Чорний альбатрос

Глава 23 Дзеркало

Троян і Прошка йшли мовчки. Їм не було про що говорити. Важкі часи подорожі й пережиті небезпеки не згуртували їх. Навіть спільність мети була лише примарою Насправді їхні прагнення були різними. Для Прошки повернення до людей означало зустріч із будинком і близькими. Трояна мало цікавили люди. Колишній чарівник відчував до них презирство, вони були лише цеглинками, з яких він збирався будувати свою імперію.

До чарівного дзеркала супутники йшли також із різним настроєм. Прошка сподівався, що дзеркало допоможе йому повернути колишній вигляд. За той недовгий час, поки він був старим, він багато про що передумав. Кажуть, із роками приходить мудрість. Прошка постарів відразу, але зрозумів головну істину. Не потрібно ремствувати на сьогодення, очікувати, що щаслива пора настане коли-небудь, варто цінувати кожну мить свого життя. Він би віддав усе, щоб повернутися в той момент, коли ще тільки збирався покинути будинок і вирушити на острів Гроз. Дурень! Він уявив, що, тільки ставши магом, можна знайти пошану й щастя. Він був настільки занурений у свою мрію, що не помічав простих радостей, які супроводжували його щодня.

Як часто люди в гонитві за жар-птицею гублять те, що насправді становить сенс їхнього життя, а потім розуміють, що жар-птиця була лише надувною качкою. Озираючись в минуле, Прошка з жахом усвідомлював, що придбав непрожиті роки й старечі хвороби, а втратив усе своє життя. Якби він одержав шанс почати все спочатку! Заради цього він був ладний розбити дзеркало чолом. Але якщо навіть дзеркало не допоможе? Що якщо, пройшовши крізь нього, він, як і раніше, залишиться старим? Прошка гнав сумніви геть, але в глибині душі час від часу пробирав страшок.

Трояна також долав страх, але іншого роду. Він не міг допустити, щоб Прошка побачив у дзеркалі його справжнє обличчя. З одного боку, було б кумедно подивитися, як витягнеться фізіономія в цього простака, коли він довідається, що його співтоваришем є колишній Верховний Чарівник Агриппа. Але з іншого — Троян не ризикував вступати у відкрите протиборство. Щось підказувало йому, що поодинці завести годинники не вдасться. Їхні шляхи з дівчиськом ще перетнуться, і тоді буде не зайвим зберегти свою таємницю. Він сушив голову, як пройти через дзеркало й не відкрити правди, але цього разу в його верткому розумі не народжувалося ніяких ідей.

Міркування Трояна перервав Прошка:

— Як ти думаєш, за дзеркалом я знову стану молодим?

Троян знизав плечима.

— Можливо.

— Я теж так гадаю, — кивнув Прошка, з радістю хапаючись за кинуту йому порошину надії.— Недарма ж дзеркало показує суть речей.

Троян не підтримав бесіди, і Прошка не став наполягати. Спочатку його кривдила зарозуміла мовчазність товариша, але поступово він звик до цього.

Дорога привела їх у березовий гай. Від погляду на білі стовбури красунь у Прошки защемило серце. Він неначе знову опинився на Батьківщині.

— Берізоньки! Як же я за вами скучив, — сказав він, погладжуючи шорсткі, білі стовбури.

— Скучив за деревами? — посміхнувся Троян.

Прошка не встиг відповісти, тому що його відволік лемент альбатроса. Лиховісний птах розвівався в небі, неначе пророкуючи нові нещастя.

— Глянь, з'явився горевісник, — похмуро буркнув Прошка.

Троян мовчки стежив за польотом птаха. У роті в нього пересихало, а по спині пробіг холодок. Для нього поява чорного альбатроса була не просто дурною прикметою, а реальною небезпекою. Недруг був тільки в доленосні моменти. Минулого разу вони зустрілися на болоті, але тоді Азар був змушений допомагати заклятому ворогові, щоб урятувати своє життя. Тепер ситуація була іншою. Дзеркало покаже, хто є хто. Тоді Прошка довідається, хто ховається у тілі альбатроса, й зметикує, що охочих потрапити у світ людей не троє, а четверо.

Троян не міг допустити, щоб Прошка й Азар об'єдналися проти нього. Не тому, що його лякало двоє невдах. Вони були неспроможні, доки з ними не було Марики. Але інтуїція підказувала Трояну, що дівча ще вискочить, наче блазень із табакерки. Буде краще, якщо вона нічого не запідозрить.

— А може, його підстрелити? — запропонував Прошка.

— Що? — перепитав Троян, виходячи із задуми.

— Я кажу, даремно, чи що, лук тягаєш?

— Ні,— відрізав Троян.

Він уже давно пристрелив би альбатроса, якби від цього не залежало його власне життя.

— Не розумію, чого ти з ним панькаєшся? Ясно ж, що від нього одні нещастя.

— Цим ми нічого не вирішимо, — захитав головою Троян.

— Може й так. Тільки не подобається мені все це, — пробурчав Прошка.

Троян його не слухав. Його мозок гарячково шукав рішення. У лементі чорного альбатроса колишньому Верховному Чарівникові чулася зловтіха. Кожен крок неминуче наближав його до викриття. Немов у відповідь на його думки, він помітив, як за деревами щось мерехтить. Це могло бути тільки дзеркало. Трояна охопила паніка. Втративши здатність чаклувати, він став уразливим. Навіть похід до Морока нічого не дав. Він втратив душу й став слугою пітьми, але це не додало йому могутності. Гарна порада: користуватися хитрістю й підступництвом, але що робити тепер, коли ніяка хитрість не допоможе?

