Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

ЩОБ ВІДПОВІСТИ КОРОЛЮ

Відразу ж по закінченні короткої промови Ерагона Насуада зробила жест рукою, і до неї миттю підскочив Джормандер.

— Накажи, щоб усі негайно поверталися на свої пости, бо якщо на нас зараз нападуть, ми зазнаємо нищівної поразки.

— Слухаюсь, моя пані.

Гукнувши до себе Ерагона з Арією, Насуада поклала руку на плече короля Орина, і вони разом увійшли до намету.

«А як же ти?» — спитав Ерагон у Сапфіри, але, опинившись усередині намету, враз заспокоївся. Задні пологи намету було піднято й закріплено на дерев'яній рамі, так, щоб дракон міг вільно просунути голову й брати участь у розмові. За мить шия Сапфіри й справді з'явилася в отворі, а по стінах намету забігали пурпурові плямки світла, які відбивала її луска. У наметі було значно менше меблів, ніж того разу, як Ерагон востаннє до нього зазирав. Схоже, Насуада ще не встигла обладнати його після безцеремонного й руйнівного вторгнення Сапфіри, коли драконові страшенно закортіло побачити свого Вершника в чарівному дзеркалі. Тож зараз у наметі залишилися тільки стілець із високою спинкою, на який усілася дівчина, магічне дзеркало, що висіло на різьбленій мідній палиці, кілька складаних стільчиків та ще низький стіл, завалений військовими картами й іншими державними документами. Долівку вкривав напрочуд гарний килим, що його виткали гноми. Крім Арії та короля Орина, перед Насуадою зібралася ще одна невеличка група людей, які насторожено поглядали на Вершника. Серед них Ерагон упізнав Нархейма, головнокомандувача гномів, Тріанну, кількох чарівників із Ду Врангр Гата, Сабре, Умерта, решту представників ради старійшин і кількох шляхтичів із двору короля Орина. Крім того, юнак помітив іще кількох осіб, що їх він не знав, але які, судячи з усього, обіймали високі посади в загонах, із яких наразі формувалося військо варденів. У наметі також було шестеро вірних охоронців Насуади — двоє непорушно стовбичили біля входу, а четверо розташувались у дівчини за спиною. Але це було ще не все, бо Ерагон подумки відчував Елву, проте не міг збагнути, де саме переховується дівчина-провидиця.

— Ерагоне, — мовила Насуада, — ви не мали честі познайомитись раніше, тож дозволь мені представити тобі Сагабато-но Інапашунна Фадавара — ватажка племені Інапашунна. Це дуже хоробрий чоловік. Потому Вершникові довелося цілу годину спілкуватися з гостями Насуади, які засипали його найрізноманітнішими питаннями. На деякі з них він намагався уникати прямої відповіді, оскільки не хотів розкривати секрети, про які мало знати лиш вузьке коло його найближчих друзів. Коли питання гостей нарешті вичерпались, Насуада з усіма ввічливо попрощалася, й варта впустила до намету нових гостей. Так повторювалося кілька разів. Увесь цей час Ерагон безглуздо посміхався, тиснув руки, які йому простягали, і намагався запам'ятати силу-силенну імен та титулів. Якоїсь миті все це йому обридло, проте він і надалі старався бути чемним, розуміючи, як його поважають усі ці люди. Єдине, що затьмарювало його радість, було усвідомлення того, що всі вони ставляться до нього з пошаною не тому, що він був їхнім добрим другом, а через його могутність і силу, які мали допомогти варденам перемогти Імперію.

Вершникові дуже хотілося, аби все це скінчилося якомога швидше. Тоді б він заліз на спину Сапфіри й полетів би деінде, в якусь тиху й спокійну місцину. Проте діватися було нікуди. Однією-єдиною втіхою для Вершника залишалось хіба що спостерігати за тим, як гості реагували на двох велетенських ургалів, які нависали над Насуадиним стільцем. Дехто намагався вдавати, ніби не помічає рогатих воїнів, але якоїсь миті гостей зраджували їхні хаотичні рухи й тремтливі голоси. Дехто зацікавлено розглядав ургалів і не знімав руки зі своїх мечів чи кинджалів. А дехто взагалі намагався поводитись зухвало, вихваляючись своєю силою та явно недооцінюючи спритність і могутність ургалів.

Цілком байдужими до велетенських воїнів залишилися всього кілька осіб. Це були Насуада, король Орин, Тріанна й граф, який казав, ніби бачив Морзана та його дракона, що спустошили ціле місто, коли той був малюком.

