Цивілізація статусу

Розділ 24

Ясного сонячного дня опівдні зоряний корабель приземлився десь на північноамериканському континенті. Баррент планував дочекатись темряви, перш ніж покинути борт, але на одному з екранів у Пункті керування з'явилось попередження: «Пасажирам і екіпажу негайно покинути корабель. Судно підлягає процедурі повної дезактивації. Час до початку — двадцять хвилин». Це повідомлення, бозна коли заведене в програму, наразі, за повної відсутності і пасажирів, і навіть екіпажу, видавалось безглуздим і нікому непотрібним. Окрім, звичайно, Баррента.

Він не знав, що саме означає оголошена процедура. Але оскільки екіпажу було наказано вийти, покладатись на захист респіратора могло бути небезпечним. Баррент вирішив, що в цій ситуації менш ризикованим буде зійти з корабля.

Члени Другої групи багато міркували над тим, як одягтись Барренту, прибувши на Землю. Перші хвилини на Землі можуть бути вирішальними. Жодні хитрощі його б не врятували, якби одяг Баррента виглядав дивним для місцевих мешканців. На жаль, Група не знала, як саме наразі одягаються земляни. Дехто пропонував одягти Баррента в цивільний одяг за реконструйованими спогадами. Інші вважали, що уніформа охоронця, яку він носив на борту, підходитиме і для того, щоб зійти з корабля на Землі. Сам Баррент пристав на думку третіх, які запропонували одягти комбінезон техніка — по-перше, він буде найменш впадати в очі на космодромі, по-друге, цей стиль найменше зазнає змін із роками. Звичайно, в місті такий одяг міг виглядати недоречно, але не можна заздалегідь пристосуватись до всіх можливих ситуацій.

Баррент швидко зняв однострій охоронця, під яким був легкий комбінезон. Він сховав пістолет у кишеню, взяв у руки невеличку валізку і рушив коридором до виходу. Якусь мить Баррент вагався, чи не краще залишити зброю на кораблі. Але вирішив не розлучатися з нею. Із пістолетом, у разі чого, в нього буде шанс відірватися від поліції.

Він глибоко вдихнув і вийшов із корабля на трап.

Баррент не побачив ні охорони, ні інспекційної групи, ні поліції, ні військових, ні митників. Жодної душі взагалі. Далеко на іншому боці просторого космодрому виднілися ряди зоряних кораблів, які виблискували на сонці. Прямо перед ним був паркан, ворота були відчинені.

Баррент пішов по полю — швидко, але без метушливого поспіху. Він не розумів, чому все складалось так просто. Можливо, у секретної поліції Землі були якісь непомітні вигадливі засоби перевірки пасажирів корабля.

Він дійшов до воріт. Біля них не було нікого, окрім лисого чоловіка середнього віку й хлопчика років десяти. Вони ніби чекали на нього. Важко було повірити, що саме так виглядають державні службовці, але хто його знає, які порядки тут на Землі? Він пройшов крізь ворота.

Лисий чоловік, тримаючи хлопчика за руку, підійшов до Баррента.

— Перепрошую, — сказав чоловік.

— Слухаю вас.

— Я бачив, що ви прибули на зоряному кораблі. Можна вам задати кілька запитань?

— Звичайно, будь ласка, — сказав Баррент, просунувши руку в кишені комбінезона ближче до зброї. Тепер він був певен, що лисий чоловік — поліцейський агент. Єдине, що видавалось безглуздим, — це присутність дитини, якщо тільки хлопчик теж не був агентом-початківцем.

— Справа в тому, що мій син Ронні готує шкільну роботу про зоряні кораблі.

— Тож я хотів би побачити корабель, — сказав Ронні, маленьке худорляве хлопченя з розумним обличчям.

— Він захотів побачити кораблі, — пояснив чоловік, — я казав йому, що це не обов'язково — всі потрібні йому факти й фотографії є в енциклопедії. Але син захотів сам все побачити.

— Це б мені дуже допомогло, — сказав Ронні.

— Звичайно, — погодився Баррент, енергійно киваючи. Він починав сумніватись у своїх попередніх висновках щодо цього чоловіка. Для секретного агента поліції це був занадто вже хитрий хід.

— Ви працюєте на кораблях? — запитав Ронні.

— Ну, так.

— Яка в них швидкість?

— Реальна чи в гіперпросторі? — запитав Баррент.

Це запитання, здається, збило Ронні з пантелику. Він відкопилив нижню губу і сказав:

— Господи, я й не знав, що вони пересуваються в гіперпросторі.

Хлопчик на мить замислився.

— Власне кажучи, я взагалі не знаю, що таке гіпер-простір.

Баррент і батько хлопчика водночас із розумінням посміхнулися один до одного.

— Гаразд, яка в них швидкість у реальному просторі? — запитав Ронні.

— Сто тисяч миль на годину, — бовкнув Баррент перше, що йому спало на думку.

Хлопчик із батьком кивнули.

— Пристойна швидкість, — зауважив батько.

— І, звичайно, швидкість у гіперпросторі набагато більша, — додав Баррент.

— Авжеж, — погодився чоловік, — зоряні кораблі мають надзвичайну швидкість. Як же інакше за таких відстаней.

— Відстані величезні, що й казати.

— А яким чином працює ваш корабель? — запитав Ронні.

— Як зазвичай, — відповів Баррент, — у нас встановили триплексні підсилювачі минулого року, але це для додаткової потужності.

