Цивілізація статусу

Розділ 16

Високопосадовці Омеги добре знають, що поведінка Переслідуваного відрізняється від поведінки людини в звичайних обставинах. Якби Переслідуваний розглядав Полювання як абстрактну проблему, він зміг би зробити певні більш-менш корисні для себе висновки. Але типовий Переслідуваний, яким би видатним не був його інтелект, не може міркувати відсторонено. Адже на нього полюють. Його охоплює паніка. Йому здається, що для нього найбезпечнішим є віддалитися на чим більшу відстань і сховатися на чим більшу глибину. Він втікає якомога далі від дому, заглиблюється в землю по підземних лабіринтах каналізації й водогону. Він обирає темряву замість світла, безлюдні закапелки замість переповнених натовпом місць.

Такий тип поведінки добре відомий досвідченим Мисливцям. Зрозуміло, що вони ведуть пошуки насамперед у темних, глухих закутках, у підземних ходах, у закинутих складах і будинках. Тут вони здебільшого і знаходять Переслідуваних.

Баррент про це здогадувався, тому відкинув перше інстинктивне бажання заховатися у хитросплетінні підземних комунікацій Тетрагіду. Натомість за годину до світанку він попрямував до великої, яскраво освітленої будівлі, де розміщувалося Міністерство ігор.

У вестибюлі нікого не було. Баррент швидко увійшов, поглянув на вказівник і піднявся сходами на третій поверх. Він минув із десяток дверей кабінетів і нарешті зупинився біля таблички «Норінс Джей, заступник Міністра ігор». Якусь мить Баррент прислухався, потім відчинив двері і переступив поріг.

З рефлексами у Джея було все гаразд. Перш, ніж Баррент увійшов у двері, старий помітив на його обличчі червоні знаки Полювання, відкрив шухляду і потягнувся до зброї.

Баррент не хотів убивати старого. Він шпурнув у Джея виданий урядом пістолет і влучив йому просто в лоба. Заступник Міністра хитнувся до стіни і сповз по ній на підлогу.

Нахилившись над ним, Баррент перевірив його пульс, щоб переконатись, що старий живий. Він зв'язав заступника Міністра і заштовхав його під письмовий стіл. Переглянувши шухляди, знайшов табличку «НАРАДА — НЕ ТУРБУВАТИ», повісив її зовні на двері і зачинив їх. Потім сів за стіл із своєю власною зброєю напоготові і почав чекати розвитку подій.

Настав світанок, над Омегою піднялося закрите імлою сонце. З вікна Баррент спостерігав за натовпом на вулицях. У місті панувала метушлива карнавальна атмосфера, святковий гомін час від часу зненацька перекривався шипінням лазерного променю або відлунням пострілу кульової зброї.

До полудня Баррент залишався непоміченим. Визираючи крізь вікно, він визначив, яким чином у разі небезпеки можна буде дістатись даху. Тобто забезпечив собі запасний шлях до втечі, як радив йому вчора заступник Міністра.

Незабаром Джей прийшов до тями. Трохи пововтузившись із мотузками, якими був зв'язаний, він заспокоївся і нишком лежав під столом.

Вже вечоріло, коли хтось постукав у двері.

— Міністре Джей, можна увійти?

— Не зараз, — відповів Баррент, намагаючись наслідувати голос Джея.

— Я гадав, вас зацікавить статистика полювання, — сказав чоловік через двері, — поки що Громадяни вбили сімдесят три Переслідуваних, вісімнадцять ще залишилося. Це значно кращий результат порівняно з минулим роком.

— Так, гаразд, — відповів Баррент.

— Відсоток тих, хто ховався в каналізаційній системі, був цього року вищим. Кілька чоловік намагалися перехитрити Мисливців, залишившись вдома. Решту переслідують у звичайних для переховування місцях.

— Чудово, — сказав Баррент.

— Жоден досі не зважився прориватись, — сказав чоловік, — навіть дивно, що Переслідуваним це не так часто спадає на думку. Але, звичайно, це звільняє нас від необхідності застосовувати машини.

Баррент замислився над словами чоловіка. Прориватись? Куди це можна прориватись? І для чого використовуються машини?

— Ми вже підбираємо кандидатури для Ігор, — додав чоловік, — я хотів би узгодити з вами список.

— Покладаюсь на вашу думку, — відгукнувся Бар-рент.

— Так, сер, — сказав чоловік. За мить Баррент почув, як віддаляються його кроки. Йому здалось, що той чоловік міг щось запідозрити. Розмова тривала занадто довго, треба будо припинити її раніше. Можливо, краще перебратись в інший кабінет.

Тільки він встиг про це подумати, як у двері почали грюкати.

— Що там таке?

— Громадський комітет пошуку, — відповів басовитий голос, — будь ласка, відкрийте двері. У нас є підстави вважати, що у вас там переховується Переслідуваний.

— Дурниці, — заперечив Баррент, — ви не маєте права сюди заходити. Це урядова установа.

