Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

НАКАЗИ

Тієї ночі сни Ерагона заполонили видіння смерті й насильства. Юнак увесь час вовтузився на ліжку, намагаючись їх позбутися, але в нього нічого не виходило. Він чув відчайдушні крики воїнів і бачив, як їхні тіла пронизують мечі. Та найстрашніше було те, що перед його очима раз у раз зринало розлючене обличчя Мертага.

Потому він відчув, як до його свідомості увійшла Сапфіра — дракон миттю прогнав його лихі видіння геть, ніби вітер грозові хмари. Довкола відразу запанувала тиша, а Сапфіра ледь чутно, так, щоб не розбудити свого Вершника, прошепотіла: «Усе буде добре, малий. Спи, ти в безпеці, я поруч…» Відчуваючи дихання та серцебиття Сапфіри, Ерагон і справді перестав хвилюватися й поринув у райдужні сни.

Прокинувшись за годину до сходу сонця, Ерагон зрозумів, що лежить під величезним і теплим крилом Сапфіри. Вона обкрутила його своїм хвостом, а її теплий бік був якраз біля юнакової голови. Ерагон посміхнувся й виліз із-під її крила якраз тоді, коли вона звела голову й широко позіхнула.

«Доброго ранку», — сказав він.

Сапфіра вдруге позіхнула й потягнулася, ніби кішка. Скупавшись і поголившись за допомогою магії, Ерагон почистив піхви шаблі від засохлої крові, а потім вдягнув на себе одну з ельфійських сорочок. Дракон тим часом ретельно вилизував свою луску. Завершивши ранковий туалет, Вершник і його дракон подалися до намету Насуади. Шестеро охоронців дівчини непохитно стояли на своїх постах, а їхні вкриті шрамами обличчя, як завжди, були суворі й похмурі.

Зачекавши, доки гном-товстун виголосить його ім'я, Ерагон зайшов до намету, а Сапфіра засунула в нього голову з іншого боку, аби й собі приєднатися до розмови.

— Моя пані, — мовив Вершник до Насуади, що сиділа на своєму стільці з високою спинкою, — ти прохала мене прийти й казала, що маєш для мене дуже важливе завдання.

— Авжеж, я пригадую й зараз усе тобі розповім, — відповіла дівчина. — Будь ласка, сідай. — Вона тицьнула на стілець, що стояв поруч із Вершником, і той, поправивши шаблю, всівся неподалік Насуади. — Ти вже, певно, знаєш, що Галбаторікс послав свої батальйони до міст Аруфс, Фейнстер та Белатона. Він уперто не бажає віддавати їх нам і намагається сповільнити наш рух уперед, а також розділити наше військо на кілька частин, зробивши його більш вразливим. Після вчорашньої битви наші вивідачі доповіли, що останні люди Галбаторікса відступили в невідомому напрямку. А я ж бо давно вже збиралася завдати їм удару, проте не могла цього зробити, оскільки з нами не було тебе. Без тебе Мертаг і Торнак напевно б знищили всіх наших воїнів, і ми б навіть не дізнались, чи була ця лиховісна парочка серед наших ворогів. Але тепер, коли ти знову з нами, наші шанси зросли, хоча й не набагато, якщо зважати на те, що Галбаторікс вигадав, як позбавляти своїх воїнів болю. Словом, ми впевнені в перемозі тільки тому, що ти й Сапфіра довели — вкупі з чарівниками королеви Ісланзаді ви зможете захистити нас від Мертага й Торнака.

«Той червоний пуцьвірінок мені не рівня, — гордо сказала Сапфіра. — Якби з ним не було Мертага, я б притисла його до землі й тримала б так аж доти, доки б він не визнав мене ватажком зграї».

— Гадаю, саме так усе й було б, — із посмішкою мовила Насуада у відповідь.

— І які ж у нас тепер плани? — спитав Ерагон.

