Альтернативна Еволюція

СЛОВНИК РА (ВОСКРЕСІННЯ СЛОВА)

«Словник РА» (інша назва — «Воскресіння Слова»[2]) — не науково-фантастичний трактат про витоки мови. За допомогою «символічної етимології» Олесь Бердник шукає в сучасній українській мові слова, що якнайкраще зберегли залишки праслов'янського сонячного культу (автор називає його «Ра»). Тож цей твір можна назвати культурно-світоглядною мовознавчою розвідкою, яка не претендує на науковий статус.

В Україні «Словник РА» публікується вперше.

Слово — Дитя Великого Мовчання — заблукало на манівцях людської псевдоісторії. Сини Хаосу нав'ючили на Слово вантаж безглуздя, жорстокості та суєтності, перетворили Боже Дитя на віслюка для своїх забаганок, знущань, підлих замірів та мізерної втіхи. Туман нерозуміння оповив свідомість людей, бо правдива суть Слова затьмарена брехнею і відносністю. А затьмарене Слово жити не може у світі облуди й ганьби: воно задихається і вмирає на хресті щоденного рабства, у темниці безпросвітності.

Зруйнувати домовину Слова, повернути Боже Дитя Людині, воскресити в слові безцінну вартість Материнської Першосуті — мета і обов'язок творчого мислення.

Ходімо ж тисячолітніми стежками рідного народу, спробуємо розшукати на них загублені скарби материнської полум'яної Мови.

Слово — диво Всесвіту.

Його появу жадають пояснити хитромудрими науковими теоріями, начіплюють на Слово безліч одежин різних епох і народів, аж доки воно забуває про своє первородство і стає кріпаком того чи іншого мовного насильника.

Слово — не раб потреби, не дитя необхідності, а втаємничене серце Вічного Буття. Кореневі слова в будь-якій мові не просто стихійне поєднання звуків, а природне звучання тої Першооснови, котра стоїть за явищем, річчю, істотою, суттю. Видозміна слів у різних народів — лише різне забарвлення того ж таки вияву завдяки переломленню в розмаїтих скельцях прагнень і психік.

Зовнішній Космос (природній всесвіт) і Внутрішній Космос душі тісно, нерозривно пов'язані. Той зв'язок виявляється в слові, а опісля — в думці, у дусі.

Абетка — ніби чарівна арфа. Кожна буква — струна. Сонце, зорі, дерева, квіти, птахи, ріки, моря, вітри, люди, звірі, гори, поля — весь розмаїтий світ Великої Матері — торкається вібруючих струн, творячи чаклунську симфонію Мови. У природному всесвіті ми знаємо ту першооснову, котра лягла підвалиною буття, стала чарівною ниткою, що з неї зіткано наше життя: то є дарунок Світовида-Ярила, невидима Божа вібрація, вічне джерело радості, енергії, сили — ПРОМІНЬ СВІТЛА.

Променю в мові відповідає звукосполучення РА. Він і є вібраційною основою абетки, котра збуджує до дії, до життя інших своїх братів, напоює їх силою і певністю, радістю і повнотою вияву. Доки людина не оволоділа в дитинстві звуком РА, вона інтуїтивно відчуває, що мова її ще неповноцінна.

Могутній вібраційний звук РА і стає по праву першонародження символом сонця, світла, радості.

Бог Сонця РА відомий багатьом народам.

Самоназва сонця — РА — могла зникати, замінювалася іншими (Світовид, Ярило, Сонце, Дажбог і т. д.), але всі мовні сонячні діти залишилися в душі народу протягом тисячоліть.

Гляньмо…

Радість (Ра-дість, Ра-дає… тобто це почуття дає Ра, світло, сонце).

РОБОТА (рос. РАБОТА) — (Ра-бути, бути в обіймах Ра, буття радості, світла, натхнення). Так високо пращури оцінили роботу, творчість, як продовження місії сонячного променя на землі. Ось чому РОБІТНИК, ТВОРЕЦЬ — істинні діти Сонця, його воїни, його виконавці, його промені. Ось чому за ними майбуття, а не за тими, хто віками визискував їх, не маючи повноважень РА-СВІТОВИДА. Оскільки РА є основою самого буття, то перемога робітників, творців неминуча, а поразка синів темряви — лише справа часу.

РОЗУМ (рос. РАЗУМ) — дивовижне поєднання понять УМ (уміти, збагнути, оволодіти) і РА/РО. Ра з Ум дають Людину Мислячу, котра дарунок світла — РА сполучує з умінням творити, поєднувати хаотичні елементи стихій у гармонію осмисленого буття. Це слово, крім ознаки наявності осмислення, усвідомлення, творення, — означає і об'єднання (РАЗОМ, тобто воєдино, вкупі). Отже, місія Розуму є всеоб'єднання світу, всіх його проявів. Людині Мислячій доручено бути господарем, будівником Космосу.

РАЗ. Початок лічби. Вона природно бере початок від Сонця. Кожен бачить ЄДИНЕ джерело буття щоденно, тому звук РА законно очолює число.

Разом з тим пращури інтуїтивно відчували небезпеку роздрібнення світу, тому

РАХУВАТИ — це Ра-ховати, затемнити єдиний промінь, подрібнити його в нескінченних проявах розділеного світу (Розділити — це РА — ділити).

РАДА — від слова РАДІСТЬ. Радитись — це опромінитись РА, радісно об'єднатися в спільному прагненні знайти основу, прийнятну для всіх. Не може бути «злої ради», «поганої ради», бо це вже ЗРАДА, тобто відхід від РАДИ, РАДОСТІ, від РА. Отже, зрадники прирікають себе на вічну загибель, бо вони перестали бути синами Світла, розірвали пуповину життя.

Не вживайте поєднань «погана порада», «недобра рада» тощо. Рада, порада можуть бути лише світоносні, добрі, щирі, сердечні.

РАЯТИ, РОЗРАЯТИ — вернути в душу людини РА, світло, Радість. Ра — це також і країна Світовида, Сонця, Ра, казкова країна щастя.

РАЙДУГА — світоносна дуга, ворота Ра, брама Сонця.

РАНОК — схід Ра над світом.

РАЛО, РАЛИТИ — орати землю (О-РА-ТИ), підготувати її до весняної сонячної пори, пори Ра.

ПОРА — по-Ра, після Ра (час після сходу Ра, коли людина зобов'язана встати до праці. Пізніше слово «пора» стало універсальним, кажеться, мовиться навіть «нічна пора», а це неможливо по суті слова: ПОРА — лише сонячний ранок. Ось чому «на порі» — це означає «в розквіті сил, радості, творчості, життя».

ПАРУБОК — юнак, котрий на порі, готовий до одруження, що шукає собі пари.

ПАРА — подружжя, об'єднане променем РА, освячене вогнем. Хлопець і дівчина прадавніх часів питали одне одного:

— Ти радий мені?

— Ти рада мені?

— Стрибнеш зі мною через РА?

— Стрибну.

Вони бралися за руки, стрибали через буйне багаття і ставали ПАРОЮ, обвінчаною богом РА.

ПРА — найдревніший, найдавніший. Той, що почався ще в епоху Ра — першосвітла. Ось чому

ПРАЩУР (П-РА-ЩУР, Пра-чур). Чур — хранитель роду, предок. Пращур — сонячний предок.

РАМА — той, хто несе промінь РА Прекрасне поєднання понять МА (мати, воліти, бути в наявності) і світла Ра. У нашій мові лишилося лише побутове значення цього слова (віконна рама, що пропускає світло в хату). Певно, візантійська навала винищила первородне поняття, котре, все-таки, лишилося на сході в епосі про героїчного Рама, посланця сонячного бога Вішну, котрий утвердив сонячний культ у герці з втіленням темряви і зла — Раваною3. (Вішну — це Вищий, Вишній, Горішній, тобто знову той же таки Ра.)

ПРАВДА — слово, котре вживають усі жерці релігій, усі соціологи, всі філософи, всі апологети містичних чи політичних вчень. Мається на увазі (здебільшого) правда як точна інформація, відомості про те чи інше явище, ситуацію, подію. Але це лише поверхове значення дивовижного слова, котре складається з ПРА — тобто найдавніший, той, що народжений від РА, і ВЕДА — знання, розуміння.

3 Виникає запитання: хто ж тоді РА-ВАНА? Але це запитання риторичне, над яким можуть подумати ті, хто захоче продовжити мовознавчі розвідки автора. — Прим. упор.

Отже, правда — це глибинне, вічне, первородне знання, притаманне самому життю.

Разом з тим:

КРИВДА — це і криве знання, і прикрите (КР), і вкрадене.

РА, РО, РУ входило в мову пращурів не лише як основа вогненності, чистоти, вірності, сонячності, а й як єдність, об'єднання, зведення докупи різних чинників або як ознака спільноти, рідності, єдинокровності.

Наприклад.

БРАТ, СЕСТРА, безсумнівне родичання через РА. Тим більше, що родити — це ДАТИ у світ нове РА (Ра — дати), звідси — рід (род), народ, родина.

РЯД — як зведення роздрібненості в спільну шеренгу, випрямлення.

ПРЯСТИ — готувати спільну нить з розтріпаного волокна.

СТАРАТИСЯ — діяти для РА.

ОБРАТИ — взяти за основу РА.

Можна знайти ще багато слів у рідній мові, у мовах інших народів, котрі ствердять вібраційну суть втаємниченого звуку РА (РО, РУ, РЕ, РІ), але справа не в нагромадженні прикладів, а в знаходженні ключа розуміння того, що повинен збагнути кожний творець: мова є першожиття народу, і саме вона формує дух нації. Хто зрікається рідної мови, той перестає бути Людиною.

Ходімо далі. Розглянемо, яка основа лягає в динаміку буття? Безумовно, рух.

РУХ — основний прояв РА у зовнішньому світі. Звідси — РУКА (ру-х-а) — орган людини, який рухає, діє, творить,

РУШАТИ, РУШИТИ, РУШЕННЯ — мінлива гра поняття, як у напрямку творчому, так і в руйнівному.

РІКА — як рух води.

РІК — рух часу.

РІЧ, РЕКТИ — рух мови.

РОК, РОКОВАНІСТЬ — течія долі.

КРАЙ — межа, до якої сягає РА. Звідси, КРАЇНА — земля, напоєна силою, полум'ям, щедрістю РА, земля, рідна для даного народу. Ось чому УКРАЇНА, УКРАЙНА — дивовижна, сокровенна самоназва, в якій безодня значень. Це і земля, не обмежена видимими кордонами, а та, котра кличе до РА, вслід за сонцем, це і РАЇНА — багата, сонячна; це і УКРИТА, невидима, прихована в лоні РА. УКРАЇНА — це не тільки географічний терен, держава, сукупність степів, лісів та рік, а, передусім, духовна країна Свободи, Радості, Мужності, Пошуку, небесна країна РА.

Саме тому козаки Січі Запорізької боронили не тільки межі рідної землі, а й головну суть буття України — ВОЛЮ, РАДІСТЬ НЕПІДЛЕГЛОСТІ. Вони могли відтворити, відродити НОВУ УКРАЇНУ де завгодно — на Дунаї, в Малій Азії, на Кубані, в Америці, аби лише вдалося зберегти Зерно Свободи. Як відомо, цього не сталося, земні козаки загинули навіки, а небесні, легендарні, пісенні рушили шляхом РА у вічну мандрівку до Небесної УКРАЇНИ…

А тепер перейдемо до укладення невеликого словника, в якому спробуємо прослідкувати утворення пишних китиць, гірлянд, віток слів від первісних, кореневих понять, котрі випливають із самої суті буття.

За яким принципом укладати словник? За абетковим? Але ж у житті, у природі такого принципу немає. Космічна Першосуть, котра розгортається в бутті Людини й Природи, не знає і не має деспотичних програм: вітки її Древа розкриваються за глибинним законом родинної послідовності, любовної спорідненості, а насамперед — важливості тої чи іншої частки буття, котра має проявитися тепер, у цю мить, у цьому місці. Наприклад, коли розпукується зерно, то воно запускає в землю корінець, щоб дати паросткові опертя: змінити послідовність цих проявів неможливо. У мові — те саме: є слова-корені, на них спираються інші слова, котрі творять стовбур, гілки, а потім і листя та квіти велетенського Древа. Це такі слова, як БУТТЯ, СУТЬ, ВЕЛИКИЙ, МАЛИЙ, РУХ, ГОДІ і т. д. Значення РА ми вже збагнули в заспіві до словника.

Коли пращури вийшли з лона Великої Матері-Лади, то первісні парості звуків гуртувалися, наростали довкола урочистого кореня Р: усі голосні просто-таки липнули до цієї могутньої вібрації, творячи найважливіші поняття: АРА, УРУ, ОРО, ІРІ, ЕРЕ. З цих звукосполучень ми й почнемо наш СЛОВНИК РА, Словник Радості.

А-а-а! — Первонароджена голосна. Перший паросток мови, котрий одразу спирається на корінець «Р».

