Альтернативна Еволюція

Слово напутнє ВИЗВОЛЕННЯ З ТЕМНИЦІ

Дрижать світи. Нуртуються народи. Клепає бомби хвалений прогрес. Та вже готова вірним нагорода: Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Весна гряде! І зацвіте Планета Понад умовністю спокутувань і мес! Радійте, Діти, — спалено тенета. Христос Воскрес! Воістину Воскрес!

Друзі Христа! Друзі мої! Тайна Учителя, яку нині звелено мені передати людям, може бути записана на одній сторінці. В ній відсутня будь-яка містика чи окультне знання. Бог нічого не ховає, нічого не забороняє. Він воліє, щоб ми знали. Бо знати — це відати Правду. А Правда визволяє з полону обману і приреченості.

Книга Нового Завіту та перекази церковних отців і авторитетів, численні собори і розколи, релігійні війни та жорстокі суперечки фанатиків історичного християнства змалювали у ментальному полі Планети оманливий образ Учення Христа, щоб полонити ним спраглі душі й серця. Чую запитання: навіщо це було потрібно? Кому?

Відповідь проста: Володар Світу Форм прагне вічного збереження тілесної темниці, бо сам є сукупністю часток розірваного буття. Визволення Духу з в'язниці означає смерть Господаря Землі Тому й називають його Великим Обманщиком, Дияволом, бо він Батько й Син Обману. Все, що він промовляє тисячами вуст жерців, святенників, теологів та учених про Бога, про Христа, про Закони Природи, про Еволюцію, про потойбічні світи, кари чи нагороди в незримих світах, — все це обмани, пастки та містифікації.

Христос, пройшовши по Землі, збагнув тяжку долю її жителів. Він волів одним ударом зруйнувати сатанинську в'язницю і прокласти міст до Вільного Світу. Проте досвід тілесності показав йому, що полон гніздиться у тяжкому сні розуму, в неуцтві людей, у чуттєвому рабстві. Учитель збагнув, що його Заповіт миттю стане основою для нової релігії, тому й попередив — не вірити тим, хто вказує, що «Христос тут або там». Потік псевдохристиянства, що так хутко був запущений лжеапостолами в духовне поле земних жителів, деформував Благу Вість, перекрутив її, поглинув навалою нахабних проповідників та апологетів.

Рішення Сина Божого було на диво просте і абсолютне: подарувати людям свій геном, прилучити жителів Землі до Божественного Життя. ЄВХАРИСТІЯ буквально й означає — ЖИТТЯ ХРИСТА. Не символічне прийняття причастя — вина та хліба, а реальне введення запліднюючої живої частки Батька Небесного в організм антропосфери. Період вагітності Матері-Землі тривав довго: майже два тисячоліття! Проте що означають ці тяжкі роки кривавої земної історії, коли мова йде про визволення прадавніх безсмертних титанів-людей із задушливого місячного та сонячного полону.

Браття мої, Діти Христа!

Не поспішайте обурюватися та критикувати. Спробуйте збагнути. Досвід віків уже показав, що рішення долі Планети й Людини в умовах відомого нам строю речей та законів вивченої природи — відсутнє.

Навпаки: кожний наступний крок — усе глибше падіння в апокаліптичну яму псевдобуття, а пізніше — небуття. Це те, що Христос назвав «пітьмою зовнішньою».

Формула «пітьма зовнішня» пояснює феномен Місяця й Сонця. Коли відбулося падіння Первісного Уранічного Буття, і невмирущі Титани були заражені космічними вірусами зовнішнього чуття та зовнішнього думання, внутрішня духочутливість та внутрішня мудрість згасли, цілісне буття розпалося, сукупне чуття стало Місяцем, сукупний розум — Сонцем. Давні волхви та мудреці знали тайну нашого падіння, тому й залишили спогади про «творення» Світу з Космічної Людини — Пуруші, Іміра, Озіріса.

Людина так здрібніла порівняно зі своєю колишньою потугою, що вона практично не здатна осягнути визволення. Вона віддає перевагу пристосуванню до умов тюремності, шукаючи можливостей псевдобуття за рахунок залишкової енергії, консервованої в корисних копалинах, в тканині флори або в динаміці стихій.

