Цивілізація статусу

Розділ 8

Баррент по зав'язку був ситий сюрпризами Омеги. Він працював у своєму магазині, не віддаляючись від нього, й повсякчас пильнував, щоб не вскочити в якусь халепу. Він почав набувати характерного для омегіан вигляду — примружений підозріливий погляд скоса, рука на руків'ї зброї, напружені ноги, готові до миттєвої втечі. Як і в бувалих мешканців Омеги, у нього з'явилось шосте чуття — відчуття небезпеки.

Вночі, позамикавши двері й вікна і встановивши потрійну сигналізацію, Баррент лягав у ліжко і намагався згадувати Землю. Пробиваючись, наче в тумані, крізь закапелки своєї пам'яті, він знаходив дратівливі для себе натяки і фрагменти якихось картин. Широке шосе, яке вело ніби до самого сонця, райони величезного багаторівневого міста, округлі форми зоряних кораблів. Але картинки були розрізненими. Вони виникали на короткі частки секунди, потому зникали.

Суботній вечір Баррент провів разом із Джо, Денісом Фореном і своїм сусідом Темом Рендом. Покерний бізнес Джо процвітав, і він зміг грошима прокласти собі шлях до статусу Вільного громадянина. Форен був надто простуватий і відвертий для поді-бних оборудок і досі залишався у статусі Мешканця. Але Тем Ренд пообіцяв, якщо Спілка вбивць прийме його заяву, найняти Форена своїм помічником.

Вечір розпочався доволі приємно, але закінчився як завжди, суперечкою про Землю.

— Послухайте, — говорив Джо, — всі ми знаємо, що таке Земля. Це комплекс гігантських плаваючих міст. Вони побудовані на штучних островах у різних океанах…

— Ні, міста розташовані на суші, — не погоджувався Баррент.

— На воді, — не вгавав Джо, — населення Землі повернулося до моря. У кожного є спеціальні адаптери кисню для дихання в солоній воді. Материки вже не використовуються. Море забезпечує все, що...

— Неправда, — сперечався Баррент, — я пам'ятаю величезні міста, і всі вони на суші.

Форен додав свого:

— Ви обидва помиляєтеся. Навіщо Землі ці міста? Вона їх позбулась кілька століть тому. Земля зараз є суцільним парком. У кожного є свій дім і кілька десятин землі. Ліси і джунглі вільно розростаються. Люди живуть у злагоді з природою, а не намагаються її підкорити. Ти згоден зі мною, Теме?

— Не зовсім, — висловив свою думку Тем Ренд, — міста ще залишились, але вони наразі під землею. Там розташовані великі підземні заводи і фабрики. Решта все так, як каже Форен.

— Більше немає фабрик, — уперто наполягав Форен, — у них немає потреби. Будь-які товари, яких потребує людина, можуть бути виготовлені силою думки.

— Я кажу вам, — торочив своє Джо, — я пам'ятаю плаваючі міста! Раніше я мешкав у секторі Німу на острові Пасіф.

— Гадаєш, це щось доводить? — запитав Ренд, — я пам'ятаю, що працював на вісімнадцятому підземному рівні Нуево-Чікаго. Моя квота праці становила двадцять днів на рік. Решту часу я проводив нагорі в лісах...

Форен не погоджувався:

— Ти помиляєшся, Теме. Там немає підземних рівнів. Я добре пам'ятаю, що мій батько був контролером третього класу. Наша родина щороку проходила кілька сотень миль. Коли нам щось було потрібно, варто було батькові це уявити, і воно з'являлось. Він пообіцяв навчити цьому мене, але, мабуть, так і не навчив.

Баррент підсумував:

— Одне ясно — хтось із нас помиляється.

— Це безумовно, — погодився Джо, — але питання в тому, хто ж із нас має рацію?

— Ми ніколи про це не дізнаємось, — сказав Ренд, — якщо не зможемо повернутися на Землю.

На цьому й закінчили дискусію.

Наприкінці тижня Баррент отримав ще одне запрошення від Магазину снів, цього разу більш наполегливе, ніж перше. Він вирішив взятись до виконання цього обов'язку того ж вечора. Він насамперед перевірив, яка наразі погода. Температура повітря перевищувала тридцять градусів. Але, знайомий із примхами місцевого клімату, Баррент спакував чималу сумку теплого одягу і вийшов із дому.

