маріка хотіла піймати в цю сіть лише одну людину, але за іронією долі Гліб був єдиним, на кого не подіяли її чари.

Танець урвався. Повисла напружена тиша. Ніхто не ворухнувся й не проронив жодного звуку, а потім зала раптом вибухнула громом оплесків.

Маріка кинула погляд на Гліба. В його очах був лід. Він не розумів, навіщо вона удає з себе старчиху, вуличну жебрачку, яка танцює за мідний гріш. Кілька років, проведених у сім'ї герцогині Агнеси, не додали їй ні лоску, ні світськості. Вона залишалася все тією ж дикою, неприборканою циганкою. Те, що раніше йому в ній подобалося, тепер викликало роздратування.

Бачачи холодність Гліба, Маріка знітилася. Чарівна павутина розтала, і все ж таки щось змінилося. Нікому вже не хотілося насміхатись із дикунки, а молодикам здавалося, що краса інших дівчат неабияк поблякла.

Милослав був зачарований як ніколи. Це не залишилось непоміченим для Гліба. Хоч як сердився він на Маріку, її варто було застерегти. Він підійшов до неї і крізь зуби процідив:

— Чого ти домагаєшся? Навіщо влаштувала весь цей балаган? Якщо стараєшся сподобатися Милославу, то май на увазі, що за ним тягнеться погана слава. Він змусив ридати не одну дівчину.

«Я зовсім не йому стараюся сподобатись!» — хотіла вигукнути Маріка, та замість цього запитала:

— Хіба ти не такий? Чи Лідія — твоя перша подружка?

— Я тебе попередив, — замість відповіді сказав Гліб.

— Я зумію захистити себе, — Маріка гордо підвела голову.

В її словах лунала рішучість, а серце тріпотіло від того, що Гліб не байдужий до неї. Наївна дівчина сприйняла і роздратування, і спробу принца вберегти її від придворного серцеїда за ревнощі. Маріці були чужі брехня та кокетство, але вона думала, що, приймаючи залицяння одного, тим самим привертає до себе увагу іншого.

Тим часом Милослав розмовляв зі своїм найближчим другом, таким же марнотратником життя.

— Ти всерйоз вирішив зайнятися дикункою? — запитав його друг.

— А хіба ти не помітив її чарівності? — відповів Милослав.

— Вона ще зовсім дитина.

— Зате який темперамент!

— Як же ти збираєшся залицятися до неї? Вона ж ніде не з'являється.

— З таким дівчиськом залицяння не потрібні. Вона не схожа на ручних домашніх кобилок. Її треба об'їжджати, як дику кобилицю, шаленством і силою, — засміявся юний гульвіса.

— Гляди не нарвись. Їй протегує сам принц.

— Я буду дурнем, якщо відступлюсь. Вона зводить мене з розуму.

Ніхто не відав, що ще одна людина пильно стежила за тим, що відбувалося. Прошко не входив до числа гостей і був присутній на святі як паж. Він прислуговував Глібові за столом, а під час танців стояв біля стіни й чекав — на випадок, якщо у принца виникне якесь доручення.

Прошко всією душею переживав за Маріку й радів, коли своїм танцем їй удалося розтопити лід у серцях присутніх. Маріка дуже подобалася йому, та він ніколи не дозволяв собі ні натяком, ні словом обмовитися про це, вважаючи, що вона занадто гарна для нього. Як вірний і відданий служник, він був готовий поступитись нею Глібу. Одначе коли за Марікою почав упадати придворний хлюст, Прошко не міг залишатися осторонь.

Коли Милослав із Марікою під руку пішли до парку, Прошко не на жарт захвилювався. Чуття підказувало йому, що це не до добра. Він побоювався за Маріку. Навіть проживши кілька років поблизу двору, вона залишалася недосвідченою дівчиною, далекою від палацових інтриг і хитрощів. Прошко непомітно вислизнув із зали і збіг мармуровими сходами до парку. Він був усього лише служником, тому не міг узяти Маріку за руку й одвести від княжича. Угамувавши в собі бажання кинутися на Милослава з кулаками, він крадькома рушив за парочкою.

«Хоч би цей гад упав і зламав ногу», — спересердя подумав Прошко, й тут його осяяло, що він може влаштувати це без усякої бійки. Напередодні хлопчина допізна не лягав спати — читав винесену зі сховища книгу. В одному з розділів розповідалося про завдавання навроки. Прошко був проти чорної магії, та після вчорашнього досліду йому кортіло знову спробувати свої сили на ділі.

Згадавши пораду з книжки, він подумки натягнув на шляху княжича мотузку, але нічого не сталося. Тоді він почав ставити уявні перепони, вибудовував цілі барикади, але, незважаючи на всі зусилля, Милослав, як нічого не сталося, крокував поруч із Марікою, осипаючи її компліментами.

Дівчина не вслухалася в слова залицяльника. Вона погодилася прогулятися, тільки щоб викликати ревнощі Гліба, й не збиралася нікому даремно морочити голову. Не минуло і чверті години, як вона повернула назад.

— Усе. Вже час.

— Так скоро? — здивувався Милослав.

Думаючи, що вони самі, він несподівано пригорнув дівчину до себе і стис в обіймах.

— Пусти! — вигукнула Маріка, намагаючись вирватися.

— Ні за які багатства світу, — прошепотів гульвіса і спробував її поцілувати.

Згадавши колишній досвід вуличних бійок, який у дитинстві не раз допомагав їй у баталіях із хлопчаками, Маріка, як в'юн, вислизнула із рук княжича і, з силою штовхнувши його в груди, кинулася геть, перш ніж її вірний лицар Прошко приспів на допомогу. Маріка розізлилася не на жарт. Вона подумала, що княжич не поводився б так розв'язно зі знатними дівчатами.

Проте молодого гульвісу лише розпалила її вихватка. Він кинувся вслід за дівчиною. Не усвідомлюючи, що робить, Маріка подумки кинула йому під ноги камінь. Милослав спіткнувся об невидиму перепону і простягся на землі. Маріка мчала вперед, навіть не помітивши, що переслідувач упав. Вона й не знала, що причиною нещастя стала її швидкоплинна фантазія.

Зате Прошко тішився. «Вийшло! Знову вийшло!» — як дитина, радів він.

На крик княжича збігся народ. З'ясувалося, що бідолаха зламав ногу. Після цього випадку Прошко вже не сумнівався у своїх здібностях.