Цивілізація статусу

Розділ 18

Сторожа вивела Баррента із офісу Комітету з нагород. Його провели повз ряди підвалів під Ареною і зачинили в камері, повідомивши, що довго чекати не доведеться: Ігри вже почалися, і його черга настане незабаром.

У камері, призначеній для трьох осіб, їх було дев'ятеро. Більшість чоловіків сиділи або лежали в мовчазній апатії, вже наперед змирившись зі смертю. Але один із них точно ще не збирався вмирати. Побачивши Баррента, він просунувся ближче до дверей.

— Джо!

Кредитний шахрай посміхнувся.

— Сумне місце для зустрічі, Вілле.

— А ти тут з якого дива?

— Політика, — сказав Джо, — небезпечна річ на Омезі, особливо під час Ігор. Я думав, що я в безпеці. Але...

Він знизав плечима.

— Мене обрали для Ігор сьогодні вранці.

— Чи є в нас бодай якийсь шанс на порятунок?

— Шанс є, — заспокоїв його Джо, — я сказав твоїй дівчині про тебе, можливо, її друзі зможуть щось зробити. Щодо мене, я маю надію на помилування.

— Це можливо? — запитав Баррент.

— Можливо все. Однак краще не надто на це сподіватися.

— Що мається на увазі під Іграми? — поцікавився Баррент.

— Все, що тільки можна собі уявити, — відповів Джо, — бійки поміж учасниками, змагання з різноманітними представниками флори й фауни Омеги, дуелі із застосуванням різної зброї. Кажуть, це все відбувається за зразком якогось стародавнього фестивалю на Землі.

— І якщо хтось залишиться живим, він опиниться поза законом?

— Саме так.

— Але що означає бути поза законом?

— Не знаю, — сказав Джо, — ніхто цього, мабуть, не знає до ладу. Все, що я зміг дізнатись — той, хто вижив в Іграх, належить Чорному. Мабуть, нічого хорошого в цьому нема.

— Це й не дивно. На Омезі взагалі дуже мало хорошого.

— Не так вже тут погано, — сказав Джо, — ти просто не маєш належного духу для...

Його перервав прихід сторожі. Настав час виходу на Арену чоловіків із цієї камери.

— Щось немає твого помилування, — сказав Бар-рент.

— Ну, таке, — відізвався Джо.

Вони пройшли під наглядом суворої охорони і вишикувалися біля залізних дверей, які відокремлювали блок із камерами від головної Арени. Коли капітан сторожі вже збирався відчиняти двері, гладкий, гарно вбраний чоловік вибіг до них із бічного коридору, розмахуючи аркушем паперу.

— Що сталось? — запитав капітан варти.

— Лист про взяття на поруки, — сказав товстун, передаючи папірець капітану, — окрім того, ось тут наказ про припинення дії.

Він витягнув із кишені інші папери.

— А ось повідомлення про банкрутство, іпотеку, нарахування на зарплату і лист щодо процедури ха-беас корпус[3].

Капітан відсунув шолом і почухав вузьке чоло.

— Я нічого не розумію в цих ваших адвокатських штучках. Що це все означає?

— Його звільнено, — сказав товстун, вказуючи на Джо.

Капітан взяв папери, переглянув їх спантеличено і передав своєму помічнику.

— Гаразд, — сказав він, — забирайте. У старі часи все було не так. Ніщо не могло зупинити впорядкованої процедури Ігор.

Переможно посміхнувшись, Джо пройшов через ряди охоронців і приєднався до гладкого адвоката. Він запитав його:

— У вас немає документів щодо Вілла Баррента?

— Ні, його справою займався не я. Боюсь, її не завершать і до фіналу Ігор.

— Я, чого доброго, загину раніше, — сказав Бар-рент.

— Я можу запевнити вас, що це не завадить законному провадженню справи, — гордо заявив товстун, — мертвий ви будете чи живий, ваші права будуть дотримані.

— Гаразд, ходімо, — сказав капітан варти.

— Удачі, — гукнув Джо. Вервечка ув'язнених потяглась повз залізні двері на яскраво освітлену Арену.

Баррент пережив рукопашні поєдинки, в яких загинула чверть учасників. Після цього озброєні мечами чоловіки повинні були протистояти найнебезпечні-шим тваринам Омеги. Серед цих звірів були хінтоліт і хінтосцид — загрозливого вигляду монстри з міцним панциром і страшними щелепами, природним середовищем проживання яких був пустельний регіон далеко на південь від Тетрагіду. Поки цих тварюк нарешті вбили, вони знищили п'ятнадцять осіб. Коли надійшла черга Баррента, йому випало змагатись із саунусом, літаючим чорним плазуном із західних гір. Спочатку він відступав під натиском цієї потворної істоти з отруйними зубами. Але, на щастя, вчасно здогадався, як її здолати. Баррент облишив надію вразити міцну непробивну шкіру саунуса і спробував відтяти широке віяло його хвоста. Коли йому це вдалося, саунас втратив здатність утримувати баланс при польоті. Рептилія врізалася у високий бар'єр, який відділяв учасників боїв від глядачів, і це дозволило Барренту відносно легко нанести останній удар, вразивши єдине велике око саунуса. Захоплений натовп нагородив переможця тривалими оплесками.

