Чи мріють андроїди про електричних овець?

Розділ 5

Тонкий промінь сріблястого світла рівномірно освітлював ліве око Рейчел Роузен, а до її лівої щоки прилип сітчастий диск. Вона здавалася спокійною. Усівшись так, щоб бачити показники обох індикаторів приладу Войґта-Кампфа, Рік Декард промовив:

— Я змальовуватиму вам різні соціальні ситуації. А ви якнайшвидше казатимете про своє ставлення до кожної з них. Час, звісно ж, фіксується.

— Отже, — відповіла Рейчел сухо, — мої усні відповіді до уваги не беруться. На показники ваших приладів впливатимуть лишень очні м’язи та капілярні розширення. Але я відповідатиму; хочу випробувати себе... — вона запнулася. — Починайте, містере Декард.

Рік, вибравши запитання №3, заходився читати:

— Вам подарували на день народження портмоне з телячої шкіри.

Обидва індикатори враз проскочили зелений колір і сягнули червоного; сіпнулися далеко, але вмить повернулися назад.

— Я не прийму такого подарунка,— сказала Рейчел. — Також заявлю на цю людину в поліцію.

Зробивши помітку, Рік провадив тест далі, читаючи восьме запитання профільної шкали Войґта-Кампфа.

— У вас маленький син і він показує вам свою колекцію метеликів, включно з баночкою для заморення.

— Я відведу його до лікаря, — промовила Рейчел тихим, але твердим голосом. Знову підстрибнули обидві стрілки, але цього разу не так далеко. Він зробив чергову помітку.

— Ви сидите й дивитеся телепрограму, — читав він, — і раптом помічаєте осу, що повзе по вашому зап’ясті.

— Я вб’ю її, — сказала Рейчел. Цього разу стрілки майже не ворухнулись, хіба що ледь затремтіли. Він це також помітив, а тоді обережно вибрав наступне запитання.

— У журналі ви натрапили на кольорове фото оголеної дівчини на всю сторінку, — він запнувся.

— Ви проводите цей тест, щоб виявити, чи я андроїд, — запитала Рейчел, — а чи, може, для того, щоб перевірити мою схильність до гомосексуалізму?

Стрілки не поворухнулися. Він вів далі:

— Вашому чоловікові подобається це фото, — стрілки не фіксували реакції. — Дівчина лежить долілиць на великому чудовому килимку із ведмежої шкури, — стрілки не поворухнулися, а він подумав: «Реакція андроїда. Вона пропустила найголовніше в запитанні — шкуру мертвої тварини. Її мозок, себто мозок андроїда, зосереджений на інших подробицях». — Ваш чоловік чіпляє фото на стіні свого кабінету, — закінчив він, і тепер стрілки зарухалися.

— Я не дозволю йому цього зробити,— сказала Рейчел.

— Гаразд, — промовив він, кивнувши головою. — Тепер ось таке. Ви читаєте роман, написаний за довоєнних часів. Головні герої перебувають на Рибальській набережній у Сан-Франциско. Вони зголодніли і заходять у ресторан, що спеціалізується на приготуванні страв з морепродуктів. Один із них замовляє омарів, тож шеф-кухар кидає омарів у каструлю з окропом, а головні герої стоять поруч і спостерігають.

— О боже, — вихопилося у Рейчел. — Який жах! Невже колись так робили? Яка жорстокість! В окропі живі омари?

Однак індикатори не поворухнулися. Формально, її реакція була правильною. Але симульованою.

— Ви винаймаєте в горах будинок, — провадив він, — у рекреаційній зоні. Грубі сукуваті соснові колоди, великий камін.

— Так, — сказала Рейчел і нетерпляче кивнула головою.

— На стіні хтось повісив старовинні мапи, гравюри Каррієра та Айвза, а над каміном голова оленя, дорослий самець з розгалуженими рогами. Люди навколо вас захоплюються інтер’єром будиночка, а ви...

— Лише не головою оленя, — заперечила Рейчел. — Стрілки колихнулися тільки в межах зеленого регістру.

— Ви завагітніли, — провадив Рік, — від чоловіка, що пообіцяв з вами одружитися. Чоловік покидає вас і йде жити до іншої жінки, вашої найкращої подруги; ви робите аборт і...

