Глава 10 Морок

Чорна, як смола, стежина йшла вниз, у морок. Усе живе обходило ці краї стороною. Ні птах, ні звір не наважувалися наблизитися до згубного місця. Ні травинка, ні билинка не пробивалися крізь гладке каміння, схоже на вугілля, і не ступала тут нога мандрівника. Не було сміливців, готових спуститися в морок. А якби такі знайшлися, то відкривалося це місце не кожному. Лише той міг потрапити сюди, хто всім серцем, беззастережно готовий був відректися від усього в ім'я служіння злу.

Троян ішов повільно, неначе пробирався крізь грузьку патоку. Навіть звуки не жили на цій мертвій землі. Навкруги панувала така гнітюча тиша, що часом Трояну здавалося, що він оглухнув. Із кожним кроком його дедалі більше охоплювала зневіра, а груди давив ниючий страх. Перебуваючи у статусі мага, Троян досконало навчився володіти своїми почуттями, але й він не міг струсити з себе мари. Він зіштовхнувся з силою більш могутньою, ніж найпотужніша магія.

Кожен крок наближав його до страшної мети. Для того, хто ступив на цю стежку, дороги назад не було. Та він і не бажав повертатися. Він сам обрав цей шлях і відчував трепет, чекаючи зустрічі з незвіданим без імені й обличчя. Воно не було ні звіром, ні людиною — чисте породження мороку. А може, це й був утілений Морок?

Трояну здавалося, він іде нескінченно довго. Нарешті дорога привела його до склепу. Масивні ґрати безшумно відкрилися, впускаючи гостя. Троян на мить забарився й ступнув усередину.

У просторому склепі нікого не було.

Троян із подивом відзначив, що він бачить у темряві. Раптом він почув дивний голос. Здавалося, що мовець шепоче, але в тиші шепіт ставав таким заглушливо голосним, що перетинки готові були луснути від цього звуку.

— Навіщо ти прийшов?

Троян озирнувся в надії побачити мовця.

— Я тебе не бачу. Де ти? — запитав він.

— Я скрізь. Перед тобою й у тобі. Ти — частина мене, інакше ти не пройшов би й дещиці шляху.

— Так, я твій і тілом, і душею, — підтвердив Троян.

— У тебе немає душі. А якщо й були жалюгідні залишки, ти втратив їх, коли вирішив іти сюди.

— Це я до слова, — зніяковів Троян.

— Слова мають сенс. Тобі ж бо й не знати, що слово — не порожній звук. Чого ти хочеш? Багатства? — продовжував невидимий співрозмовник.

— Ні. На землі досить скарбів, які тільки й чекають, коли їх відшукають. Місця, де вони сховані — таємниця для людей, але не для мене.

— Слави?

— Мені байдуже, знає про мене юрба чи ні. Така слава мене не приваблює,— відповів Троян.

— Влади?

— Ні. Донедавна в мене була влада, і я досить насолодився нею.

— А чого ж тоді?

— Я хочу потрапити у світ людей. Тільки там багатство, слава й влада мають цінність. Підкажи, як мені вибратися з Позачасовості до людей?

— На біле є чорне. На високе є низьке. У кожного явища є протилежність. Ти не вільний. Тебе зв'язують дуже міцні зв'язки. Розрубай їх. Тільки один із вас може вийти у світ людей. Разом вам дорога закрита.

— Виходить, двері у світ людей відкриються, щойно я покінчу з чорним альбатросом? А як же годинник, який треба завести? — запитав Троян.

— Якщо ти вб’єш його, то загинеш. Його тіло живе, тільки доки жива його душа.

Троян сполотнів, зрозумівши, що був на волосину від смерті, коли хотів пристрелити альбатроса з лука.

— Але ж ти сам казав, що я повинен розрубати зв'язок.

