Повне зібрання короткої прози. Том 2

Подарунок для Пат

То що це? — нетерпляче запитала Патриція Блейк.

— Про що ти говориш? — пробурмотів у відповідь Ерік Блейк.

— Що ти мені привіз? Я знаю, що ти щось мені привіз! — Її груди здіймалися й опускалися під сітчастою блузкою. — Ти привіз мені подарунок. Я ж знаю!

— Кохана, я їздив у відрядження на Ґанімед не по сувеніри для дружини, а за дорученням компанії «Терран метал з». А тепер дозволь мені розпакувати речі. Містер Бредшоу чекатиме на мене в офісі завтра вранці. Він сподівається, що я привіз непогані зразки руди.

З купи валіз, доставлених вантажним роботом і звалених біля дверей, Пат вихопила невелику коробку.

— Це прикраси? Ні, завелика як для прикрас. — Своїми гострими нігтиками вона намагалась розірвати шпагат, яким була обв’язана коробка.

Ерік зніяковіло насупився.

— Кохана, тільки не засмутись зараз, це досить дивна річ. Аж ніяк не те, на що ти сподіваєшся. — Він знічено подивився на неї. — Тільки не сердься. Я все тобі поясню.

Від побаченого у Пат відвисла щелепа. Жінка зблідла і хутко поклала коробку на стіл, витріщивши з переляку очі.

— О Господи! Що воно таке?

Ерік нервово засовався.

— Кохана, це дуже вигідна покупка, таке будь-де не дістати. Мешканці Ґанімеда зазвичай неохоче продають такі речі, але я...

— Що це?!

— Це — бог, — промимрив Ерік. — Другосортний Ґанімедський божок. Я придбав його практично за собівартістю.

Пат позирала на скриньку з жахом і дедалі більшою огидою.

— Оце? Оце — бог?!

У скриньці лежала невеличка нерухома фігурка, заввишки з десять дюймів. Вона була стара, жахливо старезна. Її тендітні кігтисті руки притислись до покритих якоюсь лускою грудей. Комахоподібне обличчя було перекошене гримасою гніву з домішкою неприхованої хтивості. Замість ніг ця істота мала переплетені мацаки. Нижня частина обличчя нагадувала складної будови дзьоб, оздоблений мандібулою — твердою рогівкою, що зустрічається у комах. Від фігурки тхнуло, як від купи гною, политої згірклим пивом. На вигляд істота була двостатевою.

Перед вильотом Ерік завбачливо обклав божка соломою і пожмаканими газетами, а у кришці просвердлив дірочки для доступу повітря і налив у мисочку води.

— Ти, мабуть, мав на увазі, що це — ідол? — трохи оговтавшись, мовила Пат. — Ідол, що символізує божество. Так?

— Аж ніяк. — Ерік вперто труснув головою. — Це — справжнє божество. Я навіть маю на нього гарантію чи щось таке.

— Воно мертве?

— Та ні.

— А чому ж тоді воно не рухається?

— Його треба розбудити.

Нижня частина черева істоти була видовжена, чашоподібної форми з порожниною. Ерік постукав по череву істоти.

— Щоб оживити божка, сюди слід покласти жертовну страву. Зараз я тобі це продемонструю.

Пат відступила на крок.

— Дякую, не треба.

— Ну ж бо! З ним цікаво поговорити. Його звуть... — тут він поглянув на надпис на скриньці. — Йог звуть Тінокукной Аревулопапо. Під час перельоту з Ґанімеда ми майже весь час розмовляли. Він радо скористався цією нагодою, а я, зі свого боку, дізнався дещо про богів.

Ерік, попорпавшись у кишені, дістав залишки сандвіча з шинкою. Він зім’яв шинку у кулькоподібну масу, а потім запхав до чашоподібної ямки у витягнутому череві божка.

— Я вийду в іншу кімнату, — попередила Пат.

— Зажди, побудь тут, — Ерік вхопив її за руку. — Це забере всього кілька секунд, він уже почав перетравлювати.

Чашоподібна утроба заворушилася. Западина наповнилась желеподібною темнуватою рідиною, і враз усе лускате тіло вкрилося брижами. Шинка почала розчинятися.

Пат споглядала все це з огидою.

— А що, ротом воно не їсть?

— Він не використовує рот, щоб їсти. Лише для мовлення. Ця форма життя дуже відрізняється від відомих нам.

Тут єдине крихітне око божка розплющилось і втупилося у подружжя. Ця незмигна мініатюрна опуклість випромінювала крижану неприязнь. Хітинова щелепа ворухнулася.

— Мої вітання, — промовив божок.

— Привіт, — Ерік підштовхнув Пат наперед. — Це моя дружина, місіс Патриція Блейк.

— Доброго дня, — прохрипів божок.

Пат аж вереснула від подиву.

— Ти диви, воно ще й говорить англійською!

З гримасою огиди божок повернувся до Еріка.

— Ти правий. Вона справді тупенька.

Ерік почервонів.

— Боги можуть робити все, що їм заманеться, люба. Вони всесильні.

Божок кивнув.

— Чиста правда. Як я розумію, ми перебуваємо на Террі.

— Так. Як вона вам?

— Така, як я й очікував. Я вже ознайомився з даними досліджень, достовірними звітами про Терру.

— Еріку, а ти певен, що це безпечно? — збентежено прошепотіла Пат. — Мені не подобається, як він дивиться. І говорить якось дивно. — Її груди нервово затремтіли.

— Не хвилюйся, кохана, — безтурботно кинув Ерік. — Він — добрий бог. Я переконався в цьому ще на Ґанімеді.