— Я виробила кілька планів, але для того, щоб у нас бодай щось вийшло, нам слід негайно втілити їх у життя. По-перше, ми не можемо далі заглиблюватися в Імперію, залишаючи позаду себе міста, які ще й досі контролює Галбаторікс. Якщо ми так зробимо, то будемо наражатись водночас і на удари з фронту, і на удари з тилу. До того ж, Галбаторіксу нічого не важитиме захопити Сурду, доки нас не буде поблизу. Отже, я вже віддала варденам наказ, і невдовзі вони вирушать на північ, шукаючи першу-ліпшу підходящу місцину, де можна було б спокійно переправитися через річку Джиєт. А коли ми опинимось на протилежному березі, я пошлю частину війська, щоб вона захопила Аруфс, а сама з королем Орином тим часом поведу другу частину війська на Фейнстер, що його нам, гадаю, буде не так уже й важко захопити. Якщо, ясна річ, ти й Сапфіра нам допоможете.

Хвильку помовчавши, Насуада вела далі:

— Але доки ми будемо в поході, ти маєш виконати одне моє завдання, Ерагоне, — мовила дівчина, трохи схилившись уперед. — Нам дуже потрібна допомога гномів. Ельфи відстоюють нашу честь на півночі Алагезії, сурданці приєднались до нас і душею, і тілом. Навіть ургали стали нашими спільниками, проте нам потрібні ще й гноми. Без них ми навряд чи досягнемо успіху… Особливо зараз, коли нам доведеться мати справу з воїнами, що не відчувають болю.

— А гноми вже обрали собі нового короля чи королеву?

Насуада скривилась.

— Нархейм запевняє, що вони думають над цим. Але ж сам розумієш, для того, аби щось вирішити, гномам, так само, як і ельфам, зазвичай потрібно куди більше часу, ніж людям. Тому вони можуть думати ще кілька місяців.

— А хіба вони не розуміють, що це слід зробити якомога швидше?

— Дехто розуміє… але ж є чимало гномів, які проти того, щоб допомагати нам у цій війні. Саме вони й намагаються затягнути вибори та при зручній нагоді посадити на трон когось зі своїх однодумців. Гноми надто довго прожили у своїх підземеллях, тож розучилися довіряти тим, хто живе над ними… І якщо їхній трон захопить хтось із наших ворогів, то ми назавжди їх втратимо. З іншого боку — нам геть не з руки чекати, доки вони розв'яжуть свої суперечки, але звідси я жодним чином не можу впливати на їхню політику. Ба навіть гірше: якби я опинилася в Тронжхеймі, то навряд чи хтось став би дослухатися до моїх думок, адже я не належу до жодного з їхніх кланів. Тому я хочу, щоб ти поїхав до Тронжхейма від мого імені й зробив усе задля того, аби гноми якомога швидше обрали собі нового правителя… І не просто правителя, а правителя, який би згодився нам допомагати.

— Я! Але ж…

— Король Ротгар увів тебе до клану Дургрімст Інгейтум, отже тепер, згідно з їхніми законами та звичаями, ти є гномом. Тобто ти маєш законне право брати участь в засіданнях Інгейтум, а оскільки Орик став їхнім ватажком, то я майже впевнена, що він дозволить тобі супроводжувати себе на секретних засіданнях тринадцятьох кланів, де гноми обирають своїх правителів.

Ерагон спантеличено кліпав очима, адже все, що Насуада розповіла, видалось йому цілковитим безглуздям.

— А як же Мертаг і Торнак? Що буде, коли вони повернуться? А в тому, що вони повернуться, можеш не сумніватись! Хто їх тоді зупинить і хто не дасть їм убити тебе, Арію, Орина або ж решту варденів?

Насуада насупила брови.

— Учора Мертаг і Торнак зазнали поразки. І мені здається, що зараз вони мають підлітати до Урубейна. А може, Галбаторікс якраз уже влаштував їм допит і карає їх за поразку. Та найголовніше тут те, що він ніколи не пошле їх в атаку, не переконавшись у тому, що їм під силу тебе здолати. Тож я гадаю, що мине певний час, аж доки Галбаторікс знову наважиться послати їх у бій, оскільки Мертаг навряд чи має уявлення про твої сили. Саме цим ти й повинен скористатися. Сподіваюсь, тобі вистачить часу, щоб дістатись до Фартхен Дура й повернутись назад.