— Я мав на увазі зв'язок, який тягнеться з глибини століть. Дівчисько. Вона твоя протилежність. Вам двом на землі тісно. У світ людей може потрапити тільки один із вас: або ти, або вона. Світ людей відкриється, якщо один із вас загине.

Троян згадав, як зворушливо Марика проводжала його й обіцяла молитися. Цю дурепку не варто було побоюватися.

— Так просто? — посміхнувся Троян.

— Завдання здається тобі простим? Чи не занадто ти самовпевнений? Дівчисько сильне. Дуже сильне, — застеріг його Морок.

— У неї досі залишився магічний дарунок? — затурбувався Троян.

— Ні.

— Тоді в чому ж її сила?

Невидимий співрозмовник не поспішав відповідати. У склепі зависло мовчання. Що більше Троян чекав, то більше його охоплював розпач. Невже він пройшов увесь цей шлях даремно й не отримає відповіді на своє запитання?

— Чому ти мовчиш? Що їй допомагає? — крикнув він, не витримавши напруги.

— Любов.

Троян подумав, що не розчув.

— Любов?! Ти жартуєш?

— Я схожий на блазня? — зловісно прошепотів голос, і шепіт був схожий на шипіння змії.

— Пробач, але я не розумію. Любов — це людська дурість. Від любові люди втрачають голову. Вона робить їх слабкими. Як може любов давати силу?

— Це нез'ясовно, але перед любов'ю безсилі і влада, і гроші. Любов змушує людей робити надзвичайно відважні вчинки. Іноді люди готові віддати життя, захищаючи якесь брудне сільце, справжню діру. Це називається любов'ю до батьківщини. Я вже не кажу про те, на що готова матір заради свого чада, яке не вартою навіть чиха. Божевілля? Так. Але яка сила!

— Твоя правда, — похнюпився Троян.

— Я завжди маю рацію.

Троян задумався. Чи була в його житті любов? Можливо. Коли він був ще чарівником-початківцем. Він згадав свою загиблу дружину. Був момент, коли він готовий був заради неї відмовитися від блискучого майбутнього. Він вчинив би нерозумно. Чи ні? Утім, який сенс гадати. У минулому немає місця для сумнівів. Є тільки факти. Він прийшов сюди, щоб знайти силу, яка допоможе йому впоратися з дівчиськом. І він одержить її.

— Дай мені любов, — попросив Троян.

— Ти просиш мене про любов?

Питання потонуло чи то в булькоті, чи то у кваканні. Троян не відразу зрозумів, що це сміх. Але в цьому сміху не було веселощів. Від нього по спині повзли мурашки. Нарешті сміх обірвався.

— Багато століть ти вважав себе мудрецем, а залишився цілковитим дурнем, — вимовив незримий співрозмовник. — Тут серце чорної магії, її сутність і єство. І ти прийшов сюди шукати любов?

— Але хіба ти не всемогутній? — запитав Троян і сам злякався своєї зухвалості.

— Я всемогутній, коли мова йде про зло, але любов перебуває поза моєю владою. Любов і чорна магія несумісні.

Троян досі відмовлявся вірити, що Морок не може йому допомогти.

— Хіба чорні маги не займаються ворожінням, щоб прив'язати того, хто не любить? — запитав він.

— Не треба бути великим магом, щоб присушити. Навіть сільська чаклунка вміє це робити, але викликати любов за допомогою магії не можна.

— Чому?! — вигукнув Троян.

— Любов чиста. У ній немає ніякої червоточини, ніякої вади, за що можна було б зачепитися чорному магові.

— Але ж часом любов штовхає людей на безглузді вчинки, навіть на злочин, — заперечив Троян.

— Не любов, а ревнощі. Це інше. Це почуття не має ніякого стосунку до любові.

— А мені здавалося, вони йдуть поруч. Де любов, там і ревнощі.

— Не все, що здається, істинне, — прошелестів голос. — Ревнощі ґрунтуються на тому, що людина хоче мати владу над іншим, а любов завжди безкорислива. Людина дарує себе в ім'я іншого. От чому магія безсила проти любові.