— Я — милостивий, — сухо заявив божок. — Я був богом погоди для мешканців Ґанімеда. Коли була потреба, я посилав дощі й такі інші природні явища.

— Але це вже в минулому, — додав Ерік.

— Правильно. Я був богом погоди впродовж десяти тисяч років. Але навіть у божественного терпіння є межа, я хотів змінити обстановку. — На його відразливому обличчі промайнув ледь помітний відблиск. — Тож я влаштував так, щоб мене купили і доправили на Терру.

— Розумієш, Пат, ґанімедяни не хотіли його продавати, але він наслав таку грозу, що їм довелося поступитись. Тому і ціна виявилась прийнятною.

— Ваш чоловік зробив вигідну покупку, — сказав божок. Його єдине око з цікавістю роззиралося навколо.

— То це тут ви живете? Тут харчуєтесь і спите?

— Саме так, — відповів Ерік. — Ми разом з Пат... Теленькнув сигнал дверного автомата.

— Прибув Томас Метсон, — пролунало повідомлення. — Просить його прийняти.

— Боже, — зрадів Ерік. — Друзяка Том. Піду впущу його. Пат вказала на божка.

— Може, було б краще...

— Та ні. Я хочу показати його Томові. — Ерік рушив відчиняти двері.

— Салют, — привітався Том, увійшовши до кімнати. — Вітаю, Пат, гарний сьогодні день.

Ерік з Томом потиснули руки.

— В нас у лабораторії вже не дочекаються твого повернення. Старий Бредшоу не може дочекатися послухати твій звіт.

Раптом довготелеса постать Метсона з пильною цікавістю подалася вперед.

— А що це у вас у скриньці?

— Це — мій бог, — скромно відповів Ерік.

— Справді? Але ж бог — це не наукове поняття.

— Це зовсім інший бог. Я його не вигадав, я купив його на Ґанімеді. Це ґанімедянський бог погоди.

— Ану скажи що-небудь, — звернулася до божка Пат. — Щоб він повірив твоєму хазяїнові.

— Ну що ж, почнімо обговорювати реальність мого існування, — єхидно мовив божок. — Очевидно, ви його заперечуватимете. Так?

Метсон насмішкувато всміхнувся.

— Еріку, що це? Мініатюрний робот? Щось у нього не надто приємний вигляд.

— Це справді бог. Дорогою з Ґанімеда він показав мені кілька чудес. Не таких уже й грандіозних, але достатніх, щоб мене переконати.

— Та ну, — скептично протягнув Метсон, але все ж зацікавився. — Вчини чудо, боженьку. Чекаю з нетерпінням.

— Я тобі не якийсь штукар, — глухо пробурчав божок.

— Не варто його дражнити, — застеріг Ерік. — Бо як розійдеться, то його ніщо не зупинить.

— А як бог починає існувати? — запитав Том. — Чи він створює сам себе? Якщо бог залежить від чогось, що йому передує, то мусить існувати якийсь вищий порядок буття, який...

— Боги, — заявила мініатюрна істота, — є мешканцями вищого рівня, величнішого плану буття, більш досконалого виміру. Існує ціла низка площин буття. Ієрархія n-вимірних просторів. Мій розташований вище від вашого.

— А що ти тут робиш?

— Трапляється, що істоти переходять з одного континууму до іншого, і коли вони переходять з вищого до нижчого, як це зробив я, то їх вшановують як богів.

Том здавався розчарованим.

— Тоді ніякий ти не бог. Ти просто форма життя з іншого континууму, який перефазувався і увійшов у наш вектор.

Крихітна істота аж почервоніла від гніву.

— Ти розглядаєш цю проблему на примітивному рівні! Така трансформація насправді потребує неабиякої майстерності і мало хто на неї спроможний. Я прибув сюди в пошуках одного представника моєї раси, негідника Нара Долка, який скоїв жахливий злочин і переховується в цьому континуумі. Наш закон зобов’язав мене переслідувати й схопити його по гарячих слідах. Ховаючись від правосуддя, цей покидьок — це породження мокроти — спромігся щезнути і зараз переховується, змінивши вигляд. Мені досі не вдалося його затримати, але я шукаю далі.

Раптом божок урвав своє пояснення.

— Насправді, ти цікавишся цим знічев’я, мені набридло.

Том повернувся до божка спиною.

— Невдалий продукт. У нашій лабораторії «Терран металз» ми домоглися значно більших результатів, ніж оцей персонаж...

Раптом у повітрі щось ляснуло, запахло озоном. Том Метсон заволав. Чиїсь невидимі руки підняли його над долівкою і потягли до дверей. Двері розчинилися. Метсон пролетів над стежкою і врешті гепнувся серед кущів троянд, відчайдушно вимахуючи руками й ногами.

— Допоможіть! — заволав Метсон, намагаючись звестися на ноги.

— О Господи, — затинаючись охнула Пат.

— От чорт! — Ерік зиркнув на тендітну фігурку. — Це ти зробив?

— Допоможи йому, — поквапила Еріка зблідла Пат. — Бачиш, він забився. І виглядає якось дивно.

Ерік кинувся надвір і допоміг Метсону звестися на ноги.

— Ти не дуже забився? Не слід було говорити зайвого. Я ж попереджав, що коли йому докучати, може статися щось лихе.

Обличчя Метсона запалало гнівом.

— Я не потерплю такого ставлення від якогось нещасного божка. — Він відштовхнув Еріка і рішуче попрямував до будинку.

— Я заберу його до лабораторії і запхну в банку з формальдегідом. Я його препарую, зніму з нього шкіру і повішу на стіні. Це буде перший зразок божка, відомий...

