Над планетою — «Левіафан»

ТРИВОГА

Стільки справ навалилося сьогодні на бідного Ганса, що він геть збився з пантелику. Якби йому ще дві пари ніг, то й тоді він не впорався б з дорученнями, які поклав на нього комітет. Адже він мусить повідомити весь актив, що на другу годину Друзі миру запрошуються на екстрене засідання з приводу вчорашньої демонстрації і вбивства професора Герста. Він мусить, крім того, разом з Апіцом і Кіршнером написати в місцеву газету оголошення про велику антимілітаристську виставку, яка відкриється за тиждень в одному з приватних музеїв міста. Він мусить…

Боже, боже!.. Скільки тих «мусить» на одну кволеньку, руду голову Ганса Блютнагеля! Ось він крутить телефон, аж пальці болять від того крутіння, кричить у трубку, благає, нервується. У нього скрізь друзі, його скрізь знають, але ж час не терпить. Час — примхлива річ і навіть до рудочубого Ганса не має поваги.

Кинувши трубку, хлопчина береться складати оголошення в газету. «Громадяни міста! Всі ви повинні відвідати…» Ой ні, надто вимогливо. Громадяни люблять елегантність і спокій, навіть тоді, коли йдеться про такі небуденні речі, як війна і мир. «Громадяни! Ми запрошуємо вас відвідати…»

Рука бігає по паперу, рудий чуб низько схилився над столом. Рядки нанизуються один на один, відозва росте, набухає. Тепер тільки відвезти її в редакцію, і край. Хай починають засідання комітету, радяться й сперечаються хоч до ночі. У Ганса сьогодні нічна зміна, і він мусить іти додому. Нічна зміна на монтажній площадці «Левіафана», де кожної хвилини треба бути уважним, зосередженим, сильним. Це не жарт. Додому і спати. Негайно спати!

Ось Ганс уже мчить на своєму маленькому, брязкотливому моторолері. Оголошення здано, головну справу зроблено. Тепер можна й додому. Моторчик туркотить, дметься з останніх сил, моторолер збігає крутою вулицею повз ратушу, кафедральний собор, вискакує на старовинний міст, знову пірнає в темну вулицю. Блютнагель ловить розпашілим обличчям струмені холодного повітря, заплющивши очі, марить нічною роботою.

Сьогодні вони монтуватимуть відсмоктувачі — складна, каверзна штука. Інженер Крейський змусив усіх своїх майстрів, навіть робітників, досконало вивчити справу. Від того, з якою точністю буде встановлено балони, залежатиме стійкість корабля, його маневреність і пілотаж. Ганс стискує кермо моторолера, а йому здається, що то він ключ стискує в руці. Повертає праворуч, ліворуч, затягує, підкручує… О, як він любить своє діло! І корабель вивчив уже досконало. Під час першого пробного польоту пан головний конструктор обіцяв взяти його до себе в командирську рубку. Під хмари, до сонця, на найвищі висоти…

Моторолер пролітає повз будинок комітету. Як там справи? Хлопцеві кортить зазирнути туди. Доповісти Зібертові, що газета прийняла оголошення… На одну хвильку! Кинув машину, вдоволено піднімається на другий поверх, проходить через тісний, завалений плащами коридор. Зазирає в кабінет Зіберта. Народу сила. Зіберт стоїть біля столу, говорить.

— … І тому я особисто переконаний, що така зацікавленість таїть у собі неабияку загрозу для «Левіафана». Скажу більше, реальну, страшну загрозу.

Ганс весь перетворюється на слух, ширше відкриває двері, встромляє досередини свою рудочубу голову. Дим заснував стелю, обличчя людей — сірі, втомлені і водночас якісь вогнистогарячі й завзяті. Пожирають очима промовця, сидять мов заворожені.

А той говорить все пристрасніше, все палкіше, гонить на присутніх хвилі душевного вогню. Він не може стриматись. Він зачепив таку важливу тему. АСБР простягнула свої щупальця до заводу Кірхенбома, обплутує ними людські душі, забирається в саме нутро корабля.

— Директор Кремпке з підозрілою готовністю йде назустріч цим бандитам, — гримить голос масивного Зіберта. — Деякі типи просиджують в наших цехах і лабораторіях з ранку до ночі. А гульвіса Штосгауер розперезався вкрай. Найбільше його цікавить рубка управління, штурманська кабіна і апаратні відсіки. Кажуть, що він готується найближчим часом сісти за кермо «Левіафана», стати першим комендором корабля. Подумайте тільки: ця асберівська нікчема одержить в свої руки машину, яку ми споруджуємо задля найкращих людських мрій.

При згадці про Штосгауера Ганс Блютнагель мимоволі подався всім тілом вперед, навіть двері розкрив ширше. Але ніхто не звернув на те уваги. Всі слухають Зіберта. Усім тривожно на серці. А Ганс уже бачить себе в штурманській кабіні корабля, схрещується поглядом із очима жевжикуватого Штосгауера.