Магазин снів розташовувався в елітній частині міста на вулиці Смерті. Баррент зайшов досередини і опинився у невеликій, розкішно облаштованій приймальні. Прилизаний молодик за полірованим столом нагородив його штучною посмішкою.

— Чим можу вам бути корисним? — запитав юнак, — мене звуть Номіс Аркдраген, помічник менеджера, відповідальний за сновидіння.

— Я хотів би дещо знати про те, як це відбувається, — сказав Баррент, — як людина отримує сни, які саме сни, все таке інше.

— Звичайно, — відізвався Аркдраген, — ми вам все пояснимо, Громадянине...

— Баррент.

Аркдраген кивнув і перевірив ім'я за списком, який лежав перед ним. Він поглянув на Баррента і пояснив:

— Наші сни продукуються завдяки дії наркотиків на мозок і центральну нервову систему. Є багато препаратів, які дають бажаний ефект. Серед найбільш корисних: героїн, морфін, опій, кока, конопля і пейот. Все це продукти із Землі. З тих, які виробляються на Омезі: чорний повзун, нейс, манісі, тринаркотин, джедал і різні продукти групи кармоїдів. Всі вони сприяють виникненню снів.

— Я так зрозумів, що ви продаєте наркотики.

— Зовсім ні! — не погодився Аркдраген, — нічого такого вульгарного і грубого. У стародавні часи на Землі люди вводили собі наркотики. У результаті їхні видіння були випадковими за своєю природою. Ніхто ніколи не знав, що саме і коли йому примариться. Не було відомо, чи привидиться гарний сон, чи якесь жахіття, щось сумне чи радісне. Ця невпевненість усувається завдяки сучасному Магазину мрій. На сьогодні наші препарати ретельно вимірюються, змішуються і дозуються для кожної людини індивідуально. Існує абсолютна точність замовлених снів, починаючи від спокою нірвани чорного повзуна до різнокольорових галюцинацій пейота і тринаркотину і до сексуальних фантазій нейса і морфіна, і нарешті, до снів, спричинених кармоїдною групою, які відроджують пам'ять.

— Мене цікавлять саме сни, які відроджують пам'ять, — сказав Баррент.

Аркдраген нахмурився.

— Я б не рекомендував це для першого разу.

— Чому так?

— Сни про Землю є тривожнішими за будь-які витвори уяви. Зазвичай доцільно для початку вибудувати толерантність до них. Я би порадив приємну сексуальну фантазію для першого разу. У нас на цьому тижні спеціальний розпродаж сексуальних фантазій.

Баррент похитав головою.

— У таких речах я надаю перевагу реальним відчуттям.

— Я б із вами посперечався, — із ледь помітною посмішкою зауважив помічник менеджера, — ви не повірите, якщо людина звикає до шалених переживань сексуальних фантазій, справжні відчуття не витримують жодного порівняння з ними.

— Мене це не цікавить, — відмовився Баррент, — я хочу сон про Землю.

— Але ви не маєте толерантності! — наголосив Аркдраген, — ви навіть не маєте залежності.

— А вона потрібна?

— Вона дуже важлива, — пояснив йому Аркдра-ген, — а інколи буває й необхідною. Усі наші препарати формують звикання, як того вимагає закон. Розумієте, щоб дійсно цінувати наркотик, ви повинні виробити в себе потребу в ньому. Це надзвичайно посилює задоволення, не кажучи вже про підвищення толерантності. Тому я пропоную вам почати з сексуальних фантазій.

— Я хочу сон про Землю, — вперся Баррент.

— Та гаразд, — неохоче погодився Аркдраген, — але ми не несемо відповідальності за будь-які травми, які в ході цього можуть виникнути.

Він повів Баррента довгим коридором. По обидва боки його були двері, за деякими з них Баррент чув притамовані стогони й задоволені зітхання.

— Випробувачі, — сказав Аркдраген без додаткових пояснень. Він привів Баррента до відчиненої кімнати в кінці коридору. Усередині сидів, читаючи книгу, веселий на вигляд бородатий чоловік у білому халаті.

— Добрий вечір, докторе Вейне, — привітався Аркдраген, — це Громадянин Баррент. Перший візит. Він наполягає на сні про Землю.