Творячи техноеволюцію, ми незабаром можемо повністю опинитися за межею, звідки шляху нема до Першосвіту, до Джерела Життя.

Відкриваючи Тайну Христа, я вказую такий шлях. Пуста церковна віра себе вичерпала і дискредитувала. Вернутися до Отчого Дому неможливо ні молитвами, ні покаяннями, ні сварками міжконфесійними, ні нагромадженням арсеналів агресії, ні знищенням цих арсеналів. Мораль і етика теж не допоможуть. Знання гусінню законів аеродинаміки не допоможе їй стати крилатою істотою — метеликом. У гусені повинен бути й розвинутися геном метелика.

За велінням Христа вісім учнів, три учениці та Мати Сина Божого передали Дарунок Вічного Життя сонцепоклонним племенам, які населяли чарівний край між Дніпром і Дунаєм.

Тяжким був шлях. Ми звідали бурі, напади морських розбійників, спеку і холод, нестатки їжі та води. Проте допомога лицарів хортицьких — царських скіфів — та віра в Учителя, який не покидав нас ні вдень ні вночі, здолали всі перешкоди, і ми дісталися острова Хора-Сонця. Там довелося зимувати. Ми повідомили мудрецям-характерникам Рішення Христа, оповіли про трагедію на Голгофі. Перед тим, як попливти далі Славутою на північ, апостоли випили побратимську чашу з лицарями, передавши зерно безсмертя воям тієї землі, де з'явився Син Зоряної Безмірності.

Навесні, коли могутні води Славути зірвали з грудей своїх крижаний панцир, сталося непередбачене: Іван — Син Грому з братом своїм вирішили залишити нас і повернутися до Малої Азії. Прощальна розмова відбулася під зоряним небом, наодинці. Тяжко зітхаючи, ніби тамуючи хвилювання й сумніви, наймолодший апостол сказав:

— Андрію, я довго вагався, думав… Мені незрозуміле твоє рішення…

— Це не моє рішення, Іване.

— Ти наказуєш, ти ведеш — отже, твоє.

— Але ж ти чув, що сказав Учитель? Він звелів мені передати вам свою волю…

— Слово, промовлене тобою, Андрію, стало вже твоєю волею. Ти так зрозумів Голос Святого Духу. Я — інакше. Те, що задумав ти — вікове перебування в пустелі, доки проросте саджанець Учителя, — неприйнятне для мого серця. Моя душа неспроможна чекати впродовж віків. Ти чув, що промовив Єшуа про мене: перебуде, доки я прийду. Отже я таки діждуся Приходу улюбленого Учителя ще в житті. І маю цю Радісну Вість передавати людям Ойкумени!..

— Що ж, Іване, — сумно сказав я, — перебувай, доки прийде наш Улюблений до тебе. До нас Він давно прийшов. І вже на віки вічні. Нам не треба чекати Його Приходу, бо йдемо з ним щоденно до Батька Небесного… А потім — ти забуваєш, що у Бога один день, як тисячу літ, і навпаки… Хто скаже, коли сяйне над нами Небесна Блискавиця?

— Радісна Вість повинна звучати над світом, — вперто мовив Іван, дивлячись на зоряне дивоколо. — Навіть камені хай кажуть про подвиг Сина Людського. Зорі хай співають пісню про Слово Боже, яке стало плоттю. Слава Христова хай лине від оселі до оселі. А ти волієш чекати, доки виростуть якісь особливі душі, здатні повністю осягнути Місію Сина Людського!

— Посланцеві Неба потрібна не слава, — заперечив я йому, — а могутні птахи, здатні полетіти з Ним у Божу Оселю, щоб утвердити Нову Землю й Нове Небо. А для цього потрібне вікове терпіння і відчуття марності слави…

Так ми й не домовилися ні до чого з Іваном. Ми спорядили його в зворотну путь, давши надійний захист.