Невдовзі терпець Ерагонові почав уриватися, тож Сапфіра, відчувши це, набрала повні груди повітря й загарчала так гучно, що чарівне дзеркало аж забряжчало у своїй рамі. У наметі миттю зробилось тихо, мов на кладовищі. І хоч гарчання дракона не здавалось загрозливим, кожен із гостей мав досить розуму, аби не випробовувати Сапфіриного терпіння. Поквапливо вибачаючись і збираючи свої речі, останні відвідувачі попрямували до виходу, а дракон нервово шкрябав своїми пазурами по землі. Побачивши це, навіть найбільш мужні гості вилетіли з намету, ніби обпечені.

Коли всередині не залишилося сторонніх осіб, Насуада полегшено зітхнула.

— Дякую тобі, Сапфіро, — сказала вона. — Мені дуже прикро, що вам довелося відбути цю церемонію, але ви маєте розуміти, ким ви є для варденів. Я не можу весь час тримати вас біля себе, адже ви належите людям. А вони хочуть бачити вас, тож ані я, ані король Орин не годні йти проти волі війська. Зрозумійте, навіть Галбаторікс у своєму темному лігві в Урубейні боїться праведного гніву свого війська й намагається бути якнайближче до людей.

Король Орин тим часом позбувся своєї незворушної королівської маски, його обличчя набуло більш м'якого виразу, а в очах з'явилися іскорки безмежної зацікавленості. Кілька разів розправивши плечі під своїм цупким вбранням, він глянув на Насуаду.

— Гадаю, — сказав він, — тепер ваші Нічні Яструби можуть зайняти свої пости перед наметом.

— Авжеж, — погодилась Насуада, потім плеснула кілька разів у долоні й відпустила шістьох охоронців.

Підтягнувши вільного стільця, король Орин усівся поруч із дівчиною.

— От що, — мовив він, переводячи погляд з Ерагона на Арію, — давайте-но послухаємо повну розповідь про твої пригоди, Убивце Тіні. Адже допоки ми не почули жодної важливої підстави, яка б справді вимагала того, аби ти мав залишитись у Хелгрінді. Ти годував нас оманливими відповідями, а тепер повинен розповісти, навіщо ти залишився в Імперії й що саме там із тобою сталося. І май на увазі, доки я не буду вдоволеним з того, що почую від тебе, ніхто з нас не покине цього намету.

Однак Насуада увірвала короля.

— А чи не надто багато ви на себе берете… Ваша Величносте? — сказала вона крижаним голосом. — Адже ви не маєте права затримувати ані мене, ані мого васала Ерагона, ані Сапфіру, ані Арію, яка не підкоряється жодному смертному правителю і є підданою королеви Ісланзаді. Так само, як ми не можемо затримувати вас. Тож ви повинні пам'ятати, що тут зібралися п'ять осіб, які володіють абсолютно рівними правами.

Відповідь короля Орина була вже не такою твердою:

— Ви хочете сказати, що я перевищив свої повноваження? Гм… Може, воно й так… Але якщо всі присутні тут особи рівні за своїми правами, то я просив би ставитись до мене належним чином. Ерагон підкоряється вам і тільки вам. Але ж після випробування довгими ножами ви отримали владу над мандрівними племенами, безліч з яких підкорялися мені. Ви командуєте варденами, а також людьми із Сурди, що довгий час доблесно служили моїй родині.

— Стривайте, хіба не ви самі попрохали мене стати на чолі варденів у цій війні? Я ж не тягнула вас за язик!

— Так, я прохав вас, щоб ви взяли командування над нашими військами. І я геть не соромлюся того, що ви досягли значно більших успіхів у воєнній справі порівняно зі мною. Одначе я б переконливо просив вас не забувати про те, що я ще й досі залишаюся королем Сурди, а також належу до родини Лангфельд. Самі розумієте, мені нічого не варто повернути свої війська до Таненбранда, який дав нам перстень і був першим із нашої раси, хто сів на трон там, де зараз перебуває Урубейн.

— Я дуже поважаю те, що Дім Лангфельдів вирішив допомогти нам, але мене неабияк обурює те, що ви наважились ігнорувати права мого Дому. Ви чините так, ніби ваші слова — то єдина істина, й не берете до уваги нічиїх думок. Ви весь час намагаєтесь видобути користь для своїх людей, не зважаючи на те, що ваші дії можуть зашкодити нашій спільній справі. А як можна назвати ваші переговори з ургалами, на яких ви говорите від нашого імені, навіть не повідомивши нас про це? Ви влаштовуєте державні прийоми високого рівня, як, приміром, із Блодхгарм-водхром, навіть пальцем не поворухнувши, аби попередити мене про його прибуття. Не кажучи вже про те, що вітаєте його делегацію самі, не дочекавшись, доки до церемонії долучусь я!