— Я ніколи не зроблю аборт, — сказала Рейчел. — У будь-якому разі це неможливо. За це карають довічним ув’язненням, до того ж поліція пильно стежить, — цього разу обидві стрілки стрімко стрибнули на червоне.

— А звідки ви знаєте, — запитав її з цікавістю Рік, — про складнощі, пов’язані з отриманням дозволу на аборт?

— Про це всі знають, — відповіла Рейчел.

— Видалося, ніби ви знаєте це з власного досвіду, — він уважно спостерігав за стрілками; вони знову стрибнули далеко від нульової позначки. — І ще одне запитання. Ви йдете на побачення з чоловіком, і він запрошує вас до своєї квартири. Вдома він пропонує вам випити. Тримаючи келих у руці, крізь відчинені двері ви помічаєте на стінах спальні плакати, на яких зображено мальовничий бій биків, і йдете подивитися на них зблизька. Він проходить за вами. Зачиняє двері. Обіймає вас і каже...

— А що таке плакат із боєм биків?

— Це великі, зазвичай кольорові малюнки, на яких зображено матадора у накидці й бика, що намагається простромити його рогом,— це його дещо спантеличило. — А скільки вам років? — запитав він; може, вся суть у її віці.

— Мені вісімнадцять,— промовила Рейчел.— Гаразд, тож чоловік зачиняє двері й обіймає мене рукою. І що він каже?

— А ви знаєте, чим закінчуються бої биків? — запитав Рік.

— Думаю тим, що хтось зазнає ушкоджень.

— Бика завжди вбивають укінці, — він чекав, спостерігаючи за двома стрілками. Вони хіба що трохи здригнулися і не більше. Жодного істотного відхилення. — Тепер останнє запитання, — сказав він. — Із двох частин. Ви дивитеся по телебаченню старий фільм, ще довоєнний. Показують бенкет, саме в розпалі; гості смакують сирими устрицями.

— Фу, — відреагувала Рейчел; стрілки вмить стрибнули.

— Головна страва — варений собака, фарширований рисом, — цього разу стрілки знову стрибнули, але вже не так далеко, як при згадці про сирих устриць. — Сирі устриці для вас відразливіші, ніж страва з вареного собаки? Звісно ж ні.

Він поклав на стіл свій олівець, вимкнув промінь світла, зняв з її щоки сітчастий диск.

— Ви — андроїд, — сказав він. — Це висновок за результатами тесту, — поінформував він її — чи радше його, себто андроїда, — а також Елдона Роузена, який дивився тепер на нього болісно-тривожно; обличчя старого скривилося, а тоді буквально за якусь мить, немов пластмасове, швидко набрало сердито-занепокоєного вигляду.

— Адже так? — запитав Рік.

Жодної відповіді від обох Роузенів.

— Послухайте, — розсудливо проговорив Рік, — між нами нема конфлікту інтересів; для мене дуже важливо, щоб тест Войґта-Кампфа давав достовірні результати, і для вас це також дуже важливо.

— Вона не андроїд, — зронив старий Роузен.

— Я в це не вірю, — відрубав Рік.

— А навіщо йому брехати? — в’їдливо запитала Рейчел у Ріка. — Якби нам треба було вас конче обдурити, то ми б таки знайшли спосіб, як це зробити.

— Наполягаю на проведенні аналізу кісткового мозку, — провадив Рік. — Тільки за допомогою біохімічного аналізу можна остаточно з’ясувати, чи ви андроїд, а чи людина; звісно, процедура повільна і болісна, але...

— На законних підставах, — сказала Рейчел, — мене не можливо змусити пройти аналіз кісткового мозку. У таких випадках вже зареєстровані судові рішення; свідчення проти самого себе. Тим паче, у випадку живої людини, а не тіла деактивованого андроїда, аналіз забере багато часу. Ваш триклятий тест Войґта-Кампфа спрацьовує за рахунок спеціалів; їх потрібно постійно перевіряти, а поки уряд це робив, то ви в управлінні поліції протягнули той тест Войґта-Кампфа. Але в одному ви все ж таки маєте рацію — тестування закінчилося.

