Чарівниця з острова Гроз

Епілог

День був довгим. Маріка так утомилася, що ледве добрела до ліжка. За вікном плескалося море й шумів прибій. На душі було спокійно і світло, ніби вона повернулася додому після тривалої подорожі.

Дівчина дістала медальйон, відкинула кришку і звернулася до золотоволосого юнака на портреті:

— Скажи, я ж учинила вірно? Зате тепер ми зможемо бути разом. Краще щасливо прожити одне коротке життя, ніж тисячу років без кохання.

Вона поцілувала портрет, згорнулася калачиком і заплющила очі. Не минуло й хвилини, як вона міцно спала. Уві сні дівчина щасливо всміхалася. Та ще не відала, що, позбувшись безсмертя, вона не стала такою ж, як усі. У світі магії в неї ще лишилися незавершені справи, а удаваний спокій на острові був здатний викликати нові потрясіння.

Гурій стояв на балконі й дивився в темну далину, туди, звідки доносився вічний рокіт океану. Несподівано в небі з'явився дивний птах. На вигляд він був схожий на альбатроса, та його крила були чорними як смола. Він із журним криком пролетів над палацом і, мов примара, розтав у темряві.

«Привиділося?» — подумав Гурій.

Він углядівся в морок, але марно. Видіння зникло й більше не виникало.

«Скоріше за все, це був звичайний альбатрос. Уночі все здається чорно-сірим», — заспокоїв себе маг.

Але він даремно вважав птаха за обман зору. Коли не всі гріхи прощено й не всі борги виплачено, прокидаються сили більш давні й могутні, аніж магія. І тоді відбувається неймовірне. Ось чому тієї ночі на острові об'явився чорний альбатрос.