В місті про Штосгауера ходили найрізноманітніші чутки, його ім'я було оточене ореолом загадковості й романтичної приваби. Особливо ж популярність льотчика зросла після минулорічної «африканської історії», коли він зумів так ловко обвести навколо пальця детективів Подестри. Розповідали, що він утік на південь в Преторію, затесався в прибічники мільйонера Фрайвуда, зажив грошенят і через рік повернувся в Європу мало не в ролі Фрайвудового емісара. Люди дивувалися: хто він? Чому так широко відкриті перед ним двері заможних домів? Чому молодий Густав Кірхенбом так запобігає перед нахабою?

У Ганса з Штосгауером особливі рахунки. На саму згадку про нього сором обпікає хлопцеві щокн. Ще позаторік він програв Штосгауерові в автомобільному рауті. І як же нікчемно програв! Самозакоханий улюбленець можновладних родин міста, Штосгауер організував свій мотоклуб: двісті найкращих гоночних машин, надійні тренери, сила вільного часу. Він побивав усіх і вигравав найвищі призи. Він не знав собі рівних. Щоб піднести свою славу, він запропонував нові умови змагання: автомобільне регбі!

Не чули про таку штуку? Машини налітають одна на одну, удар радіаторами, полум'я, відбиті колеса — і переможець мчить далі. Штосгауер розтрощив дванадцять авто, покалічив майже всіх своїх суперників, завоював приз «авто-регбіста Німеччини». Штосгауер став зіркою на спортивному обрії Німеччини. Штосгауер! Штосгауер!..

Тоді на двобій з ним зголосився Ганс Блютнагель.

Йому дали широкий, дідівський «мерседес» з лапатими крилами й розкарячкуватими колесами, незграбну потвору потужністю в сто п'ятдесят кінських сил. Він одягнув шолом, окуляри. Плюнув собі на руки і виїхав на поле. Спочатку належало зробити круг честі, пронестися перед залюдненими трибунами стадіону з виглядом безтурботного бувальця. По тому ж кругу в зворотному напрямку мав продефілювати і Штосгауер. На чорному шоломі в нього виразно білів тевтонський хрест.

Блютнагель знав, що у льотчика машина важча і сильніша і, якщо вони зіткнуться лоб у лоб, Гансові не минути шпиталю, а може, й заміського кладовища. Чорний шолом Штосгауера стояв перед його очима як привид смерті. Ганс відчував, що він поволі втрачає самовладання, не вірить своїй машині, своїм рукам… Зневіра переросла в слабість, тіло зробилося кволим і неслухняним, очі втратили зіркість. І тільки думка вперто гнала його вперед. Думка нагадувала про друзів, які зібралися на трибунах, про тих, хто послав його сюди від імені заводу, про хлопців з газового цеху, про майстра Зіберта…

Втім, ні! Зіберт вилаяв його за дурну примху і сказав, що прожене з комітету, якщо Ганс буде займатися «ідіотськими експериментами». Але в очах Зіберта Ганс прочитав затаєну надію, що він, Ганс, все ж таки зіб'є пиху із зарозумілого льотчика, покаже, на що здатні «наші хлопці».

Штосгауер вивів машину на лінію удару першим. Біля нього зібрався гурт юнців в таких же, як і в нього, чорних шоломах. Статечний суддя прихильно потиснув льотчику руку, ніби наперед вітаючи з перемогою. Штосгауер припав до керма і погнав свою машину насеред поля, намагаючись виграти простір і час для розгону.

Тут тільки Ганс збагнув свою помилку. Він проґавив помах судейської руки, втратив кілька секунд, що було рівнозначним втраті вирішальної сили удару. Рука його шарпнула важіль передач, машина гойднулася судорожно і рушила вперед.

Все скінчилося дуже швидко, навіть швидше, ніж Ганс того сподівався. Думка підказала йому, що він мусить за всяку ціну уникнути лобового удару. Повернути праворуч і хряснути колесом у бік нахабі! Праворуч, праворуч! Він крутнув кермо, його відкинуло наліво, але в ту ж мить страшенний гуркіт упав йому на голову, зім'яв тіло. Густа чорнота залила свідомість…

Зіберт в той день не розмовляв з ним, дувся. Тільки поцікавився у когось із хлопців: «Кістки цілі?» І дізнавшись, що цілі, лайнувся досадливо на адресу недолугих пацанів, які навіть у спорті нездатні відвоювати честь робочої людини. Відтоді Ганс Блютнагель палко зненавидів льотчика з міського аероклубу. Сказав собі затято: «Ти взяв мене хитрістю, а я візьму тебе силою і вмінням. І хай тоді вся Німеччина засвідчить, хто справжній переможець, пане Штосгауер!»

Тим часом в кімнаті наростає шум голосів. Знову йде мова про асберівців. Свавілля бандитів не знає меж. Порядні громадяни гинуть серед білого дня.

