Цивілізація статусу

Розділ 12

Озеро хмар було найкращим курортом Омеги. Всю зброю тут доводилось залишати на головних воротах. Жодні поєдинки не допускалися ні за яких обставин. Суперечки вирішував своєю волею найближчий бармен, а вбивство каралося негайною втратою статусу.

Тут були доступні всілякі розваги. Можна було подивитись змагання з фехтування, бій биків, травлю ведмедів або зайнятись спортом — плаванням чи альпінізмом. Вечорами відпочивальники танцювали в головній бальній залі, де скляні стіни відокремлювали мешканців від громадян, а громадян — від елітних класів. Тут були чудові нар-кобари, які могли задовольнити будь-які бажання найвигадливіших наркоманів і на додачу пропонували новомодні засоби для спроби. Для тих, хто полюбляє компанії, проводилися вечорами оргії щосереди і щосуботи в гроті Сатира. Для більш сором'язливих влаштовували таємні побачення в темних алеях поблизу готелю. Але найголовніше — тут можна було прогулюватися пологими пагорбами і тінистими лісами, звільнившись від напруги щоденної боротьби за існування в Тетрагіді.

Баррент і Моера мали сусідні кімнати із дверима поміж ними. Але першої ночі Баррент не зважився зайти в ці двері. Моера не давала жодним натяком зрозуміти, що хотіла б цього, а на планеті, де жінки мають легкий безперешкодний доступ до отрут, чоловікові доводилось подумати двічі, перш ніж нав'язувати свою компанію там, де на нього не чекають. Навіть власнику магазину протиотрути доводилося враховувати можливість запізнілого розпізнавання симптомів свого отруєння.

На другий день, піднявшись високо на пагорби, вони насолоджувались принесеними в кошику стравами на порослому травою схилі над сірим морем. Після обіду Баррент запитав Моеру, чому вона врятувала йому життя.

— Відповідь вам не сподобається, — сказала йому дівчина.

— Я однак хотів би це почути.

— Ну, ви виглядали таким до смішного вразливим у той день в офісі Товариства захисту жертв. Ваш жалюгідний вигляд викликав у мене бажання допомогти вам.

Баррент знічено кивнув.

— А вдруге?

— Того разу я мала певний інтерес до вас. Не романтичний, як ви вже зрозуміли. Я взагалі не схильна до романтики.

— У чому ж тоді полягав ваш інтерес? — зацікавився Баррент.

— Я сподівалась вас завербувати.

— Хотілось би дізнатись про це більше, — сказав Баррент.

Моера деякий час мовчала, не відводячи погляду зелених очей. Потому вимовила:

— Я не можу вам цього сказати. Я є членом організації. Ми шукаємо перспективних людей. Зазвичай ми розпочинаємо пошук безпосередньо з тюремних кораблів. Після цього рекрутери, такі як я, виходять на тих, хто може бути корисним для нас.

— Якого типу людей ви шукаєте?

— Не вашого, Вілле. Пробачте.

— Чому так?

— Спочатку я серйозно намірялась вас завербувати, — сказала Моера, — ви виглядали саме такою людиною, які нам потрібні. Потому я переглянула вашу справу.

— І?

— Ми не залучаємо вбивць. Іноді ми наймаємо їх для конкретної роботи, але не приймаємо в організацію. Існують певні пом'якшувальні обставини, які ми визнаємо, наприклад, самооборона. Але ми, за винятком зазначених випадків, вважаємо, що людина, яка вчинила умисне вбивство на Землі, нам не підходить.

— Я розумію, — сказав Баррент, — чи допомогло б, якби я сказав вам, що у мене немає звичного ставлення омегіан до вбивства?

— Я це знаю, — відповіла Моера, — якби це залежало від мене, я взяла б вас в організацію. Але це не моє рішення... Вілле, ви впевнені, що ви вбивця?

— Доводиться цьому вірити, — сказав Баррент, — мабуть так і є.