— Ти можеш помилятися, — заперечив Ерагон. — До того ж, звідки в тебе така впевненість, що Галбаторікс не дізнається про нашу відсутність і не нападе на варденів? Адже ми не маємо жодних гарантій, що нам вдалося викрити всіх вивідачів, яких він до нас заслав.

Насуада замислено постукала кінчиками пальців по підлокітнику стільця.

— Ерагоне, я сказала, що хочу, аби до Фартхен Дура вирушив саме ти. Але я не говорила, що тебе має супроводжувати Сапфіра. — Почувши це, дракон нервово повів головою й випустив невеличку хмаринку диму, що зависла під стелею намету.

— Я не збираюся…

— Дозволь мені закінчити, Ерагоне.

Юнак замовк і глянув на неї, міцно стискаючи руків'я шаблі.

— Сапфіро, ти не підкоряєшся мені, але я дуже сподіваюсь, що ти погодишся залишитись тут на час Ерагонової мандрівки до гномів. Таким чином ми зможемо обдурити як Імперію, так і варденів, котрі гадатимуть, ніби Вершник десь тут, поруч. Якщо нам пощастить приховати твою відсутність, — кивнула дівчина на Ерагона, — то ніхто навіть не підозрюватиме, що тебе тут нема. Нам треба тільки вигадати належне пояснення того, чому ти цілий день не виходиш зі свого намету. Я можу сказати, що ти й Сапфіра робили нічну вилазку на ворожу територію, а тому ти відпочиваєш аж до заходу сонця. Гадаю, буде розумніше, якщо Блодхгарм і його побратими теж залишаться в таборі. Тоді ми уникнемо підозр і водночас матимемо захист. А коли Мертаг і Торнак з'являться, доки тебе не буде, то Сапфіра зможе дати йому відсіч разом з Арією. Якщо їм допомагатимуть чарівники Блодхгарма й Ду Врангр Гата, у нас будуть неабиякі шанси.

Дослухавши Насуаду, Ерагон важко зітхнув:

— Якщо Сапфіра не полетить зі мною до Фартхен Дура, то як я туди так швидко дістанусь?

— Ти побіжиш. Ти ж сам мені казав, що пробіг чималу відстань від Хелгрінда. Я впевнена, що, не маючи потреби ховатися від воїнів і селян, ти зможеш подолати за день значно більше ліг, аніж тоді, коли ти мандрував землями Імперії, — по цих словах Насуада знову постукала пальцями по полірованій поверхні дерева. — Звісна річ, пускатись у такий неблизький шлях дуже небезпечно. Навіть наймогутніший чарівник може загинути в диких місцях, якщо поруч із ним не буде нікого, хто міг би йому допомогти. Проте я не можу дозволити, щоб тебе супроводжувала Арія — тут вона може служити нам зі значно більшою користю. До того ж люди можуть помітити, що один із ельфів Блодхгарма зник без усяких на те причин. І знаєш, до чого я дійшла? Тебе мають супроводжувати ургали, бо вони й тільки вони здатні витримати твою швидкість.

— Ургали? — роздратовано вигукнув Ерагон, втративши рештки самовладання. — Ти посилаєш мене до гномів у супроводі ургалів? Та я навряд чи згадаю якусь іншу расу, що її гноми ненавиділи б більше за ургалів. Вони роблять з їхніх рогів луки! Якщо я прийду до Фартхен Дура з ургалами, гноми не послухають жодного мого слова.

— Я чудово це розумію, — відповіла Насуада. — Саме тому ти й не підеш із ними прямісінько у Фартхен Дур. Ти спинишся на горі Тардур у Брег Холді, родовому замку Інгейтум. Там на тебе чекатиме Орик. Ви залишите ургалів і подолаєте решту шляху до Фартхен Дура вдвох.

— А якщо твій план мені не до вподоби і я думаю, що є інші, більш безпечні способи зробити те, чого ти хочеш? — поглядаючи кудись за спину Насуаді, нервово спитав Ерагон.

— І що ж це за способи, скажи мені, будь ласкавий? — поцікавилась Насуада. Її пальці застигли, так і не торкнувшись бильця стільця.

