Чарівниця з острова Гроз

Глава 26 Впадина Скатів

На глибині кипіло життя. Маріка не гадала, що під товщею води існує така краса. Фантазія природи не знала меж. Морське дно заворожувало та вражало різноманітністю барв. Ось прошмигнула зграйка яскраво-червоних морських окунів. Слідом неквапно пропливла вишукана жовто-чорна риба-ангел.

Між оброслими черепашками щоглами пурхали строкаті риби-метелики з рожево-блакитною лускою та жовтими плавниками.

Фріда вела Маріку з палуби на палубу, аж поки вони дійшли до крайнього корабля.

По услужливо спущеному трапу вони зійшли вниз. Далі простягалися зарості коралів. Біля сходів, на дні, розпушивши строкаті плавники-пір'я, статечно пропливла риба-півень.

— Куди ми йдемо? — запитала дівчина.

— До Впадини Скатів. Там панує цілковита темрява й абсолютна тиша. Для того щоб повернути спогади, ти мусиш повністю заглибитись у себе. Там це зробити значно легше, адже барви та суєта світу відвертають від заглиблення у власне Я, — пояснила Фріда.

Риф таїв силу-силенну загадок. Тут усе було не так, як на землі. Прекрасні ніжні квіти актинії виявлялися хижаками, а скам'янілі корали — живими істотами.

Фріда була повелителькою та частиною цього царства. Вона не йшла, а линула. Її рухи були граціозними і невловимими. Маріка ледве встигала за своєю провідницею. Повз них пропливла величезна медуза.

— Як красиво! — вигукнула дівчина, дивлячись на тріпотливі напівпрозорі пелюстки. — Що це? Квітка чи риба?

— Це медуза. Вона справді прекрасна, та зовсім не така сумирна, як здається. Тримайся подалі, щоб не обпектись об неї.

Маріка відсторонилась і ненароком напоролася на гостру гілку корала. Дівчина скрикнула. На щиколотці виступила крапелька крові. В очах Фріди засвітився пожадливий вогник. Вона опустилась навпочіпки і губами потягнулася до ранки. Маріка відсахнулася.

— Ти вампір?!

Фріда відразу підхопилася й захитала головою.

— Ні. Ні-ні. Я ніколи не живилася будь-чиєю кров'ю. Тільки чистою енергією. Просто ти — це інша справа. Кров чарівниці — безцінний дар. Один ковток здатен воскресити з мертвих.

Маріку осяяла страшна догадка, і вона з гіркотою вигукнула:

— Так от навіщо я тобі потрібна! Ти хочеш повернутися до земного життя! Але навіщо ти мене кудись ведеш? Я ж і так цілковито під твоєю владою.

— О ні! Присягаюсь, я хочу повернути тобі пам'ять. Це була лиш хвилинна слабкість.

— Хвилинна слабкість?! Це огидно! Навіть подумати гидко! Я б ніколи до такого не опустилась! — із обуренням вигукнула дівчина.

— На твоєму місці я б думала так само. Кожне судить, виходячи зі свого досвіду. Але що ти знаєш про мене? Хіба тобі відомо, як це — померти в дев'ятнадцять років і кілька віків не знаходити заспокоєння? Як повелася б ти, якби перед тобою зажевріла надія знову знайти справжнє життя, дихати, співати, любити. Що б ти відчула в цю мить?

Маріка замислилася над словами жінки. Вона і справді не мала права засуджувати Фріду, не переживши всього того, що випало на долю нещасної. Дівчина сором'язливо запропонувала:

— Візьми мою кров, якщо це поверне тебе до життя. Ковток — це ж небагато.

— Ні,— похитала головою Фріда. — Мені немає місця серед живих. Мій час давно канув у Лету. Я занадто довго перебувала серед примар і не ручаюся за свій розум. А раптом, опинившись на землі, я стану джерелом зла?

Її голос звучав печально, але рішуче. Вона добровільно відмовлялася від можливості почати нове життя, побоюючись, що принесе біди людям. Маріці стало соромно за те, що вона погано думала про Фріду. Володарка бур і гроза мореплавців раптом розкрилась їй з іншого боку. Вона була всього лиш нещасною втомленою жінкою.

— Вибач, що я тебе засуджувала, — мовила з жаром дівчина.

Фріда сумно всміхнулась і махнула рукою:

— Облиш. Немає за що тобі вибачати. Ти ще зовсім дитя. Немає нічого важчого, ніж не судити інших. Декому не вистачає цілого життя, щоб осягти цю мудрість. Але ти зумієш. У тебе чуйна душа. А тепер нам треба йти далі. Спробуй пливти. Так тобі буде легше, й ми швидше доберемося до місця.

— Але я не вмію плавати, — заперечила Маріка.

