Джерело вознесіння

6

Еленд, спершись на поручні, дивився на тренувальний майданчик. Чесно кажучи, йому трохи хотілося піти до Вен і Гема та позайматися з ними. Але загалом він не бачив у цьому сенсу.

«Якщо по мою душу заявиться вбивця, він усе одно буде алломантом, — подумав король. — А я можу хоч десять років тренуватися — і все одно з жодним з них не зрівняюсь».

Тим часом на майданчику Гем кілька разів ударив ціпком, а тоді кивнув головою. Вен, тримаючи в руках свій ціпок, довший сантиметрів на тридцять за зріст самої дівчини, підійшла на кілька кроків ближче. Спостерігаючи за ними двома, Еленд не міг не відзначити того, наскільки різні у них габарити. Гем мав тверді м’язи та кремезну статуру воїна. Вен виглядала навіть тендітніше, ніж зазвичай, — бо билася без плаща, що приховував її фігуру, а тільки в сорочці на ґудзиках та штанах.

Нерівність між ними тільки підкреслили промовлені Гемом слова:

— Ми зараз тренуємо бій на ціпках, а не «притягування» та «відштовхування». Нічого, крім п’ютера, не використовуй, гаразд?

Вен кивнула.

Вони часто влаштовували подібні спаринги. На тверде переконання Гема, тренувань і практики ніщо не замінить, і байдуже, наскільки ти потужний і вмілий алломант. П’ютер він дозволяв використовувати Вен тому, що якщо не звикнути до сили та вправності, які дає цей метал, то це може добряче дезорієнтувати. Тренувальний майданчик нагадував внутрішнє подвір’я. Розташований у казармах палацу, він був оточений за периметром наскрізними галереями. В одній із цих галерей і стояв Евенд — дах захищав його очі від променів червоного сонця. До того ж почався легкий попелопад, і з неба зривалися поодинокі пластівці. Евенд схрестив руки на поручнях. Час від часу галереєю в нього за спиною проходили вартові — вони страшенно нудились і іноді навіть зупинялися подивитись на тренування Вен і Гема. Неабияка розвага для солдатів, що охороняли палац.

«Мені слід було б іще над постановою попрацювати, — подумав Евенд. — А не стояти й милуватись, як б’ється Вен».

Але… напруга кількох останніх днів видалася настільки потужною, що він просто не міг змусити себе ще раз перечитати свою промову. Все, чого йому хотілося, — це просто трохи постояти й поміркувати.

Тому він просто дивився. Вен обережно наблизилась до Гема, міцно тримаючи ціпок обома руками. Колись Евенд би неодмінно подумав, що леді не пасує носити штани та сорочку, але він уже стільки часу провів з Вен, що просто не звертав на це уваги. Бальні сукні та вечірні плаття — це, звісно, дуже красиво, але у простій одежі дівчини було щось беззаперечно правильне. Їй було комфортно в ній.

До того ж королю подобалось, як вона виглядає в такому обтислому одязі.

Зазвичай Вен дозволяла супернику бити першому, і сьогоднішній спаринг не став винятком. Гем атакував дівчину, їхні ціпки з гучним звуком вдарилися один об інший, та, попри власні габарити, вона свій ціпок втримала. Обмінявшись стрімкими ударами, суперники відскочили назад і почали насторожено ходити колом.

— Ставлю на дівчину.

Евенд обернувся і побачив, як галереєю до нього йде, накульгуючи, чоловіча постать. Кривоніг зупинився поруч із королем і зі стуком поклав на поручень десятискринцеву монету. Евенд усміхнувся генералу, а той у відповідь скривився — так, власне, усміхався Кривоніг. Якщо не брати до уваги Доксона, Евенд швидко потоваришував з рештою учасників команди Вен. Але до Кривонога довелося спершу трохи звикнути. Обличчя цього кремезного чолов’яги нагадувало пом’яту поганку, до того ж він постійно незадоволено кривився — і цей вираз обличчя зазвичай відповідав тону його голосу.

Генерал був обдарованим ремісником і, звичайно, алломантом — димником, якщо точніше, хоча він більше й не використовував своїх магічних умінь. Більшу частину останнього року Кривоніг був у Евенда військовим генералом. Король не знав, де той навчився керувати солдатами, але генерал мав до цього значний хист. Найімовірніше, це своє вміння він отримав там само, де і шрам на нозі, завдяки якому Кривонога і прозвали Кривоногом.