Раптом Метсона огорнула сфера сліпучого світла — охопила його худорляву постать, що стала схожою на волосінь розжарення електричної лампи.

— Якого біса? — тільки й устиг прохрипіти Метсон, доки його тіло з ледь чутним свистом почало зменшуватися. Воно ставало все меншим і меншим, хутко стискалося, змінюючи форму.

Сяйво згасло. На доріжці сиділа невеличка зеленого кольору спантеличена жабка.

— Ти бачила? — дико зойкнув Ерік. — Я говорив вам не провокувати його! Тепер подивись, що він наробив!

Жабка мляво поплигала до будинку, спинилась на порозі, неспроможна здолати сходи, і в безнадії жалібно засопіла.

Пат голосно зойкнула, як від болю.

— Поглянь, Еріку! Що ж він наробив! Бідолаха Том!

— Він сам винен, — відрубав Ерік. — Він заслужив на це. — У нього почали здавати нерви. — Подумай сам, — звернувся він до божка, — все-таки недобре так поводитися з дорослим чоловіком. А що скажуть його дружина і діти?

— А що скаже містер Бредшоу? — верескнула Пат. — У такому стані Том не зможе з’явитися в лабораторії!

— Це правда, — погодився Ерік і звернувся до божка: — Думаю, Том засвоїв цей урок. А тепер, може, повернеш усе назад? Будь ласка.

— Буде краще, якщо ти повернеш його до нормального стану, — вереснула Пат і стиснула кулачки. — Якщо ти цього не зробиш, то матимеш справу з «Терран металз». Навіть боги не здатні протистояти Горасові Бредшоу.

— Так, усе ж краще повернута його до нормального стану, — погодився Ерік.

— Це навчить його манерам, — відповів божок. — Протримаю його в такому стані кілька століть...

— Століть?! — вибухнула Пат. — Ах ти ж малий гад! — вона загрозливо підступила ближче до скриньки. Її аж трусило від гніву:

— Слухай сюди! Або ти повернеш його до нормального стану, або я спущу тебе у сміттєпровід!

— Скажи їй, нехай замовкне, — роздратовано кинув божок Ерікові.

— Заспокойся, Пат, — спробував він угомонити дружину.

— Я не заспокоюся! Ким воно себе тут вважає? Оце-то подарунок! Та як ти посмів привезти додому цей шмат гнилого лайна? Це так ти собі уявляєш...

Раптом її голос урвався.

З недобрим передчуттям Ерік розвернувся до дружини.

Пат непорушно стояла з роззявленим ротом, так і не закінчивши фрази. Жінка заклякла і вся побіліла. Від вигляду цієї затверділої сіро-білої постаті в Еріка по спині забігали мурахи.

— О Господи, — тільки й спромігся промовити він.

— Я обернув її на камінь, — пояснив божок. — Вона зчиняла занадто багато галасу. — Тут божок позіхнув. — А тепер мені час відпочити, я трохи втомився з дороги.

— Не можу в це повірити, — вихопилося в Еріка. — Він уперто труснув головою. — Мій найкращий друг став жабою, а дружина — кам’яною статуєю.

— Саме так, — підтвердив божок. — Ми діємо справедливо, відповідно до того, як люди себе поводять. Вони обоє отримали те, на що заслужили.

— А вона... Вона мене чує?

— Думаю, що так.

Ерік підійшов до статуї дружини.

— Пат, — почав він благально, — прошу тебе, заспокойся. Тут немає моєї вини. — Він обійняв її холодні як лід плечі. — Не звинувачуй мене, це ж не я зробив. — Граніт під його пальцями був твердим і гладеньким. Застиглим поглядом Пат дивилася перед себе.

— А що це за «Терран металз», — невдоволено проскрипів божок. — І хто цей Горас Бредшоу? Якесь місцеве божество?

— Горас Бредшоу — власник «Терран металз», — з понурим виглядом відповів Ерік. Він присів на стілець і тремтливими пальцями запалив сигарету. — Він мабуть наймогутніша людина на Террі. «Терран металз» належить половина планет Сонячної системи.

— Царства світу цього мене не цікавлять, — байдуже відповів божок. Він заспокоївся і заплющив своє єдине око. — А тепер я трошки відпочину, треба дещо обдумати. Якщо хочеш, можеш згодом мене розбудити. Поговоримо на богословські теми, як ми це робили на кораблі дорогою сюди.

— Богословські теми, — гірко сказав Ерік. — Моя дружина обернулася на кам’яну брилу, а воно хоче поговорити зі мною про релігію.

Але божок цього вже не чув, замкнувшись у собі.

— Отака вдячність, — пробурмотів Ерік, закипаючи. — І це така вдячність за те, що привіз тебе з Ґанімеда! Зруйнував мою родину і моє соціальне життя. Ще той бог!

Жодної відповіді.

Ерік намагався зібратися з думками. Може, божок прокинеться у кращому настрої, може, йому вдасться його переконати повернути Метсона і Пат до нормального стану. На це є невелика надія. Слід звернутися до великодушності божка після того, як він відпочине і поспить кілька годин...

Якщо тільки ніхто не прийде по Метсона.

Жабка пригнічено сиділа на стежці і зажурено хнюпилась. Ерік схилився над нею.

— Гей, Метсоне!

Жабка поволі підвела погляд.

— Не журися, старий. Я переконаю його повернути все як було, обіцяю. — Жабка навіть не ворухнулася. — Точно тобі кажу, на сто відсотків, — знервовано додав Ерік.