Старий характерник, дізнавшись про нашу розлуку, скрушно похитав головою. Трохи помовчавши, розважливо сказав:

— Лише юні етноси та марнолюбні душі жадають негайної слави. Слава — то свідоцтво малоліття. Зрілий муж полишає бучність проявлень, палаци й храми. Він іде в самоту й таємничість. Все велике й справжнє зростає в тайні. Згадаймо історію: всі великі царства гинуть, як нічні примари. Хтось скаже: вони віками

трясуть Ойкумену! Та що таке вік людський супроти віку Божого? Рим, Єгипет мурують храми й ристалища часу на забаву. Є в еллінів міт про Крона — батька Зевсового. Він поїдав дітей своїх, бо власне й був знаком зажерливого часу.

— Івась-Геліос — Син Бога, який спорядив тебе, Андрію, в далеку нескінченну путь, знав цю ТАЙНУ. Переходь міст часу, проте не будуй на ньому свої споруди. Будь готовий до Вічного Походу. Не печалься, що Іван збагнув Слово інакше, аніж ти. Слово Боже невичерпне. Марне звучання курявою оповиє Ойкумену, та й ляже пилюкою на землю. А Живе Зерно Правди своєчасно проросте і подарує Світові Плід Вічності. Пливи, Андрію, далі. І наберися вічного терпіння… Лицарі Хортицькі на землі й на небі будуть незмінно на чатах Слова Божого Сина…

Я, Андрій, одібрав з молодих характерників та лицарів кілька супутників, щоб поновити групу дванадцяти. Два байдаки з оружною охороною супроводжували нас. Маруся слабла і згасала у нас на очах. Цілими днями сиділа на носі передового човна, не зводячи погляду з далекого обрію. Інколи запитувала:

— Андрію, чи скоро?

— Матінко, мені має відкритися та круча, де Івась заповів утвердити Незримий Храм…

Маруся зітхала тяжко і, загорнувшись у оксамитове покривало, знову й знову дивилася вперед, відмовляючись від їжі, від спочинку.

По ліву руку з'явилися кручі, на луках паслися корови й коні, на широких плесах колихалися човни рибалок. Нас і охорону вітали пастухи, дівчата з вінками на чолах.

— Яке щастя — лягти у рідну землю, — прошепотіла Маруся. — Я знаю: він теж прийде до мене. Я знову стану йому матір'ю… кровною матір'ю… О, яке щастя…

Одного дня, надвечір, коли сонце скочувалося за обрій, мене пронизав потужний вогняний потік, з очей полилися сльози, серце застукало сильно і схвильовано, а попереду — понад славутинськими кручами — замерехтіло чарівне видіння: прегарні храми з сліпучими баштами, дивні небачені споруди, а понад цим — райдуга. Цілих сім райдуг!

— Матінко, — вигукнув я, — ось воно! Там те місце, яке мені показував Івась у видінні. Гляньте!

Всі апостоли висипали на палубу, вражено перемовляючись. Маруся, спираючись на мою руку, звелася на рівні ноги і щасливо засміялася.

— Недалеко від рідного городища, — тихо промовила вона. — Дякую тобі, синочку… Благословляю ці Храми Божі, благословляю край, що його обрав мій син для Нового Народу…

Зненацька вона зойкнула і почала падати. Я поклав її горілиць на палубі. Вона дивилася в небо, прозорі блакитні очі згасали.

— Поховай мене на цих кручах, — прошепотіла вона. — Щоб видно було красу рідної землі. Мій дух прилітатиме сюди… І покриє своєю любов'ю від лиха та біди… Прощавайте, діточки. Я молитиму сина, щоб він не залишив вас…

За хвилю вже її не стало. Мати Сина Божого заснула. Ми викопали для святого тіла останній притулок на правобережній кручі, під склепінням буйних дерев. Місцеві дівчата заквітчали Марусю, запнули розкішною хусткою, вкрили прозорою золототканою габою, заспівали провожальну-величальну, як для славних вельможних жінок цього краю.