— Шкода, — сказала Моера, — організації потрібні люди з високим рівнем здатності до виживання, незалежно від того, чим вони займались на Землі. Я нічого не обіцяю, але подивлюсь, що я зможу зробити для вас. Було б добре, якби ви змогли дізнатися більше про те, чому ви вчинили вбивство. Можливо, були певні пом'якшувальні обставини.

— Можливо, — невпевнено вимовив Баррент, — я спробую це з'ясувати.

Того вечора, коли він вже майже засинав, Моера відчинила суміжні двері й увійшла до його кімнати. Струнка і тепла, вона прослизнула до нього в ліжко. Коли він хотів щось сказати, вона закрила йому рота своєю рукою. Баррент, якого життя навчило не випробовувати своє щастя, замовк.

Решта відпустки промайнула дуже швидко. Тема організації знову не виникала, але це компенсувалось до певної міри тим, що суміжні двері не залишались зачиненими. Нарешті, увечері на сьомий день Бар-рент із Моерою повернулися до Тетрагіду.

— Коли я зможу побачити тебе знову? — запитав Баррент.

— Я зв'яжуся з тобою.

— Мене це не надто влаштовує.

— Це найбільше, що я можу пообіцяти, — сказала Моера, — перепрошую, Вілле. Я подивлюсь, що мені вдасться зробити щодо організації.

Барренту довелось цим вдовольнитись. Коли він знову опинився у своєму магазині, то так і не знав, де живе Моера і яку організацію вона представляє.

Повернувшись до своєї квартири, Баррент старанно намагався пригадати подробиці свого сновидіння у Магазині снів. Він згадав все: свій гнів на Теркалера, незаконну зброю, зустріч із Теркалером, труп, а потім інформатора і суддю. Залишалося неясним лише одне. Він не зміг пригадати самого факту вбивства, не зміг пригадати самого пострілу. Сон перервався, коли він зустрів Теркалера, і продовжувався знову після того, як той загинув.

Можливо, просто його підсвідомість заблокувала момент вбивства, але, можливо, відбулась якась провокація, виникла якась важлива причина того, що він вбив людину. Йому доведеться це з'ясувати.

Існували лише два способи отримати інформацію про Землю. Один був пов'язаний із жахливими видіннями у Магазині снів, Баррент вирішив більше туди не потикати носа. Іншим способом було вдатись до послуг скренінг-мутанта.

Баррент відчував відразу до мутантів. Вони були зовсім іншою расою, і їхній статус недоторканих не був простим упередженням. Добре було відомо, що через мутантів часто передавались дивні невиліковні хвороби. Їх уникали, і це було взаємно. Вони жили у Кварталі мутантів, який був майже автономним містом у межах Тетрагіду. Громадяни із здоровим глуздом трималися подалі від їхнього кварталу, особливо із настанням темряви, всім було відомо, що мутанти мстиві.

Але лише мутанти мали здатність до скренінгу. У їхніх спотворених тілах зачаїлись незвичайні сили і таланти, дивні аномальні здібності, які нормальні люди зневажають вдень, але яких потай бояться вночі. Казали, що мутанти були особливо наближеними до Чорного. Дехто вважав, що великим мистецтвом Чорної магії, яким хизувалися священики, насправді володіють лише мутанти, але ніхто ніколи цього не говорив у присутності самих священиків.

Вважалось, що завдяки своїм надзвичайним здібностям мутанти пам'ятають про Землю набагато більше, ніж звичайні чоловіки і жінки. Вони не тільки пам'ятали Землю взагалі, але, зокрема, могли прослідкувати минулий життєвий шлях людини, зруйнувати стіну забуття і дізнатися, що з цією людиною насправді сталося.

Дехто вважав, що мутанти взагалі не мають жодних надзвичайних здібностей, а є просто хитрими шахраями, котрі живуть за рахунок довірливості людей.

Баррент вирішив з'ясувати все сам. Пізньої ночі, одягнений відповідним чином і озброєний, він вийшов зі своєї квартири і вирушив до Кварталу мутантів.