Айхо, або Полювання на шпигуна

Розділ 6

— Айхо! — Зуфар шарпнув за рукав, зупинивши на коридорі після занять.

— Привіт, — буркнув я.

— Ого, щось трапилось? І де твоя білява подруга?

Ніби почувши запитання, повз нас гордо пройшла біла, як стіна, Делея. Наче й не помітила. Зуфар провів її поглядом, а потім підняв брови дашком.

— Не питай, — попередив його цікавість.

— Я все дужче і дужче шкодую, що не навчаюсь у вашій клятій Правиці! Та тут і дня не пройде, як щось трапляється! Про Делею не запитую. Поки що. А от що трапилося із вашим однокласником, це вже мусиш розповісти! Я не відстану!

— Це… — не встиг я відкрити рота, як між нами невідомо звідки виріс кремезний юнак, судячи з усього, старшокласник.

— Ти Айхо? — непроханий гість безцеремонно тицьнув пальцем мені в груди.

— Ну я.

— Тебе негайно викликає до себе Куратор Шак.

— Ми договоримо і він піде, — не відступав Зуфар, якого роз’їдала цікавість.

— Він піде негайно. Я не збираюся з вами сперечатися.

Ми хотіли ще щось заперечити, але кремезний учень знайшов на диво залізний аргумент.

— Тиждень відсторонення від занять, і ви відстанете від Класу остаточно.

— Куди йти?

— У Вінценосну Арку.

Увійшовши в простору залу, я на мить зупинився, здивований кількістю присутніх. Утворюючи круту підкову на високих різьблених кріслах, у всій величі десять найавторитетніших викладачів Університету з нетерпінням очікували на мене. Совредо не було. На здивування, серед сивочолих, бородатих поважних чоловіків я помітив і молодого Майстра Авгуса, одягнутого у все ту ж сніжно-білу туніку і вузькі штани. Посеред зали стояв Куратор Шак. Його товсті щоки роздулися ще дужче, а їх багряний відтінок красномовно вказував на неабияке роздратування.

Дід і Майстер Каро сиділи поруч, їхні зосереджені обличчя теж не віщували нічого доброго.

— Проходь, Айхо! — гучним басом гримнув головуючий Майстер Ореф.

Майже впритул підійшовши до розчервонілого Бурмошака, я вклонився присутнім.

— Раніше треба було думати, тепер запізно проявляти люб’язність, — прошепотів Куратор так, щоб його почув лише я.

— Ми не будемо, Айхо, ходити довкола, — прогримів Ореф. — Найповажніша Рада зібралася лише для того, щоб поставити тобі кілька запитань.

— Я готовий відповідати, хоча й не розумію, для чого було збирати цілу Раду.

— Зараз зрозумієш, — крізь зуби процідив Бурмошак. Піднявся низенький рудоволосий Майстер Варгуль, найкращий серед Майстрів Медицини. Він якусь мить вагався, та все ж почав:

— Рада хотіла б почути розповідь про твою дивну мандрівку на Вершину Тиші і про неймовірне повернення з Місця, з якого не повертаються.

Я здивовано зиркнув на Радо. Його обличчя було кам’яним. Для чого дід розповів усе Старійшинам? Про це мали знати лише він і Каро! Раптом дідусь на мить впіймав мій погляд і я зрозумів: він нічого нікому не казав. Майстер Каро незадоволено повів бровою, і вони з дідом обмінялися красномовними поглядами.

— Ми слухаємо тебе, Айхо! — перебив гарячкові роздуми Головуючий.

— Я можу поставити запитання Вельмишановній Раді? — тягнув я час.

— Не нахабній, — непомітно штовхнув у бік Бурмошак.

— Спробую відповісти, — незадоволено гримнув Ореф.

— Чому Рада вважає, що я був на Вершині Тиші?

По рядах засідателів пробіг незадоволений гул.

— Хлопче, — криво всміхаючись, почав Майстер Ореф. — Зважай, з ким розмовляєш. І коли тебе запитують, давай відповідь!

— Майстер О теж вважає, що я бував у цьому лихому місці?