Аркдраген обернувся і вийшов.

— Гаразд, — сказав лікар, — я думаю, що ми зможемо з цим впоратися.

Він відклав свою книгу.

— Ляжте ось тут, Громадянине Баррент.

У центрі кімнати стояв довгий пересувний стіл. Над ним висів складний, як на вигляд, апарат. Попід стінами були розташовані скляні шафи, заставлені квадратними посудинами. Вони нагадували Бар-ренту ті, в яких він зберігав свої антидоти.

Він ліг. Доктор Вейн насамперед провів загальний огляд, потім спеціальне визначення навіюваності, гіпнотичного індексу, реакції на одинадцять основних груп препаратів, схильності до судом і епілептичних припадків. Він записав отримані результати в журнал, поміркував над ними, підійшов до лабораторного столу і почав змішувати наркотики.

— Це, мабуть, небезпечно? — поцікавився Бар-рент.

— Та наче воно не повинно вам зашкодити, — заспокоїв його доктор Вейн, — ви, здається, здоровий чоловік. Цілком здоровий, із низьким рівнем навіюваності. Звичайно, через кумулятивні алергічні реакції не можна виключати можливість епілепти-чного нападу. Але гарантовано запобігти таким речам неможливо. Також можуть траплятись травми, які іноді призводять до божевілля або смерті. Дехто, дізнавшись про себе багато цікавого, застрягає у своєму сні і його не вдається звідти вилучити. Я гадаю, це також можна було б віднести до певної форми божевілля, хоча насправді це не так.

Лікар закінчив змішувати препарати і набрав суміш у шприц. У Баррента тим часом виникли серйозні сумніви щодо доцільності цієї авантюри.

— Може, краще відкласти цю спробу, — завагався він, — я не впевнений, що...

— Не переймайтесь, — заспокоїв його лікар, — у нас найкращий Магазин снів на Омезі. Спробуйте розслабитися. Напружені м'язи можуть призвести до судом.

— Я гадаю, пан Аркдраген мав рацію, — сказав Бар-рент, — мабуть не слід обирати сон про Землю під час першого візиту. Він попереджав, що це небезпечно.

— Але зрештою, — промовив лікар, — що це за життя — без ризику? Крім того, найпоширенішими патологіями є ураження головного мозку і розрив судин. А ми маємо досить надійні засоби лікування в подібних випадках.

Він підніс шприц до лівої руки Баррента.

— Постривайте, я передумав, — захотів встати Баррент. Доктор Вейн спритно штрикнув голкою в руку Баррента.

— Ніхто не відмовляється від замовлення в Магазині снів, — пояснив він Барренту, — спробуйте розслабитися...

Баррент розслабився. Він лежав на спині і чув якийсь пронизливий свист у вухах.

Він спробував зосередитись на обличчі лікаря. Але воно раптом змінилось, стало старим, округлим, м'ясистим. Під підборіддям звисали складки жиру. Спітніле доброзичливе обличчя виглядало занепокоєним.

Обличчя належало Куратору п'ятого курсу.

Послухай, Вілле, — вмовляв Куратор, — ти повинен бути обережним. Потрібно навчитися стримувати свою вдачу. Це необхідно!

— Я знаю, сер, — погодився Баррент, — просто я такий злий через все це...

— Вілле, заради Бога!

— Гаразд, я буду стримуватись.

Він залишив приміщення університету і вийшов у місто. Це було фантастичне місто хмарочосів і багаторівневих вулиць, прекрасне місто, яке сяяло сріблястим полиском своїх будівель, амбітне місто, яке керувало величезною мережею країн і планет. Бар-рент йшов третім пішохідним рівнем, все ще розлючено згадуючи Ендрю Теркалера.

Через Теркалера і його сміховинну заздрість заяву Баррента до Корпусу космічних досліджень було відхилено. Куратор нічого не міг із цим вдіяти — Те-ркалер мав надто великий вплив на комісію з відбору. Минуло б цілих три роки, перш ніж Баррент зміг би подати заявку знову. Тим часом йому доведеться без діла сидіти на Землі. Усі його дослідження були призначені для позаземних розвідок. На Землі йому не було чого робити, а тепер космос був для нього закритий.

Теркалер!