Вона підвелася, відійшла на кілька кроків і стояла до нього спиною, притиснувши руки до стегон.

— Суть не в законності проведення аналізу кісткового мозку, — промовив захриплим голосом Елдон Роузен. — Суть у тому, що ваш тест на емпатію виявився абсолютно недостовірним щодо моєї племінниці. І я можу навіть пояснити, чому за результатами тесту ви вважаєте, що вона — андроїд. Рейчел виросла на борту «Саландера-3». Вона там народилася; провела на космічному кораблі чотирнадцять зі своїх вісімнадцяти років, всі знання вона черпала з бібліотеки на магнітних стрічках, а також із того, що дев’ятеро інших дорослих членів екіпажу розповідали про Землю. Отже, як вам це, мабуть, добре відомо, корабель повернувся на Землю, здолавши перед тим одну шосту шляху до Проксими. В іншому разі Рейчел ніколи б не побачила Землі, ну, хіба що в похилому віці.

— А ви б і мене деактивували, — кинула Рейчел через плече. — Аякже, мене б убили, щойно я потрапила б до рук поліції. Про своє невеселе становище я дізналася ще чотири роки тому, одразу після прибуття на Землю і вже не вперше проходжу тест Войґта-Кампфа. Фактично я рідко коли покидаю стіни цього будинку; це величезний ризик, скрізь поліцейські блокпости, скрізь летючі патрулі, що хапають незареєстрованих спеціалів.

— І андроїдів, — додав Елдон Роузен. — Але влада про це нікому не розповідає; навіщо комусь знати, що на Землі є андроїди і що вони живуть серед людей.

— Я думаю, ви помиляєтесь, — сказав Рік. — Думаю, різноманітні поліцейські управління тут та в Радянському Союзі їх уже давно повиловлювали. Населення тепер досить малочисельне; кожен мешканець рано чи пізно неодмінно наразиться на випадковий блокпост, — принаймні таким був задум.

— Які ви маєте приписи, — запитав Елдон Роузен, — у разі помилкової ідентифікації людини як андроїда?

— Це справа управління, — Рік почав складати приладдя у портфель; обидва Роузени спостерігали за ним мовчки. — Маю наказ, — додав він, — скасувати тестування в разі його провалу, що я і роблю. Після першої невдачі немає сенсу провадити його далі, — він клацнув замками, застебнувши портфель.

— Але ж ми легко могли ввести вас в оману, — сказала Рейчел. — Ніщо не змушувало нас розповідати вам про помилку щодо мене. А також щодо дев’яти інших вибраних нами об’єктів, — вона енергійно жестикулювала. — Ми просто вирішили переконатися в достовірності вашого тестування.

— Мені слід було наполягти на наданні списку об’єктів тестування ще до проведення тесту, — заявив Рік. — У запечатаних сургучем конвертах. Тоді я зміг би їх зіставити з власними результатами. Адже повинна бути відповідність.

«А тепер я бачу, — думав Рік, — що відповідності немає. Браєнт мав слушність. Дякувати богові, що я не вирушив на полювання, озброївшись результатами такого тестування».

— Я побоювався, що саме на цьому ви і наполягатимете, — промовив Елдон Роузен. Він поглянув на Рейчел, яка також кивала головою.— Ми обговорювали і такий розвиток подій, — видихнув Елдон з полегшенням.

— Вся проблема, — пояснював Рік, — полягає у засадах вашої виробничої діяльності, містере Роузен. Адже ніхто не змушував вашу корпорацію розробляти настільки розумні моделі гуманоїдних роботів, щоб...

— Ми створили те, на що є попит у колоніях, — сказав Елдон Роузен. Ми просувалися відповідно до випробуваного часом принципу, що лежить в основі всього підприємництва. Якби наша фірма не створила настільки передових гуманоїдів, то їх би створили інші фірми нашої галузі. Ми повного мірою усвідомлювали ризик, який брали на себе, коли розробляли мозок «Нексус-6». Але неспроможність вашого тесту Войґта-Кампфа була виявлена ще до появи нашого андроїда. Ну, якби ви не змогли ідентифікувати андроїда «Нексус-6» як андроїда, якби ви помилилися і класифікували б його як людину, але ж трапилося не так, — його голос став жорстким і колючо-пронизливим. — Ваше поліцейське управління — та й інші також — мабуть, деактивували — таки напевне, що деактивували — багатьох людей із недорозвиненою емпатичною здатністю, як, наприклад, моя ні в чому не винна племінниця. Це вашому становищу, містере Декард, з погляду моралі, не позаздриш. Не нашому.