Жабка похнюпилася ще дужче. Було вже по обіді, майже четверта. Ерікова зміна в «Терран металз» починалася за пів години. На його лобі виступив піт. Якщо божок заспиться і не прокинеться за пів години...

Задзвенів відеофон.

Ерікове серце закалатало. Він чимдуж підскочив до апарата і, намагаючись опанувати себе, увімкнув мережу. На екрані з’явилося гостре, сповнене гідності обличчя Гораса Бредшоу. Його проникливий погляд уперся в Еріка, неначе бачив його наскрізь.

— Блейку! — буркнув він. — Бачу, ви вже повернулися з Ґанімеда.

— Так, сер. — Його мозок гарячково працював. Ерік став перед самим екраном, щоб загородити від Бредшоу кімнату. — Щойно почав розпаковувати речі.

— Облиште це і швидко летіть сюди! Ми вже зібралися послухати ваш звіт.

— Просто зараз? Боже, містере Бредшоу, дайте мені бодай розібрати речі. — Він безпорадно намагався виграти якийсь час. — Завтра вранці я буду на місці, готовий до звіту.

— А Метсон у вас?

Ерік ковтнув слину.

— Так, сер. Але...

— Покличте його сюди. Хочу з ним поговорити.

— Але він... Він зараз не може говорити, сер.

— Що? Чому це?

— Він просто не в стані, щоб... Тобто він...

Бредшоу нетерпляче гмукнув.

— Тоді беріть його з собою. І поки він дістанеться сюди, нехай краще протверезіє. За десять хвилин чекаю вас у своєму кабінеті. — Бредшоу вимкнув зв’язок, екран миттю згас.

Ерік знеможено опустився на стілець. У його голові вихором закружляли думки. За десять хвилин! Він труснув головою, намагаючись оговтатись.

Стежкою стривожено застрибала жабка, почувся слабкий сумовитий звук.

Ерік важко звівся на ноги.

— Що ж, доведеться за все відповідати, — пробурмотів він, схилився підхопити жабку й обережно поклав її собі до кишені. — Доведеться витерпіти цю муку. То був Бредшоу. Ми летимо до лабораторії.

Жабка занепокоєно засовалася.

— Цікаво, що скаже Бредшоу, коли побачить тебе? — Ерік поцілував холодну гранітну щоку дружини. — Бувай, кохана.

Він пригнічено поплівся стежкою на вулицю. За мить він зупинив роботизоване таксі й всівся на сидіння.

— Щось мені підказує, що це буде важко пояснити. — Таксі летіло вниз вулицею. — Збіса важко пояснити.

Занімівши від здивування, Горас Бредшоу витріщився на обох. Він зняв окуляри у сталевій оправі і неквапом їх протер. Потім знову начепив їх на свого грубого, схожого на яструбиний дзьоб, носа й подивився вниз. Жабка тихо сиділа на величезному столі з червоного дерева. Врешті він нервовим рухом вказав на жабку.

— Це... Це Томас Метсон?

— Так, сер, — відповів Ерік.

Бредшоу здивовано кліпнув.

— Метсоне! Що в біса з вами сталося?

— Його обернули на жабу, — пояснив Ерік.

— Та я бачу, але це просто неймовірно!

Бредшоу натиснув кнопку на столі.

— Пришліть Дженнінґза з біологічної лабораторії, — наказав він. — Жаба. — Він штрикнув жабу олівцем. — Це справді ви, Метсоне? У відповідь жаба засопіла.

— Господи, — Бредшоу всівся пряміше і витер лоба. Похмура гримаса на його обличчі змінилася стурбованим співчуттям. Він сумно похитав головою.

— Не можу повірити. Думаю, це якась бактеріологічна зараза. Метсон постійно експериментував над собою — серйозно ставився до роботи. Безстрашний чоловік, відмінний працівник. Він добре потрудився для нашої компанії, страшенно шкода, що з ним таке сталося. Звісно, ми надамо йому стовідсоткову пенсію.

До кабінету ввійшов Дженнінґз.

— Викликали, сер?

— Заходьте, — Бредшоу нетерпляче подав йому знак. — Є завдання для вашого відділу. Ви знайомі з Еріком Блейком? Ось він.

— Привіт, Блейку.

— А це — Томас Метсон, — Бредшоу вказав рукою на жабу. — Він з лабораторії кольорових металів.

— Я знаю Метсона, — протягнув Дженнінґз. — Тобто, я знаю Метсона з лабораторії кольорових металів, але щось не пригадую... Здається, він був дещо вищий на зріст. Майже шість футів.

— Оце він і є, — похмуро пояснив Ерік. — Тепер він жаба.

— А що сталося? — у Дженнінґза прокинулася наукова допитливість. — Як йому це вдалося?

— Це досить довга історія, — ухильно відповів Ерік.

— Можете мені розказати? — Дженнінґз з професійною прискіпливістю витріщився на жабку. — Скидається на звичайну жабу. А ви впевнені, що це Том Метсон? Годі, Блейку, говоріть прямо. Схоже, ви знаєте більше, ніж говорите.

Бредшоу уважно поглянув на Еріка.

— А й справді, Блейку, що з ним сталося? У вас якийсь дивний вигляд, очі бігають. Це ви зробили? — Бредшоу звівся на ноги, спершись руками на стіл, його похмуре обличчя було суворим. — Послухайте сюди. Якщо з вашої вини один з моїх найкращих працівників став непридатним до подальшої роботи...

— Не варто так хвилюватися, — спробував заспокоїти його Ерік, гарячково шукаючи вихід зі скрутного становища.