— Це ж просто тренувальний бій, Кривоногу, — сказав Евенд. — Тут переможця не буде.

— У цих двох усе завжди закінчується справжніми ударами, — промовив генерал. — Як і завжди.

Евенд замислився.

— Ти ж розумієш, що підбиваєш мене поставити проти Вен? — зазначив він. — Це може погано скінчитися.

— Ну та й що?

Евенд усміхнувся й дістав монету. Кривоніг досі його в якомусь сенсі лякав, і король не ризикував із ним сперечатися.

— А де це мій дурноголовий племінничок? — спитав Кривоніг, не відриваючи погляду від поєдинку.

— Страшко? — здивувався Евенд. — Він що, повернувся? Як він пробрався до міста?

— Він дещо залишив сьогодні вранці у мене під дверима, — знизав плечима Кривоніг.

— Подарунок?

Генерал тільки фиркнув.

— Вирізьблену дерев’яну дошку від майстра-теслі з міста Єльва. І вирізьблено на цій дошці було такі слова: «Я просто хотів показати тобі, старий, на що здатні справжні теслі».

Евенд засміявся, але генерал поглянув на нього різко, і король замовчав.

— Раніше цей вилупок собі таких вибриків не дозволяв, — пробурмотів Кривоніг. — Присягаюся, ви його добряче розпанькали.

На обличчі генерала з’явилася подоба усмішки. Чи це він серйозно? Еленд так і не навчився розуміти, чи цей чолов’яга насправді такий уїдливий, чи вигострював на королеві своє вміння жартувати.

— А як там у війську справи? — поцікавився Еленд нарешті.

— Жахливо, — відповів Кривоніг. — Тобі військо потрібне? Тоді мені треба більше, ніж один рік, аби його намуштрувати. А зараз я б цих хлопців не ризикнув кинути в бій навіть проти загону старих бабусь із костурами.

«Чудово», — подумав Еленд.

— Пізно вже щось робити, — буркнув генерал. — Страфф зараз віддав наказ копати якісь траншеї, але здебільшого його люди відпочивають. Ближче до кінця тижня почнеться штурм.

Тим часом на подвір’ї тривав бій Вен і Гема. Наразі усе відбувалося дещо повільно, час від часу Гем робив паузу та пояснював якісь дрібниці або позиції. Еленд із Кривоногом дивились на них, а бій тим часом помалу ставав дедалі інтенсивнішим, а обміни ударами — дедалі довшими; бійці почали пітніти, а з-під підошов їхніх черевиків виривалися шматки спресованої, закіптюженої землі.

Час від часу Вен змушувала Гема активно попрацювати, попри величезну різницю у силі, довжині рук та підготовці — й Еленд мимоволі всміхнувся. Вона була особливою — Еленд це збагнув ще тоді, коли вперше побачив її на балу у Венчерів півтора року тому. Але тільки зараз король починав розуміти, наскільки те «особлива» — це м’яко сказано.

На дерев’яний поручень голосно лягла ще одна монета.

— Я теж на Вен поставлю.

Еленд здивовано обернувся. То був один із солдатів, що спостерігали за двобоєм у короля з-за спини.

— Ти хто… — нахмурився Еленд, але сам себе обірвав.

Борода якась дивна, постава якась занадто рівна, але цього чоловіка він одразу впізнав.

— Страшко! — не вірячи очам вигукнув Еленд.

Молодик посміхнувся з-під фальшивої бороди.

— Бувши там, щоб покликано.

У Еленда миттю заболіла голова.

— Заради Пана Всевладаря, ти знову на своєму діалекті балакаєш?

— Ай, та просто напад ностальгії, — засміявся Страшко.

Він говорив з легким східним акцентом; але це нічого — протягом перших місяців знайомства з хлопчиною Евенд майже не розумів Страшка. На щастя, він уже переріс свій вуличний жаргон, як переріс і більшу частину свого гардероба. Зростом майже під два метри, шістнадцятирічний хлопець уже майже нічим не нагадував того незграбного юнака, з яким Евенд познайомився минулого року. Страшко сперся на поручні поруч із королем, і миттю поставою зробився схожий на ледаща-підлітка, а не солдата, яким він насправді й не був.