— Мені треба все добре обміркувати, але я впевнений, що вони існують.

— Я вже міркувала, Ерагоне, дуже довго міркувала… І єдиний наш шанс бодай якось уплинути на перебіг виборів у гномів, — це відправити тебе до них посланцем. Не забувай, що я виросла серед гномів і розумію їх краще за інших.

— А я ще й досі думаю, що це неабияка помилка, — наполягав Ерагон. — Пошли замість мене Джормандера або ще когось зі своїх командувачів. Я не поїду, не…

— Ти не поїдеш? — перепитала Насуада, зриваючись на крик. — Васал, що виявив непокору своєму володареві, нічим не кращий за воїна, який не зважає на ватажка. На нього може чекати тільки кара! І я, будучи твоєю володаркою, наказую тобі бігти до Фартхен Дура, щоб простежити за обранням нового правителя гномів, хочеш ти цього чи ні.

Ерагон і собі не на жарт розлютився. Він то стискав, то розтискав руків'я шаблі. Якусь мить помовчавши, Насуада мовила вже м'якшим тоном, хоча в її голосі ще й досі вчувалися суворі нотки:

— То що, Ерагоне? Ти зробиш те, про що я тебе прошу, чи, може, хочеш посісти моє місце й сам повести варденів у бій проти Імперії? У всякому разі, ти маєш вибір.

— Зажди, — відповів Вершник, — нам треба з тобою поговорити!

— Нам нема про що говорити, бо ти не зможеш мене переконати! А знайти якийсь кращий спосіб, щоб розв'язати цю проблему, годі!

Ерагон пильно глянув Насуаді в очі.

— Але ж я можу не виконати твого наказу й дозволити тобі покарати мене так, як ти вважаєш за потрібне.

Його слова застали дівчину зненацька, тож вона добрих кілька хвилин думала, перш ніж спромоглася на відповідь:

— Прикути тебе до ганебного стовпа означає завдати непоправної шкоди варденам. Це підірве мій авторитет, бо люди знатимуть, що ти знехтував моїм наказом й отримав за це всього лиш кілька ударів батогом. Я ліпше залишу свою посаду й віддам тобі командування варденами, ніж дозволю цьому статися. Тож коли ти вважаєш, що зможеш краще впоратися із цим завданням, то ставай на моє місце й проголошуй себе командувачем армії! Але доки я говорю від імені варденів, саме я маю право приймати такі рішення. А якщо вони помилкові, я готова спокутувати свою вину.

— То ти навіть не хочеш почути моєї думки? — схвильовано спитав Ерагон. — Ти будеш вирішувати долю варденів, незважаючи на те, що кажуть ті люди, які завжди перебувають поруч?

Насуада стукнула нігтем середнього пальця об поліроване дерево стільця.

— Я слухаю поради. Я слухаю безкінечний потік порад кожну годину свого життя, але часом мої думки не збігаються з думками моїх підлеглих.

Тепер твоя черга вирішувати, чи будеш ти дотримуватись своєї присяги на вірність і виконувати мій наказ, навіть якщо він тобі не подобається, а чи станеш дзеркальним відображенням Галбаторікса.

— Я хочу тільки того, що буде кращим для варденів, — відповів Ерагон.

— Я теж.

— Ти не залишаєш мені вибору…

— Часом наказувати важче, ніж виконувати…

— Ти дозволиш мені хвильку подумати?

— Авжеж.

«Сапфіро», — гукнув Вершник.

Коли Сапфіра вигнула шию й пильно глянула на Ерагона, по стінах намету затанцювали червоні сонячні зайчики.

«Що, малий?»

«Як гадаєш, мені справді треба вирушити до Фартхен Дура?»

«Думаю, що так».

Юнак міцно стис губи.

«А як же ти?»

«Ти знаєш, що я страшенно не люблю розлучатися з тобою, але Насуада, поза всяким сумнівом, має рацію. Якщо я можу допомогти приструнчити Мертага й Торнака, залишившись із варденами, то я, мабуть, і справді маю це зробити».

