Чи мріють андроїди про електричних овець?

Розділ 11

— Так, я погоджуюся, — Ґарланд тицьнув пальцем у мисливця за головами Філа Реша. — Але застерігаю: тобі не сподобаються результати тестів.

— Заздалегідь їх знаєш? — запитав Реш із помітним подивом; він мав невдоволений вигляд.

— Знаю, і то навіть дуже добре, — заявив інспектор Ґарланд.

— Гаразд,— Реш кивнув головою.— Тоді я негайно йду нагору по пристрій Бонелі, — він попрямував до дверей кабінету, відчинив їх і зник у коридорі. — Повернуся за три-чотири хвилини, — кинув він Рікові. Двері зачинилися.

Висунувши праву горішню шухляду свого письмового стола, інспектор Ґарланд навпомацки вийняв звідти лазерний пістолет; відтак повільно підняв його, націливши на Ріка.

— Пістолет вам не допоможе, — сказав Рік. — Реш усе одно проведе лабораторний аналіз мого кісткового мозку, як і у випадку з Полоковим. До того ж він наполягає на застосуванні — як же ви його називаєте? — рефлекторного тесту Бонелі щодо вас і самого себе.

Усе ще цілячись із лазерного пістолета, інспектор Ґарланд промовив:

— Щось мені не щастить сьогодні від самого ранку. Відколи здогадався, кого привів мені патрульний Крамс; здогадався інтуїтивно й устиг вас перехопити, — поволі він опустив пістолет; сидів із міцно затисненою зброєю в руці, відтак судомно пересмикнув плечима, поклав пістолет у шухляду й замкнув її на ключ, який поклав собі в кишеню.

— Про що свідчитимуть тести щодо всіх нас? — запитав Рік.

— Триклятий недоумок Реш, — вилаявся Ґарланд.

— Він насправді не знає?

— Не знає; навіть не підозрює; навіть не може припустити. Бо в іншому разі він не зміг би стати мисливцем за головами, це робота не для андроїдів, — Ґарланд показав на Ріків портфель. — А тих підозрюваних, на яких ви маєте орієнтування і яких ви після тестування збираєтеся деактивувати... Я їх усіх знав, — на мить він затих, а тоді сказав: — Ми всі прибули сюди на одному кораблі з Марса. Але без Реша; він залишався там ще тиждень; йому інсталювали синтетичну систему спогадів.

Потому Ґарланд замовк. Чи то пак андроїд Ґарланд замовк.

— І що він робитиме, коли дізнається? — запитав Рік.

— Не маю ні найменшого уявлення, — відповів Ґарланд відсторонено. — З абстрактно-інтелектуального погляду це досить цікаве запитання. Він може вбити мене; себе або й, можливо, вас також. Може почати вбивати всіх поспіль — як андроїдів, так і людей. Наскільки я розумію, таке трапляється, коли система синтетичних спогадів дає збій. Коли андроїд вважає себе людиною.

— Отже, коли на таке йдуть — це неабиякий ризик?

— Звісно, але все-таки це шанс звільнитися і втекти на Землю, де нас не вважають навіть тваринами. Де кожен хробак і мокриця є бажанішими, ніж усі ми разом узяті, — спересердя Ґарланд аж прикусив нижню губу. — Буде ліпше, якщо Філ Реш пройде цей тест Бонелі, а тоді застосує його щодо мене. Результати передбачувані; для Реша я стану ще одним анді, якого треба якнайшвидше деактивувати. Але і ви опинитеся у складному становищі, Декарде. Майже в такому, як і я. Знаєте, де я дав маху? Я нічого не знав про Полокова. Мабуть, він прибув сюди ще раніше за нас; очевидно, що він прибув раніше. Цілком з іншою групою, не мав жодних контактів із нами. Він уже давно проник і утвердився у ВПУ, коли я лише прибув на Землю. Дарма я ризикнув з проведенням аналізу його кісткового мозку, не треба мені було цього робити. Звісно, патрульний Крамс пішов на схожий ризик, коли допровадив вас сюди.

— Полоков мало не вкоротив мені віку, — зронив Рік.

— Так, з ним щось було не гаразд. Але не думаю, що ми мали однаковий тип мозку; його, мабуть, було піддано оновленню або хтось із ним напартачив — змінена структура, невідома навіть нам. Проте вийшло непогано. Може, навіть дуже непогано.

— Коли я зателефонував додому — чому я не побачив дружини? — допитувався Рік.