Він нервово помацав жабу. — Метсон — у цілковитій безпеці, принаймні якщо на нього ніхто не наступить. Ми можемо сконструювати для нього якийсь захисний щит і автоматичну систему комунікації, щоб він міг писати слова. Він зможе й далі працювати. Пара допоміжних засобів — і він робитиме все як завжди.

— Відповідайте! — прогримів Бредшоу. — Ви причетні до всього цього? Це ви зробили?

Ерік безпорадно скоцюрбився.

— У певному сенсі, мабуть, але це зробив не я. — Його голос затремтів. — Проте, гадаю, можна сказати, що якби не я...

Обличчя Бредшоу викривилося гнівом.

— Блейку, вас звільнено. — Він вихопив жмут бланків з ящика на столі. — Забирайтеся звідси геть і не повертайтесь. І заберіть руки від жаби — це власність «Терран металз». — Він посунув по столу папірець. — Ось ваш останній чек. І не намагайтеся ще кудись влаштуватись на роботу, я внесу вас у чорний список всієї Сонячної системи. Гарного дня.

— Але ж, містере Бредшоу...

— Жодних виправдань. — Бредшоу махнув рукою. — Просто йдіть геть. Дженнінґзе, нехай ваші люди негайно стають до роботи, слід негайно вирішити проблему. Я хочу, щоб ви повернули цю жабу до її первісного стану. Метсон — життєво важливий для «Терран металз», є робота, впоратися з якою може лише Метсон. Ми не можемо допустити, щоб через ці обставини зупинилися наші дослідження.

— Містере Бредшоу, — заблагав Ерік. — Прошу вас, вислухайте мене. Я теж хочу, щоб Том повернувся до нормального стану, але це можна зробити лише в один спосіб. Ми...

Очі Бредшоу дивилися на нього з крижаною ворожістю.

— Ви досі тут, Блейку? Покликати охорону, щоб вона вас четвертувала? Даю вам одну хвилину, щоб залишити територію компанії. Так ясно?

Ерік скрушно кивнув.

— Так, зрозуміло. — Він розвернувся і знічено почвалав до дверей. — Бувай, Дженнінґзе, бувай, Томе. Якщо буду потрібен, містере Бредшоу, я буду вдома.

— Чаклун, — рубонув Бредшоу. — Полотном дорога.

— А що б ти робив, — запитав Ерік робота-таксиста, — якби твоя дружина перетворилася на камінь, твій найкращий друг — на жабу, а тебе самого вигнали з роботи?

— У роботів немає дружин, — відповів таксист. — Роботи — асексуальні. І друзів вони не мають. Роботи не здатні на емоційні стосунки.

— А їх можуть звільнити з роботи?

— Іноді буває. — Робот пригальмував перед Еріковим скромним шестикімнатним котеджем. — Втім, зважте, що роботів часто здають на переплавку, і з того ж таки металу виготовляють нових роботів. Згадайте драму Ібсена «Пер Ґюнт». Частину, де з’являється Відливник[5]. Ці рядки очевидно провіщують у символічній формі травму майбутніх роботів.

— Так-так. — Дверцята відчинились, і Ерік вийшов. — Думаю, у всіх нас є свої проблеми.

— У роботів проблем найбільше, — дверцята захряснулись, і таксі помчало геть схилом униз.

Найбільше? Навряд чи. Ерік повільно рушив до котеджу, вхідні двері автоматично відчинилися.

— Раді вітати вас, містере Блейк, — привіталися двері.

— Гадаю, Пат досі тут?

— Місіс Блейк вдома, але перебуває в каталептичному чи якомусь подібному на каталепсію стані.

— Її перетворили на кам’яну брилу, — Ерік понуро поцілував її холодні губи. — Привіт, кохана.

Він дістав з холодильника м’ясо, покришив його у мисочку під черевом божка, і туди миттю потекла густа рідина для травлення. Невдовзі єдине око божка розплющилось, кілька разів кліпнуло і сфокусувалося на Еріку.

— Ну що, виспався? — холодно запитав Ерік.

— А я не спав. Мій розум працював над проблемами космічних масштабів. Втім, я відчуваю певну ворожість у твоєму голосі. Щось сталося?

— Та нічого. Нічогісінько. Крім того, що на додачу до всього іншого я втратив роботу.

— Втратив роботу? Це цікаво. А що ще ти мав на увазі?

Ерік вибухнув гнівом.

— Чорт забирай! Ти зіпсував мені життя! — він тицьнув рукою в непорушну постать своєї дружини. — Поглянь! Моя дружина перетворилася на гранітну брилу, а мій найкращий друг — на жабу!

Тінокукной Аревулопапо позіхнув.

— Ну то й що?

— Навіщо?! Що я тобі зробив? За що ти зі мною так? Я стільки для тебе зробив. Привіз тебе сюди, на Терру, годував тебе, постелив у скрині м’яку солому та шматки газет на час транспортування. Тобі цього мало?

— Це правда, ти дійсно привіз мене на Терру. — На темному обличчі бога знову блиснув дивний вираз. — Добре, я поверну твою дружину до звичного стану.

— Справді?! — жалюгідно скрикнув Ерік, в його очах забриніли сльози. Від полегшення він не міг навіть нічого більше спитати. — Боже, я буду дуже вдячний!

Бог зосередився.

— Відійди. Порушити молекулярну композицію організму значно легше, аніж її відновити. Сподіваюсь, мені вдасться повністю відтворити первісну форму. — Тут бог зробив ледь помітний рух.

Навколо закляклої постаті Пат закрутилося повітря, і блідий граніт здригнувся. Поволі її обличчя знову набуло кольору. Враз жінка зробила глибокий вдих, її карі очі були сповнені страху. В її руки, плечі, груди, повернувся колір, розтікся по всьому стрункому тілу. Похитнувшись, вона скрикнула слабким голосом:

— Еріку!