Їхні думки були, ніби океан, у якому змішались докупи лють, розпач, ніжність і любов. Але як би Сапфіра не переконувала юнака, він усе одно не хотів погоджуватись із божевільною, як йому здавалося, ідеєю Насуади.

«Якби ти віднесла мене до Фартхен Дура, то мене б значно менше часу не було в таборі, і Галбаторікс мав би менше шансів напасти».

«Але ж його вивідачі відразу повідомлять йому, що вардени беззахисні, як тільки ми вилетимо за межі табору».

«Я не хочу розлучатись із тобою так швидко після Хелгрінда».

«Наші бажання не можуть стояти вище за долю варденів, хоч мені теж дуже не хочеться з тобою розлучатись. Але пригадай слова Оромиса! Він завжди казав, що майстерність дракона та Вершника вимірюється не лише тим, як вони працюють разом, але й тим, як добре вони можуть взаємодіяти на відстані.

Ми маємо достатньо досвіду, щоб працювати поодинці, Ерагоне, незважаючи навіть на те, що нам це не дуже подобається. І ти чудово довів це під час подорожі з Хелгрінда».

«А хіба тебе зовсім не хвилює те, що тобі доведеться битись із Арією на спині?»

«Що ж тут такого? Адже ми билися разом і раніше, до того ж саме Арія близько дванадцяти років тому несла мене через усю Алагезію, коли я ще була в яйці. Ти ж сам знаєш, малий, то навіщо про це питати? Невже ти ревнуєш?»

«А от уяви, якщо ревную?»

В очах Сапфіри спалахнули здивовані іскорки.

«Тоді це дуже мило з твого боку… — мовила вона, лизнувши юнака язиком. — Як гадаєш, що мені робити: залишитися чи вирушити з тобою?»

«Це твій вибір, а не мій», — не вагаючись, відповів Ерагон.

«Але він може вплинути на долю нас обох», — заперечила Сапфіра.

«Якщо вже нам судилося втілити в життя цей план, то ми маємо зробити все, щоб він закінчився успішно, — долубаючи підбором долівку, вів далі Ерагон. — Залишайся й слідкуй, аби Насуада взагалі не втратила голову через цю трикляту ідею».

«Не вішай носа, малий, — заспокоїла його Сапфіра. — Біжи мерщій. Мине зовсім трохи часу, і ми знову будемо разом».

Ерагон поглянув на Насуаду:

— Я згоден.

— Дякую, — зраділа Насуада. — А ти, Сапфіро? Ти вирушиш із ним чи залишишся тут?

Увійшовши в Насуадину свідомість, Сапфіра, хоч і не дуже вдоволено, проте відповіла: «Я залишаюся, леді Нічні Кроки».

— Дякую й тобі, Сапфіро, — схилила голову Насуада. — Я справді страшенно вдячна тобі за підтримку.

— Ти вже говорила про це з Блодхгармом? — поцікавився Ерагон. — Якої він думки про твою затію?

— Ні, я вирішила, що ти сам маєш про все йому розповіси.

Юнак тим часом мав великі сумніви в тому, що ельфи будуть у захваті від його майбутньої подорожі в супроводі одних лиш ургалів:

— Якщо хочеш, я міг би тобі дещо запропонувати…

— Кажи, ти ж знаєш: я завжди рада почути твою думку.

Ерагон на мить розгубився, але все ж таки сказав те, що збирався:

— Точніше кажучи, це буде пропозиція й прохання водночас. — Насуада звела палець, показуючи, щоб він продовжував. — Коли гноми оберуть свого нового короля чи королеву, Сапфіра має прибути до мене у Фартхен Дур, аби привітати нового правителя й виконати обіцянку, що її вона дала королю Ротгару після битви за Тронжхейм.

Насуада замислилась, а її обличчя набуло такого виразу, що вона стала схожою на дикого кота, котрий вийшов на полювання.

— І що ж то була за обіцянка? — спитала дівчина. — Раніше ти ніколи про неї не згадував.

— Вона обіцяла полагодити Зоряний Сапфір — Ісідар Мітрім, адже Арія розбила його під час останнього бою.

— А в тебе вийде це зробити? — спитала Насуада, здивовано глянувши на Сапфіру.

