Джерело вознесіння

32

Вен мовчки сиділа, напружено скануючи очима публіку.

«Цетт не прийшов би сюди сам», — подумала вона.

І тоді, вже знаючи, кого саме шукати, вона їх побачила. Серед глядачів сиділи одягнені під скаа солдати, формуючи довкола місця, де сидів Цетт, невеликий захисний кордон. Король не встав, але натомість піднявся молодий чоловік поруч із ним.

«Можливо, з тридцятеро гвардійців, — прикинула дівчина. — Він же не дурень, аби приходити сюди сам… але з’явитися до міста, яке ти взяв в облогу?»

Це був дуже сміливий хід, який межував із дурістю. Хоча, звісно, багато хто казав те саме про візит Евенда до табору Страффа.

От тільки Цетт був не в тому самому становищі, що й молодий Венчер. Він не був у відчаї, він не ризикував втратити усе. От тільки… військо в нього було меншим за Страффове, а ще й колоси наближалися. А якщо Страффу вдасться ще й дорватися до гаданих запасів атію, час Цетта на троні Заходу швидко збіг би. Поява у Лютаделі, можливо, і не була актом відчаю, але це також не був і вчинок того, хто повністю контролює ситуацію. Цетт пішов на ризик.

І, здавалося, йому це подобалося.

Усі присутні мовчки чекали, і на обличчі Цетта з’явилася посмішка; здавалося, що як члени Зібрання, так і публіка занадто приголомшені, аби промовити бодай слово. Ешвезер дав сигнал своїм солдатам, і вони, піднявши його крісло, занесли свого правителя просто на сцену. Члени Зібрання перешіптувалися з колегами та помічниками, намагаючись зрозуміти, чи справді це той, за кого він себе видає. Більшість представників аристократії сиділи мовчки — на думку Вен, цього було цілком достатньо, аби зрозуміти, що це справжній Цетт.

— Він має зовсім не такий вигляд, як я очікувала, — прошепотіла Вен Бризу, коли солдати піднесли його до трибуни.

— Ти не знала, що він — каліка? — поцікавився гамівник.

— Річ не тільки в цьому, — відповіла дівчина. — Він не у костюмі…

На Цетті були штани та сорочка, але замість звичного для аристократів сюртука був вдягнений у потягану чорну куртку.

— І ще борода, — додала вона. — Таку за рік не відростити, а значить, він носив її ще до Краху.

— Ти, Вен, досі зустрічалася лише з аристократами Лютаделя, — втрутився Гем. — А Остання Імперія була дуже великою державою, в якій співіснувало багато різних прошарків суспільства. Не всі одягалися так, як заведено тут.

— Цетт був наймогутнішим аристократом у своїй частині Імперії, — кивнув Бриз, — тому не переймався традиціями чи дотриманням меж пристойності. Він робив те, що вважав за потрібне, а місцева аристократія йому потурала. В імперії існувала добряча сотня різних дворів, якими правила добряча сотня маленьких «Панів Всевладарів» — кожен регіон мав власну політичну динаміку.

Вен обернулася до трибуни. Цетт сидів у своєму кріслі, готуючись звертатись до присутніх. Піднявся лорд Пенрод.

— Це дуже неочікувано, лорде Цетт.

— І чудово! — вигукнув той. — Якраз у цьому була й суть!

— Ви бажаєте звернутися до Зібрання?

— Гадаю, я вже це зробив.

Пенрод прокашлявся, а загострений оловом слух Вен вловив зневажливе бурмотіння з місць, де сиділа аристократська фракція Зібрання — вони називали Цетта не інакше як «західняком».

— У вас десять хвилин, лорде Цетте, — оголосив Пенрод, займаючи своє місце.

— Добре, — промовив Цетт. — Бо, на відміну від хлопчика, який виступав до цього, я маю намір розповісти, чому саме вам слід зробити мене королем.

— І чому ж? — поцікавився один із членів фракції купців у Зібранні.

— Тому що під вашими довбаними стінами стоїть моє військо! — засміявся Цетт.

Члени Зібрання сиділи з приголомшеними виразами на обличчях.