— Ти вмієш усе. Запам'ятай: ніколи не говори: «Не вмію». Цим ти ставиш перед собою перепону. Ну ж бо, спробуй, — підбадьорила дівчину Фріда.

Маріка підстрибнула і, перебираючи руками й ногами, попливла. Внизу чудернацьким візерунком перепліталися корали. Де-не-де між хитросплетінням ажурних гілок зяяли темні провали. Раптово мереживне полотно коралів обірвалось, і дівчина потрапила до бездонної синяви. Від несподіванки у Маріки перехопило подих, а потім вона розсміялась.

Нерукотворна краса, що панувала навкруги, змусила Маріку забути про все. Дівчина відчула себе частиною й одночасно хазяйкою цього світу. Вона мовби розчинилася в океані, пропустив крізь себе його дихання й пульсацію: трепет найменшої рибки і биття могутніх хвиль. Вона сама була океаном, безмежним і могутнім. Для неї не було нічого неможливого.

Маріка занурювалася все глибше й глибше. Темрява навкруги згущалась, але юна чарівниця в захваті не помічала цього. Попереду засвітилися схожі на зірки вогники. Не встигла Маріка подивуватися цьому чуду, як вогники вишикувались у дві лінії, мовби крихітні ліхтарики обабіч шляху. Це риби-вудильники показували гості дорогу.

Та ось вогники лишилися позаду. Маріку взяла у свої обійми пітьма. Страху не було. В душі розлився дивний спокій. І тут із темряви показалися скати. Їхні тіла випромінювали слабке світіння, а по контурах сріблястими нитками пробігали іскри. Плавні, граціозні рухи мешканців глибин зачаровували.

Скати оточили Маріку. На мить усе завмерло. І раптом океан осяяли спалахи блискавок. Маріка відчула себе невагомою, мов пушинка. Пітьма розсіялась. Перед дівчиною стрімко промчало все її життя. Вона бачила, як її, новонароджену, батько пустив у кошику по річці й як її підібрали маги. Як чародії в тому ж кошику підкинули її циганам. Від самого народження вона нікому не була потрібна. Із табору її прогнали через Гліба, а пізніше й Гліб відрікся від неї. Вона мовби народилась із клеймом самоти.

Мало-помалу Маріка почала усвідомлювати: всі біди та злигодні в її житті не випадкові. Вона мусила пройти випробування, позаяк труднощі лише загартували її.

Дівчина згадала Шепітливу печеру, де вона знайшла магічний кристал. Вона побачила, як кришталева куля витає в безмежному Космосі, й увесь Всесвіт злився для неї в єдине ціле, їй здавалося, що вона не пливе серед вогників риб-вудильників, а летить між зірками все ближче й ближче до магічного кристала. Вона простягнула руку, і кришталева куля сама лягла їй на долоню. Тієї ж миті вона відчула могутність і разом з тим утрату. Маріка нарешті усвідомила, що вона чарівниця й не має права ні на почуття, ні на дружбу, ні на кохання. Мимоволі по її щоках потекли сльози. Поступово Маріка заспокоїлася, гіркота відступила, й душа знову знайшла спокій. Дівчина не відала, як довго вона пробула у Впадині Скатів. А втім, їй уже доводилося бувати в місцях, над якими час не владний.

Фріда сиділа на троні з коралів. Побачивши в руках Маріки магічний кристал, вона всміхнулася:

— Сподіваюся, ти більше не вважаєш мої слова маренням божевільної? Тепер ти бачиш, що наділена владою та могутністю, яких немає ні в кого.

— Так, і я більше не буду самотньою. Я поверну тих, хто мені дорогий, — рішуче заявила Маріка.

Фріда похитала головою.

— Ні. Це єдине, що тобі не підвладне. Забудь про земні прихильності й кохання. Вони не для тебе.

— Але чому? Ти сама казала, що я можу все. Навіть сільська чаклунка може приворожити коханого. Невже це мені не під силу?

— Приворот не має нічого спільного з коханням. Звичайно, ти можеш підкорити собі будь-кого. Твій обранець слухатиметься тебе, як маріонетка, і, можливо, навіть страждатиме без тебе — так людина, що звикла до шкідливого зілля, мучиться від його відсутності. Й разом з тим вона мріятиме позбутися цієї залежності. Ти вважаєш це коханням?

Маріка замислилась.

— І що ж? Я нічого не можу вдіяти? Але в чому ж, тоді моя могутність?

— У тому, щоб служити іншим. Велика влада — це великі обов'язки. Бідолашна дівчина, на тебе ця ноша звалилася занадто рано! Та нічого змінити не можна. Ти — чарівниця з острова Гроз. Старі підкоряться твоєму володарюванню. Та спершу ти мусиш допомогти мені й іншим мешканцям міста Затонулих Кораблів знайти спокій.