Чарівниця з острова Гроз

Глава 10 Чужа

Забившись у куток карети, Маріка поверталася додому. Вона рідко користувалась екіпажем, віддаючи перевагу верховій їзді. Можливо, добра скачка трохи розвіяла б її тугу, адже вона вряди-годи постаралась повестись, як належить світським дамам, і тепер розплачувалася за це.

У схиленій фігурці було не впізнати буйної дикунки. Зараз вона скоріше була схожа на нікому не потрібну ганчір'яну ляльку. Їй здавалося, що життя скінчилося. Та й що хорошого очікувало її в майбутньому? Замок Агнеси, де її скоріше терпіли, ніж любили? Чи двір, де її відверто ненавиділи та зневажали? Та головне — в її житті більше ніколи не буде Гліба.

Приголомшена горем, Маріка не помітила, як доїхала додому. Екіпаж протрясся по мощеному камінням двору й зупинився. Кучер відчинив дверцята й услужливо відкинув приступки. Дівчина зійшла вниз.

Вона, як уві сні, байдужливо добрела до своєї кімнати. Її коротке життя вмістило стільки потрясінь і перемог, злетів і падінь, що з лишком вистачило б сотні людей. Вона не раз дивилась у вічі смерті й зазнавала болю втрати, та лиш одного разу відчувала таке ж спустошення: в кузні, коли вона думала, що Гліб відступився від неї. Тоді вона помилялася, а тепер це було жорстокою правдою.

Чому всі, хто був їй дорогий, неминуче покидали її? Можливо, Агнеса має рацію, і причина криється в ній самій? Але ж колись усе було інакше!

Маріка згадала табір, де її оточувала ватага друзів. У вільному циганському житті траплялось усяке. Бувало, вона билась із хлопчаками, але бійки були не через ворожнечу. Скоріше, вони були своєрідною розвагою та способом заявити про своє першенство. Ніхто не ображався, якщо йому розквасять ніс. А забіяки вже через п'ять хвилин знову ставали друзями нерозлийвода.

Маріка могла поклястися, що цигани щиро любили її, якби треба було, весь табір встав би за неї горою. Чому ж усе перемінилось?

Усе почалося з того, що вона поріднилася з Глібом, чим викликала страшенний гнів віщунки Варги. Саме тоді Варга сказала, що дівчина більше не може залишатись у таборі, тому що на ній лежить печать долі. Минуло багато років, але слова ясновидиці не стали зрозумілішими.

Згадавши Варгу, Маріка вийняла з-за пазухи оберіг, який висів на тонкому ремінці,— плаский камінець із дірочкою посередині.

— У цю дірочку на тебе дивиться удача, — часом говорила Варга і незмінно додавала: — Тільки тримайся подалі від магії.

— Чому, бабу? Іншим же циганам можна, — допитувалася Маріка.

— З інших не спитається, — загадково відповіла стара циганка, попихкуючи люлькою.

Зігрітий за пазухою, камінець зберігав тепло тіла. Дівчина погладила його, ніби він був крихітною живою істотою, й сумно посміхнулась:

— Де вона, моя удача? Хоч би раз побачити її.

Вона піднесла камінець до очей і подивилася крізь дірочку, не очікуючи побачити нічого незвичайного. Тієї ж миті її пронизало відчуття, що хтось пильно спостерігає за нею. Від хвилювання Маріка ледве не впустила камінець із рук.

Кімната тонула в темряві. Єдиним джерелом світла була кришталева куля, що трималася на особливій підставці. Холодне блакитнувате сяйво освітлювало лице схиленого над кулею старця. Підсинене світлом кристала, воно здавалося неприродно блідим, як лице потопельника. Довге сиве волосся та борода старого надавали його вигляду благовидості та відчуженості.

Агрипа, мовби статуя, непорушно сидів у величезному шкіряному кріслі. Лише полиски, що грали в темних зіницях, свідчили про те, що він не статуя, а жива людина. Верховний Чародій невідривно дивився на магічний кристал.

Коли він побачив камінець у руках у дівчини, лице його скривилось, як від болю. Він і досі не міг вибачити собі, що колись власноручно вклав у її тоді ще крихітні рученята знак влади.

— Хто тут? — запитала Маріка, оглянувшись на всі боки.

Сонячне світло заповнювало кімнату. Серед білого дня зловмиснику було ніде сховатись, і все ж таки відчуття чужої присутності не проходило. Дівчина підійшла до портьєри і різким рухом одсмикнула важку оксамитову штору. Порожньо. Вона відчинила одну за одною дверцята шафи. Крім неї в кімнаті нікого не було.

Дивлячись, як дівчина обшукує кімнату, Агрипа беззвучно розсміявся, але тут же обірвав сміх. Прості смертні не відчувають, коли за ними спостерігають крізь магічний кристал. Дар дівчини день у день зростав. Залишати її серед людей ставало небезпечно. Агрипа всією душею противився її поверненню на острів. Верховного Чародія змагали погані передчуття.

Старий зробив жест рукою. Із темряви безшумно з'явився стрункий юнак. Весь цей час він покірно чекав, коли вчитель підкличе його. Терпіння та вміння бути непомітним — лише невелика частина чеснот, якими він досконало оволодів на острові. Юнак наблизився до вчителя й завмер, очікуючи вказівок.

Агрипа кивнув на магічний кристал.

— Поглянь.

Побачивши чорнооку дівчину, Азар зціпив зуби, та більше нічим не виявив своїх почуттів. На відміну від Маріки, він пам'ятав її візит на острів, як і те, що волею долі вона була його суперницею. Від самого народження Азара готували до того, щоб він обійняв посаду Верховного Чародія, та через безглузду випадковість дівчина також претендувала на посох влади.

Чотири роки тому Азар допоміг їй повернутися з острова до людей, наївно вважаючи, що більше їхні шляхи не перетнуться. Тоді його було суворо покарано, та в душі він аж ніяк не розкаювався. Покарання було занадто малою платою за звільнення від суперниці. До того ж, хоч як сердилися маги-правителі, його не покидало відчуття, що вчитель не засуджував його за здійснений вчинок.

— Її доведеться знову повернути на острів, — хрипко сказав Агрипа.

Азар мовчки вклонився, виявивши згоду. При цьому лице його залишалося байдужливим. Агрипа скоса поглянув на юнака і схвально подумав, що хлопець дечого навчився. У витримці йому не відмовиш.

— Ти ж не занадто бажаєш цього? — запитав Агрипа.

— Хто я, щоб потурати своїм бажанням? Я підкоряюся волі Ради, — шанобливо відповів юнак.

— Ти маєш рацію, мій хлопчику. Навіть маги не завжди вільні робити те, що їм хочеться, — зітхнув Агрипа.

Азар зрозумів, що вчитель на його боці.

Верховний Маг підвівся, і світіння кристала повільно згасло.

Маріку покинуло дивне відчуття чужої присутності. Вона переконувала себе, що все це їй лише здалось, але в глибині душі бринів тривожний сигнал. В її житті назрівали переміни. До лиха чи до добра? Вона була майже впевнена, що скоро духи подадуть їй знак.