Ар, Ара. Перша тріада, священна трійця Мови, таємниче зерно Внутрішнього Космосу душі. Від цього зерна починається мова.

А оскільки мова формує Людину, то Людина й називає себе дитиною АРА, арійцем, сином Вічного Вогню, Світлоликого Сонця-Ра, променем Незримого багаття.

Але звук «А» — Первонароджений, він — Дитя Боже, його не можна оголювати перед стихіями ще хаотичного світу. Інтуїтивно розуміючи це, наші пращури заховали священну тріаду в покривала вторинних звукосполучень (жар, кара, мара, дар і т. д.), а там, де «А» мусило стояти попереду, вони поставили один з останніх звуків, котрий означав саму людину, Особу — «Я». Це й означало, що «А» — Син Бога, схований в «Я»2, прикритий ним, захищений від навали стихій.

Отже, «Я» прикрило своєю плоттю «А», захистило його заборолом, твердинею інших звуків. Рідна мова УКРАЙНИ священно берегла цей заповіт пращурів, і лише пізніше, коли голос першопредків загубився в далині, ми впустили в огненні шеренги Мови чужаків, таких як: авторитет, аборт, агностик, актуальний, акція, акт, антимонія і так далі, і тому подібне…

Отже, пращури не називали себе арійцями. Це можна бачити з того, що всі споріднені з АРА слова прикриті символом Особи — «Я».

ЯРИЛО — сонце, бог Світовид, Дажбог, пломеніюче джерело життя в небі. Яке могутнє слово! І які повнокровні, нерушимі гірлянди слів воно породило!

ЯРИЙ — сонячний, вогняний, нестримний.

ЯРІТИ — пломеніти.

ЯРИНА — сонячний, весняний посів.

ЯРКИЙ — сліпучо-ясний (ми даремно відмовилися від цього чарівного слова).

ЯРМО — навіть це слово, що стало ознакою рабства, означає засіб для оранки (ЯРАНКИ) землі під ярину.

ЯТРИТИ (ярити, наярювати) — допікати, розпікати.

ЯРИТИСЯ, РОЗ'ЯРИТИСЯ — шаленіти, лютувати, набиратися вогню, мужності, відваги.

Отже, ми не арійці, ми — ЯРІЙЦІ. Ми — РАЙЦІ. Ми — ІРІЙЦІ. Це останнє — найточніше, бо слово ІРІЙ — далечінь, глибінь, безмежність, той край, куди йде Ра-Сонце, Ярило, — породило багато-багато прегарних слів, котрі ми вже промовляємо мертвими вустами, не відчуваючи, яка полум'яна сила закладена в них.

Гляньте самі:

ІРІЙ — далечінь, невідома земля, безкрайня глибінь, невивчена країна, неохопний простір; туди мандрує ЯРИЛО-РА, туди ховаються вдень зорі, туди летять птахи, туди прямують душі людей, коли їх закликає до себе, на нову РА-СТЕЖКУ великий Пращур-Світовид.

Саме цією дорогою, вслід за РА, повів свої загони за мрією воєвода РАМА. Той шлях вивів його через хребти Кавказу до плоскогір'я ІРАНУ (країна Ірію), а далі — через ріки Інд, Ганг у долину між найвищими горами світу, де було засновано могутнє царство Ар'яварта. ВАРТА — збереглося в рідній мові теж, як чатування біля АРА, біля вогню. Отже, АР'ЯВАРТА — твердиня аріїв, іріїв, синів Ра. Там пощастило нащадкам РАМИ зберегти осколки прадавніх ВЕД, батьківських традицій, втаємничені манускрипти філософських прозрінь тих далеких часів, коли суть світу вогненно розкривалася перед щирими (Щ-ИРИ-ми, тими, що бачать далеко) очима наших предків.

А на материнську землю, на РУСЬ-УКРАЙНУ, котилися й котилися хаотичні, злобні вали напасників, завойовників, щоб знищити синів Світовида, їхню сонячну культуру, їхню ПЕРШОМО-ВУ. Який жахливий історичний герць! Які втрати! Яке широке поле, вкрите трупами вояків, зрадників, безликих боягузів, переродженців, духовних сліпців та поодиноких героїв! Дим над згарищами, туман над мертвим полем. І навіть вороння вже не крякає над трупами, бо звикло випивати очі звитяжців, а нині довкола трупи сліпців, у котрих замість очей були при житті глибокі пустоти!

На що ж опертися, щоб повернути рідній землі ЯРУ СИЛУ?

Лише на РА, на його одвічну зброю — МОВУ, в котрій він заховав полум'яні стріли та списи! Недаром же СИН РА — ТАРАС, Кобзар України сказав пророче:

Прилітайте, прилітайте здалека, птахи великого РАМИ, принесіть на крилах своїх вістку від ЯРИЛА. Прилітайте з таємничого ІРІЮ…

ЗІРКА — та, що сяє з ІРІЮ, здалека, з глибини неба.

ЗІР — те, що дозволяє, дає можливість дивитися в ІРІЙ, очі людини — фізичні й духовні, котрі пізнають невичерпну глибінь природи.

СІРИЙ — мряка, туман, схований ІРІЙ.

ВІРА — почуття, притаманне душі, серцю, котре веде нас в ІРІЙ, у безодню пошуку, почуття, котре не вимагає доказу, а випливає із самої суті буття.

МІРА — те, що обмежує ІРІЙ, дробить його для вивчення, вводить в число, вагу та в інші визначники.

ОБРІЙ — обрис, коло, доки ми можемо заглянути в ірій.

ДІРА — отвір, що веде невідомо куди.

ЩИРИЙ — відкритий до ІРІЮ, завжди готовий слухати голос безміру.

Ми бачимо, як слово ІРІЙ, ознака безміру, всесвіту в його незмірності, природно лягло в основу філософських узагальнень пращурів. Вони виводили космогонічні поняття не з штукарських, хитромудрих, псевдологічних побудов, а з першородних відчуттів серця й розуму, котрі бачили правду буття такою, яка вона є, як бачить батька й матір дитя, котре починає вчитися розмовляти…

ПРІРВА — невимірна глибінь.

ПІРНУТИ — заглибитися.

МИР — все, що далеко, у стані єдності, спокою, злагоди. Означає і стан дружби, і взагалі всесвіт.

Ми наводимо лише для прикладу жменьку кореневих слів від основного поняття ІРІ, але кожна мисляча людина може збагнути, як багато живих віток та листків відгалузилося від них, творячи древо мови.

Вище ми зазначили, що першонароджену трійцю АРА пращури сховали в тканину слів. Але ознака вогненності, цільності, спільноти, мужності і, нарешті, майстерності у всіх творчих виявах неодмінно супроводжується цим звукосполученням.

ЖАР — не потребує пояснень. Олово прадавнє: хто мав жар, той був з вогнем. З жару роздувалося багаття, АР.

ПАРА — над аром, над вогнем. Так же називалися і хлопець та дівчина, що стрибали над РА (ми вже згадували цей прекрасний звичай пращурів).

ДАР — цінне, щире, чисте, дороге приношення.

ДОРОГЕ — теж від ДАРУ, але воно спочатку не означало цінність грошову чи якусь іншу, — лише духовну, сердечну.

ЦАР — той, хто володіє чарами влади (ЦАР-ЧАР). А влада вважалася суттю вогненної сили, АРА. Хто володів такою силою переконливості та мудрості, ставав водієм, царем. І саме слово «володар» означає те саме — ВОЛОДІТИ АРОМ. Ще одне тотожне поняття — ГОСПОДАР.

ЗНАХАР — той, що ЗНАЄ вогняну науку, а вогняними, тобто АРНИМИ, були всі тайни лікування, ворожіння, поклоніння прадавнім богам.

СТАРЕЦЬ — СУТЬ АРЕЦЬ — людина, котра, проживши вік, сповнена мудрістю АРА. Після введення візантійства це слово стало лайливим, презирливим, хоч воно означало в епоху сонячного культу мудрих мандрівних людей.

ЧАРИ — наука про таємний вплив на людину намови чи певного зілля, приготовленого над вогнем. ЧАРОЮ досі називають в деяких селах України сковороду.

ЖАРТИ, ЖАРТУВАТИ — веселитися, тішитися, бути щирим, сміхотливим, вогняним. По цьому слову видно, що пращури не знали злих жартів, поганих жартів, жарт може бути лише доброзичливий, хоч і пекучий.

ГАРНИЙ — ясний, чистий, красивий (знову ж таки РА). КАРА — відправити К АРУ, спалити, знищити. МАРА — приховування світла, вогню, ясності, сонця. Якщо РА стоїть спереду, як у слові РАМА, то це означає перемогу, першість світла, а якщо М, МА спереду — то це перевага темряви. Наприклад, МРЯКА, ХМАРИ, МОРОСЬ, МОРОК, МАРНИЙ (тобто безнадійний). Навіть МРІЯ — те, що заховане в далекому ІРІЮ, те, що ледве видно. Але в ІРІЮ ще видно, хоч і дуже далеко, отже за мрією йдуть, щоб досягти її.

ГОНЧАР, ЧИНБАР, ТЕСЛЯР, БОНДАР — назви майстрів майже завжди закінчувалися на АР, як ознака завершеності, досконалості, АРНОСТІ.

СТАРАННІСТЬ, СТАРАТИСЯ — невтомно, як вогонь, як АР, творити, працювати.

ГАРЯЧИЙ — ясно без зайвих слів.

ВАРТИЙ, ВАРТА. Слова ніби різні, але вони тісно зв'язані між собою. ВАРТА — це чатування біля вогню, захист АРА. А ВАРТІСТЬ має лише те, що захищене.

ГАРТ, ГАРТУВАТИ — випробувати, зміцнити вогнем.

КАРБУВАТИ — випалювати вогнем.

МАРНУВАТИ — спопеляти, розтринькувати.

ЗМАРНІТИ — худнути під впливом життєвого горіння, а разом з тим перетворитися на примару, різко змінитися на гірше.

Проте, досить наводити приклади. Ми не воліємо охопити всі можливі значення і прикладення вогняної трійці АРА. Це зробить кожна мисляча людина.

Перейдемо до освоєння ще кількох кореневих понять, котрі є незамінними у сформуванні цілої лавини слів.

Наприклад, БУТТЯ.

Кожному ясно, що це — основа основ і для осмислення життя Людини у Всесвіті, і для визначення тих чи інших явищ, відповідно до їх буттєвої значимості.

БУТИ — означає «знаходитися тут, усвідомлювати себе наявним у житті світу», але разом і багато іншого. Наприклад:

БИТВА — герць за ствердження буття. Отже, Буття — це вічний бій з силами хаосу і темряви.

УБИТИ — усунути істоту з буття.

БАТЬКО, БАТЯ, АТА, ТАТО, ОТА — той, хто дає буття, хто зачинає життя. Тут ми маємо можливість збагнути прекрасні слова, поняття ОТАМАН І ГЕТЬМАН (ГОТАМАН). ОТА, АТА — батько і МАН — ЛЮДИНА. Отже, ВОЖДЬ ЛЮДЕЙ, батько людей. Ми в історичному поході втратили МАН, МАНУ. Воно лишилося тільки в слові МАНДРІВНИК, МАНДРУВАТИ (людина, що йде за РА, за сонцем), або МАНИТИ (кликати, звати), або навіть МАНА (як примара, обман). Чітко можна прослідкувати вплив візантійства, яке прискорило деградацію священних прадавніх понять, що залишилися тільки на Сході: МАНУ як першопредок людей. Людина з великої літери, і АТМАН — як Першодух, що веде людство до шляху Буття. Проте, у козаків Запорізької Січі збереглося священне визначення поняття ОТАМАН, і це ще раз підтверджує, що саме тут, в Україні, була колиска РАМИ та його сподвижників.

ДБАТИ — діяти, щоб бути.

БАГАТТЯ — БОГ АТА, Бог-Батько. Таке чарівне визначення дали вогневі, полум'ю наші пращури, бо, справді, без вогню не була б сформована Людина.

БУДУВАТИ — творити для буття.

БУДУЧЧИНА (майбуття) — те, що має БУТИ.

СВОБОДА — дуже прадавнє слово, складається з понять СВІЙ, СВОЄ і БУТТЯ, БУТИ. Отже, СВОЄ БУТТЯ, незалежне ні від кого. Ще одне визначення — САМОПРОБУДЖЕННЯ, адже БУДИТИ теж походить від БУТТЯ, бо лише той, хто не спить, по-справжньому відчуває Буття.

БАДЬОРИЙ — пробуджений, несплячий. Це поняття понесли наші предки на Схід, звідки воно вернулося до нас у легенді про БУДДУ, що означає теж — пробуджений, просвітлений, чатуючий.

При переході Б в П виникає ще одна гірлянда слів, дуже гарних і глибоких: ПУТЬ, ПУТТЯ і т. д.

ПУТЬ — дорога Буття. Щоб бути, треба вічно йти, рухатися.

ПУТТЯ, ПУТНІЙ, ДО ПУТТЯ — те, що годиться для буття, для життєвого шляху.