— Погрожуєте, Цетте? — спокійно поцікавився Еленд.

— Ні, Венчере, — відповів той. — Це просто чесність — те, чого ви тут, у Центральній Домінії, всіляко уникаєте. Погроза — це всього лише обіцянка, вивернута навиворіт. Що ви сказали цим людям? Що ваша коханка тримає ножа біля горлянки Страффа? Тобто натякнули, що якщо вас не оберуть, ви накажете своїй з-імли-народженій не втручатися і дозволите знищити місто?

— Звичайно ж, ні, — зашарівся Еленд.

— Звичайно ж, ні… — повторив Цетт.

Голос він мав гучний — непримиренний і владний.

— Ну, клеїти дурня я не стану, як і приховувати своїх намірів. Я привів своє військо і збираюся захопити місто. Але я б волів, аби ви його віддали мені без бою.

— Сер, ви — тиран, — суворо промовив Пенрод.

— І що? — перепитав Цетт. — Я — тиран з сорока тисячами солдатів. Це удвічі більше, ніж ви зібрали на захист Лютаделя.

— А що нам заважає взяти вас у заручники? — вигукнув один з аристократів. — Здається, ви самі прийшли в наші руки.

Цетт розреготався.

— На випадок, якщо я не повернуся сьогодні ввечері, моє військо отримало наказ іти на штурм і за будь-яку ціну знищити місто! Щоправда, певно, після цього старший Венчер їх усіх теж знищить — але ані для мене, ані для вас це все вже не матиме значення! Ми всі будемо мертві.

Зала Зібрання затихла.

— Бачите, Еленде? — усміхнувся Цетт. — Погрози чудово працюють.

— Ви справді очікуєте, що ми вас зробимо своїм королем? — поцікавився молодий Венчер.

— Саме так, — відповів Ешвезер. — Але дивіться: мої сорок тисяч, ваші двадцять… і ми з-за цих стін легко зможемо відбитися від зазіхань Страффа — і навіть зупинимо армію колосів.

Залою пробігся шепіт; Цетт, вигнувши густу брову, обернувся до Евенда.

— А ви що, про колосів їм не розповіли?

Евенд не відповів.

— А, ну тоді скоро вони про все дізнаються, — промовив Цетт. — Словом, я не бачу для вас іншого вибору, окрім як зробити мене своїм королем.

— Ви — безчесна людина, — просто відповів Евенд. — Люди очікують від своїх правителів значно більшого.

— Це я — безчесний? — весело поцікавився Ешвезер. — А як щодо вас? Дозвольте мені поставити вам пряме питання, Венчере. Чи під час цього засідання хтось із ваших алломантів «гамував» членів Зібрання?

Евенд обернувся і знайшов поглядом Бриза.

«Ні, Еленде, не треба…» — заплющила очі Вен.

— Так, — визнав Евенд.

Вен почула неподалік, як тихо простогнала Тіндвіл.

— І, — вів далі Цетт, — ви можете стверджувати, що ви ніколи в собі не сумнівалися? Ніколи не ставили собі запитання, чи були ви добрим королем?

— Гадаю, такі запитання ставлять собі усі правителі, — відповів молодий Венчер.

— Ну, а я — ні, — відмахнувся Цетт. — Я завжди знав, що мені судилося керувати, і завжди намагався зберегти свою владу. Я знаю, як гарантувати собі сильну позицію, а значить — знаю, як зробити сильними й своїх союзників. Словом, ось вам моя пропозиція: ви віддаєте мені корону, і я стаю тут головним. Усі ваші титули залишаються при вас, а ті з Зібрання, хто титулів не має, — отримає їх. До того ж я вам усім збережу життя, а це, я вас запевняю, уже набагато більше, ніж запропонує вам Страфф. Люди продовжать працювати, а ще я зроблю так, аби місто пережило зиму без голоду. Усе повернеться в норму та стане, як і було до того, коли рік тому почалося це божевілля. Скаа — працюють, аристократи — керують.

— Гадаєте, вони на це погодяться? — поцікавився Евенд. — Після всього, через що нам довелося пройти, ви гадаєте, я просто дозволю знову загнати народ у рабство?