— А навіщо цей маскарад, Страшку? — спитав, нахмурившись, Евенд.

Страшко знизав плечима.

— Ну, я ж не з-імли-народжений… Ми, звичайні шпигуни, повинні примудрятися отримувати інформацію, не зависаючи біля вікна та підслуховуючи.

— І довго ти тут стояв? — поцікавився Кривоніг, дивлячись на племінника.

— Незадовго до тебе прийшов, дядьку Бурмило, — відповів Страшко. — Й одразу відповім на друге твоє запитання: повернувся я кілька днів тому. Ще перед Доксоном, взагалі-то. Я просто подумав, що непогано б відпочити, перш ніж знову взятися до виконання обов’язків.

— Я не знаю, чи ти помітив, Страшку, — промовив Евенд, — але в нас тут війна. Тому часу на відпочинок особливо нема.

Страшко знизав плечима.

— Я не хотів, аби ти мене знову кудись відіслав. Якщо вже у нас тут війна — я хотів би бути десь поруч. Ну, самі розумієте, це такий бентежний момент.

— А форму ти де взяв? — фиркнув Кривоніг.

— Ем-м-м… ну… — косо поглянув убік Страшко і знову став схожий на того невпевненого у собі хлопця, якого знав Евенд.

Кривоніг знову щось пробуркотів про неслухняних хлопців, але Евенд розреготався і поплескав Страшка по плечі. Хлопчина підняв очі на короля та усміхнувся; попри те що спочатку його ігнорували, з часом виявилось, що він не менш цінний за членів колишньої команди Вен. Будучи оловооким — імлистим, який міг палити олово задля загострення своїх відчуттів, — Страшко міг чути розмови, що відбувалися далеко від нього, не кажучи вже про здатність помічати здалека якісь деталі.

— Хай там як, з поверненням, — промовив Еленд. — Що там чути з Заходу?

— Терпіти не можу бути як мій дядько Бурмило, — похитав головою Страшко, — але новини кепські. Ти ж знаєш ці чутки про те, що атій Пана Всевладаря досі зберігається в Лютаделі? Так от, чутки повернулися, і тепер люди їм вірять ще більш охоче.

— Я гадав, ми це вже пройшли! — вигукнув Еленд.

Бриз із його командою останні шість місяців тільки тим і займалися, що розпускали плітки та маніпуляції серед військових ватажків, аби переконати їх у тому, що якщо вже Еленд не знайшов атію в Лютаделі, значить, його сховано в іншому місті.

— Сумніваюся, — відповів Страшко. — І… гадаю, хтось ці чутки поширює навмисне. Я достатньо довго прожив на вулиці, аби внюхати гнилу історію — а ця чутка добряче смердить. Дехто справді вирішив нацькувати на тебе військових ватажків.

«Пречудово», — подумав Еленд.

— Ти, часом, не знаєш, де Бриз? — спитав король.

Страшко знизав плечима, але трохи відсторонено — йому було вже не до Еленда, хлопець невідривно дивився на бій. Король знову обернувся до Вен і Гема.

Як Кривоніг і передбачав, ці двоє помалу почали битися по-справжньому. Тепер їм було не до розлогих інструкцій; зникли також швидкі та однакові обміни ударами. Вони билися завзято, підіймаючи своїми ціпками в повітря цілі хмари пилюки. Довкола них, у вихорі атак, кружляв попіл, і в галереях збиралося дедалі більше солдатів-роззяв.

Еленд аж перехилився через поручні. Дуель двох алломантів відбувалась напрочуд жваво. Вен спробувала атакувати. Тієї ж миті Гем із такою швидкістю змахнув ціпком, що його було ледве видно в повітрі. Дівчина встигла поставити блок, але удар Гема виявився таким потужним, що вона полетіла назад. Упавши на землю, Вен ударилась плечем. Ледве чутно заричавши, вона сперлась на руку під собою, відштовхнулась і скочила на рівні ноги. Якусь мить вона хиталась, шукаючи рівноваги, а тоді схопила свій ціпок.

«П’ютер», — подумав Еленд.

З п’ютером навіть незграба стає спритним. А якщо людина від природи така зграбна, як Вен…

Дівчина примружила очі та вперто напружила щелепу. Вона не любила програвати — навіть якщо її суперник був значно сильніший за неї.

Евенд випрямився, збираючись запропонувати їм закінчувати.