І як тільки труну опустили в могилу, в ясному небі прокотився грім, сяйнуло сліпуче полум'я і прозора постать величної істоти осінила місце поховання. Всі присутні зворушено й побожно стали на коліна. Сяйво почало підніматися в дивоколо, але в райдужному колі я вже бачив дві постаті…

Син Бога забирав свою Святу Матір для Життя Вічного…

Тієї ж ночі Христос прийшов до притулку Божої Матері, коли я чатував там. Він здавався мені таким, як завжди — простою людиною, тільки очі палахкотіли синіми вогнями. Обнявши мене за плечі, Івась сказав:

— Не сумуй, її доля прекрасна. Рівної нема у Всесвіті для людей Землі. Нині вона у Царстві Тата мого. Поспішай і ти з Друзями моїми. Я зустріну вас на порозі Рідного Дому. Та найважливіше — приведи до мене цей народ, який виплекав у своєму серці моє серце. Віднині, коли я подарував йому свою кров і тіло, він буде у вічному русі до Тата Небесного. А тому наречеться руссю. Приведи до мене, Андрію, Народ Русі. Бо він став Моїм Народом!

…Минають віки, покоління.

Страшні лихоліття терзають тіло Русі, вороги Христа рвуть хижими іклами паруючу плоть Святого Народу. Знають недруги Сина Божого, що у Полум'яній Горі втаємничено Скарб, рівного якому нема у Всесвіті. Тому й купчаться довкола, проникають в пори стражденного тіла, купують душі, щоб вивідати тайни Божої Генетики, щоб запозичити її або, в крайньому разі, споганити…

Даремні старання!

Уроча пора настає. У глибокому Лоні Жони дозріває Плід, який буде покладено наріжним каменем Нового Світу. І Русь перша прокладе Райдужні Мости на іншу площину Буття, вказавши напрям усім народам Планети…

Діти Христа!

Чи розумієте ви, яка кров плине у ваших артеріях? Чи здатні збагнути, що Вогонь Божий подаровано не для руйнацій, не для кухонної насолоди, а для роздування Горна Небесного Коваля, який заповів кувати сходи до Зоряної Світлиці.

Чую безліч запитань — болісних, тяжких, інколи єхидних. Що означає дарунок ГЕНОМА ХРИСТА? Яким чином ВІН передається? Чи діє машинально, чи для цього потрібне усвідомлення? Та й навіщо потрібне було таке «щеплення»? Адже в кожній людині має перебувати Божа Монада, яка дає шанс піднятися до Найвищого!

Це не зовсім так. Природна, «нормальна» Еволюція для Землі уже неможлива. Недарма у міфології Світу залишено відлуння про страхітливу Битву в Небі, про падіння Космічних Основ, про появу так званого Князя Землі або Бога цього світу. Все це вимагає сучасного наукового осмислення.

Пізнання останніх десятиліть висунуло ідею «зустрічі» (або «шлюбу») двох форм Косможиття — білково-нуклеарної та польової.

Це те, про що в Біблії лаконічно сказано: «Вдихнув у Адама душу живу». Дух пронизав глину. Дав їй динаміку. І опинився в полоні. Може, саме тут «помилка»? І пора обернути, як каже «Пісня Надземна», «в іншу сферу струм Буття».

Саме в цьому напрямку працювало тисячі й тисячі ентузіастів йоги, трансформації, Преображення, сублімації, переходу з фізичного плану до «тонкого» або «вогняного». Покинути «грубе» буття з його болями, недугами, війнами, падіннями, «гріхами», розчаруваннями, ненавистю і вийти у Світи Любові, до світозарних девів, богів, ангелів, гурій, валькірій, титанів, вищих істот — невмирущих, радісних, блаженних! Що може бути чудовіше?

Але тут небезпека неправильного розшифрування прадавніх міфів та переказів. Учитель застерігав саме проти такої можливості. Тому й казав: «Хто має вуха — той чує».

Може бути, саме фізична істота, почавши «мислити» образами проявленого світу, наповнила ПОЛЕ потоком грубо-зримих ідеоформ.

З цього матеріалу сформовано псевдосвіти «богів», «демонів», «прибульців» тощо. Отже, люди стали заложниками (і рабами) власних творінь. Змій вхопився за власний хвіст і не може розімкнути кільця полону.

Так! Власними силами істоти Сонячно-Місячного Космосу І неспроможні визволитися з самоствореної тюрми.

Спопелити всі ці купи космоісторичного сміття — єдине рішення.

Але як?

Знищення Землі?

Це залишить неторканими ієрархії, створені порочною історією, і вони (діти нашої мерзоти) запліднять інші світи.