— А якщо я просто хочу спитатися, чому Ерагон, заради якого я приєднав своє військо до варденів, наражаючи на небезпеку всіх підлеглих мені гномів, як у Сурді, так і тут, залишився сам-самісінький на ворожій території Галбаторікса… Якою буде ваша відповідь? Невже ви ставитесь до мене, як до цікавого хлопчиська, що надумав понабридати вам своїми дурними запитаннями? Я в жодному разі цього не потерплю! Тож, якщо ви не поважаєте мій титул і не хочете порівну розподілити обов'язки, як це належало б зробити двом рівноправним спільникам, тоді мені доведеться визнати, що вам не під силу керувати нашим союзом! І тоді я чинитиму так, як вважатиму за потрібне!

«Який довгокрилий хлопчина», — зауважила Сапфіра.

Дуже стривожений річищем, у яке спрямувалась розмова, Ерагон у розпачі спитав: «А що мені тепер робити? Я не хотів казати про Слоуна нікому, крім Насуади, бо чим менше людей знатиме про те, що він залишився живим, тим буде краще».

Схожі на діаманти, гострі кінчики луски на Сапфіриній шиї стали майже дибки, а до її плечей прокотилась неспокійна блакитна хвилька — це була вірна ознака того, що дракон дуже занепокоєний.

«Малий, я не можу сказати тобі, як буде краще. У цій ситуації тобі краще покластися на самого себе. Прислухайся до свого серця й, може, воно підкаже тобі, як уникнути наклепів і підозри в тому, що ти зрадник».

Вислухавши тираду короля Орина, Насуада склала руки на колінах і спокійним рівним голосом мовила:

— Якщо я виявила до вас неповагу, сер, то це сталося через мою необачність, а не через бажання образити вас або ваш Дім. Тож я прошу, щоб ви пробачили мені мою помилку, й обіцяю, що цього більше ніколи не повториться. Ви ж самі знаєте, що я зовсім недавно на цій посаді й іще не цілком опанувала належну манеру дипломатичного спілкування.

Орин повагом схилив голову, приймаючи її вибачення.

— А що стосується Ерагона та його пригод в Імперії, то я не могла вам про це розповісти, оскільки й сама нічого не знала. Гадаєте, мені легко було змиритися з тим, що я зовсім нічого не знаю про свого Вершника дракона?

— Авжеж ні.

— Отож, я вважаю, що нашій суперечці якнайшвидше покладе край розповідь Ерагона, а ми уважно її вислухаємо й уже тоді будемо вирішувати, що його робити.

— Не впевнений, що це зможе покласти край суперечці, проте радо вислухаю Вершника, — погоджуючись, кивнув король Орин.

— Тоді не будемо гаяти жодної хвилини, — мовила Насуада. — Давайте послухаємо розповідь Ерагона, адже він зараз тут саме для цього.

Потому юнак відчув на собі чотири сповнених цікавості погляди. Він важко зітхнув і врешті-решт почав:

— Нехай усе, що я зараз вам розповім, залишиться таємницею. Я чудово розумію, що не можу просити ані вас, королю Орине, ані вас, леді Насуадо, тримати цю таємницю глибоко в серці аж до смерті, проте благаю зробити саме так, бо якщо мою історію почують чужі вуха, це може спричинити велике лихо.

— Королю недовго бути королем, якщо він не цінуватиме мовчання, — сказав на те Орин.

Почувши таку відповідь, Ерагон без жодних вагань розповів усе, що сталося з ним у Хелгрінді, а також про те, як він дістався до табору варденів. Арія натомість додала від себе лише кілька слів, підтвердивши, що Вершник розказав щиру правду, й трохи докладніше описала битву з патрулем Галбаторікса.

Після цього в наметі запанувала мертва тиша, бо Орин і Насуада непорушно сиділи на своїх стільцях і тільки здивовано кліпали очима. Вершник тим часом почувався ніби в дитинстві, коли йому доводилося сидіти перед мовчазним Герроу й чекати на своє покарання за те, що він зробив на фермі якусь шкоду.

Урешті-решт Насуада розправила свою сукню, зиркнула на Орина, який і досі виглядав неабияк спантеличеним, і мовила:

— Король Орин може бути іншої думки, і якщо це справді так, то я готова вислухати всі його пояснення, проте особисто я вважаю, що ти вчинив правильно, Вершнику!

