Чорний альбатрос

Глава 1 Таємна змова

Їх залишилося вісім магів-правителів.

Авдій, що був помічником Агриппи, якому Марика передала Жезл Влади. Володар доріг Зосима, який знайшов Марику й доправив її на острів. М'якотілий і флегматичний Саватій. Вічно мінливий Ксанф, прозваний Багатоликим. Гурій, який усюди намагався вставити своє слово. Весигон, що, навпаки, вважав за краще залишатися в тіні. Проктор, відомий своєю непохитністю. І невловимий Братир.

Століттями їхнє життя протікало без змін. Щоранку над островом вставало сонце, і щовечора його змінював повний місяць. Час на острові завмер, а зміна дня й ночі була не більше ніж декорацією в театрі й служила лише для зручності. Але з тієї миті, як безодня поглинула Верховного Чарівника Агриппу, колишнє розмірене життя опинилося під загрозою. Винною в усьому була юна чарівниця Марика та її прагнення відкрити острів для людей.

Більшість чарівників почали жалкувати про те, що Агриппи більше немає. Дехто з радістю пішов би на поступки перед совістю, аби тільки все залишалося, як і раніше. Але ніхто не хотів вступати у відкрите протиборство з Марикою.

Угледівши, що Авдій не діє, Гурій вирішив взяти важелі влади у свої руки. Він і колись прагнув бути на перших ролях, але безуспішно. Низенький, щуплий, верткий, як тхір, він не викликав поваги в інших магів. Його завжди вважали вискочкою, однак тепер майже всі охоче визнали його лідерство. Перш ніж зібрати магів на загальну раду, він обійшов їх по черзі, щоб довідатися про настрій кожного.

Візит до Авдія його не обнадіяв. Нинішній Верховний Чарівник відмовився вступати у змову.

— Я не можу нічого замислювати проти тієї, котра віддала мені Жезл Влади, — сказав він, погладжуючи бороду.

— Але якщо жезл у тебе, ти більше за інших відповідаєш за долю острова. Невже ти можеш спокійно дивитися, як усе котиться під три чорти?!

— Може, з Марикою поговорити прямо? — запропонував Авдій.

— Ти думаєш, вона послухає нас? Дівчисько зовсім без царя в голові. Їй відмовитися від безсмертя, що ногою тупнути. Сумніваюся, що вона погодиться залишити все, як є. Їй потрібно, щоб навколо все вирувало й змінювалося, — заперечив Гурій.

— А якщо відправити її у світ людей?

— Уже намагалися. Ти сам знаєш, що з цього вийшло, — криво посміхнувся Гурій.

Авдій розумів, що Гурій має рацію. Дівчинка була Обраною. Навіть те, що вона відмовилася від безсмертя, нічого не змінювало. Доти, поки вона залишалася живою, вона могла змінити долю острова. Але зважитися на надзвичайний крок було нелегко. Чарівник поринув у важку думу, а потім, нарешті, вимовив:

— Якщо всі брати вирішать залишити все, як було за старих часів; я не буду заперечувати.

Гурій зрадів. Своєю відмовою очолити змовників Авдій фактично відсторонився від влади. Окрилений Гурій попрямував до Ксанфа. Ксанф, як завжди, ухилявся. Недарма його називали Багатоликим. Але коли Гурій запевнив, що інші маги його підтримують, заперечувати не став.

Весигон, Братир і Проктор охоче зголосилися допомагати Гурію. Лише Зосима вороже зустрів пропозицію Гурія.

— Я не вступав у змову із совістю дотепер, не буду робити цього й зараз. Посоромся, Гурію, ми досить пожили. Потрібно вміти достойно піти, — відрізав володар доріг і випровадив баламута за двері.

Останнім Гурій відвідав Саватія, Той вислухав Гурія без захвату, але любов до безтурботного життя й зажерливість виявилися сильнішими, ніж каяття совісті.

Заручившись його підтримкою, Гурій повернувся до Авдія.

— Маги згодні підтримати нас. Ти очолиш наш союз? — запитав Гурій, заздалегідь передбачаючи відповідь.

— Ні,— поспішно відмовився Авдій. — Доводь справу до кінця. Якщо все вдасться, я готовий передати тобі Жезл Влади.

Гурій просяяв. Нарешті він домігся свого й не втратить удачу. Усі ще побачать, на що він здатний.

— Коли найяскравіша зірка сузір'я Альфа Центавра зійдеться зі шпилем кутової вежі, збираємося в кімнаті курйозів, — сказав він.

— На вершині Вабливої вежі? А чому не в Залі Рад, як зазвичай? — здивувався Авдій.

Гурій зам'явся, не знаючи, чи варто говорити про те, що Зосим відмовився брати участь у змові. Розуміючи, що приховати це однаково не вдасться, він обережно сказав:

— Серед нас є один зрадник.

— Зосима, — здогадався Авдій.

Гурій мовчки кивнув.

— Ти не казав, що хтось відмовився, — завагався Авдій. — Може, нам не варто діяти необачно?

— Нас більшість. Ти виступиш проти сімох побратимів? Отямся. Дівчисько більше не безсмертне. Великий Хронос чекає на жертву. На карту поставлена доля острова.

Авдій прикрив очі й задумався. Совість шепотіла, що не можна проливати кров. Але розум підказував, що це єдиний шанс вціліти. До того ж небезпечно йти проти більшості. Він висловив останній сумнів.

— Відповідно до давньої угоди, магів-правителів повинно бути дев'ять, а не сім.

— Коли все закінчиться, Зосима змириться. Немає дівчиська — немає проблеми.

— А хто буде дев'ятим?

— Азар. Прийде час, і він стане одним із нас.

— Ти відкрив йому наші плани? — насторожився Авдій.

Гурій захитав головою.

— Ні, він ще надто юний і недосвідчений. Спочатку ми повинні обговорити все між собою.

— Добре, — кивнув Авдій. — І все-таки, чому кімната курйозів? Можна знайти місце зручніше, ніж курне горище з мотлохом.

— У Вабливу вежу не можна потрапити за допомогою магії. Отже, зрадник не зможе заскочити нас зненацька.