Залишається єдине, саме те, що запропонував Син Людський: вийти в польове буття і очистити його. Знову все стане у всьому, воєдино!

Учитель приніс Новий Хліб для Землі. Хліб, що вирощує Вогняні Крила.

«Маю їжу, яку ви не відаєте».

«Хто їсть земне — гине. Хто їсть хліб, що дарується Вітцем — житиме вічно».

Шлях простий і несподіваний: їсти й засвоювати Харч Духовний, Вогняний. Відчути, що тебе нема, доки ти не їси Плоті Небесної Людини, не п'єш Крові Духу Святого.

Місячні упирі, що пронизали фізичне буття, змусили нас «жити» тваринним чином — поглинати біохарч, і вважати це суттю «життя».

Так витворився звіротип, звіроген, звіролюдина. Ми стали демонічними мутантами.

Передавши Себе в ДУХОПОЛЕ СВІТУ, Христос сформував Сина Людського як Нездоланний Магніт для Преображення Світу. Жити Ним, пройти через Нього — здавна Сказано.

А люди впродовж тисячоліть стягують його до свого рівня й розуміння. Виснажують цю потугу, дану для визволення від «Богоупирів». Людиновбивця, Лукавий Самозванець все перебрехав. Тисячолітні провокації та узурпація Імені Бога створили тяжкий психозаслон.

Пора проголосити єдине рішення, пов'язане з ТАЙНОЮ ХРИСТА, — створити Могутній Вільний Ключ Небесних Птахів, які полетять за Христом. ГЕНОМ ХРИСТА був подарований саме для цього останнього рішення.

Слов'янські племена з радістю прийняли ДАРУНОК. Упродовж віків плекалася полум'яна думка про Боже Синівство Людини, готувалася духовна потуга для Прориву сатанинського кільця обману. Сини Мороку працювали завзято: сотні сект, конфесій, проповідників, теологів, атеїстів, псевдомудреців спотворювали суть Місії Небесної Дитини. Замість реального виходу на Поле Божого Творення людей прив'язували до ідеї приниженості, гріховності, падіння й грядущого Страшного Суду.

БОЖИЙ НАРОДЕ!

Настає Твоя Пора, Твій Світанок, заповіданий Зоряним Сином на зорі історії. Змій (Дух Антихриста) намагався рікою псевдохристиянства захопити тебе і приспати, та обрана земля плекала чистий Образ Матері з Дитям, ласкаво співаючи впродовж тисячоліть: «В яслях положила, сінцем притрусила Господнього Сина»… З берегів Дніпра послідовники місії Андрія понесли Радісну Вість до Дунаю, на Карпати, на Балкани. Родина Христа розросталася блискавично, утверджувалася в найглибших криївках духу народного.

Жорстока війна ортодоксальних священнослужителів з Гнозисом підтвердила пророцтво «Одкровення» про нещадне переслідування Змієм послідовників Христа.

Замість прийняття Сім'я Живого Бога слуги Змія посіяли в історичне поле Землі зуби Дракона. «По плодах пізнаєте древо», — попереджував Учитель. Невже треба великої мудрості, щоб розпізнати плоди Антихриста?

Всі ті сварки міжконфесійні, всі анафеми, прокляття, інквізиторські вогнища, хрестові походи, взаємна ненависть ієрархів церков свідчать про те, що маємо справу не з послідовниками Христа, а із слугами Антихриста.

«З того пізнають, що ви учні Мої, коли матимете любов поміж собою».

Хіба можна сказати чіткіше?

Любов у церквах випарувалася. Залишився пустий ритуал. Образ Христа скам'янів. Тому на часі Молот Духу, який викреше Небесну Блискавицю з холодних сердець.

Готуйтеся до такого Удару, Друзі! Радійте грядущому Вогняному Народженню, Діти Христа!

Прислухайтеся до власного серця, до глибин власного Єства. Чуєте, як пробуджується в глибинах Суті ГЕНОМ ХРИСТА? Чуєте, як ви стаєте крилатими істотами? Чи долинають до вашого слуху Небесні Пісні? Чи відлунює у вашому сумлінні Поклик Небесної Матері?