— Я також, — ледь чутно вимовив Орин, дуже всіх здивувавши.

— Справді? — полегшено зітхнув Ерагон. — Я дуже не хотів здаватися вам легковажним і страшенно радий, що ви зрозуміли, чому я зберіг життя Слоуну. Тим не менше, це геть не применшує моєї провини, і я хотів би почути, чому ви вирішили не накладати на мене покарання?

Король Орин глянув на Вершника спідлоба.

— Чому? — відповів він. — Усі мають дотримуватись закону. А якби ти вирішив стати катом Слоуна, то взяв би на себе повноваження, якими молодіємо тільки ми з Насуадою. Адже той, хто наважується вирішувати, кому жити, а кому померти, уже не підкоряється законам, а сам встановлює їх. І як би великодушно це не виглядало, ми навряд чи схвалили б твій самовільний учинок. Зрозумій, Насуада і я підкоряємось лише одному володарю, перед яким навіть королі мають ставати на коліна. Ми підкоряємось Ангварду в його царстві безкінечного сяйва. Ми підкоряємось Сірому Чоловікові на сірому коні. Смерті… І ми б могли бути найжорстокішими тиранами за всю історію, проте свого часу нам доведеться перед ним відповідати… Відповідати йому, але не тобі. Нам не потрібен іще один Галбаторікс… — із цими словами на вустах Орина з'явилася багатостраждальна посмішка. — Розумієш мене, Ерагоне? Ти такий небезпечний, що ми змушені сказати тобі про це прямо, й дуже сподіваємось, що тебе не цікавить влада, якою б привабливою вона не була…

Потому король Орин поклав голову на руки й замислено глянув на складки свого вбрання.

— Я сказав навіть більше, ніж збирався… — продовжив він за якусь мить. — Гадаю, тепер ніхто не питатиме, чому я погодився з думкою Насуади. Ти мав рацію, пощадивши Слоуна в Хелгрінді. А якби ти вбив беззахисного старого, піддавшись спокусі помсти, це було б куди гірше.

Насуада ствердно кивнула:

— Правильно сказано.

Кільканадцять останніх хвилин дівчина слухала Орина з дуже дивним виразом на обличчі, тож було геть незрозуміло, якої саме гадки вона про все, що відбувалося.

За мить король Орин і Насуада стали розпитувати Вершника, які саме закляття він наклав на Слоуна, й укотре прохали переповісти пригоди, що їх йому довелось пережити під час повернення до табору. Запитань було ціле море, тож невдовзі дівчина наказала принести до намету тацю з холодним сидром, фруктами та пирогами з м'ясом. Побачивши, як ласо проковтнула слину Сапфіра, Насуада була змушена ще раз покликати слуг, і незабаром ті повернулися зі стегном бика. Орин і Насуада ставили все нові й нові запитання, а поки Ерагон відповідав, ласували харчами. Тим часом Ерагонові їсти було ніколи — він насилу встиг зробити кілька ковтків сидру, щоб промочити собі горло.

Урешті-решт король Орин розпрощався з усіма присутніми й пішов перевіряти бойову готовність своєї кавалерії. За ним швиденько вискочила й Арія, пояснивши, що їй слід зв'язатися з королевою Ісланзаді, а також «нагріти барильце води, щоб змити із себе пісок і набути нормального вигляду».

— Щось я не дуже впевнено почуваюсь, — мовила Арія, перш ніж вийти з намету, — коли в мене немає китичок на вухах, а очі круглі, ніби дві монети.

Залишившись на самоті з Ерагоном та Сапфірою, Насуада полегшено зітхнула й поклала голову на спинку стільця. Вершник був ошелешений тим, як втомлено вона виглядала. Її жвавість і непосидючість безслідно зникли, а в очах уже не було колишнього вогника. Схоже було на те, що дівчина вже давно намагається виглядати значно сильнішою, ніж є насправді, щоб не спокушати своїх ворогів і підтримати бойовий дух повстанської армії.

— Ти захворіла? — спитався обережно Ерагон.

Насуада кивнула на свої руки:

— Не зовсім. Але одужання триває довше, ніж я думала… А часом мені взагалі дуже кепсько.

— Якщо хочеш, я можу…

— Ні, — миттю урвала його Насуада. — Дякую, проте навіть не намагайся мене вмовити. Одне з головних правил випробування довгими ножами полягає в тому, що треба дозволити ранам загоїтись самим, без використання магії. В інакшому разі в мого суперника будуть підстави стверджувати, що я не витримала болю порізів.