ПУТО — те, що не дає рухатися, вийти в путь.

Від БУТТЯ народилася також чарівна гілка ВІТА, ЖИТТЯ. Наша мова не зберегла це слово в його першозначенні, але воно міцно зросло в безліч необхідних, живих донині слів та понять.

ВІТАЮ, ВІТАТИ, ПРИВІТАТИ, ПРИВІТНИЙ — все це означає життєдайний, зичення життєдайності.

СВІТ (с-віт) — означає ВСЕ ЖИТТЯ. Предки так і розуміли, що вся видима природа — єдина жива істота.

СВІТЛО — (з вітою, з життям) — те, що несе життя. Вражаюче мудре прозріння, до якого ми на основі наукової аналізи прийшли тільки недавно: життя на землі породжено світлом. А про те, що пращури знали, як саме енергія променя засвоюється на землі, свідчать слова

ВІТТЯ, ВІТИ — життєдайні, ті, що засвоїли, прийняли СВІТЛО.

КВІТИ — ті, що несуть в собі життя.

ВІТЕР — життєвий, енергійний.

ПОВІТРЯ — теж життєдайне, бо без нього нема життя.

РОЗВИТОК — розкриття ВІТИ, ЖИТТЯ, котре заховане в зерні, в яйці або в пуп'янку рослини, птаха чи істоти, чи навіть в Яйці Всесвіту, як про це мислили наші предки.

ВИТИСЯ, ВИТОК — теж зв'язано з ВІТОЮ. Пращури, безумовно, знали про спіральний хід розкриття життєвих потенцій.

ЗВІТУВАТИ — оповідати про життя.

СОВІТ, СОВІТУВАТИ — допомогти в житті. Даремно гадають, що це російське слово — наш народ ніколи не зрікався його. Близьке поняття, настільки ж космічне — РАДА.

Ясно, що від цих слів кожен виведе безліч похідних, які іскряться в нашій мові, показуючи її глибінь і мудрість предків.

Від ВІТИ, а отже від БУТТЯ походить також група слів, зв'язаних з поняттям ВЕДА, ВІДА — тобто знання про Всесвіт. Адже процес ВЕДИ, ПІЗНАННЯ, ВІДАННЯ нерозривний з БУТТЯМ, з ВІТОЮ, зі СВІТЛОМ, з можливістю ВИ-ДІТИ, БАЧИТИ ЗАКОНИ ЖИТТЯ.

До візантійської навали, котра знищила пращурівську культуру і все, що було з нею пов'язане (традиції, перекази, пісні, казки, засоби письма, храми сонячного культу), мудрість віків передавали від покоління до покоління ЗНАХАРІ, ВЕДУНИ і ВІДЬМИ. Про знахарів ми вже казали (той, що знає науку вогню), до них ще ставилися поблажливо. А от на долю ведунів та відьом дісталося безліч лих — цим найменням називали всіх чоловіків та жінок, котрі зберігали крихти прадавнього знання. Адже

ВЕДУН, ВІДЬМА — це ті, хто відає, хто має (МА) веду, знання.

ВОДІЙ (ВЕДІЙ), ВОЖДЬ — також походить від ВЕДИ і ВІТИ, бо лише той може бути ВОЖДЕМ, хто ВІДАЄ ЖИТТЯ (ВІТУ), хто ВИДИТЬ далеко, хто знає, якими шляхами ВОДИТИ.

Закони дивовижної видозміни слів, але також і їхню неодмінну спільність у походженні показує слово, яке ми вже згадували — БАТЬКО. Ось його трансформація: БАТЬКО, БАТЯ, ТАТО, АТА, ОТА, ОТЕЦЬ, ВІТЕЦЬ. Усім ясно, що БАТЯ від БУТИ, а ВІТЕЦЬ од ВІТИ, ЖИТТЯ. Так замикається коло єдності між всеохопним буттям всесвіту і життям людини.

Перш ніж перейти до розгляду інших кореневих груп слів, подумаємо, як саме народжуються слова від спільного зерна, скажімо, такі поняття, як горішній, долішній і все, що зв'язане з ними. Все відбувається природно просто: найближчими, найжиттєвішими у всі віки для людей були вогонь і вода. ГОРІТИ — від АР, це вже ми знаємо. Пращури спостерігали, що полум'я завжди лине в небо, отже напрямок горіння і став горішнім, що дало назву ГОРА, ГІРСЬКИЙ, ГОРБ.

Вода ллється (ли-ється) вниз. Той напрямок названо дольним (ДЕ ЛЛЄТЬСЯ). Звідси долина, долоня і т. д.

Від горіння також походять ГОРЕ (пече, як вогонь), ГІРКИЙ (теж пекучий), ГІРШИЙ та інші.

Це показує, як пращури підмічали споріднені явища і природно, інтуїтивно давали їм назви, котрі нерушимо відповідали їхній суті.

До речі, про слово СУТЬ. Воно означає основу явища, речі, істоти. Народ спочатку додавав слово «суть» до тих понять та слів, які хотів підкреслити як головні, визначальні, а пізніше «СУТЬ» почало зливатися з кореневим словом, творячи спільність, наприклад:

СТАРИЙ (СУТЬ АРИЙ, тобто мудрий, завершений), ми вже казали про це.

СУТІНЬ — на суті тінь (у даному разі суть — це світло, світло затьмарене, отже настали сутінки).

Оскільки СУТЬ означає НЕРУШИМІСТЬ, то народжуються відповідні слова:

СТІНА, СТІЛ, СТАН, СТАВОК, СТАВАТИ, ПОВСТАННЯ — у корені всіх цих слів СУТЬ, котра підкреслює, що ця річ чи явище стійкі, надійні, нерушимі.

Тепер визначимо головніші слова й поняття, що творили та творять наше мислення, а отже сприйняття й формування Буття.

ГОЛОВНІШІ — від слова ГОЛОВА. Отже, треба визначити походження слова ГОЛОВА. Безумовно, це найдавніше слово, поряд з РА, ВІТА тощо. Пращури прекрасно знали значення голови, її функції, її роль у творенні усвідомлення Буття — і в позитивному, і в негативному плані.

ГОЛОВА — складається з двох слів: ГО (гея-земля, грецькою мовою — гйо або гьо) і ЛОВИТИ. Отже, СФОРМОВАНИЙ ЗЕМЛЕЮ ВЛОВЛЮВАЧ ПОЧУТТІВ. А ЛОВИТИ походить від ОБ — яйце. Звідси — ОВИД, ОБІД (до колеса), ОБІДДЯ, ОБВОДИТИ, ПОВНИЙ (п-овний, круглий). ЛОВИТИ — це Л-ОВИТИ, вводити в коло потреби, затримувати. Значить, ГОЛОВА — ЗЕМНЕ ЯЙЦЕ, де зароджуються почуття первісного сприйняття світу. Але, оскільки все затримане, ув'язнене, не може бути вільним, самим собою, то ясно, що почуття людини розірвані, розп'яті, роздрібнені на частки. Цільність Всесвіту зникає. Промінь РА, котрий увійшов у земне тіло, затьмарився, вмер, пропав. До речі, «розіп'ясти» зовсім не означає «прибити до хреста», бо було б «четвертувати». А РОЗІП'ЯСТИ — це РОЗДІЛИТИ НА П'ЯТЬ. Отже, ГОЛОВА розділяє єдність світу на п'ять почуттів. Це знали наші пращурі-мудреці — ВЕДУНИ. Від них це знання було запозичене, передане на Схід арамейцями (АРА-МА, той, що з РА, син РАМИ). Основна думка ясно вирізьблюється. ГОЛОВА або череп по-арамейсько-му ГОЛГОФА (майже точне звучання). Там розпочинається Син РА, там же його мучителі ділять між собою цільнотканий хітон (отже, руйнують єдність світу). Проте, коли форма, яка поглинула світло РА, розпалася, лягла в землю, ПЕРШОПРОМІНЬ повстає в усій красі та могутності, щоб повернутися до БАТЬКА — РА.

Усім відомо, які страшні перетворення пережила протягом тисячоліть ця прекрасна містерія Духу, як вона полонила людей, спотворивши головну ідею сонячного культу РА.

Ту ж саму драму відображено в переказі про Голіафа й Давида. ГОЛІАФ — велетень, якого ніхто не може здолати — та ж сама ГОЛОВА-ГОЛГОФА, котра всіх розпинає, вбиває, обманює. Виступає супроти велетня ДАВИД (ДЕВИД — син Світла, бо Дева, Діва — це божественний, променистий, світлий, чистий). Він вбиває насильника з допомогою ПРАЩІ (ПРАЩУР), тобто з допомогою одвічного знання РА.

Те ж саме і в сказанні про САМСОНА (САМ І СОНЦЕ), котрого вороги полонили й відтяли йому волосся (символ променів). Знову роздрібнення єдності світла. Вороги змушують осліпленого Самсона (поховане світло) грати їм (символ підневільної творчості світлих сил). Але богатир, знайшовши точку опертя, руйнує палац ворогів і нищить їх усіх. Та сама ідея визволення через руйнацію форми, котра полонила суть.

До речі, назви ХРИСТОС, КРІШНА, слово ХРЕСТ — означає ПРИХОВАНА або ЗАХОВАНА СУТЬ, поглинута суть (ХР і СТ). Таким чином стає ясною вся вражаюча тисячолітня містерія Людини, в голові і серці якої відбуваються вселенські трагедії Буття. Не потрібно робити з Космічного Дива містичних жупелів, котрі привели до кровопролиття і обману, до створення безлічі принизливих культів, що зробили з Людини мізерну ляльку кровожерливих «богів».

Проте, може, хтось зауважить, що ГЕЯ не слов'янське слово? Мовляв, наше слово — ЗЕМЛЯ. Це не так. Земля — пізніше поняття, і воно не мало спочатку космічних масштабів, адже земля — це і просто — ґрунт. ЗЕМЛЯ — це ЗОО і МА, та, що має життя. А ГЕЯ-ГО — це вже вселенське поняття, котре вбирає в себе і значення планети, і матерії, і живої суті світу, що проявляється в безлічі різних створінь. У нашій мові значення ГЕЯ, як планета, не збереглося, воно перейшло в Елладу (знов-таки наше слово, котре означає ЛАД, спільність, спілку міст-полісів), але збереглися похідні визначення, такі як:

ГОДУВАТИ — тобто ГО-ДАВАТИ, ГО ДАЄ. Предки знали, що Земля — Го — єдина годувальниця, що дає їжу, тіло, притулок, спокій, вдоволеність. Тому з'являється прекрасне слово, котре означає завершеність, самодостатність —

ГОДІ — тобто досить, не треба більше, наявність повноти. А далі — ціла лавина слів:

ГОДИТИ — вдовольняти.

ГОД — повний цикл обігу землі-Геї довкола сонця.

НЕГІДНИЙ — незавершений.

ПОГОДА, НЕГОДА — різні фази стану природи — приємний і неприємний.

ЗГОДА — об'єднання в спільному почуттів і думок людей.

ЗЛАГОДА — тобто досить зла. заборона для зла.

ЛАГОДИТИ — відновити цільність, єдність чогось. Отже не може бути поганого лагодження, а лише ГОДНЕ.

Друга вітка від ГО-ГЬО-ГЕЇ дає теж цікаві вислови, котрі підтверджують прадавній КУЛЬТ і значення цього поняття:

ГАЙ — ліс, хаща, зарості, котрі завжди вважалися нашими предками шатами Матері-Землі. Звідси вже інші слова, споріднені: ГАЙВОРОННЯ, ГАЙОВИК, ГАІР, ГАЙСТЕР. А далі -

ГАЙНУТИ — повіятися, щезнути в хащах життя. Звідси і

ГАЙДА — іти по землі, ходімо, рушили вперед, хутко, нестримно.

ГАЙДАМАКИ, ГАЙДУКИ — вільні люди, що мандрують по землі, лісові, гайові люди.

Але ГАЯТИСЬ — це зупинятись, марнувати час, отже —

ГО, ГАЯ, ГЕЯ — це непорушність, сталість, бо земля завжди на вид спокійна, недвижна, а

ГАЙ і ЙДЕ — це порушення спокою, рух вперед. ГОЙДАТИ — де теж дати рух, вивести зі спокою. ГЕЙ, ГОЙ — вигук, що означає «вперед».

Цікаве також походження слова «гой», яким євреї називають не юдеїв. Безумовно, це означає Син Землі, хлібороб. Тим більше, що євреї завжди вважали себе прибульцями на Землі, отже всі інші племена були для них «гої» — земні.

Вернемося до визначення головних слів, які дадуть ключ до похідних, другорядних понять.

Звідки взялося слово БОГ? Що воно означає? На це питання не можна відповідати, притягуючи теологічні догми ортодоксальних, загальновідомих релігій. Поняття БОГ у нашій мові було ще до введення візантійства, отже воно щось мало значити. Наприклад,

БІГ-МЕ — маю бога. Так промовляють, коли хочуть ствердити, що слово їхнє чисте, непорушне, святе. Отже, людина запевняє, що БОГ в НЬОМУ, можна не турбуватися.