Ерік підхопив її і палко пригорнув до себе.

— О Боже, кохана! Я страшенно радий, що з тобою все гаразд. — Він ще дужче притиснув її, відчуваючи, як її серце калатає з переляку. Він знову і знову цілував її м’які губи.

— З поверненням!

Зненацька Пат відсахнулася.

— Ця мала падлюка! Огидний шматок лайна! Нічого, я до нього ще доберуся.

З почервонілими очима вона підступила до бога.

— Послухай-но! З якого це дива ти посмів...

— Бачиш? — озвався божок до Еріка. — Горбатого могила виправить.

Ерік відтягнув дружину подалі.

— Краще помовч, бо знову станеш брилою. Розумієш?

Пат відчула настирливий скрегіт в його голосі й неохоче підкорилася.

— Гаразд, Еріку. Я здаюся.

— Послухай, — звернувся чоловік до божка. — А як щодо Тома? Як би і його повернути?

— Ти про ту жабу? А де вона поділася?

— Її забрали до біологічної лабораторії. Дженнінґз зі своїми працюють над нею.

Божок задумався.

— Мені це все не подобається. Біологічна лабораторія? Це взагалі де? Це далеко?

— У головному корпусі «Терран металз», — нетерпляче відповів Ерік. — Десь за п’ять миль звідси. То як з цим ділом? Може, якщо ти повернеш Тома, Бредшоу поновить мене на роботі. Ти винен мені принаймні це. Поверни все так, як було раніше.

— Я не можу.

— Не можеш? Якого біса?

— Я думала, що боги всемогутні, — пирхнула Пат.

— Я можу зробити будь-що, але зблизька. Біологічна лабораторія «Терран металз» задалеко. П’ять миль — це моя межа. Я можу впливати на молекулярну композицію організмів лише в обмеженому радіусі.

— І що? Ти не зможеш повернути Тома до нормального стану? — недовірливо запитав Ерік.

— Виходить, що так. Не треба було його виносити з дому. Боги підлягають законам природи так само, як і люди. Наші закони дещо відрізняються, але все ж залишаються законами.

— Зрозуміло, — пробурмотів Ерік. — Треба було попередити.

— А щодо твоєї роботи, то не хвилюйся. Ось, тримай трохи золота. — Божок змахнув своїми лускатими руками. Одна складка фіранки враз зблиснула жовтавим кольором і з металевим дзенькотом впала на підлогу. — Щире золото, на кілька днів вистачить.

— Ми відмовилися від золотого стандарту.

— Ну скажи тоді, що потрібно. Я можу дати будь-що.

— Крім як повернути Томові людську подобу, — зауважила Пат. — Оце так бог.

— Помовч, Пат, — промимрив задумано Ерік.

— Якби я міг опинитися поближче до нього... — почав божок обережно. — Якби він був у радіусі дії...

— Бредшоу нізащо його не відпустить, а мені заборонено навіть ступати на територію компанії. Охорона роздере мене на шматки.

— А як щодо платини? — бог знову махнув руками, і одна секція простінку білосніжно засяяла. — Чиста платина. Елементарна зміна атомної ваги. Можливо, цей варіант підійде?

— Ні! — бігаючи по кімнаті, гаркнув Ерік. — Ми мусимо забрати цю жабу з лабораторії, подалі від Бредшоу. Якби ж нам вдалося повернути її сюди...

— Є ідея, — заявив божок.

— Що?

— Ти можеш пронести мене туди? На територію компанії, кудись неподалік від біологічної лабораторії?

— А що, варто спробувати, — сказала Пат, поклавши руку на Ерікове плече. — Зрештою, Том — твій найближчий друг. Соромно залишати його в такому стані. Так не робиться на Террі.

Ерік зняв з вішака своє пальто.

— Домовились. Я під’їду машиною до території компанії.

Я мав би встигнути підібратися достатньо близько до того, як охорона побачить...

Зненацька пролунав оглушливий гуркіт. Вхідні двері будинку гепнули на підлогу купою попелу. До оселі увірвався підрозділ роботів-поліцейських з бластерами.

— Добре, — сказав Дженнінґз. — Це він. — Він хутко пройшов до кімнати. — Взяти його. А ще візьміть оту штуку у скриньці.

— Дженнінґзе! — переляканий Ерік ледве міг говорити. — Що це все, в біса, означає?

— Годі прикидатися, Блейку, — відповів, скривившись, Дженнінґз. — Мене не обдуриш. — Він постукав по невеликій металевій ємкості під пахвою. — Жаба нам усе розповіла. Переховуєте в себе в будинку прибульця? — він сухо всміхнувся. — Існує закон, що забороняє привозити іншопланетян на Землю. Тебе заарештовано, Блейку. Схоже, тобі світить довічне.

— Тінокукной Аревулопапо! — заволав Ерік. — Не кидай мене в таку мить!

— Зараз, — пробурмотів божок і щосили напружився. — Як тобі, наприклад, таке?

Поліцейських роботів затрусило вихором сили, що насунувся з коробки. Вони миттю зникли, щезли без сліду. На місці, де вони стояли, з’явився рій механічних мишей, що безпорадно заметушилися, а потім, як навіжені, кинулися до дверей і далі, у двір.

На обличчі Дженнінґза спочатку було здивування, потім — переляк. Він відступав, загрозливо розмахуючи бластером.

— Обережно, Блейку. Не думай, що у тебе вийде мене залякати. Ваш будинок оточено.