— Твій дід мовчатиме, Айхо! Він член Ради, але сьогодні позбавлений слова! Ти не отримаєш допомоги! І відповідатимеш без підказок! — майже до писклявого підвищився тоненький голос Майстра Варгуля, який завжди вирізнявся лагідною вдачею.

— Тоді я відмовляюсь відповідати! — несподівано збунтувався я.

— Що? — у багатьох викладачів округлились від здивування очі.

Червоний Бурмошак побагровів ще дужче.

— Коли я щойно прибув до Університету, мені вже ставили це питання. І я відповів. Той, хто отримав відповідь, зараз серед вас. Він член Ради. Чи Майстер Каро теж сьогодні позбавлений слова?

Каро ледве помітно всміхнувся.

— З твоїм прибуттям, Айхо, в Університеті почали коїтись дивні речі: займатися дерева на Святі Вогню, живцем мало не згорають однокласники на уроках, а сьогодні ми дізналися, що ти зробив якийсь фокус на занятті Майстра Спока! — гримів розлючений Головуючий.

Тільки зараз я помітив крайнього справа свого викладача.

— Я лише виконав його завдання.

— Що?! — стукнув по дерев’яній трибуні Ореф.

— Якщо зі мною стільки проблем, то відрахуйте з Університету і годі! Побачите, можливо, і шпигун безслідно зникне!

— Ну, мене слова ніхто не позбавляв, — несподівано піднявся Майстер Каро. — Даремне ви накинулись на хлопчину. Даремне залякуєте. Бачите ж, не лякається. Я розповів вам усе, що знав про Айхо і був проти нашого сьогоднішнього збіговиська.

— Майстре Каро, ви подаєте поганий приклад учням, так зневажливо називаючи Раду, — делікатно зауважив рудий Варгуль.

— Майстер Каро забувається, — прохрипів Ореф, — а ми можемо так само забути про його заслуги перед Університетом.

— Головуючий, ви — це ще не весь Університет! — холоднокровно парирував Каро.

— Шановне панство, ну що ж ви так, — спробував угамувати наростаючу напругу Варгуль. — Ми всі тут поважні люди, не потрібно даремно засмучувати один одного.

— Майстер Варгуль правий. Не варто при учневі з’ясовувати стосунки викладачам.

— При учневі? — якось дивно перепитав Ореф. — Якщо, Каро, ти маєш на увазі Айхо, то глибоко помиляєшся. Від сьогодні він уже не учень Університету.

— Що?! — вигукнув Каро, а дід в розпачі закрив обличчя долонею.

Я відчув, як звична твердість в ногах кудись враз зникла, вони розм’якли і загрожували тістом розпливтися по підлозі. От і досперечався…

— Рада уже все вирішила, — твердо мовив головуючий.

— Рада? Я теж її член, але ще нічого не вирішував.

— Тоді давайте почнемо, — холоднокровно запропонував Ореф. — Прошу, панство, проголосувати, хто висловлює підтримку моєму рішенню відрахувати Айхо зі студентства?

Піднялося більшість рук. У глибокій задумі сидів непорушно дід, Майстер Каро демонстративно схрестив кулачища на грудях, молодий Авгус теж не підтримав рішення. Та найбільше мене здивував Майстер Спок. Він не просто не проголосував, він піднявся і сказав:

— Мені жаль, що Рада хоче прийняти таке рішення. І все ж прошу головуючого дозволити Айхо залишитися в Університеті, але тепер уже не учнем, а моїм молодшим помічником. Я вже давно просив вас, Орефе, підшукати мені здібного хлопчину. Я не справляюсь один з чотирилапими вихованцями.

Каро і Радо перезирнулись. Ореф наморщив лоба і без особливого ентузіазму сказав:

— Добре, нехай так і буде. Із завтрашнього дня Айхо переходить під ваше керівництво. Усе.

Рада потрохи розходилась. Головуючий, Майстер Варгуль, Бурмошак — усі, хто проголосував за моє виключення, пройшли повз, демонстративно спопеляючи осудливим поглядом. Майстер Спок, минаючи, нагадав, щоб я не забув завтра до нього прийти. Каро пройшов, підбадьорливо постукавши по плечі. Дід минув мовчки.

— Діду! — окликнув я.

І залишився один у величезній залі Вінценосної Арки.