«Узагалі-то, має вийти, та я не впевнена, що зможу зібрати потрібну кількість енергії, коли стоятиму перед Ісідар Мітрім. Адже я не можу накласти закляття саме тоді, як мені цього схочеться. Це не залежить від мене! Інколи я просто відчуваю прилив енергії й тоді можу змінювати світ, як мені заманеться. Проте весь інший час я не здатна цього робити, як риба не здатна літати. Та якби мені все-таки вдалось відновити Ісідар Мітрім, то мене визнали б абсолютно всі гноми, а це дуже важливо для нас».

— Це б означало навіть більше, ніж ти можеш собі уявити, — сказала Насуада. — Зоряний Сапфір посідає особливе місце в серцях гномів. Усі гноми люблять коштовні камені, але Ісідар Мітрім вони люблять і шанують, перш за все, через його красу, а найдужче через його надзвичайні розміри. І якщо ти зробиш його таким, як він був раніше, — ти відновиш гордість їхньої раси.

— Навіть якщо Сапфіра не зможе відновити Ісідар Мітрім, — озвався Ерагон, — їй усе одно не завадило б завітати на коронацію нового правителя гномів. Це буде не так уже й складно — ти просто скажеш усім, що ми вирушили в коротку подорож до Аберона, а коли вивідачі Галбаторікса зрозуміють, що й до чого, вже буде надто пізно організовувати напад.

— А що, це дуже некепська ідея, — згодилась Насуада. — Обов'язково зв'яжися зі мною, коли гноми знатимуть точну дату коронації.

— Я так і зроблю.

— Ну от… Твою пропозицію я почула, а тепер кажи, про що ти хотів мене прохати?

— Оскільки ти наполягаєш на тому, щоб я вирушив у цю подорож, то чи не дозволила б ти мені полетіти на Сапфірі від Тронжхейма до Елесмери, коли відбудеться коронація.

— А це ще для чого?

— Ми б хотіли завітати до наших учителів, адже пообіцяли їм, що як тільки в нас з'явиться нагода повернутись до Елесмери, ми неодмінно це зробимо й завершимо наше навчання.

— У нас обмаль часу, щоб ви дозволили собі розкіш надовго залишитися в Елесмері, — насупивши брови, мовила Насуада.

— А можна ми хоч на трішки до них завітаємо?

Дівчина сперлась на різьблену спинку стільця й пильно зиркнула на Ерагона з-під важких повік:

— А хто ваші вчителі? Я помітила, що ви завжди уникаєте відповіді на це питання. Хто вас навчав в Елесмері, Ерагоне?

Розглядаючи каблучку, яку йому подарував Бром, Ерагон відповів:

— Ми заприсяглись Ісланзаді, що нікому не назвемо їхніх імен без її дозволу, без дозволу Арії або ж того, хто сяде на трон після Ісланзаді.

— Лихі б демони вас побрали! А в чому ще ви присягнули Ісланзаді? — вилаялась Насуада. — У мене таке враження, ніби ви готові скласти присягу кожному стрічному.

Ерагон трохи зніяковів, знизав плечима й відкрив був рота, щоб почати виправдовуватись, проте замість нього заговорила Сапфіра: «Ми не даємо присяг кожному стрічному, але як нам уникнути обіцянок, коли ми не спроможні перемогти Галбаторікса й Імперію без підтримки інших рас Алагезії? Присяга — це ціна, яку ми сплачуємо для того, щоб пізніше мати змогу звернутись по допомогу до тих, хто має владу».

Насуада вислухала Сапфіру й невдоволено гмукнула.

— Отже, — мовила вона, — щоб отримати відповідь на своє запитання, я маю поговорити з Арією?

— Так. Але сумніваюся, що вона бодай щось тобі скаже. Адже ельфи намагаються тримати імена своїх учителів у найбільшій таємниці. І якщо в них не буде крайньої потреби, вони ніколи не скажуть того, чиїми учнями їм випала честь бути. Вони ж бо дуже переймаються тим, щоб про це ненароком не довідався Галбаторікс. — Ерагон дивився на блакитний камінь у своїй каблучці, замислившись про те, скільки ще дозволять йому сказати його присяга й честь: — Ти маєш знати тільки одне — насправді ми не такі самотні, як думали раніше.