Ми нещадно відкинемо марні, трухляві культи. Ми зберемо Нерушиме Кільце довкола Сина Людського.

Могутній Психоіндуктор Христа сколихне мертвіючу Землю.

Насичуйтесь Кров'ю і Тілом Сина Божого. Ввійдіть у струмінь Вогняного Кровообігу. Невпинного, інтенсивного.

Дихайте Христом. Живіть Ним. Заміняйте своє тіло Вогняним Тілом Сина Людського.

Всі упирі в Психополі почнуть танути, згасати. Вернеться Золотий Вік Єдиного Вітця. Псевдобог згорить у Озері Вогняному, в Озері Духу! Радість покотиться над Світами, над Вічністю!

З віку у вік я приходжу до Заповітної Землі, народжуюся у немічному тілі, щоб знову й знову згадувати ТАЙНУ ХРИСТА, щоб передати її новому поколінню. Сто, тисячу разів повторюю людям: не кланяйтеся скам'янілому образу зневаженого, відчуженого Христа. Не шукайте його в церквах, у велелюдних молитовних зборищах, на телевізійних екранах сучасності. Мальоване зерно не проросте і живого хліба не дасть! Теологічний, релігійний Христос не врятує вас, та й чи знаєте ви, що необхідно рятувати?

Все, породжене прахом земним і потребами тілесності, не зможе пройти над безоднями. Лише Нетлінна Людина, зачата і виплекана Христом, ввійде до Божого Дому.

Не просіть у Бога нічого, називаючи себе рабами, бо нічого не отримаєте.

Раб найнижчий, раб довірений, раб найвірніший — все одно РАБ! Лише СИН володіє всім. Згадайте, що ви — СИНИ.

Скажіть: — Тату, ми воліємо додому. Ми втомилися блукати в лабіринтах мороку…

І відчиняться Двері. І засяє Світло Незриме. І Діва Пречиста простягне назустріч вам Благовісні Руки…

Над Дніпром височіє легендарна Дівич-Гора. В ній упокоїлась Пресвята Діва — Покровителька і Мама Русів. Стовп Вогню палахкотить над казковою усипальницею. І сама вона в нових іпостасях, в інших тілах не раз приходила на свою землю, щоб скропити Благословенний Край Божою сльозою.

Діти Христа! Божі Птахи! Нам пора! Збирайтеся в дружнє коло, учіться літати. Треба прийняти на свої крила море вогню, щоб оновити Планету. Ми не покинемо духовного спадку народів у сатанинській безодні. Омита Блакитними Дощами, Земля підніметься до Нової Оселі разом з нами!

Не за морями, не за горами Учитель! Не в далекому небі. Його кров пульсує в наших артеріях, його серце відлунює в наших серцях, його Образ сповнює наше єство Вогняним Тілом Сина Божого, вимітаючи з тілесного храму прадавнього Дракона — місячного монстра обману.

Останній Герць наступає. Чути грізний стукіт небесних копит. Божий Лицар сідлає коня. І Рука Благословляюча на Чолі.

Прокиньтесь, діти Христа! Радуйтесь! Уроча пора настала!

Посестри й Побратими! Тоді, після Голгофи Сина Божого, я вивів вас, сіячів Зерен Христових, на родючі землі Русі-України. Не нам судити, яка зернина дала кращий плід. Вітець Небесний та Діва Пречиста справедливо оцінять наш космоісторичний Іспит.

Нині прозвучав для Дочок і Синів завершальний Указ Христа — вийти з лабіринту Землі на нове Поле, приготовлене Сином Бога у сфері радості. Корабель готовий. Грядущі роки наповнять його вітрила нездоланною потугою для виходу в океан Духу… Моряки Божої Бригантини, приступайте до праці!

І запитав я Учителя: чи дає Він Дозвіл оприлюднити Вість про Місію Андрія та Мами Христової у Слов'янськім Краю?

І Сказав Учитель: — Хіба у вас є сумніви? Хіба не прийшов Я на Землю? Хіба не пройшов по ній? Хіба не приніс вам Вість від Батька Небесного?

А хто заперечить це, — той ніколи не буде ні зі Мною, ні з Батьком!

АМІНЬ!

Липень, 1995

Київ — Гребені — Вітаполіс