Трояна переповнювала образа, але тут він згадав слова свого скупого на подарунки заступника: «Образа робить людей слабкими». Це подіяло витверезливо. Паніка змінилася спокоєм, що межує з байдужністю. У голові промайнула думка: «Я частина мороку. Чи личить мені боятися?»

Рішення прийшло миттєво. Потрібно пройти через дзеркало, перш ніж до нього підоспіє Прошка. Простота й щирість цього ходу була настільки очевидна, що Троян дивувався, як це відразу не спало йому на думку. Йому нічого не варто було відірватися від свого попутника. Скутий артритом, той ледь тягся по дорозі. На ту мить, як він доплететься до дзеркала, Троян буде вже по той бік.

Прошка теж помітив за деревами дивне мерехтіння.

— Поглянь-но, там щось блищить, чи мені здається? — запитав він.

— Піду, подивлюся, — поспішно сказав Троян і додав кроку.

— Зажди, а то я за тобою не вженуся, — попросив Прошка.

Троян удав, що не розчув, і перейшов на біг.

Зараз кожна секунда була дорога. Обігнувши дерева, він вискочив на галявину й побачив дивне явище. Гай неначе ділила надвоє легка, мерехтлива завіса. Вона тремтіла, як тепле повітря над багаттям. Дерева за нею здавалися злегка розмитими й хиткими.

Прямо на Трояна йшов давній дідуган із бородою до пояса. Навіть знаючи про те, що перед ним чарівне дзеркало, Троян не відразу зміркував, що бачить власне відображення. Їхні погляди зустрілися. Троян запнувся. На думку спало Прошчине питання про те, чи повернеться до нього за дзеркалом молодість. Тепер він і сам задумався: що трапиться, коли він перетне межу?

Троян мимоволі сповільнив крок. Він уже звик до нового, молодого тіла й не хотів повернення до минулого. Дарма він переконував себе, що йому нічого не загрожує: дзеркало лише показує суть, але нічого не змінює. Спогади про Трясовину Прожитих Років і зустріч із міняйлом говорили про те, що в Позачасовості прожиті роки були для нього перешкодою, а зовнішній вигляд нікого не обманював. Спокій знову поступився місцем паніці. Паралізований страхом, Троян зупинився. Він стояв на відстані витягнутої руки від свого відображення й не міг зробити останнього кроку. Міняйло мав рацію — пройти крізь дзеркало міг тільки той, хто не злякається.

Раптово на нього спікірував чорний альбатрос. Троян подумав, що недруг підганяє його ступити за межу, відсахнувся, перечепився і впав. Альбатрос почав бити його крильми, намагаючись клюнути.

У цей час із-за дерева вийшов Прошка. Він побачив, що чорний альбатрос напав на Трояна.

Усе повторювалося точно так, як на болоті.

— Ех, говорив, що його треба підстрелити! — з досадою махнув рукою Прошка й поспішив на допомогу.

Троянові було не до Прошки. Він відбивався від альбатроса, який боляче клював і бив крильми. Крилатий ворог прекрасно розумів, що Троян не може звернути йому шию. Призвичаївшись, Троян збив альбатроса на землю.

У цей момент до них підоспів Прошка. Він збирався допомогти Трояну, як раптом побачив, що за мерехтливою завісою б'ються юнак і давній дідуган. Поруч із ними стояв й оторопіло витріщався перед собою кирпатий хлопчик. Серце в Прошки стукнуло. Так це ж він сам!

Він подивився на свої старечі руки з роздутими венами й переконався, що поки ще не помолодів. Зате дзеркало показувало його щиру суть. Він знову перевів погляд на відображення, які б'ються, і його охопило обурення. Тільки Агриппа був здатний на таке віроломство, щоб напасти нишком. Прошка не побоявся виступити проти вісьмох магів, коли захищав Марику. А тепер тим більше не дозволить чарівникові, який втратив владу, святкувати перемогу.

Прошка відкинув альбатроса й перш ніж Троян зрозумів, що відбувається, вштовхнув його за дзеркало і, не втримавшись на ногах, повалився слідом. У якусь мить Прошці здалося, що по всьому тілу пробігли мурашки, але все відразу ж минулося.

Він із подивом побачив, що замість беріз височіють білі колони. Потираючи забите місце, Прошка, крекчучи, піднявся з мармурової підлоги. Надія на те, що він знову стане таким, яким бачив себе в дзеркалі, не виправдалася. Він, як і раніше, залишався старим.

Троян також здійнявся, не спускаючи із Прошки настороженого погляду. Прошка зітхнув і з гіркотою махнув рукою.

— Що дивишся? Не помолодшав я. От такі справи.

— Ти бачив відображення? — обережно запитав Троян.

— Агриппу? Еге ж бо. Тепер зрозуміло, що це за птах. А я голову сушив, чого до нас цей альбатрос причепився.

Від такого повороту Троян сторопів. У найвеселковіших мріях він не смів сподіватися, що Прошка так помилиться й прийме альбатроса за Агриппу. Усе оберталося якнайкраще. Ще одна перешкода залишилася позаду. Можна було вільно зітхнути.