— Але ж це варварство!

На вустах дівчини заграла легенька посмішка:

— Можливо, але тепер, коли я витримала такий нелюдський біль і все незабаром має скінчитися, буде дуже безглуздо здатись.

— А якщо твої рани не загояться й почнуть гнити?

— Тоді я сповна заплачу за свою помилку, але навряд чи мене спіткає таке лихо, адже за мною наглядає Анжела. Вона чудово знає всі лікарські рослини й зможе назвати тобі справжнє ім'я кожної травинки в Алагезії, торкнувшись кінчиками пальців одного-єдиного листочка.

По цих словах Сапфіра солодко позіхнула, діставши нижньою щелепою долівки, а горішньою ледь не зламавши поперечину, на якій тримався дах намету. Аби відігнати від себе сон, дракон струснув головою і розсипав навколо сотні синюватих сонячних зайчиків.

Помітивши це, Насуада випрямилась на стільці й винувато мовила:

— Мені так шкода, що прийом тривав надто довго. Тим не менше, я дуже вдячна вам за те, що ви були такими терплячими.

Співчутливо поглядаючи на дівчину, Ерагон став перед нею на коліна й обережно провів правою долонею по її забинтованих руках.

— Не хвилюйся за мене, Насуадо. Я добре знаю свої обов'язки й ніколи в житті ніким не хотів би керувати. А якщо вже мені й запропонують сісти на трон, то я неодмінно відмовлюсь і спробую зробити так, щоб на ньому опинився той, хто зможе керувати нашою расою значно ліпше за мене.

— Ти гарна людина, Ерагоне, — тихо сказала Насуада й стисла його долоні у своїх. Потому вона посміхнулась і лукаво мовила: — Останнім часом я надто багато переймаюся справами вашої родини, тобто маю халепу з тобою, Рораном і Мертагом.

— Мертаг мені не рідня, — обурився юнак.

— Вибач мені, будь ласка. Але ти маєш погодитись, що ви втрьох завдали Імперії та варденам неабияких клопотів.

— Це в нас родинне, — пожартував Ерагон.

«Це в них у крові, — цілком серйозно підтвердила Сапфіра. — Де б вони не опинилися, їм завжди вдається вскочити в найнеприємнішу халепу. — Дракон тицьнувся мордою в Ерагонову руку. — Особливо йому. А що ще можна чекати від вихідців із Паланкарської долини? Адже всі вони є нащадками навіженого короля».

— Проте самі вони не навіжені, — заперечила Насуада. — Принаймні мені так здається… Хоча… — захихотіла вона. — Якби тебе, Рорана й Мертага замкнули в одній клітці, то я б не наважилась сказати, хто саме з вас вижив би.

Ерагон і собі посміхнувся:

— Напевне, Роран. Бо він нізащо не дозволить такій дрібниці, як смерть, стати поміж ним і Катріною.

Посмішка Насуади стала якоюсь напруженою.

— Авжеж… — дівчина трохи помовчала, а потім заклопотано сплеснула в долоні. — Господи, що ж це я роблю! Сонце вже майже повністю сіло за обрій, а я ще й досі тримаю тебе тут тільки через те, що мені заманулося побазікати.

— Я говорю з тобою з превеликим задоволенням!

— Дякую, але мені здається, що ми знайдемо більш підходящий час для дружньої розмови. Ти пережив дуже довгу мандрівку, й тобі, певно, кортить якомога швидше помитися й вбратися в чистий одяг, та й зголоднів ти, мабуть, добряче!

Ерагон із розпачем глянув на яблуко, що лежало перед ним, уявляючи, як за мить від нього не лишилося б навіть хвостика, проте їсти під час прийому було вкрай нечемно. Дівчина перехопила його погляд і тихо сказала:

— Ти схожий на вовка, який пережив голодну зиму, тож я більше не катуватиму тебе. Іди скупайся та вдягни свою найкращу сорочку. Потім я з радістю запрошу тебе на вечерю. Але знай, що за моїм столом ти будеш не єдиним гостем, адже в нас так мало часу, що навіть під час трапези я змушена вирішувати якісь важливі державні питання. Проте мені було б значно веселіше, якби ти таки згодився прийти.

Ерагон насилу стримався, щоб не скривитись від однієї тільки думки про те, що йому доведеться вечеряти в компанії тих людей, які ще зовсім недавно засипали його градом своїх нудних і безглуздих питань. Однак відмовити Насуаді було б геть нечемно, тож він вдячно вклонився й увічливо прийняв її запрошення.