— Іншими словами, — відрубав різко Рік, — ви не надасте мені можливості провести тест на жодному андроїді з мозком «Нексус-6». Ваші люди завбачливо підсунули мені оцю дівчину-шизофреника з роздвоєною психікою.

«І достовірність мого тесту, — він це добре усвідомлював, — тепер розбита уже вщент. Мені в жодному разі не варто було на це погоджуватись,— сказав він собі подумки.— Але тепер уже занадто пізно».

— Ми вас розуміємо, містере Декард, — промовила Рейчел Роузен тихим і розсудливим голосом; вона повернулася до нього й усміхнулася.

Навіть тепер він не міг збагнути, як «Корпорації Роузен» вдалося заманити його у свою пастку і до того ж зробити це дуже легко та невимушено. «Професіонали», — подумав він. Гігантська корпорація, величезний досвід. По суті, вона володіє колективним розумом. А Елдон і Рейчел Роузени лише речники цієї корпорації. Його помилка, очевидно, полягала в тому, що він розглядав їх виключно як окремих людей. Більше він такої помилки не припуститься.

— Вашому начальнику містерові Браєнту, — сказав Елдон Роузен, — буде неймовірно важко зрозуміти, як це ви примудрилися провалити тест ще до його початку, — він показав на стелю, і Рік побачив там лінзи відеокамер. Його недоладна помилка у веденні справи з Роузенами вже записана на відеоплівку.

— Думаю, тепер нам ліпше, — провадив Елдон, — посидіти і... — він жестикулював дуже ввічливо. — Можемо домовитися, містере Декард. Жодних причин для хвилювання. «Нексус-6» — це доконаний факт; ми в «Корпорації Роузен» це визнаємо, і, думаю, ви також.

Рейчел, прихилившись до Ріка, запитала:

— Ви хотіли б мати сову, правда ж?

— Сумніваюся, що колись зароблю на сову, — але він добре розумів, до чого вона хилить; він добре усвідомлював, про що хоче домовитися з ним «Корпорація Роузен». Його внутрішнє напруження досягло критичних меж; воно неквапно вибухало в найпотаємніших закутках його тіла. Напруження поширювалося, і от воно охопило його всього і затьмарило усвідомлення того, що відбувається.

— Але, — промовив Елдон Роузен, — вам все ж таки дуже хочеться мати сову, — він поглянув запитально на племінницю. — Думаю, містер Декард не до кінця розуміє про що йдеться.

— Усе він чудово розуміє, — заперечила Рейчел. — Він знає, до чого ми ведемо. Хіба не так, містере Декард? — вона знову нахилилася до нього, але цього разу ще ближче; так що тепер він уже відчував запах її ніжних парфумів і ледь не тепло її тіла. — По суті, ви вже домоглися свого, містере Декард. По суті, сова вже ваша.

Елдону Роузенові вона сказала:

— Не забувайте, що він мисливець за головами. І живе за рахунок преміальних, а не за заробітну плату. Хіба не так, містере Декард?

Він кивнув головою.

— А скільки андроїдів утекло цього разу? — допитувалася Рейчел.

За мить він відповів:

— Вісім. Спочатку їх було вісім. Двоє вже деактивовані, попрацював інший мисливець; не я.

— І скільки ви отримуєте за одного андроїда? — запитала Рейчел.

— Як коли, — стенув він плечима.

— Якщо ви не матимете надійного тестового приладу, то не зможете виявляти андроїдів, — говорила Рейчел. — А якщо ви не зможете здійснювати ідентифікацію андроїдів, то не зможете отримувати за них преміальні. Тож у тому разі, коли ви будете змушені відмовитися від шкали Войґта-Кампфа...