— Усі наші відеофонні лінії — внутрішні. Тож кожен дзвінок переадресовується у якийсь із кабінетів, розташований у будівлі. У нас тут гомеостатична організація, Декарде. Така собі петля, відокремлена від решти Сан-Франциско. Ми знаємо про місто, що зовні, але воно не знає про нас. Іноді випадкова людина, така, як ви, наприклад, потрапляє до нас, або її приводять до нас, як сталося з вами... з метою самозахисту,— він гарячково вказав на двері кабінету. — Ось іде наш непосидючий працівник Філ Реш і несе маленький переносний пристрій для тестування. Тямущий хлопець? Захотілося йому зруйнувати власне життя, моє і, можливо, ваше також.

— Але ж ви, андроїди, не переймаєтеся одне одним, коли хтось із вас потрапляє в біду.

— Маєте рацію; здається, нам бракує однієї здатності, притаманної людям. І здається, її називають здатністю до емпатії, або співпереживання.

Відчинилися двері кабінету; в проході постав Філ Реш, тримаючи в руках якийсь прилад з довгими проводами.

— Ось ми й прийшли, — сказав він, зачинивши за собою двері; він сів у крісло, встромивши штепсель приладу в електричну розетку.

Різко викинувши праву руку, Ґарланд націлився на Реша. Тієї самої миті Реш, а за ним і Рік Декард упали з крісел на підлогу; водночас Реш вихопив свій лазерний пістолет і, падаючи, вистрелив у Ґарланда.

Лазерний промінь, спрямований вправною після довгих років тренувань рукою, розітнув голову інспектора Ґарланда навпіл. Він нахилився вперед, а з його руки випав мініатюрний лазерний випромінювач і покотився по столі. Труп захитався на кріслі, а тоді, мов напханий лайном мішок, сповз із крісла і повалився на підлогу.

— Видно, забув, — сказав Реш, підводячись з підлоги, — що це моя робота. З великою точністю я можу передбачити, що саме збирається зробити андроїд. Думаю, ви також, — він відклав свій лазерний пістолет, нагнувся і з цікавістю оглядав тіло колишнього начальника. — І що він устиг вам наговорити, поки я ходив?

— Що він — андроїд. І ви... — Рік запнувся, його мозок аж загудів, прораховуючи і вибираючи варіанти; зрештою він закінчив фразу трохи інакше, ніж збирався: — ... і що ви його дуже скоро виявите,— а тоді додав: — Буквально за кілька хвилин.

— Ще щось?

— Що ця будівля кишить андроїдами.

— Нелегко нам з вами буде з неї вислизнути, — замислено проговорив Реш. — Хоча фактично я маю право будь-коли звідси вийти. А також вивести з собою затриманого, — він прислухався; жодного звуку з-поза меж кабінету. — Сподіваюся, вони нічого не почули. Мабуть, ще не встигли нашпигувати «жучками» для прослуховування, щоб здійснювати моніторинг перебігу подій у кабінеті, — носаком черевика він обережно торкнувся тіла андроїда. — Мисливець із часом виробляє у собі здатність передбачення; ще до того, як зайти у кабінет, я вже знав, що він вистрелить у мене. Відверто кажучи, мене дивує, чому він не вистрелив у вас, поки я ходив нагору.

— Він збирався це зробити,— підтвердив Рік.— Тримав мене під прицілом потужного поліцейського лазерного пістолета. Але передумав. Переймався більше вами, аніж мною.

— Андроїд завжди втікає туди, куди жене його мисливець, — цілком серйозно мовив Реш. — Ви розумієте, що тепер вам необхідно якнайшвидше повернутися до оперного театру і знешкодити Любу Люфт ще до того, як хтось попередить її про все, що тут сталося. Попередить, ліпше сказати, андроїда Любу Люфт. Ви також думаєте про них як про неістот?

— Колись думав, — відповів Рік. — Коли у мені прокидалися докори сумління через роботу, яку доводилося виконувати; це така захисна реакція, і я думав про них, як про неістот, але тепер не маю у цьому потреби. Гаразд, тоді я якнайшвидше повернуся до оперного театру. За умови, що ви мене таки звідси виведете.

— Думаю, нам краще знову посадити Ґарланда за стіл, — вирішив Реш і з натугою вмостив тіло андроїда в крісло, склавши його руки й ноги так, щоб він мав доволі природну позу, звісно, якщо хтось не зайде і не приглядатиметься зблизька. Філ Реш натиснув кнопку інтеркому на столі: — Інспектор Ґарланд просить не турбувати впродовж наступної півгодини. Він дуже зайнятий і ні з ким не розмовлятиме.

— Так, містере Реш.

Відпустивши кнопку інтеркому, Філ Реш сказав Рікові:

— Мені доведеться вас прикувати до себе, поки ми ходитимемо будівлею. Щойно опинимося просто неба, я одразу зніму з вас наручники, — він видобув наручники й прикував Рікове праве зап’ястя до свого лівого. — Ходімо; вшиваємося звідси, — він розправив плечі, набрав повні груди повітря й відчинив двері.

