Джерело вознесіння

21

Молода жінка у дорогій сукні — шовковій, світло-червоній, з шаллю та мереживними рукавами — може, й виглядала би достойно, коли б не кинулася до Бриза, щойно той увійшов до кімнати. Її світле, як у всіх мешканців Заходу, волосся розлетілось назад, вона щасливо заверещала та обійняла руками Бризову шию.

На вигляд дівчина мала років вісімнадцять.

Евенд поглянув на спантеличеного Гема.

— Здається, ти не помилився щодо Бриза та Цеттової доньки, — прошепотів Евенд.

— Та я й не думав… — похитав головою Гем. — Ну, тобто я пожартував — це ж Бриз. Хто знав, що я вгадаю?

Гамівник, зі свого боку, намагався триматися в межах пристойності та вдав, буцім йому в обіймах дівчини надзвичайно некомфортно. Вони перебували в атріумі палацу, де Евенд раніше зустрічався з посланцем від свого батька. Крізь вікна на всю стіну до приміщення лилося пообіднє світло, під однією зі стін стояла, очікуючи на розпорядження Евенда, група слуг.

Бриз зустрівся з Елендом поглядами та страшенно зашарівся.

«Здається, я ще ніколи не бачив, аби він ніяковів», — подумав Евенд.

— Люба моя, — промовив Бриз, прокашлявшись, — можливо, тобі слід представитися королю?

Дівчина нарешті відпустила гамівника. Відступивши на крок назад, вона привіталася з Елендом вишуканим, як і належить аристократці, реверансом. Вона була дещо пухкенька, волосся носила довге, як було модно ще до Краху, а на щоках мала схвильований рум’янець. Словом, це була мила дівчина, яку, вочевидь, виховували для життя при дворі — якраз таких дівчат Еленд намагався уникати протягом усієї своєї юності.

— Еленде, — промовив Бриз, — дозволь мені представити тобі Алріанну Цетт, дочку лорда Ешвезера Цетта, короля Західної Домінії.

— Ваша Величносте, — привіталася Алріанна.

— Леді Цетт, — кивнув Еленд, а тоді після короткої паузи спитав повним надії голосом: — Ваш батько відправив вас як посланницю?

— Ем-м-м… — завагалася дівчина. — Насправді він мене нікуди не відправляв, Ваша Величносте.

— Люба… — пробурмотів Бриз, дістаючи серветку, аби витерти з чола піт.

Еленд кинув погляд на Гема, а тоді знову подивився на дівчину.

— Тоді вам слід пояснити, навіщо ви тут, — промовив король, показуючи жестом на крісла в атріумі.

Алріанна з готовністю кивнула, але сіла ближче до Бриза. Еленд махнув слугам, аби принесли холодного вина.

У нього складалося враження, що йому зараз захочеться випити.

— Я шукаю притулку, Ваша Величносте, — швидко промовила Алріанна. — Я мусила втекти звідти. Ну, тобто, Бризі, певно, розповідав, що за людина мій батько.

Бриз засовався на місці, але дівчина лагідно поклала руку йому на коліно.

— І що ж за людина ваш батько? — поцікавився Еленд.

— Він страшенний маніпулятор, — відповіла Алріанна. — І дуже вимогливий. Він прогнав Бриза — і я не могла не втекти за ним слідом. Я б і секунди більше не провела в тому таборі. У військовому таборі! Він мене притягнув з собою — мене, молоду леді! — на війну! Ви знаєте, як воно, коли на тебе масно витріщається кожен солдафон, якого ти зустрічаєш? Ви знаєте, як воно — жити в наметі?

— Я…

— У нас майже не було свіжої води! — вела далі Цеттова дочка. — Я ванну нормально не могла прийняти — все боялася, що солдати будуть підглядати! У дорозі геть не було чим зайнятися — цілими днями лише сидиш у кареті та підстрибуєш на вибоїнах. Поки не з’явився Бризі, мені кілька тижнів навіть поговорити не було з ким. А потім батько його прогнав.

— Тому що?.. — нетерпляче спитав Гем.

Бриз закашлявся.

— Я просто мусила втекти, Ваша Величносте, — промовила Алріанна. — Ви повинні прийняти мене! У мене є інформація, яка стане вам у пригоді. Ну, в сенсі, я ж була у батьковому таборі. Закладаюся, ви гадки не маєте, що їм постачають їжу з консервного заводу у Гаверфрексі! Як вам таке?

