У давній давнині були створіння

Розділ шостий. Дев’ятихвостий лис

У давній давнині…

За незапам’ятних часів жила собі відьма, що оселилася в бамбуковій хатинці на схилі гори.

Ніхто не зважувався вештатися поблизу її домівки, боячись, що вона зачарує їх, чи перетворить у жаб, чи нашле посуху на їхні рисові поля, чи приготує з них рагу і з’їсть. Їм не варто було перейматися — відьма не бажала зла ні їм, ні їхнім врожаям, ні їхній худобі. І попри те вони трималися від неї осторонь.

Тож ця відьма ніколи не бачила ні одної живої душі, крім тварин, які водилися на тому схилі гори — оленів, кроликів та лисів. Але тиша давала їй спокій, необхідний для того, щоби зосередитися на роботі, тому вона була вдячна. Відьма чи не щодня читала великі старі фоліанти з магії, а ноча­ми вигадувала та вдосконалювала нові й сильні заклинання. Так вона жила багато років, допоки не зістарилася.

Одного ранку вона відчула щось дивне. Хоча день був теплий і сонячний, по краях її зору закралася темрява. Холод торкнувся її кісток. Вона миттєво впізнала це відчуття, як і будь-яка інша відьма.

Це була Смерть, яка прийшла по неї.

І враз її серце сповнилося великим смутком. Вона присвятила все своє життя одній меті — спізнати вищу магію. Вона створила нові заклинання, знайшла нові способи використання магії. І вона всім цим дуже пишалася.

Однак не було нікого, з ким би відьма могла поділитися своїми знаннями. Вона не мала ні дітей, ні учнів, ні коханого, ні помічників. Вона була сама-самісінька. Коли вона помре, всі її знання зникнуть з лиця цього світу. Її праця буде стерта з історії. Буде здаватися, наче вона ніколи й не жила.

Коли смерть наближалася на своїх швидких копитах, відьма вийшла на галявину, що на схилі гори, і прокричала мовою звірів. Молоденьке лисеня в полі хризантем почуло її поклик і прибігло до неї, а відьма підхопила його на руки й міцно обійняла.

Потім вона прошепотіла йому на вухо заклинання. Шепіт відьми пронісся по хребту лиса й обвився довкола хвоста. Вона прошепотіла ще одне заклинання, і його хвіст роздвоївся. З кожним новим заклинанням відшаровувалася частина хвоста лисеняти, аж поки не стало дев’ять хвостів і дев’ять заклинань. З останнім подихом відьма звеліла йому нести її знання хоч на край світу, якщо знадобиться, поки не знайдеться хтось, хто гідний це знання спізнати.

Це було багато років тому, і ніхто не може бути впевнений, але кажуть, що той лис досі шукає.