— Я чув про ці триплексні підсилювачі, — докинув слівце чоловік, — гарна штука.

— Те що треба, — сказав Баррент із виглядом знавця. Тепер він вже точно переконався, що цей чоловік є саме тим, ким назвався — людиною, яка не надто знається на космічних кораблях і просто привела свого сина до космічного порту.

— А звідки ви берете повітря для дихання? — запитав Ронні.

— Генеруємо на борту. Але з повітрям немає проблем. Гірше з водою. Вода не стискається, як ви знаєте. Її важко зберігати в достатній кількості. І через це виникають проблеми з навігацією, коли корабель виходить із гіперпростору.

— Що таке гіперпростір? — запитав Ронні.

— Це просто інший рівень реального простору. Але все це ти можеш знайти в енциклопедії.

— Звичайно, Ронні, — втрутився батько хлопчика, — не варто затримувати пілота. Я гадаю, у нього багато важливих справ.

— Авжеж, я поспішаю, — підхопив Баррент, — можете оглянути все, що заманеться. Бажаю тобі написати цікаву роботу, Ронні.

Баррент пройшов кроків зо п'ятдесят, очікуючи щомиті лазерного променю або кулі в спину. Але коли він озирнувся, батько і син дивились в інший бік, зацікавлено розглядаючи велике судно. Бар-рента не полишала тривога. Поки що все вдавалось йому занадто просто. Підозріло просто. Але йому нічого не залишалось, окрім як рухатись далі.

Дорога від космічного порту вела повз ряд складів до лісу. Баррент йшов дорогою, поки його було видно від космопорту. Потім зійшов із неї і заглибився у ліс. Із нього було вже досить контактів із людьми для першого дня на Землі. Він не хотів випробовувати свою удачу. Баррент вирішив все обміркувати, заночувати в лісі, а вже вранці піти до міста.

Він пробрався через густий підлісок і опинився у затінку велетенських дубів. Навколо розлягалось дзвінке пташине щебетання. Здалеку він побачив великий білий вказівник, прибитий до дерева. Бар-рент підійшов ближче і прочитав: «Національний парк Форестдейл. Вітаємо туристів і любителів пікніків».

Він відчув легке розчарування, хоча й розумів, що не варто було сподіватись потрапити в неторкані хащі так близько від зоряного порту. Можливо, на такій старій і високорозвиненій у технічному сенсі планеті, як Земля, взагалі немає незайманої природи, окрім тієї, що зберіглась у національних парках.

Сонце спустилось вже низько над обрієм, у довгих тінях, які протяглися попід деревами, відчувалася прохолода. Баррент знайшов зручне місце під велетенським дубом, назгрібав листя і ліг. Йому було над чим поміркувати. Чому не було охоронців у такому важливому місці, як космічний порт? Чи заходи безпеки застосовуються пізніше, у містах? А може він уже знаходиться під наглядом якоїсь хитромудрої системи шпигування, яка стежить за кожним його рухом і затримає його тоді, коли вважатиме за потрібне? Чи це його вигадки? Чи таке дійсно може бути?

— Добрий вечір, — промовив голос над правим вухом.

Баррент, здригнувшись від несподіванки, схопився за зброю.

— І не просто добрий, а чудовий вечір у Національному парку Форестдейл, — продовжував голос, — температура повітря — двадцять п'ять і сім десятих градуса, вологість — двадцять три відсотки. Бувалі туристи, я впевнений, вже впізнали мій голос. Для новачків — дозвольте представитись. Я — ваш приятель Оукі, дуб. Радий вітати всіх вас, моїх і старих, і нових приятелів у нашому гостинному Національному парку.

Баррент сів, ошелешено озираючись у сутінках, і намагаючись зрозуміти, що відбувається. Голос справді, здавалося, походив від велетенського дуба.

— Насолоджуватись природою, — продовжував Оукі, — наразі легко і зручно для всіх. Ви можете усамітнитись, пройшовши не більше десяти хвилин пішки від зупинки громадського транспорту. Для тих, хто не прагне самотності, ми пропонуємо тури за символічну ціну цими старовинними галявинами. Не забудьте розповісти про наш гостинний Національний парк своїм друзям. Всі принади нашого парку чекають на любителів відпочинку на природі.

Відсунулась панель у стовбурі дерева. Звідти висунулось ліжко, термос і коробка з вечерею.

— Бажаю вам приємного вечора на лоні розкішної природи, — сказав Оукі, — а зараз Національний симфонічний оркестр під керівництвом Оттера Круга подарує вам «Галявини в гірських лісах» Ернесто Нестрихала, запис Національної американської теле-радіомовної компанії. З вами був ваш приятель Оукі.

З кількох прихованих динаміків залунала музика. Баррент, попервах спантеличений, далі вирішив просто сприймати все, як належне. Він повечеряв, випив каву з термоса, розстелив постіль і ліг.

Засинаючи, він все думав про дивний ліс, розташований не більше, ніж за десять хвилин ходу від громадського транспорту, з проведеним до нього звуком, з їжею і напоями. Земля, безумовно, зробила зручним життя своїх громадян. Мабуть, їм подобаються такі речі. А може це якась вигадлива пастка, в яку заманила його влада?

Він перевертався з боку на бік у ліжку, йому заважала музика. За якийсь час вона змішалася з шелестом листя і рипінням гілок. Баррент заснув.