— Я все зрозуміла, й мені дуже приємно це чути, Ерагоне… Я б тільки хотіла, щоб ельфи були зі мною більш відверті, — мовила Насуада. У її голосі вчувалася невеличка напруга. Помовчавши якусь мить, вона знов заговорила: — Але навіщо вам летіти до Елесмери? Хіба ви не можете зв'язатися з вашими вчителями за допомогою магії?

— Якби ж то, — безпорадно розвів руками Ерагон. — Та, на жаль, поки ще нікому не вдалося вигадати таке закляття, яке б змогло подолати охоронну магію Ду Вельденвардена.

— Дивно, невже ельфи не залишили жодної шпаринки, якою б самі могли скористатись?

— Якби така шпаринка існувала, то Арія б зв'язалася з королевою Ісланзаді відразу ж потому, як прийшла до тями у Фартхен Дурі… І їй би не довелося йти до Ду Вельденвардена.

— Справді, ти маєш рацію, Тоді як у тебе вийшло порадитись із королевою Ісланзаді про долю Слоуна? Адже ти казав, що під час вашої розмови армія ельфів була ще в Ду Вельденвардені.

— Саме так, — відповів Ерагон. — Але вони були на узліссі, а там захисна магія вже не діє.

По цих словах у наметі запала мовчанка. Схоже, Насуаді потрібно було дуже ретельно обміркувати прохання Вершника. Тим часом юнак почув, як охоронці Насуади стали сперечатися, чим краще відбиватись від великої кількості ворогів — списом чи алебардою. Далі до його слуху долинули рипіння возу, брязкіт чиїхось обладунків і ще добра сотня звуків, чиє походження визначити було досить важко.

— А що саме ти хотів би отримати під час цього візиту? — нарешті озвалась Насуада.

— Я не знаю! — вигукнув Ерагон, стиснувши руків'я шаблі. — І це найголовніше… Адже ми ще багато чого не знаємо. Може статися так, що ця подорож не дасть нам нічого корисного, проте, з другого боку, ми можемо дізнатися щось таке, що допоможе нам раз і назавжди перемогти Мертага й Торнака. Адже вчора ми ледь їх не перемогли. Розумієш, Насуадо, ледь-ледь! І тепер я боюся… Бо знаю, що, коли ми знову з ними зійдемось, Мертаг буде ще сильніший. А коли я думаю про те, що Галбаторікс має значно більше сили, ніж мій брат, мої кістки проймає мороз. Ельф, у якого я вчився, він… одним словом… — Ерагон став вагатися, чи варто йому продовжувати, але все ж таки здолав сумніви й став розповідати далі: — Він натякав на те, що знає, як саме з кожним роком збільшувалась Галбаторіксова сила, але обіцяв поділитись цією таємницею тільки тоді, коли ми як слід опануємо його науку й станемо такими ж вправними, як і він сам. Тож, я гадаю, що тепер, після наших сутичок із Торнаком і Мертагом, у нього немає жодних підстав щось далі від мене приховувати. Більше того, існує ще безліч розділів магії, які ми не встигли опанувати, і я майже впевнений, що вони допоможуть нам упоратися з Галбаторіксом. Будь ласка, Насуадо, дозволь нам завітати до ельфів! Адже вардени опинились у дуже скрутній ситуації, а ми зробимо все для того, щоб зробити їх сильнішими.

Кілька хвилин помовчавши, Насуада врешті-решт озвалася:

— Я не можу прийняти цього рішення, аж доки гноми не проведуть коронацію. Тож, доля вашої подорожі до Ду Вельденвардена залежатиме від дій Імперії, а ще від того, що саме наші вивідачі дізнаються про плани Мертага й Торнака.

Наступні дві години Насуада розповідала Вершникові про всі тринадцять кланів гномів. Про їхню історію та політику, про ремесла й ватажків, а також про всі важливі тунелі, які вони вирили й контролювали. Насамкінець дівчина ще раз наголосила на тому, що треба переконати гномів обрати такого нового правителя, який би дружньо ставився до варденів.

