Цивілізація статусу

Розділ 30

Обох Баррентів, які протистояли один одному, силою уяви підхопило і закинуло через суб'єктивне сприйняття часу до тих стресових моментів у минулому, де смерть чигала поруч, де нетривке життя ледь висіло на волосині, яка щомиті могла урватись. Уява змусила Баррента-2 заново пережити ці моменти. Але цього разу причиною небезпеки була боротьба із ненависною половиною власної особистості — інформатором Баррентом-1.

Баррент-2 стояв під яскравими лампами на заплямованому кров'ю піску Арени з мечем у руці. Він був учасником Омегіанських ігор. На нього налітав саунус, захищена міцним панциром рептилія. Істота мала обличчя Баррента-1. Баррент-2 відсік хвіст чудовиська, і цей хвіст перетворився на три трихо-модари, кожний розміром із щура, які мали звички скаженої росомахи. У кожного з них було обличчя Баррента-1. Він знищив дві тварини, а третя вишкірилась і прокусила йому ліву руку аж до кістки. Він вбив її і дивився, як кров Баррента-1 просочується у вологий пісок...

Троє обідраних чоловіків сиділи, сміючись, на лавці, і дівчина подала йому маленький пістолет.

— Удачі, — сказала вона, — сподіваюся, ви знаєте, як ним користуватись.

Баррент вдячно кивнув, перш ніж помітив, що ця дівчина — не Моера, це була мутантка, яка передбачила його смерть. Він вийшов на вулицю і зіткнувся з трьома Хаджі.

Двох чоловіків він не знав. Третій, Баррент-1, вийшов уперед і націлив на нього пістолета. Баррент-2 впав на землю і натиснув на спусковий гачок незнайомої йому зброї. Він відчув, як вона вібрує в руці, і побачив, що голова і плечі Хаджі Баррента-1 чорніють і розпадаються. Перш ніж він встиг знову прицілитися, з його руки вирвало пістолет. Постріл вмираючого Баррента-1 зачепив ствол пістолета Баррента-2.

Він відчайдушно кинувся за зброєю і, поки перекочувався до неї, побачив, що другий чоловік, у якого тепер було обличчя Баррента-1, старанно прицілюється. Баррент-2 відчув, як біль пронизав його руку, вже розірвану раніше зубами трихомодара. Йому вдалося застрелити цього Баррента-1, і затуманеним від болю поглядом він зіткнувся з очима третього чоловіка, тепер також Баррента-1. Його рука ціпеніла, але він змусив себе натиснути на спусковий гачок...

«Ти граєш в їхню гру, — застеріг сам себе Бар-рент-2, — ситуації, які загрожують смертю, виснажать тебе і, зрештою, вб'ють. Ти повинен не зважати на них, позбавитись їх. Насправді всього цього немає, це все відбувається лише в твоїй уяві…».

Але не було часу думати. Він знаходився у великій круглій кімнаті з високою стелею у підвалі Де-партаменту юстиції. Це був Суд випробуванням. До нього котилась блискуча чорна машина напівсфери-чної форми висотою близько чотирьох футів. Вона підкотилась ближче, і у візерунку червоних, зелених і бурштинових вогників він побачив ненависне обличчя Баррента-1.

Тепер його ворог був у своїй найнебезпечнішій формі, але вона була такою ж фальшивою й умовною, як несправжні сни про Землю. Машина Баррент-1 випустила тонке щупальце, кінець якого спалахував яскраво-білим вогнем. Коли вона наблизилась, щупальце сховалось і на його місці з'явилася шарнірна металева рука, яка закінчувалася кинджалом. Бар-рент-2 ухилився і почув, як ніж заскреготав об каміння.

«Це тобі лише здається, — сказав собі Бар-рент-2, — насправді це не машина і ти не повернувся на Омегу. Це лише половина твоєї сутності, з якою ти борешся, це не що інше, як лише ілюзія смертельної небезпеки».

Але він не зміг цьому повірити. Машина-Баррент знову під'їжджала до нього, її металевий панцир блищав від брудно-зеленої речовини, в якій Бар-рент-2 відразу впізнав контактну отруту. Він кинувся навтьоки, намагаючись уникнути фатального дотику.

«Насправді не існує жодної небезпеки», — переконував він себе.

Нейтралізатор вилився на металеву поверхню машини, змиваючи з неї отруту. Машина спробувала протаранити його. Баррент з останніх сил намагався її відіпхнути, але вона тиснула на нього з неймовірною силою, і він відчував, як вгинаються ребра.

«Це все відбувається не насправді! Ти дозволяєш своїм умовним рефлексам довести тебе до смерті! Ти не на Омезі! Ти на Землі, у власному будинку, дивишся у дзеркало!»

Але зненацька він відчув справжній біль — начебто цілком реальна металева рука вгатила його в плече. Баррент відскочив.

Жахливим було не лише те, що він умирав. Найгірше, що Баррент вмирав занадто рано — перш, ніж зміг попередити омегіан про страшну небезпеку, вкорінену глибоко у їхній власній свідомості. Він нікому не встиг розповісти про катастрофу, яка може спіткати будь-яку людину, котрій вдасться відновити свої спогади про Землю. Наскільки Баррент міг здогадуватись, ніхто досі не залишився живим, пройшовши через це. Якби він наразі встояв, можна було б вжити якихось запобіжних заходів, знайти засіб протидіяти цьому.

Баррент підвівся на ноги. Вихована змалечку соціальна відповідальність зараз допомагала йому. Він не міг дозволити собі померти тепер, коли його знання були критично важливими для Омеги.

«Це все не насправді», — повторив він собі, коли машина-Баррент обернулася, набрала швидкості і кинулася до нього. Він змусив себе дивитись крізь машину і усвідомлювати, що це його хвора уява під впливом навіяного колись у закритому класі уроку створила цього монстра.

«Це не справжня машина».

Він нарешті повірив у це...

І вдарив кулаком у ненависне обличчя, відображене у металі.

Його засліпив нестерпний біль, а потім він втратив свідомість. Коли Баррент прийшов до тями, він був сам у власному будинку на Землі. Рука і плече боліли, кілька ребр, здавалося, були зламані. На лівій руці зяяли рани від укусу трихомодара.

Але свою праву закривавлену руку він порізав тоді, коли розбив дзеркало. І зруйнував цим Баррента-1 — остаточно і назавжди.