Цивілізація статусу

Розділ 4

Вулиця була безлюдною, якщо не брати до уваги трьох Хаджі, які за кілька кроків від дверей стиха перемовлялись поміж собою. Коли Баррент вийшов, двоє чоловіків відступили назад, третій із недбало опущеною зброєю в руці зробив крок вперед. Побачивши, що Баррент озброєний, Хаджі швидко прицілився.

Баррент впав на землю і натиснув на спусковий гачок нової для нього зброї. Він відчув, як вона завібрувала в руці, і побачив, що голова і плечі Хаджі чорніють і розпадаються. Перш ніж він встиг прицілитися в інших, пістолет із силою вирвало з руки. Постріл вмираючого Хаджі зачепив кінець ствола зброї Баррента.

Баррент відчайдушно рвонувся за пістолетом, розуміючи, що у жодному разі вже не встигне схопити його вчасно. Шкіра вкрилась мурашками від передчуття неминучої загибелі. Він перекотився до пістолета і дивом ще живий прицілився в найближчого Хаджі.

І заледве встиг стриматись від пострілу. Хаджі ховали свою зброю. Один із них сказав:

— Бідолаха Дракен. Так і не навчився швидко прицілюватися.

— Брак практики, — відповів інший, — Дракен не витрачав надто багато часу, щоб вправлятись у стрільбі.

— Ну, я гадаю, це гарний урок для нас. Не слід нехтувати вправами.

— І, — додав інший, — не можна недооцінювати навіть пеона.

Він глянув на Баррента.

— Влучно стріляєш, хлопче.

— Справді непогано, — підтвердив другий, — не так просто точно стріляти з пістолета в русі.

Баррент, хитаючись, підвівся, все ще тримаючи зброю, готовою вистрілити при першому підозрілому русі Хаджі. Але вони поводились спокійно і, здавалося, вважали інцидент вичерпаним.

— І що тепер? — запитав Баррент.

— Та вже нічого, — відказав один із Хаджі, — у День прибуття дозволено лише одне вбивство будь-якій людині чи мисливській групі, після чого вони вибувають із полювання.

— Це не дуже велике свято, — додав інший, — не таке, як Ігри чи Лотерея.

— Все, що тобі залишається зробити, — сказав перший чоловік, — це піти до Реєстраційного бюро і забрати свою спадщину.

— Мою… що?

— Твою спадщину, — терпляче пояснив Ха-джі, — ти отримав права на власність своєї жертви. У випадку Дракена, вибач, ти не надто на цьому розживешся.

— Він ніколи не був хорошим бізнесменом, — сумно вимовив другий, — все ж тобі буде з чого розпочати тут життя. А оскільки ти вчинив дозволене вбивство, хоч і доволі незвичне, то піднімешся вгору за статусом. Ти станеш Вільним громадянином.

Люди поверталися на вулицю, крамарі відмикали залізні віконниці. Під'їхала вантажівка з написом «УСУНЕННЯ ТІЛ, 5», і четверо чоловіків у форменому одягу забрали тіло Дракена. Повсякденне життя Тетрагіду відновлювалось. Це більше за будь-які запевнення Хаджі переконало Баррента, що час, відведений для вбивства, сплив. Він поклав зброю, отриману від дівчини, до кишені.

— Реєстраційне бюро в кінці цієї вулиці, — підказав йому один із Хаджі, — ми виступатимемо як твої свідки.

Баррент ще не зовсім зрозумів ситуацію. Але оскільки справа наразі рухалась ніби сама по собі, він вирішив погоджуватись з усім, що відбувається. Він ще матиме час дізнатися про все пізніше.

У супроводі Хаджі він зайшов до Реєстраційного бюро на площі Зброї. Там клерк із нудним виразом обличчя, вислухавши всю історію, підготував теку з діловими паперами Дракена і наклеїв ім'я Бар-рента поверх імені Дракена. Баррент зауважив, що під сподом було ще кілька наліпок. Вочевидь, обіг власності у Тетрагіді проходив доволі жваво.

Баррент виявив, що наразі він є власником магазину протиотрут на Блейзер-бульварі, 3.

Документи також офіційно підтверджували новий статус Баррента як Вільного громадянина. Службовець видав йому перстень статусу, виготовлений із бронзи, і порадив якнайшвидше переодягнутися в одяг Громадянина, якщо він хоче уникнути прикрих випадків.

Хаджі побажали йому удачі. Баррент вирішив подивитися на свій новий бізнес.

Блейзер-бульвар виявився коротенькою алеєю, яка пролягала між двома вулицями. На фасаді будівлі можна було побачити вивіску: «МАГАЗИН АНТИДО-ТІВ», нижче йшов напис: «Засоби проти всіх отрут: тваринних, рослинних і мінеральних. Купіть наш зручний набір. Забезпечте собі виживання. Двадцять три протиотрути в одній коробці кишенькового формату!»

