Чорний альбатрос

Глава 12 Зустріч

Сутінки згустилися. Серпик місяця проступив на небі, наче намальований тонким пензликом. На лугах і на галявинах ще догоряв вечір, а в лісі вже панувала ніч. Вона перетворила звичайні корчі на небачених чудовиськ, випустила на волю нечутні вдень шерехи й скрипи.

Ліс наповнився шепотливими звуками, але Марику нічні страхи обходили стороною. Їй не раз доводилося спати під відкритим небом і навіть жити разом із вовками. Ліс був для неї, мов рідний дім. Вона знала, що завжди знайде тут притулок.

Чуття не підвело дівчинку. При світлі зірок вона побачила між коренями дуба заглиблення, вистелене ялиновими гілками й сухим мохом. Видно, колись тут була лежанка кабана.

Марика подякувала колишньому господареві й улаштувалася на нічліг. Варто було їй закрити очі, як раптом із заростей ялівця долинув тріск ламких гілок. Хтось пробирався прямо до її притулку. Марика підхопилася. Вона не хотіла зустрітися з кабаном. Навряд чи той подарує їй незваний прихід.

— Тьфу ти, темрява яка! — невдоволено вигукнув знайомий голос.

— Прошка? — здивувалася дівчинка.

— Марико, ти? — ще більше здивувався Прошка.

— А хто ж іще? Я тут. Іди сюди.

— Зараз. У якийсь бурелом потрапив. Нічого не видно, — поскаржився Прошка.

Незабаром він вибрався на просвіт й побачив Марику. Друзі кинулися один до одного. Вони обійнялися, як після довгої розлуки.

— Як ти тут? У тебе все в порядку? — запитав Прошка.

— Угу, а ти?

— Ну, у цілому нормально, — зніяковів Прошка.

— Треба ж було так зненацька зустрітися, — радісно сказала Марика.

— Так, чисте везіння, — підтакнув Прошка.

Вони не знали, що неподалік перебуває і Троян. Почувши голоси, він спочатку здивувався. Зустрітися вночі в лісі було рідкісною удачею, але незабаром він зрозумів, що везіння тут ні до чого. Ця зустріч була невипадковою. Тут Трояну доводилося приймати умови гри, які диктував хтось інший.

— Здається, усі в зборі? — запитав Троян, виступаючи з-за дерева.

— Троян?! І ти тут?! От чудово! Я така рада, що ти цілий і неушкоджений! — вигукнула Марика.

Непідробна радість у голосі дівчинки зачепила Прошку. Йому здалося, що Трояна вона зустріла з більшим захватом, аніж його.

У світлі зірок Троян розгледів лігво під корінням дуба.

— Я бачу, ви тут уже облаштувалися.

— Вогнище б розпалити, — сказав Прошка.

— На жаль, магія тут не діє,— поскаржився Троян.

— А навіщо магія? Я й без магії обійдуся, — заявив Прошка, задоволений, що він хоч у чомусь перевершує суперника.

Він був мастак розпалювати вогонь за допомогою тертя паличок. Діти без проблем набрали сушників. Хмиз зайнявся швидко. На галявині запалало багаття. Сухі гілки весело потріскували. Вогонь розігнав темряву. Відсвіти багаття падали на обличчя дітей. У спалахах Марика помітила на обличчі в Прошки синець.

— Де ти так розбився? На тебе що, напали? — співчутливо запитала дівчинка.

— Загалом, так, — туманно відповів Прошка. Йому не хотілося заглиблюватися в подробиці своєї пригоди.

— Хто?

— Розбійники, — злетіло в Прошки з язика.

Він не збирався брехати. Це вийшло саме собою.

Погляд Трояна був прикутий до шкіряної фляги на поясі в Марики. Вона була схожа на ту, яку йому подарував Морок.

— Звідки в тебе це? — запитав він, безцеремонно перебивши Прошку.

— Мені дали люди гір. Якби ви знали, який це дивний народ! — сказала Марика.

Вона вже встигла забути про приниження й страждання, які їй заподіяли горці. Та вона й не вважала їх винними. Вони стали іншими, відкритими й добрими. Що ж звинувачувати їх за старі гріхи?

Марика відстебнула флягу від пояса й простягла Прошці.

— Візьми. Це жива вода. Змаж синець, і все минеться.

— Жива вода? — перепитав Троян.

У нього негайно майнула думка, що фляги можна обміняти. Не варто витрачати дорогоцінну вологу марно. Він глумливо звернувся до Прошки:

— Ти, виявляється, пестунчик? Чого й казати, серйозна рана, щоб витрачати на неї живу воду.

Прошку зачепив його глузливий тон.

— Нічого зубоскалити, — огризнувся він і звернувся до Марики: — Забери. Ще знадобиться.

— Як хочеш, — ніяково знизала плечима дівчинка.

Вона збиралася знову пристебнути флягу до пояса, коли Троян попросив:

— Дай подивитися. Здається, на ній написані якісь руни? На острові Гроз я вивчав давні мови. Може, вдасться прочитати, що там написано.

Марика довірливо простягнула флягу. Троян сів ближче до вогню й удав, що заглибився в розшифровку знаків. Перше враження його не обдурило. Фляга до дрібних деталей повторювала ту, яку він ховав за пазухою. Вправність рук і він отримає подвійну вигоду. По-перше, ніхто не зможе звинуватити його в тому, що він отруїв дівчисько. Вона й знати не буде, що носить на поясі не ліки, а отруту. А по-друге, він одержить живу воду — не останній засіб, коли втрачене безсмертя.