Удар сили поцілив йому в живіт. Невидимий потік підняв його в повітря і струсонув, як ляльку. Бластер випав з його руки і покотився підлогою, а коли Дженнінґз відчайдушно спробував до нього дотягнутися, той обернувся на павука і відповз подалі.

— Опусти його, — попросив Ерік.

— Гаразд. — Божок відпустив Дженнінґза. Той гепнувся на підлогу, ошелешений і переляканий. Далі він миттю підхопився, вибіг на двір і помчав стежкою.

— Господи! — вихопилось у Пат.

— Що там ще?

— Поглянь!

Навколо будинку зімкнулося суцільне кільце з атомних гармат, їхні жерла погрозливо виблискували у променях призахідного сонця. Навколо кожної гармати стояла група роботів-поліцейських напоготові, що чекали на інструкції.

Ерік застогнав.

— Ми у пастці. Один залп — і нам капець.

— Зроби що-небудь! — задихаючись закричала Пат і постукала по скриньці. — Зачаклуй їх, чи що. Не сиди без діла.

— Вони поза радіусом дії, — відповів божок. — Як я вже пояснював, дія моїх сил обмежена відстанню.

— Гей ви, там! — пролунав голос, підсилений сотнею гучномовців. — Виходьте з піднятими руками. Інакше ми відкриємо вогонь!

— Це Бредшоу, — прохрипів Ерік. — Він прибув сюди. Тепер ми точно в пастці. Ти справді нічого не можеш вдіяти?

— Стривай, — мовив божок. — Я можу поставити захисний щит проти атомних гармат. — Він зосередився. Будинок накрив напівпрозорий купол, що враз затвердів.

— Що ж, — почувся голос Бредшоу, підсилений динаміками і дещо приглушений захисним щитом, — ви самі напросилися.

Полетів перший снаряд. Ерік опинився на підлозі, у вухах йому задзвеніло. Усе навколо струснулося. Поруч впала ошелешена і перелякана Пат. Усе, що було в домі, потрощилося. Стіни, стільці, всі меблі розбилися на друзки.

— Дуже корисний щит, — сказала, затинаючись, Пат.

— Це ударна хвиля, — запротестував божок. Його скринька лежала в кутку кімнати перевернута на бік. — Щит захищає від снарядів, але від хвилі...

Влучив другий заряд. Еріка оглушило ударною хвилею. Могутнім подувом його протягло по підлозі і вдарило об рештки кімнатної стіни.

— Ми цього не витримаємо, — ледь чутно вимовила Пат. — Скажи їм, Еріку, нехай припинять. Прошу!

— Твоя дружина права, — почувся спокійний голос божка з перекинутої догори верхом скриньки. — Припини спротив, Еріку. Здавайся.

— Схоже, доведеться... — Ерік звівся навколішки. — Але ж, Господи, я не хочу провести все життя за ґратами. Я знав, що порушую закон, коли провіз контрабандою на Терру це бісове створіння, але я ніколи не думав...

Вдарив третій снаряд. Ерік гепнувся на підлогу, вдарившись підборіддям. На нього посипалися залишки тиньку і тріски з меблів, він почав задихатися, йому запорошило очі. Врешті, вхопившись за балку, він виборсався з цього обвалища.

— Припиніть вогонь! — закричав Ерік.

Враз запала тиша.

— Ви готові здатися? — прогудів голос, підсилений динаміком.

— Здавайся, — пробурмотів божок.

У Еріковій голові одна ідея відчайдушно змінювала іншу.

— Я... Я пропоную компроміс, — напружено прокричав він. — У мене є пропозиція.

Запала довга мовчанка.

— Яка ще пропозиція?

Знесилений Ерік ступив на уламки й підійшов до залишків щита, який досі тьмяно поблискував, але крізь який вже виднілися атомні гармати і роботи-поліцейські.

— Метсон, — сказав, задихаючись, Ерік. — Тобто, жаба. Пропозиція така: ми повертаємо Метсона в його нормальний стан, відправляємо прибульця назад на Ґанімед, а ви натомість помилуєте мене й візьмете назад на роботу.

— Дурня! Мої лабораторії завиграшки повернуть Метсонові його попередній вигляд і без вашої допомоги.

— Оце вже навряд. Запитайте самі у Метсона, він вам розповість. Якщо ви не погодитеся на наші умови, то він залишатиметься жабою ще найближчих двісті років. Щонайменше!

Запала тривала мовчанка. Еріку було видно, як за жерлами гармат рухалися туди-сюди постаті, що весь час перемовлялися між собою.

— Ну добре, — врешті почувся голос Бредшоу. — Ми приймаємо ваші умови. Зніміть захисний щит і виходьте назовні. Я відправляю до вас Дженнінґза з жабою. Але, Блейку, без фокусів!

— Без фокусів, — з полегкістю згодився Ерік. — Тепер твоя черга, — звернувся він до божка і підняв добряче пом’яту скриньку. — Знімай щит, біс із ним. Ці гармати діють мені на нерви.

Божок розслабився. Щит чи, точніше, те, що від нього залишилося, затремтів, побляк і зник.

— Я вже йду, — Ерік обережно вийшов, тримаючи в руках скриньку. — То де ж Мейсон?

Йому назустріч виступив Дженнінґз.

— Він у мене. — Його цікавість переборола підозру. — Це має бути цікаво. Ми маємо провести ретельне дослідження усіх проявів життєвих форм з інших вимірів. Схоже, у них є технології, що набагато випереджають наші.

Дженнінґз присів й обережно поклав зелену жабку на траву.

— Ось він, — звернувся Ерік до божка.