Цетт розреготався у свою пишну бороду.

— А мені здавалося, головне рішення ухвалювати не вам, Еленде Венчере.

Еленд замовчав.

— Я хотів би зустрітися з кожним із вас, — звернувся Ешвезер до членів Зібрання. — Якщо ви не проти, я б хотів переїхати до Лютаделя з загоном своїх солдатів. Скажімо, хай буде п’ять тисяч — достатньо, аби я почувався в безпеці й недостатньо, аби становити для вас реальну загрозу. Я міг би поселитися в одному з покинутих замків і, скажімо, тиждень почекати, поки ви вирішите. А протягом цього часу я зустрінуся з вами всіма по черзі та розповім про… переваги, які кожен з вас отримає, обравши мене своїм королем.

— Це хабар! — не стримався Еленд.

— Звичайно! — відповів Цетт. — Хабар для всіх містян — передовсім хабар у формі миру! Ви так полюбляєте ярлики розвішувати, Венчере… «Раби», «погрози», «чесний»… «Хабар» — це всього лише слово. Погляньте на це з іншого боку: хабар — це лише обіцянка, вивернута навиворіт, — посміхнувся Цетт.

Члени Зібрання затихли.

— Отже, голосуємо за те, чи слід пускати його в місто? — підсумував Пенрод.

— П’ять тисяч — це забагато, — озвався один зі скаа, що входив до Зібрання.

— Справді, — погодився Еленд. — Ми не повинні пускати такий великий ворожий загін у Лютадель.

— Мені ця ідея взагалі не подобається, — промовив інший.

— Що не подобається? — втрутився Філен. — Монарх у місті — це менш небезпечно, ніж монарх під містом, хіба не так? До того ж лорд Цетт обіцяє нам усім титули.

Присутні замислилися.

— Чому б вам просто не віддати мені корону вже зараз? — промовив Цетт. — І відкрити брами моєму війську.

— Це неможливо, — негайно відповів Еленд. — Неможливо, поки місто не обере короля — якщо тільки ми не оберемо його одностайним голосуванням просто зараз.

Вен посміхнулась. Одностайного голосування, поки Еленд був членом Зібрання, бути не могло.

— Ara, — відмахнувся Цетт, але зневажливо відгукуватися про керівний орган королівства не наважився. — Значить, дозвольте мені поселитися у місті.

Пенрод кивнув.

— Чи всі згодні дозволити лорду Цетту поселитися в місті зі, скажімо… тисячею солдатів?

Дев’ятнадцятеро членів Зібрання підняли свої руки. Але не Еленд.

— Що ж, значить, вирішено, — промовив Пенрод. — Наступне засідання скличемо за два тижні.

«Цього просто не може бути, — подумав Еленд. — Я гадав, можливо, виникнуть проблеми з Пенродом, можливо — меншою мірою — з Філеном… Але один із тиранів, які загрожують місту? Як вони могли? Як вони взагалі до такого додумались?»

Еленд встав, намагаючись зловити за руку Пенрода, коли той збирався зійти зі сцени.

— Ферсоне, — тихо промовив молодий Венчер, — це ж божевілля.

— Нам слід розглянути його пропозицію, Еленде.

— Що розглянути? Хочете продати людей міста цьому тирану?

Обличчя Пенрода зробилося раптом холодним і суворим; він забрав руку.

— Послухай, хлопче, — ледве чутно сказав він. — Ти — добра людина, але завжди був ідеалістом. Ти все своє життя провів за книжками та мудруваннями, а я — у політичних інтригах при королівському дворі. Ти розумієшся на теоріях, а я — на людях.

Він обернувся і кивком показав на присутніх.

— Ти на них поглянь, — зазначив Пенрод, — вони ж налякані. Що їм до твоїх світлих ідей, якщо вони помирають з голоду? Ти щось розповідаєш про свободу та справедливість, а тим часом два ворожих війська готуються вирізати їхні родини.

Літній лорд знову обернувся до Еленда й поглянув йому просто в очі.