Поліцейські в уніформі, зайняті своєю рутинною роботою, стояли або ж сиділи геть усюди вздовж коридору; ніхто з них навіть не поглянув у їхній бік і не звертав уваги на те, як Філ Реш провадив Ріка вестибюлем до ліфта.

— Чого я остерігаюся, — ділився Реш, поки вони чекали на кабіну ліфта, — так це того, що Ґарланд міг мати вмонтований пристрій, який тепер сигналізує про його смерть. А якщо... — Реш здригнувся,— пристрій уже спрацював, то нам доведеться дуже сутужно.

Розчинилася кабіна ліфта; з неї вийшло кілька схожих на поліцейських непримітних чоловіків і жінок і розійшлися вестибюлем у своїх справах. Вони не звертали уваги на Ріка та Філа Реша.

— Як ви гадаєте, мене візьмуть на роботу до вас в управління? — запитав Реш, коли двері ліфта зачинилися, замкнувши їх усередині кабіни; він натиснув на горішню кнопку з написом «ДАХ», і ліфт повільно рушив угору. — Бо відтепер я вже безробітний. М’яко кажучи.

— Що ж, чом би й ні, — обережно промовив Рік. — Хоча у штаті ми вже маємо двох мисливців.

«Але я мушу йому про це сказати, — подумав Рік. — Було б неетично і жорстоко промовчати з цього приводу. Містере Реш, ви — андроїд, — говорив він подумки. — Ви витягли мене з цього лігва андроїдів, і ось вам винагорода; ви — те, що ми разом з вами ненавидимо. Ви — те, що ми з вами зобов’язані знищувати».

— Ніяк не можу збагнути, — бідкався Філ Реш. — Просто неймовірно. Як я міг протягом трьох років працювати під керівництвом андроїдів і ні про що не здогадуватися? Навіть нічого не підозрювати.

— Невже аж три роки. Може, вони нещодавно інфільтрувалися в оцю будівлю.

— Вони були тут повсякчас. І Ґарланд був моїм безпосереднім начальником від самого початку, протягом усіх трьох років.

— Якщо вірити йому,— уточнив Рік,— то на Землю вони прибули цілим гуртом. І не три роки, а всього кілька місяців тому.

— Значить свого часу жив справжній Ґарланд,— припустив Філ Реш. — І в якусь мить андроїд посів його місце, — Філове худе, схоже на пащу акули обличчя скривилося, і він натужно намагався збагнути. — Або ж мені інсталювали систему фальшивих спогадів. Можливо, з цієї причини я і пам’ятаю тільки Ґарланда. Але... — на його обличчі з’явився вираз страшенних мук, воно ще більше скривилося й засіпалося в судомах. — Тільки андроїдам можна інсталювати систему фальшивих спогадів; її недієвість щодо людей вже давно доведена.

Ліфт зупинився; розсунулися двері, і перед ними постав злітно-посадковий майданчик. Жодного поліцейського, лишень порожні припарковані говеркари.

— Мій говеркар, — сказав Філ Реш, відмикаючи двері найближчого говеркара й закликаючи Ріка якнайшвидше сідати до кабіни; сам умостився за кермо й запустив мотор. За мить вони знялися і, повернувши на північ, взяли курс на оперний театр. Філ Реш поринув у роздуми й вів говеркар машинально; дедалі похмуріші думки роїлися в його голові. — Послухайте, Декарде, — раптом мовив він. — Після того, як ми деактивуємо Любу Люфт, я хотів би вас попросити... — його хрипкий і втомлений голос обірвався.— Ну, ви мене розумієте... перевірити мене тестом Бонелі або своєю емпатичною шкалою. Щоб знати, хто я.

— Про це подбаємо пізніше,— ухильно відповів Рік. — А мене вам перевірити не хочеться?

Філ Реш поглянув на нього з розумінням.

— Думаю, ви знаєте, яким буде результат; Ґарланд, видно, вам ще щось розповів. Щось таке, чого я не знаю.

— Навіть нам обом нелегко буде впоратися з Любою Люфт; вона хитріша, ніж я собі думав. Зосередьмо всю увагу на нашому завданні.

— Але річ не тільки в хибних спогадах, — сказав Філ Реш. — Я маю тварину; і не підробну, а справжню. Білку. Я дуже люблю свою білку, Декарде; щоранку її годую й міняю підстилку, ну, і таке інше, чищу її клітку, а тоді ввечері, коли йду на роботу, випускаю її з клітки у квартиру, і вона стрибає, куди їй заманеться. Вона має колесо у клітці; коли-небудь бачили, як білка біжить у колесі? Вона біжить і біжить, а колесо крутиться й крутиться, але білка залишається на тому самому місці. Баффі це страшенно подобається.

— Здається, білки не дуже розумні, — кинув Рік.

Далі летіли у цілковитій тиші.