— Я була б надзвичайно задоволена, якби новим королем став Орик, — мовила Насуада. — Адже піддані короля Ротгара дуже його поважали, а Дургрімст Інгейтум є одним із найбагатших та найвпливовіших кланів. Усе це свідчить тільки на його користь, а сам він душею й тілом підтримує нашу справу. Він служив у лавах варденів, і ми обоє вважаємо його своїм добрим другом. До того ж ти — його названий брат. Гадаю, Орин чудово б упорався зі своїми обов'язками, ставши новим королем. Однак… — Насуада хвильку повагалася, — є кілька суттєвих обставин, які можуть завадити йому стати королем. По-перше, він надто молодий, а по-друге, ватажкам багатьох кланів може не сподобатись те, що він підтримує стосунки з варденами. І ще — слід зважати на те, що корона вже й так понад сотню років перебуває в членів клану Інгейтум, а представникам інших великих кланів, таких як Дургрімст Фельдуност і Дургрімст Кнурлкаратн, це не вельми подобається. Отож, одне з двох: або ти за всяку ціну будеш підтримувати Орика, або, якщо побачиш, що його шанси стати королем — мізерні, тобі доведеться підтримати ватажка якогось одншого клану, що прихильно ставиться до варденів. Підтримати навіть тоді, коли це образить Орика. На жаль, тут нічого не вдієш, адже дружба й політика — речі несумісні. Як би це сумно не звучало, але коли мова заходить про політику, про дружбу слід забути.

Після того як Насуада завершила свої наставляння, вони утрьох іще доволі довго розмірковували над тим, як Ерагонові найкраще покинути табір, щоб його ніхто не помітив.

Невдовзі Вершник і дракон попрощались із Насуадою й повернулися до свого намету, де все переповіли Блодхгарму. На превеликий подив Ерагона, ватажок ельфів не мав нічого проти їхньої мандрівки.

— Виходить, ти схвалюєш наш план? — спитав Ерагон.

— Я не маю звички казати, чи схвалюю я щось, чи ні… — відповів Блодхгарм своїм тихим муркотливим голосом. — Та оскільки ідея Насуади здається мені доволі безпечною й дозволить вам із Сапфірою продовжити навчання в Елесмері, то ані я, ані мої друзі не маємо нічого проти. — Він схилив голову й додав: — А тепер вибачайте, я мушу йти.

Кілька хвилин Ерагон і Сапфіра сиділи мовчки, аж доки юнак не торкнувся драконової голови:

«Що б ти мені не казала, я все одно дуже за тобою сумуватиму».

«А я за тобою, малий».

«Будь дуже обережна. Якщо з тобою щось станеться, я…»

«І я теж».

Ерагон зітхнув.

«Ми пробули разом усього кілька днів, а вже маємо розлучатись. Не знаю, чи я зможу пробачити це Насуаді».

«Не звинувачуй її — вона робить те, що має робити».

«Я й не звинувачую, та від цих думок у мене гірко в роті».

«Тоді ти маєш бігти чимдуж, аби я змогла якнайшвидше приєднатись до тебе у Фартхен Дурі».

«Мені б не було так прикро, якби я міг спілкуватися з тобою, але ж відстань між нами буде надто велика. А самота й відчуття порожнечі — це найгірше, що може бути. Ми навіть не зможемо поговорити одне з одним через дзеркало в Насуадиному наметі, бо люди стануть дивуватись, чого це ти раптом ходиш до неї без мене».

Після цих слів Сапфіра якось швидко закліпала очима й висолопила язика. Ерагон миттю відчув, що її настрій змінився.

«Що сталося?» — спитав він.

«Я… — знову закліпала очима Сапфіра. — Я згодна з тобою. Мені б теж дуже хотілося спілкуватися з тобою, коли ми будемо на великій відстані. Це б заспокоювало нас, і нам би легше було боротися з Імперією».

Коли Сапфіра замовкла, Ерагон сів поруч із нею й заходився чухати маленькі лусочки в куточках її рота. Дракон задоволено муркотів.