— То її замінить, — перебив Рік, — нова шкала. Так уже не раз траплялося.

Тричі, якщо бути точним. Але нова шкала, більш сучасний аналітичний пристрій, вже існує; жодного відставання. Цього разу — все інакше.

— Поза сумнівом, шкала Войґта-Кампфа, зрештою, застаріє і вийде з ужитку, — погодилася Рейчел. — Але ще не тепер. Ми задоволені тим, що вона виявлятиме «Нексус-6», і хочемо, щоб ви з її допомогою й далі здійснювали свою незвичайну й дуже специфічну роботу, — похитуючись вперед-назад і міцно обхопившись руками, вона не зводила з нього напруженого погляду. Прагнула визначити його реакцію.

— Скажи йому, що він може забрати сову, — проскрипів Елдон Роузен.

— Ви можете забрати сову, — повторила Рейчел, все ще не зводячи з нього погляду. — Ту, що ви бачили на даху. Скрепі. Але ми вас попросимо її спарувати, якщо роздобудемо самця. Потомство належатиме нам; думаю, це само собою зрозуміло.

— Виводок поділимо навпіл, — запропонував Рік.

— Ні, — одразу заперечила Рейчел; а за нею захитав головою й Елдон Роузен, а тоді докинув на її підтримку:

— У такому разі ви претендували б на всіх сов до кінця вічності. Також є ще одна умова. Ви не зможете заповісти свою сову комусь іншому; після вашої смерті вона повернеться у власність корпорації.

— Це звучить, мов запрошення вам прийти й відправити мене на той світ, — запротестував Рік. — Щоб одразу забрати назад свою сову. На таке я не погоджуюся; надто велика небезпека.

— Ви мисливець за головами, — промовила Рейчел. — Знаєте, як поводитися з лазерною зброєю, он ви її навіть тепер при собі маєте. Якщо ви не можете себе захистити, то як ви впораєтеся з тими шістьма анді з «Нексус-6». А вони значно розумніші, ніж старі W-4, яких виробляла «Корпорація Ґроцці».

— Але зараз я полюю на них,— наголосив він.— А якби ми домовились про повернення права власності на сову у разі моєї смерті, то хтось уже полював би на мене.

Сама думка про те, що його хтось вистежуватиме, видалася йому геть неприємною; він уже бачив, чим це закінчується на прикладі андроїдів. Навіть вони зазнавали певних зовнішніх змін.

— Гаразд; ми вам поступимося, — погодилася Рейчел. — Ви зможете заповісти сову своїм спадкоємцям. Але ми наполягаємо на отриманні всього виводку. Якщо ви не можете на це погодитися, тоді повертайтеся до Сан-Франциско і кажіть своєму начальству в управлінні, що шкала Войґта-Кампфа, принаймні у ваших руках, не може відрізнити анді від людини. Ну, і шукайте собі іншу роботу.

— Мені треба подумати, — сказав Рік.

— Гаразд,— відповіла Рейчел.— Ми залишаємо вас у цій затишній кімнаті, — вона поглянула на годинник.

— Півгодини, — кинув Елдон Роузен і мовчки пішов до дверей разом із Рейчел.

«Вони сказали все те, що мали сказати», — здогадався Рік. Решта залежить від нього.

Коли Рейчел зачиняла двері за собою і дядьком, Рік твердо проговорив:

— Вам чудово вдалося мене підставити. Ви зняли на плівку те, як я спіткнувся; ви знаєте, що моя робота залежить від використання шкали Войґта-Кампфа; і ви маєте оту бісову сову.

— Вашу сову, любий, — сказала Рейчел. — Що, забули? Ми причепимо до лапи вашу домашню адресу і відправимо це у Сан-Франциско; це вже очікуватиме на вас удома, коли ви закінчите з роботою.

«Це, — подумав він. — Вона назвала сову „це“».

— Хвилинку, — випалив він.

Ще тримаючись за ручку дверей, Рейчел запитала:

— Усе, надумали?

— Хочу, — сказав він, розстібаючи портфель, — поставити вам іще одне запитання з тесту Войґта-Кампфа. Будь ласка, сідайте.