— Я бачив, як убили доктора Герста, — каже високий чоловік в окулярах. Він щойно приїхав із столиці і привіз з собою останні відомості. — Професор Герст мав виступати перед студентами коледжу з нагоди нагородження його Міжнародною премією миру. Хто міг подумати? Католицький діяч, людина поміркованих поглядів, і раптом… бомба. Він тільки встиг включити мотор, як раптом ударило зсередини… Коли його витягнули на тротуар, він був ще в повній свідомості, навіть посміхався. Почувши, як люди проклинають асберівців, він підняв руку і- сказав голосом проповідника, що це на краще. Він радий вмерти для загального добра, для просвітлення душ, які схибили…

— Ми й досі боїмося підняти руку на нелюдів, — сказав Зіберт.

— Наївний гандізм уже коштував мільйонів жертв.

— Годі відступати!

— Якщо вони захоплять «Левіафана», діло повернеться до катастрофи. «Левіафан» став метою їхньої політики. Руками штосгауерів дехто хотів би розпалити на землі добре кострище.

— Ми мусимо захистити корабель, перепинити дорогу бандитам.

— Поставити вимогу перед фірмою…

Зіберт журливо посміхається. Ставили вже вимогу. Всі пороги пооббивали у Вальтера Кірхенбома, та так нічого й не домоглися. Тепер вони повинні взяти справу в свої руки. Так, тільки в свої. Друзі миру — це могутня організація, у якої є сили й засоби боротися проти націстів. Міський комітет мусить скупчити всі свої зусилля на охороні корабля-велетня. Всю увагу населення! Які пропозиції щодо цього?

— Широко висвітлювати хід будівництва в пресі, — говорить молода журналістка. — Ми, газетярі, беремо справу на себе.

— Вести роботу серед військових і поліції, — кидає з свого місця русявий офіцер.

— Екскурсії на завод. Більше людей, більше симпатій до корабля…

Починаються суперечки. Гамір, вигуки, пересування стільців зливаються в глухий шум. Ганс прикриває двері, зітхає розчаровано. Так і не вдалося доповісти товаришеві Зіберту про виконану роботу. Де там доповідати? Стільки тих проблем зав'язалося навколо «Левіафана», що, мабуть, комітет просидить до самої ночі.

І раптом розчиняються двері, щось темне, розвихрене з розгону влітає з парадного, мало не збиває Ганса з ніг.

— Віллі, це ти? — впізнав свого маленького друга Блютнагель.

Хлопча задихається від шаленого бігу, груди його так і ходять, так і підскакують. Він тягне Ганса кудись у куток. Той пробує опиратись, жартує, куйовдить хлопцеві чубчика. Але Віллі, сповнений дивної серйозності, не піддається на жарти.

— Послухай, Ганс… де дядько Зіберт?.. Ну, чого ти шкіриш зуби?.. Де дядько Зіберт?

Гансові, нарешті, щось проблискує в свідомості. Він садовить Віллі біля себе. В чому річ? Де горить? Хай Віллі все спокійнісінько розповість своєму другові. Може, вони обійдуться без дядька Зіберта. У дядька Зіберта он яка важлива нарада, не будуть же вони турбувати його дрібницями…

— Дрібницями? — вигукнув з обуренням Віллі. — Та зараз там таке лихо скоїться!.. Таке лихо…

І він у кількох словах оповідає Гансові про події на товарній станції. Про страшні події, які, може, вже скінчилися непоправною бідою, загибеллю всього радянського газу.

— Газу! — зривається на ноги Ганс. Загнав у чуприну всю п'ятірню, подумав мить. Веснянкувате обличчя зблідло, в очах спалахнула напружена думка.

Що ж, доведеться потурбувати комітет. Зрештою, він Блютнагель, сам є членом комітету… Гаяти час ніколи.

Ганс рішуче відчиняє двері, входить у гарячий вихор голосів. Підняв руку, просить уваги. Радянський газ, який щойно прибув на товарну станцію, під загрозою.

— Що? — одним порухом звертаються до нього всі обличчя адеемівців.

— Ось прийшов Віллі Губмахер, — вже спокійніше промовляє Ганс, кивнувши на свого друга, — каже, що асберівці оточили товарну станцію. Хочуть зруйнувати газгольдери і випустити «флегматизований водень».

На його обличчі лежить вираз такої зібраної рішучості, а в голосі бринить така тривога, що всі одразу ж, без зайвих пояснень, осягають зловісне значення його слів. Зіберт тоном командира віддає наказ:

— Прошу всіх членів комітету взяти участь у рятуванні. Пане Майнек, ваш завод повинен дати двадцять чоловік. Рудольф Бломберг, ваш — сорок п'ять. Хто тут від електролампового? Екстрімер, ви? Прошу всю групу… Телефон у вашому розпорядженні. Блютнагель — негайно на завод до Крейського! Дві машини і всіх, кого може.

Ганс перший вибігає з кабінету, обнімає за плечі Віллі.

— Хочеш зі мною?

— Гансику! Любий…

— Ну, ходім, ходім! Покажеш дорогу! А ввечері… три порції найкращого морозива.

Моторолер харчить, порскає димом, струшується всім тілом і враз, ніби набравши в легені повітря, заспівує на повний голос свою бадьору пісню. Ганс і Віллі несуться вулицями міста, просто на величезну гору «Левіафана», що бовваніє за дахами будинків, як гордовитий айсберг.