СПАСИ БІГ — слово вдячності, означає: БОГ ТОБІ ВІДДЯЧИТЬ, ВРЯТУЄ.

НЕБІЖ, НЕБОГА — означають неповне родичання, віддаленість від якоїсь цільності, єдності.

ЗБІЖЖЯ — тобто — від Бога.

Отже, у всіх цих словах можна прослідкувати, що БОГ (БІГ) — це предок, пращур, котрий живе в нашому серці, дає нам силу, міць, мудрість, світло. Хто ж це такий? Це — вогень, вогонь, огень, агні, що при переході В Б дало БО-ГЕНЬ, або скорочено БОГ, БІГ (звідси і БІГ, БІГТИ — це нестримно рухатись, бути жвавим, як вогонь).

Значить, це вогняний предок РА, ПРАЩУР. Він дає врожай (ЗБІЖЖЯ), він просвітлює нашу душу (БІГМЕ, СПАСИ БІГ), він зникає з серця, коли з'являється РОЗБІЖНІСТЬ.

БОЖЕВІЛЬНИЙ — вільний від бога, отже людина з розірваним, необ'єднаним мисленням.

БОГАТИЙ (багатий) — той, що має все необхідне, забезпечена людина. БАГАЧІ — так звуться люди, котрі володіють зовнішнім добробутом, речами, грошима, їжею. Але раніше БОГАТИЙ був той, хто мав БОГА в серці, тобто чиста, світла людина. Недарма кажуть — має Бога в душі, або не має Бога в душі, без Бога в серці і т. д.

Отже, БОГ, БІГ — це ВОГОНЬ, одвічний рух природи, таємнича прихована сила суті Буття, котра дає життя, радість і смисл.

Звідси БІГ (швидкий рух), Бігучий, Біжучий, нестримний, вічноплинний. Тому предки називали цим найменням ріки — БУГ, БОГ. Двіна — означає те саме, бо походить від ДВИГАТИСЬ, рухатись, а двигатись — від ДЕВИ (бог, світло, рух). Так само й інші ріки, в корені яких ДОН, ДАН, ДУН: всі вони від ДАНИЙ, ДАВАТИ, а дає лише ДЕВА — тобто СВІТЛО, вічний рух. Отже, вода, як вічноплинна суть, завжди пов'язувалася з таємничою силою природи, нестримним БІГОМ стихій.

Гляньмо також, як утворюються найрізноманітніші (на перший погляд) слова від однозначних слів: ВЕЛИКИЙ — МАЛИЙ.

Від ВЕЛИКИЙ походять:

ВОЛЯ — тобто свобода, самодостатність, бо лише великий дух може бути вільний.

ВЕЛІННЯ, ВЕЛІТИ — наказ, що виходить від великої сили.

ВАЛИТИ — переважати. ВАЛ — потужний наступ стихій, чи людей. ВІЛ — теж означає сильний, великий.

Від МАЛИЙ народжуються слова:

МОЛОТИТИ, МОЛОТИ — тобто МАЛИТИ, дрібнити. МЛІТИ, МЛЯВИЙ — втрачати силу. МІЛКИЙ — неглибокий, мало глибини. МОЛОДИЙ — теж походить від «ще невеликий», незрілий.

Визначимо також такі прадавні поняття, як ніч, вечір, ранок, день, час, вічність.

НІЧ — НИЧ — дотепер діалектне слово, яке означає «нічого»; тобто, темна пора доби, коли нічого не роблять.

ВЕЧІР — ВЕЧУР — час, коли предок (ЧУР) велить спочивати, забороняє діяти.

РАНОК — схід сонця РА над світом.

ДЕНЬ (ДАНИЙ) — даний світлом для життя, творчості, праці.

ВІЧНІСТЬ — від слова ВІЧЕ (спільнота) — єдність природи і всього живого.

ЧАС — від слова ЧАСТКА. Отже — розірвана єдність. Те ж саме слово в мові інших народів. Наприклад, ХРОНОС, КРОН поглинає дітей своїх, нищить єдиний потік життя, котрий породжує РЕЯ, РАЯ, РІЯ. Проте, ЗЕВС (ЗОО-С), ЖИТТЯ повстає супроти ХРОНА-ЧАСУ і змушує його повернути всіх знищених Дітей.

ВОРОГ — означає те саме (корінь ВР — воровать, враг, вредить).

БРАХМА — бог творення у індусів — теж має в корені БР.

БРЕХАТИ (БРАХ-МА). Слово «брама» в нашій мові лишилося як синонім слова «ворота», що не пускають до мети. Недарма перекази Сходу оповідають, що бог-творець (БРАГМА — ворог РАМИ) створив незаконний світ, поділивши частку єдиного Всесвіту.

Він запустив недосконалу еволюцію, котра не має повноти вогненної сили РА. Ось чому у нас на Землі таке безладдя, ненависть, кровопролиття, лавина злобних життєвих форм і проявів. БРАГМА (БРАХМА) обманює (бреше) ВІШНУ (вишній, найвищий) і ШИВУ (ЖИВА, суть Життя), тобто не дає цьому світові вернутися в Єдине лоно Світла-РА. Але Вішну посилає своїх воїнів, синів РАМИ, котрі в спілці з ШИВОЮ (Життям) руйнують незаконний світ, щоб знову було єдине Буття, сповнене Радості.

Так усі перекази народів повторюють одне й те ж: Буття всеосяжне, воно повинне бути радісним, щасливим. Те, що цього ще немає, свідчить про обман, котрий таїться в самій глибині життя, в його сприйнятті, творенні. Знову всі ниті ведуть до Людини, її розуму й серця, бо все горе і безладдя світу трансформується в душі Мислячої Істоти.

Недарма ШИВА (ДЖИВА, ЖИВА — ось де з'явилося ім'я прадавньої української Матері Світу ЖИВИ) зветься руйнатором, але разом з тим найвищим творцем, істинним творцем. Він руйнує засмічене псевдожиття, псевдоеволюцію, псевдопоступ, псевдорелігії псевдонауку, псевдотіла. Все це повинне бути просвітлене, прояснене, переправлене вогнем ВІЧНОГО РА, щоб осягнути ПЕРВОЗДАННЕ, НЕСОТВОРЕНЕ, РАДІСНЕ БУТТЯ.

З повним правом стверджуємо, що у мові народу закладено гнозис (знання, веду) і смисл буття, призначення Людини, її суть. Саме тому темрява завжди намагається зруйнувати мову, Слово, бо знає, що, втративши слово, народ перестає бути єдиним організмом, духом, бо вже не має ведучої ниті РА, ВОГНЮ ЄДИНОГО ЖИТТЯ.

Але зберігати, відстоювати слід не просто мову, а кореневу Серцевинну МОВУ, а отже — очистити її від навали чужоземщини. Треба переглянути необхідність велетенської маси слів, котрими користується нині література, радіо, преса, побут. Зайві слова, а тим більше сірі слова з невизначеним чітко значенням розпорошують думку, не можуть її сконцентрувати на суті речення й поняття.

Наприклад, ІНТЕЛЕКТ, РОЗУМ, УМ, МИСЛЕННЯ — яка різниця між ними? Як провести межу або визначити спільність?

Ми вже говорили, що УМ — від УМІННЯ ТВОРИТИ. Отже, мисляча людина — це УМІЛА людина, котра має УМ. Вищий ступінь — РОЗУМ (РА-З-УМ), тобто уміння опромінене світлом єдиної суті Буття, уміння не лише творити, а й об'єднувати творення, давати йому радісний лад (РА-З-ОМ).

Отже, «інтелект» вільно можна з нашої мови викинути — він ні суттєво, ні за звучанням нічого не дає. Тоді зникає й «інтелектуалізм», «інтелектуал», «інтелігент» тощо. Буде РОЗУМНА ЛЮДИНА, ДУРНА, МУДРА, НЕМУДРА, УМІЛА, ОСВІЧЕНА, НЕУК, НЕВІГЛАС і т. д.

Таке очищення необхідно провести у всьому словнику. Залишивши кореневі слова ПРАМОВИ, ми будемо розмовляти і мислити точніше, яскравіше, зрозуміліше. Одразу видно буде словесного блазня і мудру людину. Найглибші світоглядні думки можна (і треба) висловлювати в кількох рядках, у небагатьох реченнях.

Слід нові покоління не засмічувати десятками тисяч слів, котрі не дають суттєво іншого значення порівняно з основними поняттями: це породжує словоблудство, відносність у висловах, твердженнях, думках. Ясно, що це — справа не паперових душ, а вогняних синів ПРАМАТЕРІ ЖИВИ, котра воліє дати нам вогняне життя.

Палко віримо, що такі душі вийшли на широку ниву РА, озброївшись мужністю і незламним прагненням осягти ПРАВДУ БУТТЯ.

То укладемо невеличкий словничок, котрий допоможе шукачам прикласти ключ РА до численних замків, за якими зачинено Синів Вічного Слова.

— А —

Ми вже згадували, що першозвук «А» був для пращурів святим, таємничим, тому вони його не виставляли напоказ. Навіть коли засвоювались деякі чужинські слова, наприклад АНГЕЛ, вони промовлялися — ЯНГОЛ. Тому в нашій мові слова на «А» майже всі чужинські або штучні. Виняток становлять вигуки чи словосполучення типу — АГЕЙ, АГОВ, АБИ, АЛЕ, АЖ, АВЖЕЖ, АТОЖ, і т. д., котрі виникли в незапам'ятні віки, у ПЕРЕДМОВІ до істинної, правдивої МОВИ, коли людство ще лише агукало, агакало. А І як тільки ПРОМЕТЕЙ (ПРА-МАТИ) дав Людині АР (вогняне і життя), «А» поринуло в глибину, породивши вкупі з РА веселку, райдугу МОВИ.

Виняток становлять лише:

АРТІЛЬ — єдине тіло, спільне діло, вогняне тіло. Можна було б навіть сказати — ЯРТІЛЬ або ГАРТІЛЬ (в Умані так і кажуть).

АРКАН — коловий гуцульський танець, спільний танець, вогняний, нестримний.

— Б —

БАБА — одне з найдавніших слів, воно пов'язане з поняттям БА, як предок, той, що дав життя. А оскільки звукосполучення БА подвійне, то воно означає нерозривність роду, його невмирущість. На Сході БАБА (з наголосом на останньому складі) означає: старший, поважний, святий, мудрий, навіть божественний. Природно так звали при матріархаті жінку — голову роду, котра уособлювала владу і мудрість, непорушність традицій. При переході до патріархату — влади батька — слово БАБА набуло іронічного, а інколи презирливого забарвлення. Проте й досі БАБОЮ звуть тягар, що ним забивають палі на будівництві, прадавні боввани в степах, язичницьких (сонячного культу) ідолів, великі снігові постаті, що їх ліплять діти чи то й дорослі. Це стверджує, що слово БАБА було в давнину оповите славою БОЖОСТІ, сили, владності, непорушності.

БАВИТИ, БАВИТИСЯ — походить від БАБИ, бо саме баби у всі віки доглядали дітей, оповідали їм казки, співали пісні та думи, практично стаючи духовними вчителями нових поколінь. Необхідно повернути БАБІ (ПРАМАТЕРІ) її первісне і вічне значення — виховательки роду. Але, безумовно, для цього слід оберегти її, підняти, опромінити. Іноді перед нами постає правдиве єство БАБИ-ЯГИ з народних казок, котра завжди допомагає героєві, який уважить її, допоможе, привітає, послужить.

БАБА-ЯГА — це БАБА-ЮГ (святий йог) або БАБА-ОГ (огняна), знову ж таки — хоронителька вогню родового, та, що має таємниці мудрості віків. Ось чому вона літає на вогняній ступі, мітлі, ось чому вона перевтілюється в різні лики, набирає різного виду, — це означає, що вона здатна думкою (вогнем мислі, слова) мандрувати над віками, землями, поколіннями і т. д. Практично БАБА-ЯГА — це вічно суща душа народу, котра знемагає під машкарою презирства, зневаги.

У вищенаведених прикладах ми бачимо, як природно пояснюються нібито аж надто віддалені слова — наша казкова баба-яга і гімалайський анахорет — йог. Колись, в епоху РАМИ, безумовно, так називали мудреців, що знали науку вогню: БАБА ОГНЯНИЙ, БАБА ОГ. Пізніше візантійство принизило значення сонячних мудреців, воно перейшло в казку, а на Сході суть збереглася, і вона вертається до нас у вигляді «вчення йоги». Ми розшифровуємо, що ЙОГА — це ЗВ'ЯЗОК людини з Всесвітом. Цілком слушно: це підтверджує нам наша мова і перекази прадавності — огонь, РА є і завжди був єдиним, вічно-сущим зв'язком душ, явищ, істот, світів, віків.