Повернувшись на лаву запасних, він спостерігав, як інші чоловіки борються проти трихомодарів, неймовірно спритних маленьких істот розміром із щура і зі звичками скаженої росомахи. Ці створіння встигли знищити п'ять команд в'язнів. Після короткої інтермедії у вигляді рукопашного бою Арену розчистили знову. Тепер на ній з'явились земноводні тварини — кріатини. Мляві й повільні, вони зате були повністю захищені дуже товстим жорстким панци-ром. Їх тоненькі, як батоги, хвости, які водночас слугували їм жалом, наражали на неабияку небезпеку будь-кого, хто наближався до них. Барренту довелося боротися з одним із кріатинів після того, як той смертельно вразив чотирьох чоловіків.

Баррент уважно спостерігав за попередніми боями і виявив місце, куди жала кріатинів не могли дістатися. Він обрав слушний момент і стрибнув просто в центр широкої спини кріатина.

Коли істота відкрила свою гігантську пащеку, Бар-рент засунув у неї меча. Кріатин сконав майже миттєво. Натовп виявив своє схвалення, закидавши Арену подушками із сидінь.

Баррент, єдиний переможець, стояв на залитому кров'ю піску. Решта учасників Ігор були або мертвими, або важко пораненими. Він чекав, якого звіра Комітет Ігор обрав для подальшого змагання з ним.

Через пісок пробився паросток, потім другий. Протягом кількох секунд на Арені виросло приземкувате розлоге дерево. Від нього розросталась безліч коренів і паростків, які затягували всю плоть, живу чи мертву, у п'ять невеличких ротових отворів навколо основи стовбура. Це був карріон — дерево, яке походить з північно-східних боліт і було завезено сюди з великими труднощами. Казали, що воно дуже вразливе до вогню. Але вогню Баррент не мав.

За допомогою свого дворучного меча Баррент відсікав виткі пагони, але на їх місці виростали інші. Він працював із шаленою швидкістю, аби уберегтись від їхнього наступу. Його руки втомились, проте дерево відновлювалося швидше, ніж він встигав із ним вправлятись. Здавалося, його знищити неможливо.

Єдина надія Баррента була на відносну повільність рухів пагонів. Вони були досить швидкими, але програвали порівняно зі швидкістю реакції людини. Баррент махав мечем із кутка Арени, куди його відтіснили повзучі пагони. Ще один меч лежав за кілька кроків, наполовину заритий в пісок. Тільки-но Бар-рент дістався до нього, як із натовпу пролунали попереджувальні крики. І одразу біля щиколотки з'явився черговий пагін.

Він відсік його, але інші пагони вже обгорнулися навколо талії. Баррент зарився ногами в пісок і вдарив мечем об меч, намагаючись викресати іскри.

За першої ж спроби меч у правиці розскочився навпіл.

Баррент підхопив уламок і продовжував бити ним по вцілілому мечу, у той час як пагони підтягували його все ближче до ротових отворів. Нарешті з уламка криці злетіла хмарка іскор, сягнувши одного із пагонів.

З неймовірною швидкістю він спалахнув полум'ям, яке прокотилось аж до стовбура дерева. П'ять його ротів застогнали, коли вогонь упритул наблизився до них.

Якби пожежа тривала, Баррент згорів би живцем, бо Арена була майже вся заповнена легкозаймистим гіллям. Але полум'я загрожувало дерев'яним стінам Арени. Тож загін пожежної охорони Тетрагіду швидко загасив вогонь, врятувавши таким чином і Бар-рента, і глядачів.

Похитуючись від утоми, Баррент стояв у центрі Арени, очікуючи, що ще буде застосовано проти нього. Але нічого не відбувалось. За мить із Урядової ложі пролунав сигнал і натовп вибухнув оплесками.

Ігри закінчились. Баррент вижив.

Але ніхто не залишав свої місця. Глядачі хотіли побачити, що станеться з Баррентом, який опинився поза законом.

Він почув притамоване шанобливе зітхання натовпу. Баррент швидко обернувся і побачив, як у повітрі з'являється вогняна цятка. Вона зростала, випускаючи струмені світла. Скоро її блиск став настільки нестерпним, що на неї не можна було звести очей. Баррент згадав слова дядька Інгемара: «Іноді Чорний винагороджує нас, з'являючись в усій жахливій красі своєї вогненної плоті. Так, племіннику, я фактично мав честь бачити його. Два роки тому він з'явився на Іграх і так само з'являвся минулого року…».

Сяюча пляма перетворилась на червоно-жовту кулю діаметром близько двадцяти футів, її нижній край ледь не торкався землі. Вона продовжувала збільшуватись. Посередині куля ставала тоншою, ніби в неї з'явилася талія, а вище цього потоншення частина її стала непроникно чорною. Зараз це були вже дві кулі — блискуча і темна — з'єднані вузькою перетинкою. Баррент побачив, як темна куля видовжилась і набрала знайомих обрисів рогатої голови Чорного.

Баррент спробував втекти, але величезна істота з чорною головою наздогнала і схопила його, закрутивши у вихорі сліпучого сяйва, навколо якого зіяла темрява. Світло заливало все його єство. Він спробував закричати і втратив свідомість.