Цивілізація статусу

Розділ 29

За допомогою начальника поліції Баррент залишив повідомлення на борту наступного корабля, який вирушав до Омеги. У цьому повідомленні він розповів про умови на Землі й закликав до негайних дій. Виконавши доручення Групи, Баррент вирішив зайнятись своїми особистими справами — знайти суддю, який засудив його за нездійснений злочин, і брехливого інформатора, який доніс на нього судді. Він відчував, що коли віднайде цих двох, то зможе пригадати все.

Баррент вирушив нічним експресом до Янгерсту-на. Події, які призвели до його вислання на Омегу, не давали йому спокою. Він повинен розкрити цю таємницю. Можливо, йому це вдасться зробити в Ягерстуні.

До світанку він вже був на місці. Акуратні ряди будинків на перший погляд виглядали так само, як і в будь-якому іншому місті. Але для Баррента вони були іншими і до болю знайомими. Він пригадав це містечко, кожен із цих одноманітних будиночків мав для нього свою індивідуальність і своє особливе значення. Баррент народився і виріс у цьому місті.

Ось магазин Гротміра, а через дорогу — будинок Хавенінга, місцевого неперевершеного знавця з оздоблення інтер'єру. А ось тут — будинок Біллі Гавелока. Біллі був його найкращим другом. Вони разом мріяли літати до зірок, а після закінчення школи залишалися добрими друзями — поки Баррента не засудили до висилки на Омегу.

Ось будинок Ендрю Теркалера. А далі — школа, в яку ходив Баррент. Він зміг пригадати шкільні уроки. Згадав, як вони щодня заходили у двері класу для закритих занять, але про що він там дізнавався, згадати не зміг.

Ось тут, біля двох величезних в'язів, відбулося вбивство. Баррент підійшов до цього місця і пригадав, як це сталося. Він йшов додому. Раптом почув крик і озирнувся. Чоловік — це був Ілліарді — біг вулицею і щось кинув на нього. Баррент інстинктивно впіймав цей предмет і побачив, що тримає заборонений законом пістолет. Він підійшов і зазирнув у мертве обличчя Ендрю Теркалера.

Що ж було далі? Якась плутанина. Паніка. Відчуття того, що хтось бачив, як він стояв із зброєю в руці над трупом. Там, наприкінці вулиці, на нього чекав тоді якийсь порятунок, до якого він прагнув.

Барент пройшов туди і впізнав кабінку сповідального робота.

Він увійшов до кабінки. Вона була невеличкою, в повітрі відчувався слабкий аромат. У кімнатці стояв стілець, перед ним миготіла вогниками панель.

— Доброго ранку, Вілле, — сказала йому панель.

Раптове відчуття безпорадності охопило Бар-рента, коли він почув цей вкрадливий механічний голос. Він пригадав його. Цей майстерно поставлений, безпристрасний голос усе знав, усе розумів і нічого не прощав. Він говорив із Баррентом, слухав його, а потім судив. В уяві Баррента сповідальний робот поставав суддею-людиною.

— Ти пам'ятаєш мене? — запитав Баррент.

— Звичайно, — відповів сповідальний робот, — ти був одним із моїх прихожан до того, як був висланий на Омегу.

— Це ти мене туди відправив.

— За вчинення вбивства.

— Але ж я не скоїв цього злочину! — вигукнув Бар-рент, — я цього не робив, і ти, мабуть, це знав!

— Звісно, я це знав. Але мої права й обов'язки суворо визначені. Я засуджую згідно з доказами, а не за інтуїцією. Відповідно до закону сповідальні роботи повинні зважувати лише ті конкретні докази, які їм надаються. Сумнівні випадки витлумачуються на користь звинувачення. Присутність людини на місці вбивства повинна сприйматися як презумпція винуватості.

— Чи були якісь свідчення проти мене?

— Так.

— Хто їх надав?

— Я не можу розкрити його ім'я.

— Ти мусиш це зробити! — наполягав Баррент, — часи на Землі змінюються. Ув'язнені повертаються. Ти знаєш про це?

— Я цього очікував.

— Я повинен знати ім'я інформатора.

Баррент дістав пістолет із кишені і наблизився до панелі.

— Машину неможливо залякати, — нагадав йому сповідальний робот.

— Назви мені ім'я! — вигукнув Баррент.

— Я не повинен цього робити для твого ж блага. Це надто небезпечно. Зрозумій, Вілле...

— Ім'я!

— Гаразд. Ти знайдеш інформатора на Кленовій, 35. Але я не раджу тобі туди йти. Ти загинеш. Ти просто не знаєш…

Баррент натиснув на спусковий гачок, вузький промінь прорізав панель і пронизав заплутану проводку, вогники заблимали і почали згасати, з панелі виплив ледь помітний сивий димок.

Баррент вийшов із кабінки. Він поклав пістолет назад у кишеню і пішов на Кленову вулицю.

Баррент раніше бував тут. Він упізнав цю вулицю, яка круто піднімалась на пагорб поміж дубами і кленами. Ліхтарі здавалися старими друзями, знайомою була кожна тріщина на тротуарних плитках. Знайомими були будинки. Вони ніби чогось очікували, прихилившись ближче до Баррента, як глядачі в останньому акті драми.