БАГАТ-ВЕЧІР — Святий Вечір, вечір перед Різдвом. Ця давня назва свідчить, що візантійство лише пристосувалося до сонячного культу предків, не маючи змоги повністю викорчувати первісного знання РА. БАГАТ-ВЕЧІР (Божий вечір) відзначав час народження Сонця-Ярила (зимове сонцестояння).

БАГНО — відсутність чистоти, БОГА НЕМА, ОГНЮ НЕМА (ог ні). Болота, грязюка, трясовина, мокрота.

БАЖАТИ, БАЖАНИЙ, БАЖАННЯ — божий, гарний, жаданий, той, що від Бога. Отже, бажання повинне бути лише ясним і чистим.

БУЗУВІР — без віри, безвірник. Людина, котра не дивиться в ІРІЙ, духовно сліпа, не бачить шляху в безмір.

БАЙКА, БАЯТИ — теж походить від БА, кореня БАБИ, БОГА, основи основ. БАЙ — означає нерушимість, спокій, певність, а разом з тим казковість, небувалість, відстороненість від насущних потреб. Звідси —

БАЙДУЖИЙ — дуже спокійний, певний, відсторонений від світу, і

БАЙДА — відсторонений шукач, котрого його внутрішній Бог повів у мандри, на волю.

БАРВА — яскравий, світлий, має в корені АР. Звідси — БАРВІНОК, БАРВИСТИЙ тощо. БАТІГ — від слова БИТИ.

БАТЬКО, БАТЯ — ми вже розглядали: кореневе поняття БУТИ.

ВАТУВАТИ, ВІДБАТУВАТИ — відрізати. Колись ділили добро, спадщину, навіть хліб за столом батьки, тому й ВАТУВАТИ — це очолити якусь групу людей, стати отаманом.

БАЧИТИ, БАЧУ — від слова ОЧІ. Отже, ОБАЧНИЙ — зіркий, передбачливий.

БДЖОЛА — та, що має ЖАЛО. Жало походить від ЗАЛАЗИТИ, тобто гостре. Разом з тим є ще й інше значення слова: у живій мові вимовляється ПЧОЛА (п-чола), а звідси ниточка до ЧОЛО, ЧІЛЬНИЙ, або ЦІЛЬ, ЦІЛЬНИЙ. Тобто, комаха, що живе в цільній громаді. Далі живий зв'язок з ЧОЛОВІКОМ (ЧОЛО, розум, мисль і ВІК, вічний). Тут і вічна ціль, і вічний розум, і гострота (ЖАЛО-ЧОЛО) мислі. Наша мова втратила ще одне значення: ЧЕЛА, ЧОЛА — УЧЕНЬ, воно залишилося лише на Сході. Але похідне лишилося: ОЧОЛИТИ — це УЧИТИ І ВЕСТИ.

БЕРЕГ — від берегти, обмежувати, не пускати. Недарма кажуть: «треба кому берега дати», тобто ввести в певне річище, стримати.

БИСТРА — прослідковується БЕ СУТЬ РА. Стрімка течія. Всяку стрімкість ототожнювали з РА.

БІЛИЙ, БІЛЬ, БІЛЬШИЙ — як не дивно, але ці слова споріднені. Всі вони висловлюють перехід за якусь звичність, рівновагу: БІЛИЙ — дуже яскравий, чистий колір. БІЛЬ — порушення нормального чуттєвого стану. БІЛЬШИЙ — такий, що переважає інших.

БІС (БЕС) — містична істота, що уособлює темну (нечисту) силу. Походить від заперечення «без». Це ніщо, порожнеча, відсутність життя, РА, відсутність Бога. Але доки Людина духовно ще несформована, вона населяє порожнечу душі образами химерних істот. Біса називали також чортом, але це не так: ЧОРТ (ЧУР) — це предок, котрий був родовим богом, але візантійство охрестило його нечистим, так, як і «домового» — покровителя сім'ї, хатнього притулку.

БЛИСКАВКА, БЛИСК і т. д. — від БЛИЗЬКИЙ, ЯСКРАВИЙ.

БЛУД, БЛУДИТИ, БЛУДНИЦЯ, БЛУКАТИ і т. д. — все це має надзвичайно цікаве походження: мало хто знає про це. БЛУДОМ звали одного з бояр при володарюванні князя Олега Святославича. Коли Володимир з варязькими дружинами вогнем і мечем прокотився від Новгорода до Києва, він звернувся через своїх довірених до боярина Блуда: «Допоможи мені вбити брата, стану тобі батьком рідним». Блуд згодився і допоміг Володимирові знищити Олега і стати князем київським.

Вся Русь здригнулася від такого злочинства: зрада в нашій землі була явищем неймовірним, неприпустимим, майже неможливим. Відтоді ім'я Блуд стало кличним, таким як ЮДА, КАЇН. Зрадливу жінку стали називати блудницею, втрату правдивого шляху охрестили БЛУКАННЯМ, БЛУДІННЯМ. Вже забулася ця страшна пригода, котра так жахливо змінила долю РУСІ, кинувши її під ноги візантійцям, знищивши пращурівську культуру, а слово бридке лишилося, ніби клеймо на чолі каторжника.

БОРОДА — відзначає приналежність до певного роду — чоловічого чи якогось племені тощо.

БОРОШНО — складне слово: від БОГ (БО) і РУШИТИ, МОЛОТИ, ДРІБНИТИ. Зерно для предків було богом, суттю життя, зосередженням РА. Ось чому інше слово для зерна — ЗБІЖЖЯ, тобто — з богом.

БРАМА, БРАНЬ, БРАНЕЦЬ — все це складається з понять РА і Б — боронити, не пускати, обмежувати свободу, вільність.

БРАТИ — взяти частину мого РА, одняти те, що належить мені. Разом з тим БРАТ — це той, що взяв частку РА спільного батька: Б — РА — АТА.

— В —

ВАТРА — складне слово: ВАТ (ВІТ) і РА — життя і вогонь.

ВЕДМІДЬ — ВЕДАТИ, ЗНАТИ і МЕД, той, що знає, де мед. Відомо, що ведмеді люблять мед.

ВЕЖА — від слова ВИЖУ, ВИДНО, ВИДІТИ, споруда, звідки Далеко видно.

ВЕЛИКДЕНЬ — так зветься день Воскресіння Христа. Але в довізантійський час це був день весняного сонцестояння, справді Довгий, великий день, коли СОНЦЕ-РА утверджувалося в силі.

ВЕЛЬМОЖА — великий мож, муж.

ВЕРТАТИ — походить від слова ВОРОТА: від них ВОРОЧАЮТЬСЯ, від ВОРІТ ПОВОРОТ.

ВЕРХ, ВЕРХОВИНА, ВЕРШИНА і т. д. — В АР, ДО СОНЦЯ, В НЕБО. Звідси -

ВЕРШИТИ, ЗАВЕРШИТИ — закінчити, зробити цільним, досконалим, єдиним.

ВЕСЕЛИЙ, ВЕСЕЛІТИ, ВЕСЕЛИТИСЯ — походить від поняття ВСЕ, ВЕСЬ. Якщо приходить радість — то для ВСІХ: так мислили пращури. Ось чому —

ВЕСІЛЛЯ не тільки тому, що там ВЕСЕЛЯТЬСЯ — тобто, радіють, танцюють, а й тому, що там святкують ВСІ. Тому і СЕЛО — це В-СЕЛО, а ВСЕЛИТИСЯ кудись — означає прилучитися до ВСІХ. Звідси бачимо, що в прадавні часи, коли народжувалася мова, дух спільноти, дух загальної радості був природним почуттям. ВЕСІЛЛЯ означає також, крім загальної радості, ВСЕЛЕННЯ молодих у нову хату, об'єднання люблячих.

ВЕСЕЛКА (РАЙДУГА) — об'єднання всіх барв сонця, РА-дісна дуга.

ВЕСНА — ВСТАТИ ВІД СНУ, пробудитися. Загальне пробудження всієї природи. Дивовижна місткість понять в одному слові: тут і корінь ВЕСЬ, і ВСТАТИ, і СОН. Ми вже давно втратили здатність так вільно словотворити.

ВЕСТИ — теж кликати за собою ВСІХ. Попереднє слово теж зв'язане з цим: ВЕСНА ВЕДЕ ВСІХ до життя, до пробудження.

ВЕЧІР, ВЕЧОР — ми вже згадували: походить від ВЕ-ЧУР (предок). Заборона діяти, пора відпочивати. Разом з тим — на небо збираються ЗОРІ на ВІЧЕ — БОЖІЇ ОЧІ, як їх звали в народі.

ВИБІР — ВИЙТИ В ІР, вийти на дорогу пошуку, в невідомість.

ВИД, ВИДИМИЙ, ВИДНИЙ і всі слова, що зв'язані з цим поняттям, походять от ВІТИ, СВІТЛА, ВЕДИ (ВІДИ): отже, життєвий, ясний, знаний, прийнятний, гарний.

ВИНА — причину того чи іншого вчинку віднести на когось: НА ВИ (ВАС). ВИ — прадавня форма ВАС, ВАМ, У ВАС. Взагалі, всі слова з додатком ВИ (ВИНАЙТИ, ВИДАТИ, ВИЙТИ ВИСЛІДУВАТИ і т. д.) означають, що дія відбувається поза особою, зовні, по відношенню до когось — ВИ.

ВІНО — викуп за наречену, та ж сама ВИНА, борг.

ВИР — потужний водокрут, або взагалі будь-який вихор стихій чи подій, котрі тягнуть в ІР, у невідомість.

ВИРИТИ — зробити знову видимим, вернути з невідомості. ВЕРНУТИ — це також В-ІРНУТИ.

ВИСОКО, ВИСОКИЙ і всі похідні слова походять від буквально спресованої фрази: ВИДНО СКІЛЬКИ ОКО СЯГАЄ.

ВИТКИЙ, ВИТИСЯ — од ВІТА, життєвий, жвавий.

ВИЯВ, ВИЯВИТИ — звести воєдино Я і ВИ (щось зовнішнє), ВИ і Я В СПІЛЬНОТІ. ЯВИТИСЯ, ЯВЛЕННЯ — те саме: Я — ВИ.

ВУВСИНА (ОВЕС) — ОВ, ми вже про це згадували, — прадавня назва яйця, зерна, всякого плоду (ОВОЧІ). ОВ, ОБ входило до всіх слів, де треба було підкреслити округлість, товщину, завершеність, зрілість або новизну, першопочаток, зародження. Звідси — ОВ-ВА! — подив, несподіванка, щось НОВЕ і саме слово Н-ОВИЙ теж означає НЕБУВАЛИЙ, такий, що ось щойно народився, вийшов з якогось зерна, яйця і т. д.

ВІВЦЯ (ОВЦЯ, ОВЕН) — кругла, повна, кучерява, а разом з тим — оскільки вівця була у пращурів символом РА-ВОТНЮ (ЯГНЯ — АГНІ — ОГОНЬ) — ясно, що вівця означає першонародженість, початок — ОВ.

ВІДРО — ВІТРО — посуд для ВІТИ (вода — суть життя).

ВІДРІЗНИТИ, ВІДРУБАТИ, ВІДГАДАТИ і т. д. — всі слова, котрі починаються на ВІД (ВІТА, ЖИТТЯ), означають, що в цій дії щось головне, життєве одділяється, роздрібнюється тощо.

ВІДДАТИ, ВІДРОСТИТИ і т. д. — означають, що відділені частки ВІТИ повертаються, відновляються.

ВІДТИ — там, де був ТИ.

ВІДСИ — тут, де я, ВІД СЕБЕ, ВІД СИ.

ВІЙНА — від слова ВІЯТИ, РОЗВІЮВАТИ, роздроблювати

створене.

ВІКНО — ОКНО, отвір для ОКА.

ВІЧІ (очі) — те, що дивиться у вічність.

ВІРЛЯ (ОРЛЯ) — те, що високо, в ірії, за хмарами.

ВІРНИЙ — той, що з тобою до безмежжя, навіть за межею смерті. Той, що летить з тобою В ІРІЙ.

ВІСТЬ — ВИ І СУТЬ, ВИ ВІДКРИВАЄТЕ ЩОСЬ СУТТЄВЕ, приносите важливе.

ВІТТЯ і всі похідні слова ми вже розглянули в заспіві: всі вони від ВІТИ — ЖИТТЯ.

ВІЩИЙ — од слів ВІДАЄ ЩОСЬ, знає те, чого інші не знають.

ВЛАДА — робити все В ЛАД, наводити ЛАД, давати ЛАД. Походження слова ЛАД ми розглянемо пізніше.

Ясно, що ВЛАДА для пращурів була не засобом панування над іншими, а обов'язком робити для громади корисну справу мудро вести людей до єдності і радості.

ВОВК (ще одна давня форма ВОВЦЬ, ВОВЦІ — це збереглося в думах та піснях, або дитяче: вовчики, вовченя і т. д.) — зв'язане з ВІВЦЕЮ, той, хто поїдає вівцю, володар вівці.

ВОВНА — шерсть з ОВНА, закручена, округла, кучерява.