І цієї миті Вен кинулась уперед.

Гем, очікуючи на неї, замахнувся ціпком та, коли дівчина опинилась у межах досяжності, завдав удару. Вен пригнулась і відскочила вбік, лише на кілька сантиметрів розминувшись зі зброєю Гема, а потім, крутнувши своїм ціпком, вдарила у задню частину ціпка громила, виводячи його з рівноваги, після чого пригнулася та атакувала знову.

Гем моментально взяв себе в руки. Дозволивши силі удару Вен розкрутити себе, він використав імпульс для того, аби з розвороту вгатити ціпком просто в груди Вен.

Евенд закричав. Вен відстрибнула.

У неї не було металу, від якого можна було б «відштовхнутися», але це, здається, не мало ніякого значення. Підстрибнувши метри на два в висоту, дівчина легко перестрибнула ціпок Гема, зробила сальто, крутячи в одній руці власний ціпок.

Вен приземлилась, її зброя пішла низьким махом, черкнувши по попелястій землі та залишивши на ній довгуватий слід, а тоді вдарила Гема в литки — удар вибив його з рівноваги, чоловік із криком упав.

Дівчина знову підстрибнула.

Гем звалився на спину, і Вен стрибнула йому просто на груди, після чого впевнено стукнула йому в чоло кінцем ціпка та промовила:

— Я перемогла.

Гем приголомшено лежав на землі, на нього зверху сіла Вен. На подвір’ї нечутно осідали пил і попіл.

— От дідько, — прошепотів Страшко, озвучивши те, що відчував десяток — чи скільки їх там було — солдатів, що спостерігали за боєм.

— Чудово, — нарешті засміявся Гем. — Ти мене перемогла. А тепер, будь ласкава, принеси мені щось попити, а я поки ноги помасую, може, знову почну їх відчувати.

Вен усміхнулась, зістрибнула з його грудей і побігла по воду. Гем похитав головою і піднявся. Хай як би він там бідкався, насправді чоловік ішов, навіть майже не накульгуючи; звісно, синець там буде добрячий, але це не дуже заважатиме. П’ютер не тільки збільшував силу, рівновагу і швидкість тіла, він також робив його набагато витривалішим. На удар, який зламав би Евенду ноги, Гем міг просто знизати плечима і піти собі далі.

Чоловік підійшов до короля, кивнув Кривоногові та жартома вдарив у плече Страшка. Потім він сперся на поручні та, трохи скривившись, потер свою ліву литку.

— Присягаюся, Евенде, іноді, коли я б’юся з цією дівчиною, в мене складається враження, що я б’юся з вітром. Я ніяк не можу вгадати, як і звідки вона атакує.

— Як вона це зробила, Геме? — спитав король. — Я маю на увазі, стрибок. Це якийсь надлюдський трюк був, навіть для алломантки.

— Може, сталь використала? — висунув версію Страшко.

Гем похитав головою.

— Та ні, сумніваюся.

— А що тоді? — спитав Евенд.

— Алломантові не обов’язково бути фізично сильним, щоб бути надзвичайно могутнім, — зітхнув Гем і поставив ногу на місце. — Якби вона була ферухіміком, це виглядало б інакше — якщо ти колись бачив, то коли Сейзед робить себе сильнішим, у нього навіть м’язи стають більшими. Але у випадку алломантії, силу дають метали, а не саме тіло людини. Ну, а більшість громил — включно зі мною — вважають, що якщо зробити своє тіло сильнішим, то твої магічні здатності теж тільки збільшаться. Ну, тобто людина з м’язами, яка палить п’ютер, буде набагато сильнішою, аніж звичайна людина з тією самою алломантичною силою.

Гем потер підборіддя і кивнув у напрямку, в якому пішла Вен.

— Але… знаєш, мені починає здаватися, що може бути й інший шлях. Це дівча — тендітне і крихітне, але варто Вен запалити п’ютер — і вона стає в кілька разів сильніша за звичайного воїна. Вона всю цю силу примудряється вміщати у маленькому тілі, не обтяженому вагою масивних м’язів. І вона… ніби комаха, бо насправді є набагато сильнішою, ніж можна подумати з її ваги або габаритів. І коли вона стрибає — то це усім стрибкам стрибок.

— Але ти все одно сильніший за неї, — сказав Страшко.