Троян мовчав, обмірковуючи почуте. Він навів ще один аргумент:

— Влада й багатство також можуть бути безкорисливими й використовуватися на добрі справи.

— Буває й так, але влада й багатство в суті своїй мають червоточину. Отримавши гроші, владу або славу, людина впускає у свою душу можливість зла. Мало кому вдається залишитися таким, як раніше.

— Невже немає ніяких способів перемогти дівчисько? — у розпачі запитав Троян.

— Чому ж немає? Їх безліч: хитрість, підступність, брехня, безсовісність. У відсутності душі також є свої переваги. Тобі не відоме почуття радості й щастя, але й каяття совісті немає.

Троян почував себе ошуканим. Він відрікся від усього, ризикував і пройшов увесь цей шлях тільки для того, щоб вислухати лекцію й довідатися, що він програв.

— А насамкінець хочу дати тобі ще один урок, — прошелестів Морок. — Скажи мені, що робить людей слабкими?

— Доброта, — не замислюючись, відповів Троян.

— Хотілося б, щоб це було так. Але це помилкове переконання. Слабкими людей робить образа. Ти ображений на мене, і у своїй образі вразливий. Запам'ятай, образа роз'їдає зсередини й робить людину слабкою.

Троян похолов. Як він міг так схибити? Хіба він не знає, що від Мороку не приховаєш ні почуттів, ні думок? Тепер йому не буде пощади. От і здійсниться пророцтво каменя: «Хто піти сюди відважиться, той назад не повернеться».

— Ти ще більш дурний і смішний, аніж я думав, — прошелестів Морок. — Гадаєш, мене зачепила твоя неповага, і я хочу з тобою поквитатися? Дарма. Образитися можна тільки, коли маєш справу з рівним собі. Ти ж не ображаєшся на комара, навіть якщо він тобі докучає. А тепер, комар, якщо ти засвоїв усі уроки, отримай від мене подарунок.

У руках Трояна не знати звідки опинилася шкіряна фляга.

— Що це? — запитав Троян.

— Мертва вода.

Троян із розумінням посміхнувся й схилив голову в шанобливому поклоні.

— Дякую тобі. Я використаю її за призначенням.

— А тепер іди. Я тобі достатньо сказав, — прошелестів Морок.

Пітьма загусла. Троян нічого не бачив. Він навпомацки рушив зі склепу. За спиною із брязкотом зачинилися ґрати. Троян здригнувся від різкого звуку, настільки незвичного в тутешній тиші. Перед ним знову розстелилася антрацитова дорога, а навколо, як і раніше, клубочився чорний дим. Війнуло гаром. Сморід ставав дедалі сильнішим. Троян почав задихатися. Він за старою звичкою спробував застосувати закляття й знову переконався, що магія тут не діє. Маг захекався. Гаряче повітря обпалювало. Їдкий дим рвав легені.

Трояна охопив страх. Будучи Агриппою, він не знав, що таке нездужання. Чи означає це, що, перейшовши в тіло Азара, він втратив безсмертя? Схоже на те, адже хлопчисько був смертний. Колишній чарівник уже давно забув, як це — боятися хвороб. Він звик до свого безсмертя, як до шкіри. Але зміна тіла чаїла не тільки приємності. Нинішня молодість була прекрасна, але вразлива.

Налетів порив вітру, і дим розсіявся. Троян стояв посередині випаленого степу. Так селяни підпалюють торішні жнива, щоб навесні звільнити місце для нових посівів. Порівняння здалося Трояну вдалим. Він також спалив усе, що залишалося в минулому, і розчистив собі місце для нових звершень.

Сутеніло. За степом починався ліс. Троян попрямував туди в надії влаштуватися на нічліг. Не ночувати ж посеред випаленого поля.

Загрузка...