ВОДА — тісно пов'язана зі словом ВЕДА, ВІТА, ІТИ, а тому ВОДИТИ — цілеспрямовано кликати вперед, як вода біжить до моря. ВОДІЙ, ВОЖДЬ теж звідси.

ВОРОН, ВОРОГ, ВОРОТА — все, що має в корені ВР (врати, вертати, брехати, вредити, вразити) — означає певну перепону в дії, зупинку в путі до ІРІЮ, полон, бій (БРАНЬ), злодійство, втрата.

ВОСКРЕСАТИ — ВОССТАТИ з ХРЕСТА. Але це слово було ще до введення візантійства. СКРЕСАЄ РІКА від зимового сну, це означає, що вона була ОКРИТА під кригою, а тепер С-КРЕСА, з'являється К РА, під сонце. ВОСКРЕСАТИ — вернутися до життя, до світла.

ВРЕМЕННЯ (час) — прадавня форма для визначення того, хто нині, в цю пору, панує (російське — время). Походить від слів БРАТИ, ОБМАНЮВАТИ І МЕН, МАН — людина. Те, що обманює людину, ВРАГ ВІЧНОСТИ, бо ВІЧНІСТЬ (ВІЧЕ) — єдність, а ВРЕМ'Я краде цю єдність, роздрібнює.

ВУЗОЛ, ВУЗЛИК, ВУЗЛУВАТИЙ — від слова ЗЛО, ВИ і ЗЛО. Люди завжди злилися, коли в прядиві з'являлися вузли (в житті також).

ВУЛИЦЯ — ВИ і ЛИЦЕ, там, де всі показують свій лик, лице, де святкують, гуляють, мандрують.

ВУСТА (УСТА) — ВЕСТИ У СУТЬ, засіб для творення СЛОВА, безумовно, для пращурів був СУТТЄВИМ, першорядним.

В'ЯЗАТИ — всі похідні — Я З ТИ — об'єднання особи з чимось, злучити докупи. Пізніше стало означати і позбавлення волі — В'ЯЗНИЦЯ, В'ЯЗЕНЬ.

В'ЯЗИ — шийні хребці, що В'ЯЖУТЬ, тримають кістяк, череп.

В'ЯЛИЙ, В'ЯЛИТИ — від слова ВАЛИТИ, знесилювати.

— Г —

Ми вже вище згадували, що ГЕЯ (ГА, ГО) — ЗЕМЛЯ — залишилася в нашій мові в похідних словах. Наведемо кілька з них.

ГАД, ГАДИНА, ГАДЮКА — земляна, та, що повзає по землі.

ГАТЬ, ГАТИТИ — робити земляний вал на шляху води, болота.

ҐАВА — ворона, така довгоживуча, як ЗЕМЛЯ.

ГАЙ-ГАЙ! — вигук, котрий означає неможливість зупинити те, що відійшло в давнину, що стало давнім, як сама ЗЕМЛЯ.

ГАЙДА, ГАЙДАМАКИ — ті, що йдуть по землі, мандрують,

прагнуть вперед.

ГАДАТИ — вибирати свій життєвий шлях на землі. ГАДАТИ — ВОРОЖИТИ теж: лише ГА (ГЕЯ) може ДАТИ правильну відповідь — вона мати всього сущого.

ГАЯТИСЬ — бути важким, неповоротким, так би мовити — земляним.

ГАЙНУТИ — метнутися бігом по землі.

ГАЙНЯНИЙ — брудний, у землі.

ГАЛ — куля, міхур. ГАЛА — довкола, безупинний рух, бігти вперед, наприклад: пішов гала світу. Звідси —

ГУЛЯТИ (ГАЛАТИ). Разом з тим це протягує нитку до ГЕЛІОСА — СОНЦЯ, котрий гуляє довкола світу, довкола ЗЕМЛІ.

ГАМУВАТИ — робити тихим, як земля.

ГАЛАЙКАТИ — лаятись, щоб було чути скрізь.

ГОЛИТИ, ГОЛИЙ — робити відкритим, як земля.

ГАЛЯВИНА — гола земля серед лісу. ГАЛУЗЗЯ (ГА-ЛІССЯ) — парості з землі. ҐАЗДА — землероб, господар на землі (ГА ДАЄ).

ГАНА — осуд всієї громади, сором НА всю ГА (землю). ГАНЬБА — те саме.

ГАНЧІРКА (ГА-Н-ЧУР) — бачимо кілька слів, сплавлених воєдино: брудний, земляний, чур (пічний) і на, для. Брудне шмаття для печі, для витирання біля печі…

ГАРАЗД — схвальне слово, означає ГА і РА вкупі, мудрість земна і небесна в поєднанні.

У всякому разі, мова дає безліч прикладів того, що корінь ГА — ЗЕМЛЯ лишився в усіх основних словах, зв'язаних з цим поняттям.

ГАРНИЙ, ГАРНО, ГАРТ, ГАРЦЮВАТИ — все, що зв'язане з АРОМ, з красою, жвавістю, вогненністю, рухливістю, ми вже згадували: кожен знайде таких слів дуже багато.

ГАСПИД (СПІД ГА) — гадюка, з-під землі, з нори. ГАЩУРКА (ящірка) — ГА ЩУР — ЗЕМЛЯНИЙ ЩУР. ҐЕВАЛ — мужик, вайлуватий, ЗЕМЛЕРОБ. ГЕПНУТИСЬ — упасти на ГЕ, на землю. ГЕН-ГЕН — скільки око бачить ЗЕМЛІ: кидати ножа вістрям в ГЕ, в ЗЕМЛЮ.

ГЕП! — вигук при падінні на ЗЕМЛЮ. ГОПАК — танець, з частими ударами ногами об ЗЕМЛЮ. ГИДЬ, ГИД — бруд, земля, болото.

ГІЛЛЯ — П і ЛЛЯ — земна рослина. ЛЛЯ — це, безумовно, рослина взагалі: ЗІ-ЛЛЯ, БАДИ-ЛЛЯ, РІ-ЛЛЯ (ралити для ЛЛЯ). Протягується також нитка до ГЕЛІОСА: ГІЛЕЯ по-грецькому — ліс, лісний край, отже сонячна дитина і земна водночас. ГИРЯ — вага, що тягне до землі. ГОЛОС — те, що чути по всій землі, довкола. ГЛИНА і всі слова, що починаються на ГЛ (ГЛУМ, ГЛУХОТА, ГЛИТАЙ, ГЛУШИТИ), зв'язані з землею, чимось тужавим, в'язким, таким, що не дає ходу для слуху, звуку, таким, що не пускає, затримує.

ГОД, ГОДИНА, ГОДІ — ми вже говорили про зв'язок цих понять з ГЕЄЮ як символом завершеності, певності, круговороту.

ГОЇТИ — заживляти, як це вміє робити лише ЗЕМЛЯ. ГОЙНО — щедро, як щедро дає життя ЗЕМЛЯ. ГОНЧАР — земляний майстер, ГО і ЧАР, ЧАРУВАТИ — вміло творити щось.

ГОРА — земля, ГО і РА, земля, піднята до неба, до РА. ГОРДИНЯ, ГОРДІСТЬ — почуття вищості. ГОРОД — місто, побудоване на горі. Звідси — ГОРОДИТИ, оточувати тином.

ГОРЮВАТИ — тяжко жити, як на ГОРУ йти.

ГОСПОДАР — ГО СПАДКУВАТИ ВІД АРА (предка). Звідси — ГОСПОДЬ і всі інші похідні слова.

ГОСТЬ, ГОСТИТИ — ГО і СУТЬ — людина — суть від самої матері-землі, така людина священна, її треба прийняти.

ГОТОВИЙ — ГО і ОВ (яйце) — завершений, той, що має повноту.

ГРАБАР, ГРАБАРИТИ, ГРІБ тощо — все зв'язане з землею.

ГРА — Г і РА — ЗЕМЛЯ і СОНЦЕ — вільне, веселе, радісне поєднання стихій, явищ.

ГРІЗНИЙ — такий, що РІЖЕ, РОЗРІЗАЄ, руйнує єдність.

ГРІХ — від горіти, пекти: пекуче почуття совісті.

ГРОМАДА — від слова ГОРА: висока, єдина, сильна, велика, разом з тим і від ГОРОДА: ті, що належать одному ГОРОДУ.

ГРОМОВИЙ, ГРОМОВИЦЯ — мова РА.

ГРУДИ — від ГОРА, підвищення.

ГРИБИ — загребані, невидимі, підземні.

ГУНУТИ — сильно навалитись, ударити, поперти. Можливо, походить від ГУНІВ — могутніх завойовників V століття н.е.

ГУРА — юрба; ГУРА — вигук при початку бою. І те й друге має в корені РА — вогонь, енергійність, жвавість, мужність, єдність.

— Д —

ДАВАТИ — від ДЕВА (СВІТЛО, ЯСНІСТЬ, БОЖЕСТВЕННИЙ), ДАЄ лише СВІТЛО. Звідси ДЕНЬ (ДАНИЙ), ДАНЬ тощо.

ДАРМА — ДАР і МАЮ, мати щось без зусилля або без права. Звідси — ДАРМОЇД, ДАРМОВИЙ і т. д.

ДВА — походить від ДЕВА: РАЗ (ОДИН) — від РА (СОНЦЕ), а ДЕВА — його промінь — наступний прояв — ДВА.

ДВИГАТИ, ДВИГУН, ДВИГТІТИ, ДВІР, НАДВОРІ — все це зв'язане з ДЕВОЮ — СВІТЛОМ, суттю всякого руху, ясності тощо.

ДЕБРІ — зарості, де ДЕВА в БОРУ (БР — звукосполучення утиску, обману, затримки, ворожнечі).

ДЕРЕВО — від слова ДАР, дар природи.

ДЖЕРЕЛО (ЖЕРЛО, ЧУРЛО) — має в корені і АР (життєву силу) і ЧУР (дарунок предків) — священна рідина. Деякі діалекти України дають вимову: чарло, чукальце, жерело тощо.

ДИВО, ДИВНИЙ — несподіваний, вражаючий — теж пов'язане з ДЕВОЮ, БОЖЕСТВЕННИМ.

ДИМ — світло прикрите — М — знак відсутності. Наприклад, катма, бог-ма, чорт-ма. Так і ДИ-МА.

ДИТИНА, ДИТЯ — ДАТИНА, ДАНА, подарована життям матері істота.

ДИЯВОЛ — теж ДЕВА: візантійські попи віднесли богів пращурів наших до пантеону темних сил; так завжди боги батьків — ворожі сили для дітей.

ДІВА, ДІВЧИНА — чиста, ясна, неторкана: теж від ДЕВИ — СВІТЛА РА.

ДІД — перший чоловік на землі в міфології слов'ян, символічно — предок: тому перед батьком ВСІХ предків називають дідами.

ДІДЬКО — дух предка, покровитель дому. При навалі візантійства теж був охрещений нечистим духом.

ДІЯ — ДІВА, ДЕВА і Я, людина зі світлом має можливість рухати і творити, ДІЯТИ.

ДІЛО — має зв'язок зі словом ТІЛО, робити ДІЛО — це дати якійсь ідеї, задумові ТІЛО, втілити його. Разом з тим ДІЛО — це ДІЛИТИ, розподіляти, а також ДЛЯ — робити ДЛЯ чогось.

ДОБРО, ДОБРИЙ і всі інші слова цього кореня — від ДО і ОБРІЙ, широкий, щедрий, як ОБРІЙ, як небо.

ДОКОРЯТИ, ДОКІР — звертатися до КОРЕНЯ душі, до серцевини (в латині збереглося КОР — серце). Ще можна КОРИТИ і т. д.

ДОЛЯ — від слова ДІЛИТИ, частка. Згідно з уявленням предків кожному відділяється його життєвий шлях і призначення: це і є ДОЛЯ.

ДОРОГА — ДО РА йти по ГА, до сонця йти по землі, чарівний сплав кількох слів.

ДОРОГИЙ — такий, що його не легко добути, для оволодіння чим треба пройти далекі ДОРОГИ, або який прибув з далекої ДОРОГИ, вернувся в дім після розлуки. Отже, по-справжньому ДОРОГИЙ не може бути предмет, за який багато заплачено, а лише любий, улюблений, рідний, дуже бажаний.

ДРАКОН — РА і КІНЬ, можливо, вогняний кінь, міфічна істота.

ДРЕВО, ДРЕВНІЙ — вічний, дарований, завжди існуючий.

ДРУГ, ДРУЖБА, ДРУЖИНА (і військова, і супутниця життя) — все це має надзвичайно цікаве походження. Ось який ланцюжок. У корені поняття — РУКА. Зброя береться до РУК (Д-РУК). Це простісінький ДРЮК. А якщо спис чи меч — то це вже ОРУЖЖЯ (О-РУЧЧЯ). Якщо поруч для спільного герцю інший (ДРУГИЙ) з ОРУЖЖЯМ, то він входить в Д-ОРУЖИНУ. Отже, ДРУГ, ДРУЖИНА лише ті, хто йде спільником поряд у життєвій дорозі, супроти спільного ворога — РУКА в РУКУ, як казали предки — близенько Д-РУЦІ. Спільне з цим також Д-РУШАТИ (наступати).