— Він достатньо близько? — холодно запитала Пат.

— Цілком, — відказав божок. — Саме те, що треба. — Він спрямував погляд свого єдиного ока на жабу і кілька разів швидко змахнув покритими лускою кігтистими руками.

Повітря навколо жаби затремтіло, позавимірні сили взялися змінювати молекулярну конфігурацію організму. Раптом жабу пересмикнуло. Якусь секунду вона тряслася все сильніше, колихалася, а потім...

На місці жаби раптом виріс Метсон. Над Дженнінґзом, Еріком і Пат вивищувалася знайома довготелеса худюща постать.

— Боже! — нервово вирвалося у Метсона. Він дістав носовичка і витер обличчя. — Як добре, що все вже позаду. Не хотів би я пройти через це ще раз.

Дженнінґз поспіхом відступив до гармат. Метсон розвернувся і пішов за ним. Тепер у центрі галявини залишилися тільки Ерік з дружиною і божок.

— Гей, там! — прокричав Ерік, відчуваючи, як його охоплює тривога. — Що ви робите? Що відбувається?

— Мені шкода, Блейку, — почувся голос Бредшоу — Нам за всяку ціну треба було повернути Метсона, але ми не можемо змінити закон. Закон — вищий за будь-яку людину, навіть за мене. Вас заарештовано.

Оминаючи гармати, вибігли роботи-поліцейські й грізно оточили Еріка з Пат.

— Ах ти ж гад! — задихаючись вигукнув Ерік, кволо пручаючись.

З презирливою посмішкою з-за кола гармат виступив Бредшоу, тримаючи руки в кишенях.

— Мені шкода, Блейку, але все ж вам доведеться відсидіти у в’язниці від десяти до п’ятнадцяти років. Ваше робоче місце чекатиме на вас, обіцяю, а щодо цієї позавимірної істоти, то я хотів би познайомитися з нею поближче. Я чув про них. — Він витріщився на скриньку. — З радістю візьму це під свій контроль. Наші лабораторії проведуть низку експериментів і досліджень, на підставі яких ми...

Раптом Бредшоу заціпенів: його обличчя набуло хворобливого відтінку, рот безгучно розтулявся і стулявся.

Зі скриньки долинув розбурханий знавіснілий лютий гуркіт.

— Нар Долк! Я знав, що знайду тебе!

Затремтівши всім тілом, Бредшоу відступив.

— Хто б міг подумати! Тінокукной Аревулопапо! Що ти робиш на Террі? — він заточився, ледь не впавши. — Як ти зміг, минуло ж стільки часу... Як тобі вдалося...

Бредшоу зірвався і побіг, розштовхуючи навсібіч роботів-поліцейських. З шаленою швидкістю він проскочив поміж гарматами.

— Нар Долк! — заверещав божок, роздуваючись від злості. — Прокляття Семи Храмів! Покидьок Космосу! Я знав, що ти ховаєшся тут, на цій убогій планеті! Повернись негайно і прийми своє покарання!

Божок рвонув угору, злетівши в повітря. Він пронісся над Еріком і Пат, на льоту збільшуючись, і їм в обличчя війнуло гидотним вітром — нудотним, теплим і вологим.

Бредшоу, тобто Нар Долк, мчав щодуху, і його вигляд теж змінювався. У нього виросли величезні крила, як з дубленої шкіри, що залопотіли в повітрі, — він відчайдушно набирав швидкість. Його тіло витяглось, змінило форму. Ноги обернулися мацаками, руки перетворилися на лускаті пазуристі лапи. Сіра шкіра вкривалася зморшками, доки він злітав усе вище, гучно махаючи крилами.

Тінокукной Аревулопапо пішов в атаку. На якусь мить двоє тіл сплелися в одне, звиваючись й перекидаючись у повітрі, б’ючи одне одного крилами і дряпаючи кігтями.

Тоді Нар Долк вирвався, рвонув догори і з гучним ляском зник у сліпучому спалаху.

Тінокукной Аревулопапо завис у повітрі. Луската голова повернулася, і його око подивилося на Еріка і Пат унизу. Він кивнув їм і, виконавши дивовижний кульбіт, зник з поля зору.

У повітрі не залишилося нічого, крім кількох пір’їн і затхлого духу присмаленої луски.

Першим оговтався Ерік.

— Ну гаразд, — сказав він. — Ось чому він хотів потрапити на Терру. Схоже, він мене просто використав. — Ерік простодушно усміхнувся. — Я — перший терран, якого вони змогли поексплуатувати.

Метсон стояв з вибалушеними очима, все ще вдивляючись у небо.

— Вони зникли. Обидва. Схоже, повернулися до свого виміру.

Робот-поліцейський шарпнув Дженнінґза за рукав.

— Сер, кого тепер ми маємо заарештувати? Оскільки містер Бредшоу зник, то тепер ви за старшого.

Дженнінґз поглянув на Еріка й Пат.

— Думаю, що нікого. Речові докази зникли, та й взагалі, все це здається досить ідіотським. — Він труснув головою. — Бредшоу! Тільки уявіть собі! Ми десятиліттями працювали на нього. Якось дивно все це.

Ерік обійняв дружину і притягнув до себе, міцно притиснувши.

— Пробач, кохана, — сказав він м’яко.

— За що?

— Твій подарунок зник. Думаю, мені слід було придбати для тебе щось інше.

Пат пригорнулася до чоловіка і засміялась.

— Нічого. Хочеш, відкрию таємницю?

— Яку?

Пат поцілувала його у щоку, її губи були теплими.

— Сказати по правді, я дуже навіть рада, що він зник.