— Система правління Пана Всевладаря була далеко не ідеальна, але ці люди за його часів були в безпеці. А тепер цього немає. Ваші ідеали не зможуть витримати навали двох армій. Можливо, Цетт і тиран, але він дав обрати між ним і Страффом — і з них двох я б обрав Цетта. Якби ви нас не зупинили, ми б здали йому місто ще багато тижнів тому.

Пенрод кивнув на прощання молодому Венчеру, розвернувся і разом з кількома іншими аристократами пішов до виходу з приміщення. Евенд якийсь час стояв мовчки, а в голові його крутився уривок з книги Ітвеса «Дослідження Революції».

Ми спостерігали цікаве явище, пов’язане з бунтівними групами, які відкололися від Останньої Імперії та намагалися добитися автономії. Майже в усіх випадках Пану Всевладарю навіть не було потреби надсилати свої армії, аби упокорити бунтівників. До того часу, коли прибували його агенти, ці групи уже були скинуті.

Виглядало на те, що перехідний період хаосу ставав для бунтівників набагато серйознішим викликом, ніж тиранія, за якої вони жили раніше. Вони радо поверталися до авторитаризму — навіть репресивного авторитаризму — оскільки він видавався їм не настільки болісним, ніж невизначеність.

До нього на сцені приєдналася Вен та інші, Евенд обійняв дівчину за плечі та мовчки дивився, як люди виходять з будівлі. Цетт сидів у оточенні невеликої групи членів Зібрання, які домовлялися з ним про аудієнцію.

— Що ж, — тихо промовила Вен. — Тепер ми знаємо, що він — з-імли-народжений.

— Ти відчула від нього алломантію? — обернувся до дівчини Евенд.

— Ні, — похитала головою вона.

— То чому ти так вирішила?

— Ти поглянь на нього, — махнула рукою Вен. — Він вдає, ніби не може ходити — щось приховує. Хто може бути більш нешкідливим, ніж каліка? Сам подумай, чи існує кращий спосіб приховати той факт, що ти — з-імли-народжений?

— Вен, люба моя, — втрутився Бриз, — Цетт з дитинства каліка, у нього після важкої хвороби відняло ноги. Він — не з-імли-народжений.

— Це — найкраща легенда прикриття, про яку я чула в житті, — здивувалася дівчина.

Бриз закотив очі, але Евенд посміхнувся.

— Що тепер, Евенде? — поцікавився Гем. — Дотримуватися старого плану ми вже не можемо — в місто увійшов Цетт.

Евенд кивнув.

— Треба розробити новий план. Давайте…

Раптом він замовк, адже від групи, що оточувала Цетта, відділився молодий чоловік і почав наближуватися до Евенда. Це був той самий юнак, що сидів поруч із Цеттом у залі.

— Син Цетта, — прошепотів Бриз. — Ґнеорндін.

— Лорде Венчере, — привітався Ґнеорндін, злегка вклонившись.

Хлопцеві було, певно, стільки ж років, як і Страшку.

— Мій батько бажає знати, коли б ви хотіли зустрітися з ним.

Евенд здивовано поглянув на нього.

— Я не маю наміру вишиковуватися у чергу за членами Зібрання в надії отримати подачку від Цетта, друже. Перекажи батькові, що нам із ним немає про що говорити.

— Немає? — перепитав Ґнеорндін. — А як же моя сестра? Та сама, яку ви взяли в заручниці?

— Ви ж знаєте, що це не так, — нахмурився Евенд.

— І все-таки мій батько бажає поспілкуватися на цю тему, — промовив син Цетта, кинувши ворожий погляд на Бриза. — До того ж він вважає, що розмова між вами піде на користь інтересам міста. Ви зустрічалися зі Страффом у його таборі — чому б вам не зустрітися з Цеттом у межах вашого ж міста?

Евенд замислився.

«Відкинь свої упередження, — сказав він сам собі. — Тобі справді слід говорити з ним, хоча б і лише заради інформації, яку ти зможеш отримати від нього».

— Гаразд, — відповів Евенд. — Я з ним зустрінуся.

— Вечеря за тиждень? — запропонував Ґнеорндін.

Евенд коротко кивнув.