ДРУК, ДРУКУВАТИ — дати слово до рук, зробити його видимим.

ДУГА — ДО ГА, до землі гнути.

ДУМА, ДУМКА — звертатися ДО УМА (Д-УМА), шукати розгадки в умінні.

ДУХ, ДУША — від слова ДИХАТИ.

— Є —

ЄВАНГЕЛІЄ — перекладається як БЛАГА ВІСТЬ (ЄВ і АН-ГЕЛОС). Але воно, безумовно, має глибше, сокровенніше значення. ЄВА (ОВА) в прамовах означає ЖИТТЯ і ЯЙЦЕ, а ГЕЛІЙ — СОНЦЕ. Ось найпростіше значення: ЖИТТЯ — через СОНЦЕ, від СОНЦЯ. Такий гнозис, веду закладали пращурі в це слово.

ЄДИНИЙ, ЄДНІСТЬ (ОДИН) — цільність, сукупність, неповторність. Походить від ВЕДИ: В-ЄДИНИЙ. Так як ВЕДА (правдиве знання), неповторна, так і всяке явище, річ, істоту, котру вважали незамінною, неповторною, назвали словом ЄДИНИЙ.

ЄСТЬ — від слова Є СУТЬ, Я СУТЬ, я наявний, я живу, я в бутті. Від цього має походження також ІСТИНА (можна перекласти як СУТТЄВІСТЬ).

— Ж —

ЖАДАТИ — ЖИТТЯ І ДАВАТИ — хотіти того, що дає життя. Звідси — ЖДАТИ, ЖАДНІСТЬ і т. д.

ЖАЖДА — не мати життя, життєвості (в даному разі води чи їжі), хотіти їх, ждати.

ЖАЙВІР — пташка, що ЖИВЕ в ІРІ (в небі), ЖИЙ, ЖИЄ В ІР.

ЖАЛЬ, ЖАЛО, ЖАЛОБА, ЖАЛІСТЬ — все це низка спільних понять: ЖАЛО — від ЗАЛО (ЗАЛАЗИТИ). ЖАЛЬ, ЖАЛІСТЬ теж глибоко залазить, проникає в душу.

ЖАР, ЖАРЕНИЙ, ЖАРКО — ми вже згадували: в корені АР, вогонь.

ЖАРТ — крім того, як ми вже казали, що ЖАРТУВАННЯ означає жвавість, веселощі, вогненність, воно зв'язане також з АРТОМ, кореневим словом, що означає в інших мовах артистичність, творчість, імпровізацію тощо.

ЖЕБРАТИ, ЖЕБРАЮ — ЖИТТЯ БРАТИ, прохати їжу, що дає життя.

ЖЕНИТИ, ЖЕНА (ЖОНА), ЖЕНИХ та інші слова цього кореня — означають НА ЖИТТЯ, об'єднання двох для нової сім'ї. ЖЕ (ЖИТТЯ) — на (для).

ЖАТИ, ЖЕНЦІ, ЖНИВА, ЖНИВО — слово ЖИТТЯ і НИВА, брати з НИВИ (НИВА — вічно нова, вічно народжуюча), те, що дає життя.

ЖЕРТИ (ЖРАТИ) — поїдати життя, так, як АР, вогонь. ЖЕРТВА — Ж АР ТВА — подарунок АРОВІ для його ЖИТТЯ, приношення ТВОРЦЕВІ (ТВА).

ЖИВІТ — той, що дає ЖИТТЯ (ВІТУ). В праслов'янській мові ЖИВІТ і ЖИТТЯ було спільним словом.

ЖОРНО — жерти зерно, молоти.

ЖОРСТОКИЙ — СУТЬ ЖЕРЕ інших.

ЖУРА — почуття, що ЖЕРЕ душу. Звідси — ЖУРЛИВИЙ, ЖУРАВЕЛЬ, ЖУРБА, все, що пекуче для серця, що навіває ПЕЧАЛЬ.

— З —

ЗАБУТТЯ — втратити свідомість, забути. Отже, Буття — це свідомість, сприйняття свого місця у ВСЕСВІТІ. Без особи безглуздо говорити про якесь «незалежне» буття світу.

ЗАВІРЮХА — ЗАВІСА ІРІЮ, закрита далечінь снігом.

ЗАВТРА (ЗА УТРА) — вслід за сонцем, за РА, як настане ранок.

ЗАЛІЗО — від слова ЗАЛАЗИТИ, глибоко уражувати: з цього металу спочатку робили (замість кременю і кісток або бронзи) вістря (жала — железо) для списів, ратищ, стріл тощо. ЖАЛО — теж звідси.

ЗЛО — теж ЖАЛО, ЗАЛАЗИТЬ в Душу.

ЗЕЛО (парості рослин) теж схожі на ЖАЛО, вилазять із землі. А вже від ЗЕЛА — ЗЕЛЕНИЙ. ЖАЛИВА (кропива) зв'язана з тим же.

ЗАКЛЯТТЯ, ЗАКЛЯСТИ — походить від слова КІЛ, КОЛ (в основному осиковий). Ворожбити вбивали КІЛ в зображення людини чи тварини, яку треба знищити чи знесилити, і промовляли (заклинали), ходячи навкруг КОЛА (по колу). КОЛДУВАТИ — те саме, від КОЛА, КІЛКА (КОЛ ДАВАТИ В ГРУДИ). ЗАКОЛОТИ — теж вбити КОЛ у груди. ЗАКЛЯКНУТИ — стати, як КІЛ, КОЛ, КОЛУПАТИ — кілком рити, довбати.

ЗЕМЛЯ (ЗЕМ-ЛЯ, ЛЯ — форма закінчення така, як ЗІЛЛЯ, РІЛЛЯ, БАДИЛЛЯ, МАЛЯ, ГІЛЛЯ тощо. Кореневе слово ЗЕМ. Означає МТИ — М — ЗЕЛА, ТА, що народжує ЗЕЛО).

ЗЕРНО (3-АРНО) — з вогнем, з життям. ЗИМА (ЗЕ-МА) — ЗЕЛА НЕМА, життя нема.

ЗІРКИЙ — той, що бачить далеко, в ІРІЙ.

ЗОЛОТО (ЗЛО-ТО) — дивовижна зміна слів у нашій мові: спочатку, коли нашим предкам нав'язали цей метал, як відповідник певної цінності праці чи предметів, назва ця значила — СОЛ (сонце) і АТА (батько), тобто — породжене сонцем. Але народ одразу трансформував назву так, як сприйняв суть нововведення: ЗЛО ТО, бо цей дорогоцінний метал, зосередивши в собі всю цінність творчості народів, був загарбаний підступними володарями та лихварями, котрі, таким чином, стали контролювати духовне життя людства. З цього ясно, що необхідно відмовитися рішуче від золота й, узагалі, від грошей, щоб єдиною цінністю буття стала тільки праця, творчість, мисль.

ЗЛИДНІ — ЗЛІ ДНІ, дні, позбавлені радості: отже, злиденна не лише людина, котра не має що їсти, а й духовно бідна людина.

ЗМІЯ (ЗМ — ЗЕМНА) — гад, що повзає по землі.

ЗОРЯ (те ж, що і ЗІРКА) — ЗОРИТИ, ДИВИТИСЯ з неба, З ІРІЮ. Відчуття космічної спів'єдності буття: ЗІР у людини, яка дивиться в небо, ЗІР у неба, котре дивиться на людину.

ЗРАДА — відійти від РА, від РАДОСТІ, від спільної РАДИ.

ЗРАЗУ, ЗАРАЗ — швидко, як вогонь, жваво, одразу, хутко.

— І, Ї —

ІРІЙ — далечінь, небо, безкрайність, невідомість: там, куди йде РА, АРА.

ІРИЦЯ — пташка, котра перша вертається з ІРІЮ. ІРИЦЕЮ символічно називають також людину, котра перша, з небезпекою для себе, провіщає прихід нової ери, важливих змін.

ІВА (верба) — ІВА-ЄВА, ЄВА-ЖИТТЯ, дуже життєдайна рослина, що може рости навіть з патичка.

ІМЕНО, ІМЕННЯ, ІМ'Я — Я ЛЮДИНА, Я — МЕН, МАН, а далі — назва.

ІСТИНА — від слова ЄСТЬ, Є СУТЬ, СУТТЄВІСТЬ, КОРІНЬ БУТТЯ.

ІСНУВАТИ — СНИТИ БУТТЯ: бачити сон, ніби ти живеш.

ЇСТИ (ЄСТЬ) — від слова Я СУТЬ. Я Є. Щоб бути, треба їсти.

ЇДЬ (їда), ЇДКИЙ, ЇДЬ (отрута) — все від одного кореня: дуже дивно! Без їжі неможливо жити, але вона разом з тим і отрута. Відлюдні самітники знали про це і роками постилися, шукаючи їжі духовної.

— К —

КАЗАТИ (АЗ, тобто Я, до ТИ (Тебе)). Від мене до тебе. Зв'язок між: людьми. Звідси і КАЗКА, КАЗАННЯ і т. п.

КАЗИТИСЯ, божеволіти — теж, як не дивно, від казки: людина, котра повірила казці, легенді, вважалася нерозумною, божевільною, скаженою.

КВІТ, КВІТУВАТИ — все, що пов'язане з ВІТОЮ, ми вже згадували.

КЕРМАНИЧ (КОРМА, КОРМЧИЙ) — від спільного слова КОР (серцевина, корінь). Тут і КОРА, і КОРИСТЬ (основа справи), і ПОКОРИТИ, і навіть КОРОВА — КОРМИЛИЦЯ сім'ї і т. д.

КІСТЯК — у корені ІСТ, ЄСТЬ, СУТЬ — основа тіла.

КОЛОТИ — від слова КІЛОК, КОЛ. Перша зброя первісних людей. Якщо вбити КІЛ (КОЛ) у землю і обійти його, виникає КОЛО, КІЛЬЦЕ.

КМІТЛИВИЙ — у корені УМІТИ, УМІЛИЙ, а також — МИТЕЦЬ, ТВОРЕЦЬ.

КНЯЗЬ, КНЯГИНЯ — від слова КІНЬ (КОНЯЗЬ). Скандинавське КОНУНГ, саксонське — КІНҐ. Буквально — вершник, вояк, якого запрошувало ВІЧЕ на СТІЛ для володарювання.

КОВАЛЬ (К-ОВАЛЬ), той, що робить НОВІ (Н-ОВІ) речі. Ми вже казали, що корінь ОВА відноситься до всього небувалого, завершеного, початкового або круглого, яйцеподібного.

КОВАДЛО — від КОВАЛЯ.

КОЗАК (КАЗАК) — вільний, мандрівний лицар. Походить від слова КАЗКА, легенда. Людина з КАЗКИ, з пісенного краю, герой народних дум і казок.

КОЛЕСО, КОЛОДА, КОЛІЯ і т. д. — все це від КОЛА.

КОЛЯДА, КОЛЯДКИ — КО (К) ЛАДИ, ДО ЛАДИ, звертатися, співати для ЛАДИ, прославляти її (легендарна мати людей, пізніше ми згадаємо її). Згодом візантійство пристосувало сонячні звичаї для нового культу.

КОРИТО — певно, спочатку цей предмет домашнього начиння робили з КОРИ.

КОРІНЬ (в основі КР, КРИТИ), СКРИТИЙ, схований, невидимий).

КОРОБКА, КОРОБ — те саме: крити, заховати. КРШЛЯ (покрівля), КРОВ, КРАСТИ, КРІТ (під землею, невидимий) — походить від ПРИКРИТИЙ.

КРАСНИЙ, КРАСИВИЙ, КРАСА тощо — все це несе корінь РА: вогняний, чудовий, любий.

КРИНИЦЯ (КРИ, схована) — джерело з-під землі.

КУПАЛА — свято Сонячного культу в час літнього сонцестояння, коли РА наймогутніший. У цей час найбільшої напруги природних сил можна добути небувалі можливості (символ — квітка папороті), знайти, приворожити судженого (нареченого) тощо. У ніч на Купала також купалися, обмивалися, щоб змити з себе бруд життя, щоб стати ближче до РА, до єдності.

КУПАТИСЯ і КУПА, СПІЛЬНІСТЬ, як не дивно, теж звідси, бо очищення веде до близькості. КУПУВАТИ теж від слова КУПА.

КУРІНЬ — дуже давня конічна споруда, у центрі був огонь — РА, АР, УР: звідси — куритися, куриться дим, курний, закурений. КУРЕНІ також були у запорожців.

— Л —

ЛАДА — так пращури називали Матір усіх людей, Матір світу, саму суть життя; інші наймення цієї богині — ЖИВА, СЛАВА.

У Лади прохали напуття на всяку добру справу, на замирення, на сіяння і збирання врожаю, на будову нової хати, на дружбу і побратимство, на одруження. З нею закликали весну-красну, водили хоровод, проводжали літо.