Баррент залишив пішохідний рівень і став на швидкісний пандус, який рухався до району Сант. У кишені він стискав маленький пістолет. Зброя на Землі була поза законом. Він витратив на неї захмарні кошти.

Баррент зважився вбити Теркалера.

Напливали якісь гротескні обличчя. Сон втратив чіткість. Коли все знову прояснилося, Баррент виявив, що наставив свого пістолета на миршавого, косоокого хлопця, переляканий лемент якого раптом різко урвався.

Інформатор, безпристрасний і суворий, помітив злочин і повідомив поліцію.

Поліцейські у сірих мундирах взяли його під варту і повели до суду.

Суддя із засушеним, ніби пергаментним обличчям, засудив його до вічного заслання на планету Омега з обов'язковим стиранням пам'яті.

Потому сон перетворився на жахливий калейдоскоп. Баррент видирався на слизький стовп, ліз стрімким схилом, вибирався з якогось колодязя з гладенькими стінами. Його повсюди наздоганяв труп Теркалера з розірваними грудьми, який з обох боків підтримували безпристрасний інформатор і суд дя з пергаментним обличчям.

Баррент біг горами, вулицями, по дахах. Його переслідувачі наближались. Він заскочив у жовту напівтемну кімнату, захряснув і замкнув двері. Коли він обернувся, то побачив, що зачинився разом із трупом Теркалера. Червоно-фіолетова пліснява вкривала зяючу рану на його грудях і понівечену голову. Труп потягнувся до нього, і Баррент вистрибнув у вікно.

— Виходьте, Барренте. Ви перебираєте час. Виходьте зі сну.

Барренту було ніколи дослухатись. Вікно перетворилося на жолоб, і він скотився по його відшліфованій поверхні на арену амфітеатру. Там крізь сірий пісок до нього підкрадався труп на цурпалках замість рук і ніг. Величезні трибуни були порожніми, лише суддя й інформатор сиділи поруч, спостерігаючи за тим, що відбувається.

— Він застряг.

— Ну, я попереджав його...

— Виходьте зі сну, Барренте. Це доктор Вейн. Ви на Омезі, у Магазині снів. Виходьте зі сну. Ще є час на те, щоб ви негайно себе витягнули звідти.

Омега? Сон? Не було часу думати про це. Бар-рент перепливав темне зловісне озеро. Суддя й інформатор пливли слідом за ним, тримаючи труп, з якого повільно облазила шкіра.

— Барренте!

А тепер озеро перетворилося на густе желе, яке чіплялося до рук і ніг, заповнювало рот, а суддя й інформатор…

— Барренте!

Баррент відкрив очі і опинився на пересувному ліжку в магазині снів. Доктор Вейн із дещо збентеженим виглядом височів над ним. Поруч була медсестра з підносом, на якому лежали шприц і киснева маска, позад неї стояв Аркдраген, витираючи піт із лоба.

— Я вже й не сподівався, що ви отямитесь, — зізнався доктор Вейн, — направду не сподівався.

— Він вибрався саме вчасно, — сказала медсестра.

— Я попереджав його, — сказав Аркдраген і вийшов із кімнати.

Баррент сів.

— Що трапилось? — запитав він.

Доктор Вейн знизав плечима.

— Важко сказати. Можливо, ви виявились схильним до кругової реакції, або іноді наркотики бувають не зовсім чистими. Але зазвичай такі речі не повторюються. Будьте впевнені, Громадянине Баррент, прийом наркотиків дуже приємний. Я сподіваюсь, другий раз вам сподобається більше.

Все ще не оговтавшись після першого разу, Бар-рент був переконаний, що другого у нього не буде. Він у жодному разі не збирається наразитися на повторення цього жахіття.

— Я вже наразі залежний? — запитав він.

— О, ні, — заперечив доктор Вейн, — залежність виникає після третього чи четвертого візиту.

Баррент подякував йому і пішов. Він наблизився до столу Аркдрагена і запитав, скільки повинен заплатити.

— Нічого, — сказав Аркдраген, — перший візит безкоштовний.

Він із розумінням посміхнувся Барренту.

Баррент вийшов із Магазину снів і поквапився додому. Йому було над чим поміркувати. Наразі він уперше отримав доказ того, що здійснив умисне сплановане вбивство.