Поки Троян робив вигляд, що читає руни, Марика продовжувала розпитувати Прошку.

— Як же ти відбився від розбійників?

— Довелося, — скромно сказав Прошка. Не міг же він зізнатися, що прибрехав заради дотепу.

Троян відразу зметикував, що Прошка бреше, щоб похизуватися перед дівчиськом, але з цього можна було отримати користь. Якщо підохотити цього роззяву, щоб він заливався солов'єм, флягу легко підмінити.

— І скільки ж було розбійників? — запитав Троян.

— Із десяток, — не моргнувши оком, випалив Прошка.

— Ого! Невже десяток? — зачудувалася Марика, а Троян посміхнувся:

— Слабуватий ти для десятка. Зізнайся, ти так швидко від них давав драпака, що черевики втратив.

Шпилька не залишила Прошку байдужим.

— Я давав драпака? Та що ти знаєш! Я, може, їх десятка два розкидав. Подивився б я на тебе, як би ти бився, коли б на тебе напали з усіх боків.

— От і розкажи, як же ти з ними впорався? — продовжував підбивати його Троян.

— Як треба, так і попорався, — буркнув Прошка.

— Правда, розкажи, — впросила Марика.

І тут Прошку понесло. Слова полилися самі. Він і не підозрював, що має настільки багату уяву.

— Я одного бац! Другому під дих дав. Поки вони очухувались, на мене інші з двох боків, от із такими кулацюгами. Ну, думаю, мені лиха не минути, а потім зметикував. Присів, і ці злодії один одному носи розквасили й повалилися на землю, наче спілі груші з гілки. А я тим часом ціпок схопив і давай їх лупцювати. Розкидав на усі боки.

— А черевики де втратив? — поцікавилася Марика.

«Нав'язли їм мої черевики», — подумав Прошка, а вголос сказав:

— Поки я бився, вони в мене з ніг поспадали. Мені було ніколи їх у траві шукати і знову натягати. А цим повішеникам тільки того й треба. Вони як зачули, що з мене їм одержати нічого, так схопили черевики й драпонули. Хоч якийсь, а грабунок. Я за ними погнався, та куди там. Вони ж ліс, як свої п’ять пальців, знають. Поховалися з переляку. Довелося мені босим іти.

Трояну було смішно слухати подібне вихваляння. У розповіді не було і сотої частки правди. Він міг обдурити тільки таку довірливу дурепку, як Марика. Колишній Верховний Чарівник дивувався, з якими ідіотами йому доводиться мати справу. Втім, це було йому вигідно. Дурнів легше водити за ніс. Він простягнув Мариці флягу.

— Розібрав, що там написано? — запитала дівчинка.

— Так. Цю флягу в тебе ніхто не може відняти, якщо ти не віддаси її з власної волі,— сказав Троян.

Це було правдою, як і те, що він її не відняв. Марика сама вручила флягу йому в руки.

— А що було з тобою на тій моторошній стежці? — запитала дівчинка в Трояна.

Усю поважність із Прошки як цебром води змило. Він не сумнівався, що поряд із розповіддю Трояна історія з розбійниками здасться дитячою пригодою. Судячи з напису на камені, Трояну довелося зустрітися з незвичайним супротивником. Навряд чи він буде виявляти скромність.

Троян подумки відзначив, що в душі у Прошки проросло насіння ревнощів. Це треба мати на увазі. Недарма Морок казав, що любов служить світлу, а ревнощі — пітьмі. Він подивився Мариці в очі і з напускною байдужістю мовив:

— Не хочеться згадувати. Головне, все позаду.

Навіть якби Троян у всіх кольорах описав найнебезпечніші пригоди, битву з драконом або бій із цілою збройною армією, і тоді його розповідь не створила б сильнішого враження, аніж ця скупувата фраза. Кожному було зрозуміло, що випробування Трояна не було схожим на приємну прогулянку, тому його скромність викликала повагу.

— Бідолаха. Видно, тобі довелося несолодко, — пожаліла його Марика.

Прошка зовсім знітився. Він корив себе за дурне красномовство. Хто штовхав його розписувати вигадану бійку з розбійниками? Можна було б так само мимохідь кинути, мовляв, довелося нелегко. Самі бачите. Все, як кажуть, на обличчі. Тоді й брехати не довелося б, і виглядав би героєм. А тепер знову виходить, що Троян — скрізь у почестях, а сам він брехун, ні більше, ні менше. Усі його зусилля завоювати прихильність Марики втратили свій сенс.

— Давайте спати, а то ще невідомо, чого завтра чекати, — тужно сказав Прошка, укладаючись на підстилку з сухого листя.

Усі наслідували його приклад. Денна втома давалася взнаки. Незважаючи на переживання, Прошку незабаром зморив сон. Уві сні за ним ганявся фавн верхи на вороному коні, а цапоногі дівулі танцювали кадриль разом з лицарем.

Троян також задрімав. День закінчився надзвичайно вдало. Він ще раз переконався, що не даремно зважився звернутися по допомогу до Мороку. По-перше, він довідався, хто є його справжнім ворогом. Страшно подумати, що сталося б, якби він пристрелив альбатроса. А по-друге, він одержав гарний урок: не варто покладатися на магію. Хитрість і підступництво допоможуть досягти мети там, де чаклунство безсиле.

Тільки Мариці не спалося. Вона прислухалася до шерехів і стежила, як переливалися червоним кольором головешки під попелом. Поступово багаття остаточно згасло. Дітей оточила темрява. Раптово Мариці здалося, що вдалині зайнявся вогник.