— І я можу це використати, — кивнув Гем, — якщо тільки зможу її дістати. А зробити це стає дедалі важче.

Нарешті повернулась Вен, несучи глечик охолодженого соку — здається, вона вирішила сходити аж до палацу замість принести трохи теплого пива, яке зберігалося тут-таки, на подвір’ї. Вона вручила Гему глек, після чого зганяла по кружки для Евенда і Кривонога.

— Агов! — гукнув дівчину Страшко, коли вона почала розливати сік. — А мені?

— Ти з цією бородою — як справжній йолоп, — відповіла Вен, не обертаючись.

— І що, через це мені не наллєш?

— Нє.

— Ну ти й дивна, Вен, — промовив Страшко.

Вен закотила очі, потім кинула погляд на діжку з водою, що стояла в кутку подвір’я. Одна з олов’яних кружок, що валялися поруч із діжкою, раптом підскочила у повітря і полетіла до дівчини. Вен виставила руку, впіймала її та зі стуком поставила на поручень перед Страшком.

— Ну що, радий?

— Радий я буду тоді, коли ти мені попити наллєш, — відповів хлопець, а Кривоніг, відпивши ковток зі своєї кружки, фиркнув.

Після цього старий генерал потягнув руку до монет на поручнях, швидким рухом згріб їх у долоню та поклав у кишеню.

— А, до речі! — вигукнув Страшко. — Ел, ти мені винен. Плати давай.

— А я не ставив нічого, — опустив кружку король.

— Але моєму дядькові Бурмилу ти заплатив! А мені чого не платиш?

Евенд зітхнув, витягнув з кишені ще одну десятискринцеву монету і поклав її поруч з монетою Страшка. Хлопчина посміхнувся і забрав обидві вправним рухом вуличного злодія.

— Дякую, що перемогла, Вен, — промовив він.

— Ти проти мене ставив, чи що? — нахмурилась на Евенда дівчина.

Евенд засміявся та перехилився через поручні, аби її поцілувати.

— Я не хотів. Це Кривоніг мене підбив.

Генерал на цю репліку лише фиркнув, допив свій сік, а потім підставив кружку, аби йому налили ще. Коли Вен його проігнорувала, він обернувся до Страшка та промовисто скривився. Хлопець зітхнув і взяв глечик.

А Вен тим часом продовжувала незадоволено дивитися на Евенда.

— Ти, Евенде, будь обережний, — з усмішкою промовив Гем. — Це дівча може ввалити так, що мало не здасться.

— То, кажеш, краще її не дратувати, якщо довкола стільки зброї, так? — кивнув Евенд.

— А я тобі про що, — відповів Гем.

Вен на це фиркнула, обійшла поручень з іншого боку та стала поруч із королем. Він обійняв її, і моментально помітив проблиск ревнощів у погляді Страшка. Евенд підозрював, що хлопець з якогось часу закоханий у Вен — але звинувачувати король його в цьому не міг.

— Мені треба собі дівчину знайти, чи що, — похитав головою Страшко.

— З такою бородою шансів у тебе нема, — відповіла дівчина.

— Це лише для маскування, Вен, — промовив хлопець. — Ел, може, ти мені даси якийсь титул або щось таке?

— Гадаю, це не спрацює, Страшку, — усміхнувся Евенд.

— Ну, для тебе ж спрацювало…

— Ну, не знаю, — розвів руками король. — Здається, Вен мене покохала всупереч титулу, а не через нього.

— Але у тебе й інші були до неї, — наполягав Страшко. — Дівиці з благородних родин.

— Ну, було кілька, — погодився Евенд.

— От тільки у Вен є така звичка — прибирати конкурентів, — кинув Гем.

— Та ну, — розсміявся Евенд, — це тільки одного разу й було. І, гадаю, Шен на це заслуговувала. Вона мене все-таки вбити намагалася.

Король лагідно поглянув на дівчину.

— Хоча, мушу визнати, Вен жорстко ставиться до інших жінок. Але поруч із нею всі вони виглядають просто ніяк.

Страшко закотив очі.

— Я більше люблю історії про те, як вона їх вбиває.

Гем захихотів і простягнув кружку хлопцеві, аби той налив йому ще соку.

— Лиш Пан Всевладар знає, що вона з тобою зробить, Еленде, якщо ти надумаєш раптом її покинути.