— Маємо, — наполягав басовитий голос, — кожне приміщення, офіс чи будинок відкриті для громадян у день Полювання. Ви відчиняєте?

Баррент тим часом підійшов до вікна, відчинив його і знову почув грюкіт. Він двічі вистрілив у двері, щоб збити переслідувачів з пантелику, і виліз через вікно.

Баррент одразу побачив, що дахи Тетрагіду виглядали ідеальним місцем для Переслідуваних, але саме тому Переслідуваному не варто було тут з'являтись. Лабіринт тісно притулених один до одного дахів, димоходів і шпилів, здавалося, був призначений для того, щоб заплутувати погоню, але на дахах вже були люди. Вони загукали, побачивши Баррента.

Він кинувся навтьоки. Мисливці бігли за ним, інші обходили його з боків. Він перестрибнув двометровий проміжок між будівлями, встиг утримати рівновагу на крутому похилому даху і переліз на його протилежний схил.

Паніка додала Барренту швидкості. Він залишив Мисливців далеко позаду. Якби йому вдалося зберігати такий темп ще хвилин десять, Баррент отримав би значну перевагу. Тоді він зміг би залишити дахи і знайти краще місце для переховування.

Баррент наблизився ще до одного широкого проміжку між будівлями і, не вагаючись, стрибнув. Його права нога провалилась через стару черепицю аж до стегна. Він підтягнувся на руках, намагаючись її визволити, але не зміг знайти опори на крутому схилі крихкого даху.

— Он він!

Обома руками Баррент хапався за черепицю. Мисливці знаходилися майже на відстані пострілу. Через застряглу ногу він міг стати легкою мішенню.

Коли переслідувачі з'явились на сусідній будівлі, Баррент встиг виламати чималий отвір у даху. Він витягнув ногу, потім, не знайшовши з цієї ситуації іншого виходу, стрибнув у діру.

Якусь мить Баррент летів униз, потім приземлився — спершу на стіл, який розвалився під ним, далі на підлогу. Він підвівся і побачив, що опинився у вітальні якогось Хаджі. Старенька бабуся сиділа в крі-слі-гойдалці за два кроки від нього. Заціпенівши від жаху, вона автоматично продовжувала гойдатись.

Баррент почув, як Мисливці видираються на дах. Він пробіг кухнею, вискочив у задні двері, пробрався через подвір'я, плутаючись у мотузках із білизною, і перескочив через низький живопліт. Хтось вистрелив у нього з вікна другого поверху. Подивившись вгору, він побачив хлопчика, який намагався прицілитись із заважкої для нього зброї. Мабуть, батько заборонив йому полювати поза межами дому.

Опинившись на вулиці, Баррент мчав, поки не дістався якоїсь алеї. Місце виглядало знайомим. Він зрозумів, що перебуває у Кварталі мутантів, неподалік від будинку Мили.

Почувши крики Мисливців десь далеко позаду, він добіг до будинку Мили і побачив відчинені двері.

Вони були тут всі разом: одноокий чоловік, лиса старенька і Мила — і не виказали здивування, коли Баррент зайшов.

— Значить, вони обрали вас у лотереї, — сказав старий, — ну, ми знали, що таке станеться.

Баррент запитав:

— Мила побачила у воді?

— Не було такої потреби, — сказав старий, — це можна було легко передбачити, знаючи, що ви за людина. Сміливий, але не жорстокий. У цьому всі ваші проблеми, Барренте.

Старий не притримувався обов'язкової форми звертання до Привілейованого громадянина, що було виправдано за таких обставин.

— Я рік за роком бачив, як відбуваються подібні речі. Ви б не повірили, скільки молодих людей, таких як ви, з'являлись у цій кімнаті, ледь переводячи подих, тримаючи зброю так, ніби вона важить цілу тонну, в той час, як Мисливці наступали їм на п'яти. Вони очікували, що ми допоможемо їм, але мутанти не люблять вплутуватись у неприємності.

— Замовкни, Деме, — сказала старша жінка.

— Я гадаю, ми вам допоможемо, — вимовив Дем, — Мила хоче це зробити з власних причин.

Його рот викривала сардонічна посмішка.

— Ми з матір'ю відмовляли її, але вона наполягла. І оскільки вона єдина з нас має здібності до скренінгу, ми мусимо дозволити їй чинити так, як вона вирішила.

Мила попередила:

— Навіть за умови, що ми допоможемо вам, є дуже мало шансів, що ви не загинете під час Полювання.

— Якщо мене вб'ють, — сказав Баррент, — то як же здійсниться ваше передбачення? Пам'ятаєте, ви бачили, як я дивився на свій власний труп, який розлетівся на блискучі осколки.

— Я пам'ятаю, — сказала Мила, — але ваша смерть не змінить передбачення. Якщо це не трапиться з вами за цього життя, воно просто наздожене вас у іншому втіленні.

