Цивілізація статусу

Розділ 17

Сторожа не чинила жодних перешкод. Цілі родини мутантів втікали з міста, шукаючи безпечного місця серед гір, допоки не закінчиться шалене Полювання. Баррент приєднався до однієї з таких груп і незабаром опинився в передгір'ї за милю від Тетрагіду.

Мутанти зупинилися і стали тут табором. Бар-рент продовжував йти далі й близько опівночі почав підійматись скелястим схилом однієї з найвищих гір. Він був голодний, але прохолодне чисте повітря бадьорило його. Баррент почав вірити, що залишиться живим після Полювання.

Він здалеку зачув галасливу групу Мисливців, які теж сходили на гору, без зусиль непомітно обійшов їх у темряві і продовжив підніматися. Незабаром стало чутно лише завивання вітру в скелях. Була вже, мабуть, друга година ночі, залишалось лише три години до світанку.

Розпочався дощ, спочатку дрібний, потім він перейшов у холодну грозову зливу з яскравими спалахами блискавки і гуркотінням грому. Це була звичайна, цілком очікувана для Омеги погода. Баррент знайшов притулок у неглибокій печері і вважав, що йому ще й пощастило — було б гірше, якби зненацька вдарив мороз.

Він сидів, зігнувшись. Залишки гриму стікали по його обличчю. Баррент не відводив сонного погляду від схилу гори під ним. Раптом у миттєвому спалаху блискавки йому стало видно, як щось рухається вгору, прямуючи просто до його печери.

Баррент підвівся, тримаючи напоготові зброю і чекаючи чергового спалаху блискавки. Коли блискавиця сяйнула знову, він побачив холодний відблиск металу, спалахи червоних і зелених вогників, пару металевих щупальців, які хапалися за виступи скель і низькі чагарники на схилі гори.

Машина була схожа на ту, з якою Баррент змагався у підвалі Департаменту юстиції. Тепер він зрозумів, про що Ренд хотів попередити його. І чому мало кому з Переслідуваних вдавалось врятуватись, навіть якщо вони втікали за межі міста. Цього разу Макс навряд чи діятиме навмання, як робив це минулого разу для забезпечення рівних умов боротьби. І коробки із запобіжником, мабуть, теж не буде .

Коли Макс просунувся на відстань пострілу, Баррент вистрілив. Промінь сковзнув по броньованій машині, не пошкодивши її. Баррент залишив своє укриття в печері і почав підніматися вище на гору.

Машина невпинно рухалась позаду, чіпляючись за мокрий схил. Баррент спробував сховатись від Макса поміж скелями, але машина не збивалась із сліду. Він зрозумів, що вона якось орієнтується, ймовірно, відчуває на відстані нанесені фарбою знаки Полювання на його обличчі.

Баррент спробував скочувати на машину каміння з крутого схилу гори, сподіваючись викликати лавину. Проте Макс встигав ухилятись від більшості каменів, решта ж відскакувала від нього, не завдаючи йому видимих пошкоджень.

Зрештою Баррент наштовхнувся на скелю, яка стрімко здіймалась вгору. Видертись на неї йому було не до снаги, тому залишалось лише чекати. Коли машина підібралась впритул, він підніс лазерний пістолет до металевого панцира і натиснув на спусковий гачок.

Макс здригнувся. Потім вирвав зброю з руки Баррента і охопив щупальцями його шию. Металеві обійми стискались. Баррент відчув, що втрачає свідомість. У нього встигла промайнути думка: чи цей металевий обруч задушить його, чи зламає йому шию?

Раптом залізні обійми розімкнулись. Машина відступила на кілька кроків.

Засяяли перші ранкові промені.

Баррент пережив Полювання. Машина не була запрограмована на вбивство після світанку, але й не відпускала його. Вона тримала Баррента в полоні у тісному закутку під скелею, допоки не прийшли Мисливці.

Вони повернули Баррента до Тетрагіду, де натовп бурхливими аплодисментами привітав його як героя. Після двогодинної урочистої ходи Баррента і ще чотирьох вцілілих чоловіків доставили до офісу Комітету з нагород. Голова Комітету виголосив коротку і зворушливу промову про майстерність і мужність, які виявив кожен, хто пережив Полювання. Він надав кожному з них звання Хаджі і подарував маленькі золоті сережки як ознаку їхнього статусу.

На завершення церемонії Голова побажав кожному новому Хаджі легкої смерті на Іграх.