Він стояв перед будинком 35 на Кленовій. Тиша, яка огорнула цей звичайний будинок з білою покрівлею, здалася йому зловісною. Баррент дістав із кишені лазерний пістолет. Він намагався опанувати себе, хоча розумів, що заспокоїтись не вдасться. Баррент пройшов доріжкою, акуратно викладеною плитками, і торкнувся вхідних дверей. Вони відчинились, і він ступив всередину.

У тьмяному світлі лампи Баррент розгледів обриси меблів, полиск картини на стіні, фрагмент статуї на п'єдесталі з чорного дерева. З пістолетом у руці він пройшов у сусідню кімнату.

І впритул наскочив на інформатора.

Вдивляючись в обличчя того, хто стояв перед ним, Баррент все пригадав. У нестримному потоці спогадів він побачив себе маленьким хлопчиком, який заходить у клас для закритих занять. Він знову почув заспокійливий гул машин, побачив заворожуюче приємне миготіння вогників, почув, як вкрадливий механічний голос шепоче йому у вухо. Спочатку цей голос наповнював його жахом, те, що він пропонував, було немислимим. Потім поступово він звикав до голосу і до всіх дивних речей, які відбувались на цих заняттях.

Він навчався. Машини навчали на рівні глибокої підсвідомості. Вони задавали базисні установки поведінки, сплітаючи навіювані схеми з життєвими інстинктами. Машини навчали, потім блокували свідомі знання про ці уроки, і вивчене закарбовувалось у підсвідомості, стаючи частиною особистості людини.

Чому він навчався? Для соціального блага ти повинен бути власним поліцейським і власним наглядачем. Ти повинен прийняти на себе відповідальність за будь-який злочин, який, можливо, вчиниш.

Обличчя інформатора незворушно дивилось на нього. Це було власне обличчя Баррента, відбите у дзеркалі на стіні.

Він сам доніс на себе. Того дня, коли він стояв з пістолетом у руці над тілом вбитого, підсвідомі настанови взяли в ньому гору. Він не зміг протистояти презумпції винуватості, видимість вини перетворилася для нього на саму провину. Він зайшов до кабінки робота-сповідальника, і там, надавши повні й неспростовні свідчення проти самого себе, висунув собі звинувачення на основі ймовірності скоєння злочину.

Сповідальний робот виніс відповідний вирок, і Баррент покинув кабінку. Згідно з настановами, отриманими під час навчання, він взяв сам себе під варту і поїхав до найближчого центру управління свідомістю в Трентоні. Тим часом у нього вже частково розпочався процес амнезії, запущений підсвідомими установками, отриманими на закритих заняттях.

Кваліфіковані фахівці-андроїди у центрі контролю за думками постарались завершити процес амнезії, знищивши будь-які залишки його спогадів. Як стандартний захист від можливого відновлення пам'яті, йому прищепили на підсвідомість логічну конструкцію імітації його злочину. Як це вимагалось правилами, конструкція містила також підтекст, який повинен був створити враження про далекосяжну міць Землі.

Коли справа була завершена, Баррент-автомат вийшов із центру, дістався до стоянки тюремного корабля, увійшов у нього, дійшов до своєї камери, зачинив за собою двері і залишив Землю. Поки він спав, корабель зупинився в контрольно-пропускному пункті, на борт зайшли охоронці, які розбудили в'язнів для висадки на Омегу...

Тепер, коли Баррент дивився на власне обличчя в дзеркалі, в його свідомості виринув останній із підсвідомих уроків:

Уроки закритих занять особа ніколи не повинна згадувати свідомо. Якщо людина їх усвідомила, вона повинна негайно здійснити акт самознищення.

Наразі він зрозумів, чому його завоювання Землі виявилось таким простим — тому що насправді він нічого не завоював. Землі не потрібна служба безпеки, бо поліцейський і кат були прищеплені у свідомості кожного. Під зовнішнім покривом сумирної і беззахисної земної цивілізації самоутвердилась цивілізація роботів. І усвідомлення її існування каралося смертю.

І ось у цей момент почалася справжня боротьба за Землю.

Навіяні зразки поведінки, тісно переплетені з простими рефлекторними рухами, змусили Бар-рента підняти пістолет і спрямувати його собі в голову. Саме про це намагався попередити його сповідальний робот і саме це скренувала дівчина-мутант. Колишній Баррент, згідно з абсолютним несвідомим підкоренням правилам, повинен був убити себе.

Новий Баррент, загартований Омегою, боровся з цим сліпим поривом. Роздвоєна особистість Бар-рента боролась сама із собою. Дві половини Баррента боролися за контроль над зброєю, над власним тілом і власним розумом.

Пістолет зупинився за кілька сантиметрів від його голови. Гойднулось дуло. Новий Баррент, омегіанин Баррент, Баррент-2 повільно відвів пістолет.

Але його перемога тривала недовго. Уроки закритих занять знову почали брати гору, змусивши Бар-рента-2 боротись за своє життя з Баррентом-1, котрий прагнув померти.