Баррент відчинив двері і зайшов. За низьким прилавком до стелі здіймались полиці, заставлені пляшечками, банками й коробками і скляними контейнерами з усіляким листям, галузками і грибами. На стіні одразу за прилавком була розташована поличка з книгами, заголовки яких промовляли: «Швидка діагностики у випадках гострого отруєння», «Сполуки миш'яку», «Властивості блекоти».

Цілком очевидно було, що отруєння відігравало чималу роль у повсякденному житті Омеги. Цей магазин — а можна припустити, що були й інші такі, — єдиною метою мав продаж антидотів. Бар-рент, поміркувавши над цим, вирішив, що він успадкував дивний, але шляхетний бізнес. Він вивчить всі ці книги і дізнається, як користуватися антидотами.

Позаду торгового приміщення містилася квартира з вітальнею, спальнею і кухнею. В одній із шаф Бар-рент знайшов недбало пошитий чорного кольору костюм Вільного громадянина, в який поквапився переодягнутись. Він дістав свою зброю з кишені одягу, який дістався йому ще з тюремного корабля, на якусь мить зважив пістолет у руці, а потім поклав у кишеню свого нового костюма. Баррент вийшов із магазину і рушив у напрямку Товариства захисту жертв.

Двері все ще були відчинені, троє голодранців так само сиділи на лавці. Наразі вони не сміялися. Довге очікування, здавалося, втомило їх. В іншому кінці кімнати містер Френдлер сидів за столом, гортаючи чималу купу паперів. Ніяких ознак дівчини не було.

Баррент підійшов до столу, Френдлер підвівся, щоб привітати його.

— Мої вітання! Шановний, мої найщиріші вітання. Це був чудовий постріл. Та ще й в падінні!

— Дякую, — сказав Баррент, — я повернувся сюди...

— Я знаю чому, ви б хотіли дізнатися про свої права і обов'язки як Вільного громадянина. Що може бути природнішим? Якщо ви займете місце на цій лавці, я зможу приділити вам увагу о...

— Я прийшов сюди не для цього, — урвав його Баррент, — я, звичайно, хочу дізнатися про свої права і обов'язки. Але насамперед наразі я хочу знайти дівчину.

— Дівчину?

— Вона сиділа на лавці, коли я зайшов. Саме вона дала мені пістолет.

Містер Френдлер виглядав здивованим.

— Громадянине, ви помиляєтесь. У цьому приміщенні сьогодні не було жодної жінки.

— Вона сиділа на лавці біля тих трьох чоловіків. Дуже приваблива чорнява дівчина. Не може бути, щоб ви її не помітили.

— Безумовно, помітив би, якби вона була тут, — сказав Френдлер, підморгуючи, — але, як я вже говорив, жодна жінка сьогодні не заходила сюди.

Баррент глянув на нього і дістав пістолет із кишені.

— У такому випадку, де я це взяв?

— Я позичив його вам, — заявив Френдлер, — я радий, що ви змогли цю річ так успішно використати, а наразі я буду вдячний вам за її повернення.

— Ви брешете, — обурився Баррент, міцно вчепившись у зброю, — давайте запитаємо цих чоловіків.

Він підійшов до лавки, Френдлер поквапився слідом. Баррент звернувся до чоловіка, який сидів нещодавно поруч із дівчиною, і запитав його:

— Куди пішла дівчина?

Чоловік звів до нього похмуре, неголене обличчя:

— Про яку дівчину ви говорите, Громадянине?

— Ту, яка сиділа тут.

— Я нікого не бачив. Рафаелю, ти бачив дівчину на цій лаві?

— Та ні, — здивувався Рафаель, — хоча сиджу тут аж із десятої ранку.

— І я не бачив, — додав третій чоловік, — а у мене гарний зір.

Баррент обернувся до Френдлера.

— Чому ви мені брешете?

— Я кажу вам чистісіньку правду, — заприсягся Френдлер, — сьогодні тут не було жодної дівчини. Я позичив вам пістолет за своїм привілеєм президента Товариства захисту жертв. А наразі був би вдячний вам, якби ви його мені повернули.

— Ні, — сказав Баррент, — я не поверну пістолет, поки не знайду дівчину.

— Це буде не надто виважений вчинок, — попередив Френдлер і поквапився пояснити, — крадіжка за таких обставин, наскільки мені відомо, не прощається.

— Дарма, я ризикну, — сказав Баррент.

Він обернувся і вийшов із приміщення Товариства захисту жертв.