— Вражаюче, — з сумнівом відповів Евенд.

Алріанна кивнула коротко.

— І ви сюди прибули у пошуках Бриза? — поцікавився король.

Дівчина злегка зашарілася й відвела погляд. Коли вона заговорила знову, в її словах аристократичного такту не відчувалося зовсім.

— Я просто мусила побачити його знову, Ваша Величносте. Він такий чарівний, такий прекрасний. Я й не сподівалася, що батько здатен буде зрозуміти такого чоловіка, як він.

— Зрозуміло, — зітхнув Евенд.

— Будь ласка, Ваша Величносте, — попросила Алріанна. — Ви мусите мене прийняти! Я пішла від батька — мені тепер узагалі нема куди податися!

— Ви можете залишитися — принаймні на якийсь час, — відповів Евенд, кивнувши на привітання Доксону, який щойно увійшов у двері атріуму. — Ви, вочевидь, подолали важку дорогу. Можливо, бажаєте освіжитися?

— З великою радістю, Ваша Величносте!

Евенд поглянув на Кадона — одного зі слуг, який стояв у дальньому кінці кімнати разом з іншими. Той кивнув, мовляв, кімнати готові.

— У такому разі, — промовив Евенд, підіймаючись, — Кадон вас проведе до вашої кімнати. Вечеря буде сьогодні о сьомій — тоді й поговоримо.

— Дякую, Ваша Величносте! — вигукнула Алріанна, підстрибнувши з крісла.

Вона ще раз обійняла Бриза, потім зробила крок до Евенда, ніби збираючись обійняти і його. Та, на щастя, передумала і пішла слідом за слугами углиб палацу.

Король знову сів. Бриз глибоко зітхнув, втомлено відкидаючись на спинку крісла. Підійшов Доксон і сів на місце дівчини.

— Це було неочікувано, — зазначив гамівник.

Запала незручна мовчанка, яку порушував лише шурхіт листя дерев у атріумі, які погойдував вітерець з балкона. А тоді, ніби гавкнувши спершу, несподівано розреготався Гем. Його сміх заразив Евенда, і він — попри небезпеку та складність становища — розреготався також.

— Ай, та ну вас, — фиркнув Бриз, від чого вони засміялися ще голосніше.

Чи то через абсурдність усієї ситуації, чи то через те, що потрібно було розрядити атмосферу, але Евенд реготав настільки сильно, що ледве не гепнувся з крісла. Гем також сміявся, мов дитина, — і навіть Доксон не стримав усмішки.

— Особисто я нічого смішного в цьому не бачу, — промовив Бриз. — Дочка лорда Цетта — того самого, який взяв у облогу наше місто — просить у нас притулку. Якщо Цетт досі не збирався нас убивати, то тепер точно цього захоче.

— Та знаю я, — відповів Евенд, намагаючись відхекатися, — знаю. — Просто…

— Ти б себе бачив, — сказав крізь сміх Гем, — коли це аристократістечко повисло у тебе на шиї. Я навіть не можу уявити, що може бути безглуздішим, ніж коли ти мусиш взаємодіяти з ірраціональною молодою жінкою!

— Це лише ускладнює наше становище, — докинув Доксон. — Хоча від кого-кого, а від тебе таких проблем я не очікував, Бризе. Сказати щиро, я сподівався, що ми зможемо уникнути незапланованих зв’язків з жінками, коли Кела не стало.

— Я тут ні в чому не винен, — демонстративно різко відповів Бриз. — Прихильність дівчини є абсолютно безпідставною.

— Ну звісно, — пробурмотів Гем.

— Так, — втрутився у розмову новий голос. — А що це за рожеве курчатко я щойно зустріла у коридорі?

Евенд обернувся і побачив у дверях атріуму Вен — вона стояла, схрестивши на грудях руки.

«Так тихо… Чому вона підкрадається навіть у палаці?»

Вона не носила взуття, яке стукає по підлозі, не носила шурхітких спідниць, не носила на своєму одязі металевих деталей, які могли б випадково дзвякнути або які могли б «штовхнути» алломанти.

— Не рожеве, люба моя, — промовив Бриз, — а червоне.