Вен завмерла на мить і ще сильніше вчепилася у короля. Її і без того вже багато разів кидали. Навіть після всього, що їм довелося пережити, навіть після того, як Еленд кликав її заміж, він постійно мав їй обіцяти, що ніколи її не залишить.

«Здається, час міняти тему», — подумав Еленд, відчувши, що настрій розмови став набагато похмурішим.

— Добренько, — сказав він, — піду-но я на кухню і пошукаю щось поїсти. Вен, ідеш?

Дівчина подивилась у небо — мабуть, намагалась зрозуміти, чи скоро почне сутеніти. І нарешті кивнула.

— Я йду, — промовив Страшко.

— Нікуди ти не підеш, — втрутився Кривоніг, схопивши хлопця ззаду за шию. — Ти залишишся тут і розповіси мені, де ти роздобув форму одного з моїх солдатів.

Еленд засміявся і повів Вен у палац. Сказати чесно, навіть попри те, що кінець розмови вийшов змазаним, він добряче розвіявся, прийшовши подивитись на тренування. Просто диво, як члени команди Келсьє могли сміятися та жартувати навіть у найжахливіших ситуаціях. В якийсь спосіб вони могли змусити його позабути про власні проблеми. Можливо, це спадок Уцілілого. Келсьє завжди заохочував їх сміятися, навіть у найскладніших ситуаціях. Для нього це була своєрідна форма протесту.

Звісно, їхніх проблем це не вирішувало. Під мурами Лютаделя й надалі стояла армія, у кілька разів чисельніша за їхню власну, і захистити місто навряд чи вийде. Але якщо хтось і міг пережити цю халепу, то якраз команда Келсьє.

Пізніше того ж вечора, добряче поївши — на вимогу Евенда, — Вен з королем пішли до її кімнат.

Там вони побачили точну копію вовчура, якого дівчина купила перед тим. Пес сидів на підлозі — він поглянув на неї та схилив голову.

— З поверненням, пані, — промовив кандра низьким та приглушеним голосом.

Еленд схвально присвиснув, а Вен пройшлась довкола істоти. Здається, кожна шерстинка була на своєму місці. Не знаючи, в чому річ, ніхто б нізащо не зрозумів, що це не справжній пес.

— А як ти голос зробив? — поцікавився Еленд.

— Голосові зв’язки складаються з плоті, а не з кісток, Ваша Величносте, — промовив ОрСеур. — Старші, досвідченіші кандри вміють маніпулювати тілами, а не просто їх відтворювати. Так, я все одно повинен перетравити чиєсь тіло, щоби запам’ятати та точно його відтворити. Але деякі речі я можу й зімпровізувати.

— Це тому ти казав, що будеш це тіло робити довше? — кивнула Вен.

— Ні, пані, — відповів ОрСеур. — Це через шерсть. Перепрошую, я не попередив, але щоб зробити таку шерсть, треба добряче попрацювати.

— Взагалі-то ти казав, — махнула рукою Вен. — То як тобі нове тіло, ОрСеуре? — спитав Еленд.

— Чесно, Ваша Величносте?

— Звичайно.

— Це образливо і принизливо, — зізнався кандра.

Вен вигнула брову.

«А це самовпевнено, Рену, — подумала вона. — Хороброї води випив, чи що?»

ОрСеур подивився на дівчину, і вона спробувала — хоча й марно — прочитати вираз на його обличчі.

— Але, — вів далі Еленд, — ти все одно будеш його носити, вірно?

— Звісно, Ваша Величносте, — відповів кандра. — Я краще помру, ніж порушу умови Контракту. Так уже я влаштований.

Еленд кивнув Вен, ніби пес сказав щось напрочуд важливе.

«Будь-хто може стверджувати, що він відданий, — подумала Вен. — Тим краще, якщо його честь підкріплює так званий „Контракт“. І тим більшим буде здивування, якщо такий „відданий“ раптом обернеться проти тебе».

Еленд явно чекав на щось. Вен зітхнула.

— ОрСеуре, тепер ми будемо проводити більше часу разом.

— Якщо на те ваша воля, пані.

— Я щодо волі не впевнена, — промовила Вен. — Але все одно це станеться. А ти швидко в цьому тілі можеш рухатися?

— Достатньо швидко, пані.

— Ну то ходімо перевіримо, чи ти за мною встигнеш.