Рейчел зиркнула на дядька; він кивнув головою, а вона неохоче повернулася і сіла на своє попереднє місце.

— Навіщо це вам здалося? — запитала вона, її брови піднялися, виражаючи роздратованість і обережність. Він, як професіонал, одразу помітив напруженість її рухів.

Ось уже промінь зі стержня світив у її праве око; сітчастий диск прилип до її щоки. Рейчел знову непохитно дивилася на промінь світла; вираз крайньої відрази не сходив з її обличчя.

— Мій портфель, — сказав Рік, намацуючи в ньому аркуші паперу із запитаннями тесту Войґта-Кампфа, — досить непоганий, правда? Нам видають їх в управлінні.

— Так, так, — відмахнулась Рейчел відсторонено.

— Дитяча шкіра, — вів далі Рік. І погладив чорну поверхню портфеля. — Стовідсотково справжня дитяча шкіра, — він побачив, як несамовито сіпнулися обидві стрілки приладу. Але з певною затримкою. Реакція була явно запізнілою. Про час появи реакції йому було відомо до частки секунди, себто природної реакції; жодної затримки не повинно було трапитись.

— Дякую, міс Роузен, — промовив він і знову почав збирати своє приладдя; він закінчив повторне тестування. — Це все.

— Ви йдете? — запитала Рейчел.

— Так, — сказав він. — Я дуже задоволений.

Рейчел стримано запитала:

— А як щодо інших дев’яти об’єктів тестування?

— Шкала щодо вас показала цілком достовірні результати, — відповів він. — Дані, отримані за допомогою шкали, однозначно можна екстраполювати; ефективність шкали підтверджено, — відтак звернувся до Елдона Роузена, що похмуро заціпенів біля дверей кімнати: — Вона знає?

Інколи вони не знали; не раз використовувалися фальшиві спогади, загалом із марним сподіванням, що завдяки цьому зміняться реакції на тестування.

— Ні. Ми її цілком запрограмували. Але зрештою вона все ж таки почала щось підозрювати, — відповів Елдон Роузен. А дівчині він сказав: — Правда, ти здогадалася, коли він надумав поставити тобі ще одне запитання?

Рейчел геть зблідла і заціпеніло кивнула головою.

— Не бійся, — мовив їй Елдон Роузен. — Ти не андроїд-утікач, який незаконно проник на Землю; ти власність «Корпорації Роузен» — зразок, який використовують у рекламних цілях для просування товару серед емігрантів, — він підійшов до дівчини, лагідно поклав руку їй на плече; дівчина від доторку здригнулася.

— Так, його правда. Я не збираюся вас деактивовувати, міс Роузен, — запевнив Рік. — Бувайте здорові, — він попрямував до дверей, а тоді раптом зупинився. І запитав у них обох: — А сова справжня?

Рейчел зиркнула на Роузена-старшого.

— Він усе одно йде, — промовив Елдон Роузен. — Це не має жодного значення; сова штучна. Живі вимерли.

— Хм-м, — пробурмотів під носа Рік і мовчки вийшов у коридор.

Обоє Роузенів проводжали його поглядами. Ніхто нічого так і не промовив. Не було що казати. «Ось як діє найбільший виробник андроїдів», — подумав Рік. З такою хитрістю і нахрапистістю він уперше зіштовхнувся. Химерний і нестандартний новий вид особистості; не дивно, що правоохоронні органи мають великий клопіт із «Нексусом-6».

«Нексус-6». Аж тепер він нарешті побачив його у дії. «Рейчел,— здогадувався він, — мабуть, і є „Нексус-6“. Це я вперше побачив, що воно таке „Нексус-6“. Ще трохи й вони б мене обкрутили навколо свого бісового пальця. Їм уже майже вдалося повністю підірвати довіру до шкали Войґта-Кампфа — поки що єдиного способу розпізнавання андроїдів. „Корпорація Роузен“ таки постаралася на славу — принаймні зробила непогану спробу захистити свою продукцію».

«І мені доведеться мати справу ще з шістьма такими, — зауважив він подумки, — поки випаде нагода перепочити».

Хай там що, але він таки заробить свої гроші. Всі до останнього цента.

Якщо тільки залишиться серед живих.