Це не потішило Баррента. Він запитав:

— Що мені наразі робити?

Старий подав йому оберемок ганчір'я.

— Одягніть це на себе, а я попрацюю над вашим обличчям. Ви, друже мій, станете мутантом.

Невдовзі Баррент знову опинився на вулиці. Він був одягнений у лахміття. Під ним він тримав зброю, а у вільній руці — кухоль для жебракування. Старий досконало попрацював із рожево-жовтим пластиком. Чоло Баррента тепер жахливо роздулось, розплесканий ніс ледь не торкався вилиць. Форма його обличчя змінилась, знаки Полювання були приховані.

Загін Мисливців пробіг поруч, навіть не глянувши в його бік. У Баррента почала з'являтись надія на порятунок. Він виграв такий цінний для нього час. Останні промені повитого імлою сонця Омеги зникали за обрієм. Ніч давала йому додаткові переваги, і, якщо пощастить, він зможе ховатись від Мисливців до світанку. Після цього, звичайно, треба було пережити ще й Ігри, але Баррент не планував брати в них участь. Якщо його маскування виявиться достатньо надійним, щоб захистити його від цілого міста Мисливців, то його не зможуть знайти і тоді, коли забажають примусити до участі в Іграх.

Може, після закінчення свята він знову матиме змогу з'явитися в суспільстві Омеги. Цілком можливо, якщо йому вдасться пережити Полювання і уникнути Ігор, він отримає особливу винагороду. Таке зухвале й успішне порушення закону мало бути варте нагороди...

Баррент побачив ще одну групу Мисливців із п'ятьох чоловіків. Серед них був і Тем Ренд, суворий і гордий, у новому мундирі Вбивці.

— Гей, ти! — гукнув один із мисливців, — тут не пробігав Переслідуваний?

— Ні, Громадянине, — сказав Баррент, покірно схиливши голову і тримаючи напоготові зброю під лахміттям.

— Не слухайте його, — зауважив інший з чоловіків, — ці кляті мутанти ніколи не говорять нам правди.

— Давайте пошукаємо, — запропонував ще один. Група відійшла, але Тем Ренд залишився чекати на них на місті.

— Ти справді не бачив, щоб хтось із Переслідуваних тут пробігав? — запитав Ренд.

— Справді, Громадянине, — відповів Баррент, побоюючись, що Ренд впізнає його. Він не хотів його вбивати, а окрім того і не був впевнений, що йому б це вдалось — рефлекси Ренда були просто блискавичними. Однак зараз свій лазерний пістолет Ренд тримав в опущеній руці, тоді як зброя Баррента вже була наставлена на Ренда. Ця перевага в частку секунди могла б бути вартою високої швидкості і точності Ренда. Але якби до цього дійшло, подумав Баррент, це, мабуть, закінчилось би нічиєю — вони, більш ніж ймовірно, повбивали б один одного.

— Ну, — промовив Ренд, — якщо ти побачиш когось із Переслідуваних, скажи їм, щоб не маскувались під мутантів.

— Чому?

— Цей трюк довго ніколи не працює, — продовжував спокійно говорити Ренд, — він дає приблизно годину перепочинку. Потім інформатори викривають Переслідуваного. Якщо б на мене полювали, я міг би скористатись маскуванням під мутанта. Але не висиджувався б на бордюрі, а спробував прорватись з Тетрагіду.

— Ви б на це зважились?

— Авжеж, кілька Переслідуваних щороку втікають у гори. Звичайно, чиновники не розповідають цього, тому більшість громадян про це не знає. Але у Спілці вбивць зберігається документація про всі трюки і прийоми Переслідуваних і про їхні втечі за весь час також. Це частина нашої роботи.

— Дуже цікаво, — сказав Баррент. Він розумів, що Ренд впізнав його, незважаючи на маскування. Тем був гарним сусідом — і, мабуть, поганим вбивцею.

— Звичайно, вирватись із міста непросто. І навіть коли людина вибереться звідси, це ще не означає, що вона вже вільна. Є ще Мисливський патруль за межами міста і навіть гірше за це…

Ренд різко замовк. До них поверталась група Мисливців. Ренд пішов із ними.

Після того, як Мисливці його минули, Баррент встав. Ренд дав йому гарну пораду. Без сумніву, декому вдавалось втекти з міста. Життя в безплідних горах Омеги мало б бути надзвичайно важким, але будь-які труднощі кращі за смерть.

Якщо вдасться дістатись до міських воріт, йому доведеться стерегтись Мисливських патрулів. А Тем ще згадував про щось гірше. Баррент замислився, що б це могло бути? Можливо, спеціально навчені гірські Мисливці? Нестійкий клімат Омеги? Небезпечна флора і фауна? Шкода, що Ренду довелось перервати розмову.

З настанням темряви Баррент досяг Південних воріт. Зігнувшись в три погибелі, він пошкандибав до сторожового загону, який охороняв вихід із міста.