— Майже те саме, — відповіла Вен, підходячи ближче. — Вона щось там белькотіла слугам про те, наскільки гарячою повинна бути ванна, і наполягала, аби вони записали назви її улюблених страв.

— Це Алріанна, — зітхнув гамівник. — Нам, певно, доведеться найняти кондитера або організувати доставку десертів. Вона надзвичайно вимоглива, якщо йдеться про солодке.

— Алріанна Цетт — дочка лорда Цетта, — пояснив Евенд, коли Вен, ігноруючи крісла, сіла на краєчку великого вазона поруч із ним і поклала долоню на королівську руку. — Схоже, у них із Бризом роман.

— Перепрошую? — обурився Бриз.

— Це огидно, Бризе, — скривилася Вен. — Ти — старий, вона — молода.

— Між нами нічого не було! — різко відповів чоловік. — До того ж я не такий уже й старий, а вона — не така вже й молода.

— Судячи з того, як вона говорить, я б сказала, що їй дванадцять, — сказала Вен.

— Алріанна — придворне дитя, — закотив очі Бриз. — У міру невинне, у міру зіпсоване — але вона нічим не заслужила, аби про неї говорили в такому тоні. Насправді за певних обставин вона може бути й доволі дотепна.

— То між вами щось було чи ні? — наполягала Вен.

— Звичайно, ні, — уперся Бриз. — Ну, тобто нічого особливого, хоча це могли неправильно зрозуміти. Я маю на увазі, коли її батько виявив… Ай, та взагалі — хто б казав, Вен? Я пригадую, ще кілька років тому одне юне дівчисько вішалося на старого Келсьє.

Евенд на ці слова аж голову підняв.

— Я не вішалася на Келсьє, — зашарілася Вен.

— І навіть на початку знайомства? — уточнив Бриз. — Та годі тобі, не вішалася на такого імпозантного чоловіка? Він тебе врятував від ватажка твоєї старої банди, прийняв тебе до…

— Та ти здурів, — знову схрестила руки на грудях Вен. — Келсьє був мені як батько.

— Зрештою — може бути, — наполягав гамівник, — але…

— Досить, — підняв руку Евенд. — Ця розмова ні до чого.

Бриз фиркнув, але замовчав.

«Тіндвіл має рацію, — подумав Еленд. — Вони слухатимуться мене, якщо я поводитимуся так, як хочу, аби поводилися вони самі».

— Нам потрібно вирішити, що робити, — сказав король.

— Дочка чоловіка, який становить нам загрозу, може бути вагомим аргументом у торгах, — зазначив Доксон.

— Ти пропонуєш зробити з неї заручницю? — примружилася Вен.

— Хтось мав озвучити очевидний факт, — знизав він плечима.

— Не те щоб заручницю, — промовив Гем. — Зрештою, це ж вона до нас прийшла. Якщо ми просто дозволимо їй залишитися — це матиме такий само ефект, ніби ми її взяли в полон.

— Існує ризик, що ми так посваримося з Цеттом, — промовив Еленд. — А наш план з самого початку полягав у тому, аби переконати його, що ми — союзники.

— Ми можемо її повернути, — запропонував Доксон. — Це дозволить нам добряче просунутися у перемовинах.

— А як же її прохання? — поцікавився Бриз. — Дівча у батьковому таборі почувалася нещасною. Може, слід і її побажання врахувати?

Усі подивилися на Евенда. Ще кілька тижнів тому вони просто продовжили б сперечатися. Дивно, що вони так швидко звикли дивитися на нього в очікуванні прийнятого рішення.

Хто він такий? Чоловік, який зайняв трон через збіг обставин? Бліда тінь їхнього блискучого лідера? Ідеаліст, який не врахував небезпек, що спіткають його, якщо він почне втілювати в життя свої мудрування? Дурень? Дитя? Самозванець?

Та кращого у них не буде.

— Вона залишиться, — сказав Еленд. — Поки що. Можливо, зрештою нам доведеться її повернути, але поки що це буде чудовий фактор відволікання для війська Цетта. Хай понервуються трохи. Це дозволить нам виграти ще трохи часу.

Учасники команди закивали, погоджуючись; Бриз зітхнув полегшено.

«Я зроблю усе, що тільки можу, ухвалю рішення згідно зі своїм баченням ситуації», — подумав Еленд.

«А тоді — прийму наслідки».