Від Лади безліч похідних слів та понять. ЛАД, як порядок, гармонія, добрий стрій; ВЛАДА, як мудре керування; ЛАДНИЙ, як гарний, красивий; ЛАДНАТИ — жити в дружбі, готувати щось по дії; ЛАДКИ — забавка для дітей, коли плещуть у долоні; ЛАДЕН — готовий; ЛАДАН — приємна смола; ЛАДО — ласкаве ймення закоханих, котрі бачили одне в одному втілення самої Матері Лади; ЛАДУВАТИ — готуватися до походу, до дії тощо; БЕЗЛАДДЯ, НЕЛАДИ, і багато інших, показують, що погано там, звідки йде Мати Лада.

Так трапилося в житті Русі: як тільки візантійство почало руйнувати в душі людей зв'язок з Ладою, з сонячним культом РА, страшні лиха впали на Слов'янщину: поява династій жадібних, підлих, братовбивчих князів, навали чужоземців, лихварів, ворожих ідей; втрата самобутнього світогляду, котрий ніс у собі ВЕДУ, ЗНАННЯ про таємниці зв'язку Людини і Всесвіту, Людини і РА-Сонця, Людини і Природи. Той зв'язок поволі — рік за роком — руйнувався протилюдськими твердженнями про гріховність людей, про їхню нікчемність, виховуючи приниження, рабський дух, приреченість, а за тим — і злочинність, ницість, байдужість.

Настала пора запросити знову Матір Ладу до нашої хати. ЛАМАТИ — ЛА-МА-ТИ — ЛАДУ НЕМА В ТЕБЕ, руйнація ладу.

ЛАН — від ЛОНО — те, що дає життя, що народжує — поле для врожаю. Звідси вже — ЛАНКА, як завершена частка чогось, а далі й ЛАНЦЮГ, як низка ланок.

ЛАСКА — ЛАД з КИМОСЬ, приязне ставлення до когось.

ЛАТКА, ЛАТАНИЙ — теж від слова ЛАДИТИ, ЛАДНАТИ.

ЛАТАТТЯ — водяна рослина з білими квітами лілеї була присвячена ЛАДІ, квітка ЛАДИ.

ЛАЯТИ — ЛАД ЯТРИТИ, руйнувати, або ЛА Я ТИ, ЛАД Я ТОБІ хочу навести, тому даю напуття, ЛАЮ.

ЛЕБІДЬ — ЛАД і БУТИ, життя в злагоді, в єдності: птахи, в яких самець і самка — нерозлучна пара.

ЛЕГІНЬ — парубок, юнак. ЛЕГКИЙ НА ГІН, жвавий, хуткий, сильний, швидкий, меткий.

ЛЕДАР, ЛЕДАЧИЙ, ЛЕДВЕ і всі інші цього кореня — від ЛІД, ЛЕДОВИЙ, ЗАМЕРЗЛИЙ. Нерухливий, як лід, і т. д.

ЛЕЖАТИ — ЛЕДОМ ЖИТИ, бути непорушним, майже не

жити.

ЛЕЛЕ, ЛЕЛІЯТИ, ЛЕЛЕКА, ЛЕЛІТКА (блискуча прикраса) і т. д. — всі слова походять від казкового праслов'янського образу ЛЕЛЯ — пастуха, побратима, друга всіх живих істот Матері Лади, того, хто помагав їй наводити лад у світі, у живій природі. Тому матері закликали Леля до колиски дитини (часто називають його Люлем): коли десь щось переливається барвами, виграє радісно — вода, сонячний схід, краплі роси, хмари тощо — кажуть, що то грається Лель (Люль), там ЛЕЛІЄ — звідси і ЛІЛІЯ, ЛІЛЕЯ, ЛЕЛЕКА, як уособлення злагоди й миру, заклику до любові тощо. Саме тому при горі вигукують: ОЙ, ЛЕЛЕ, ОЙ, ЛЕЛЕ! Тобто, прохають Леля прийти і дати радість, розігнати смуток: ми, вигукуючи ці слова, вже забули їхнє чарівне значення.

ЛИСТЯ — від слова ЇСТИ, так же як ТРАВА і СТРАВА, теж споріднені. У правдивості листя і трава були основним харчем людей та їхніх тварин — корів, овець, коней.

ЛИЦАР — ЛИ і ЦАР — ЛИК ЦАРЯ, владний лик, мужній чоловік, сміливе серце, герой, що захищає свободу.

ЛИЦЕ — це ЛИК, це СУТЬ, це образ того, що я єсть.

ЛІКУВАТИ, ЛІКАР — від слова ЛІК (РАХУНОК). Продовжити ЛІК років хворого, недужого. Лікувати, щоб вікувати.

ЛІПИЙ (хороший), ЛІПШИЙ і т. д. — від слова ЛІПИТИ, будувати, доводити до ладу, завершувати.

ЛОВИТИ — знову має в корені ОВ (завершеність, купність), отже, прилучити до себе. Звідси і ЛЮБОВ, як прилучення до себе іншої істоти, і початок (ОВ-ЯЙЦЕ) нового людського буття (ЛЮ).

ЛУНА — відбиток певного ЛОНА (основи). Це може бути світло, звук чи навіть духове відлуння якоїсь ідейної основи. Те, що предки назвали супутника Землі Луною, показує, що вони прекрасно знали космогонію, що Місяць (ЗАМІСТЬ СОНЦЯ) — є віддзеркалення Ярила.

ЛЮДИНА, ЛЮД, ЛЮДСТВО (ЛЮБОВ'Ю ДАНА). Вражаюче слово для самоназви мислячої істоти. Пращури знали, що розумна істота людина породжена Космічною Любов'ю для великих діянь і творчості, для наведення ладу в світі. Ще одне значення — ЛАДИНА, тобто — ДИТИНА ЛАДИ, Матері Світу. І те й друге слово, значення застерігає людей, що вони далеко відійшли від свого глибинного призначення, від власної суті.

ЛЯЛЯ, ЛЯЛЬКА — від імені Леля: іграшка для грання, забави.

— М —

МА — один з прадавніх коренів слів та понять, котрі пов'язані з глибинною суттю Буття. Так, як БУТИ нерозривне з поняттям БАТЬКО (той, що дав Буття), так і МА, МАТИ нероздільне з МАТІР'Ю (тою, котра МАЄ життя і взагалі все: недарма й всеохопна суть, що лягає в основу Всесвіту, зветься МАТЕРІЄЮ — МАТІР'Ю всіх явищ, речей, істот).

МАТІР — складне поняття: МАЄ ТИ (ТЕБЕ) РА (від РА, від Сонця). Тобто, Материнське Лоно разом зі Світлом породжує всі явища Буття.

МАГА — означає ВЕЛИКИЙ, СИЛЬНИЙ. Наша мова майже втратила першозначення цього праслова, котре буквально розумілося — МАТИ (МАТІР) ГА (ЗЕМЛЯ). Отже, всяка сила вже передавалася від МАТЕРІ-ЗЕІМЛІ тим, хто зберігав зв'язок з першоджерелом МАГИ — з рідним краєм, заповітами предків тощо.

Слово МАГА у першозначенні збереглося на Сході, де воно буквально так і значить: ВЕЛИКИЙ, СИЛЬНИЙ. Наприклад, МАХАБХАРАТА читається як Велика битва арійців. Мається на увазі епос про віковий герць синів РА (аріїв) з синами Місяця. Прадавні традиції всіх народів передають, що колись життя на Землі було радісне і щасливе: воно розкривалося за законом єдності і любові, за законом РА. А потім у небі з'явився Місяць, котрий почав закривати РА, воювати з ним. Разом з ним з'явилися і духи Пітьми, котрі, набравши людського вигляду, зруйнували природне життя, отруївши його безліччю потреб, забаганок, жадань. Слов'янські традиції теж зберегли легенди про Чорнобога та його синів, котрі змагаються з синами РА.

МАГА в розумінні"великий», «сильний», «обширний» і так далі збереглося в кількох словах нашої мови, наприклад: МАГУРА (висока гора), МАХЕНА, МАХИНЯ (великий предмет, істота тощо).

МАГІЯ, МАГІЧНИЙ — МАЄ І ГА (ГЬЯ), або Земля: МАЄ суть земної сили, проник у тайну її могутності. Звідси і МОГА — МОГТИ. МОГУ дає Мати-Земля, ГЕЯ. Ось чому ім'я ГЕРАКЛ означає «той, що об'єднав силу», Ге і РА — Людинобог.

Вже від МОГИ, або МАГИ (це слово пізніше стало містичним) народжуються низки близьких понять: 3-МОГА, ПЕРЕ-МОГА, ЗНЕ-МОГА, ДОПО-МОГА і т. д.

МАХ, РОЗМАХ, МАХАТИ і т. д. — похідні від МАГИ: вони стверджують, що це явище (річ, істота) набирає сили, енергії, швидкості.

МАБУТЬ (МАЄ БУТИ) — це слово вживається тепер з відтінком непевності: НЕ ЗНАЮ, ЧИ БУДЕ — МОЖЕ БУТИ, МОЖЕ НЕ БУТИ. Але з правіку воно вживалося як ствердження: МАЄ БУТИ — це незаперечна подія, котра близиться.

МАЙ, МАЯТИ, МАЙОВИЙ — теж походять від МАТИ в ЯВІ, мати можливість бачити в житті. МАЙОРИТЬ, МАЄ щось — отже, проявилося, стало видимим, відчутним. Весняний місяць МАЙ (Травень) теж від цього слова — місяць, коли проявилася вся могуть весни, землі, все МАЄ, радіє, все МАЄТЬСЯ в наявності.

Наші пращури тонко відчували ці явища, вводили їх у дивний пісенний сплав. Наприклад: ОЙ, ГАЮ-ГАЮ, ЗЕЛЕН РОЗМАЮ… Цей рядок — ціла ріка вселенських понять, лавина образів. Одне лише слово РОЗМАЙ, котре ми сприймаємо як щось несерйозне (схоже на ОЙ, ГЕЙ тощо), означає РА з МА: знову ж таки СОНЦЕ з МАТІР'Ю. Наскільки для пращурів Ярило і Мати-Земля були невіддільні від особистого життя, що ці поняття пронизували всю мову, опромінювали її, пломеніли в пісні, в казці, в приказці.

МАЙСТЕР — МАЄ СУТЬ АР, той, що володіє вогнем уміння в певній галузі, творець, що досяг високого щабля творчості.

МАЛЯ — МАЮ і ЛЯ (те, що виходить з ЛОНА (ЛЯ), те, що Ще незавершене, що росте: такі всі слова зі складом ЛЯ, ЛЛЯ — ЗІ-ЛЛЯ, БАДИЛ-ЛЯ, РІЛ-ЛЯ, ПІЛ-ЛЯ (ПОЛЕ), ЗЕМ-ЛЯ тощо: вони означають, що з певного ЛОНА (ЛЯ), зерна щось проростає, розвивається.

Від слова МАЛЯ відгалужується багато похідних: МАЛИЙ, МОЛОДЬ, МОЛОДИЙ, МЛЯВИЙ, МОЛОТИ (малити, дрібнити), МОЛОТИТИ, МЛОСТЬ (знесилення) і багато інших.

МИЛИЙ — теж від МАЛИЙ при переході А в И. Матері природно перенесли — ТИ МІЙ МАЛЕНЬКИЙ на ТИ МІЙ МИЛЕНЬКИЙ. МИЛУВАТИ — це МАЛУВАТИ, доглядати МАЛОГО.

ПОМИЛУЙ, тобто ПОЖАЛІЙ, означає — побач у мені МАЛОГО, МЕНШОГО, слабого. І ще — полюби мене. ГОСПОДИ ПОМИЛУЙ — основне звернення віруючих до Бога — має на увазі саме це: БОЖЕ, я твоя дитина, я Твоє маля, полюби мене.

МАНА — привид, ілюзія. Походить від НІ (ніщо, нічого) і МА (МАТИ в наявності), тобто відсутність чогось правдивого. Звідси МАНИТИ — кликати в шкідливому напрямі, ОБМАН, МАНІВЦІ (стежки, на яких нічого не знайдеш) тощо.

МАНДРІВНИК, МАНДРУВАТИ — може мати кілька значень: МАНІВЦЯМИ йти до РА (за сонцем), тобто вільно йти по світу, або — МАН, Людина, що йде до РА.

МАРА — відсутність РА, на відміну від РАМА, де РА поставлено спереду). У правдивій традиції МАРА, МОРЕНА — уособлення смерті, негоди, обману, старості, знесилення, хвороби. Нині це ймення лишилося на Сході в індуїзмі, буддизмі, джайнізмі та інших світоглядних вченнях: МАРА в них — володар зла й узагалі земного світу, де панують руйнація, старість, нещастя і т. д. У нас після введення візантійства це ймення залишилося в похідних словах, таких як МАРЕННЯ, МАРИТИ (бачити привиди, вигадувати, божеволіти), МАРА (страшне привиддя), МАРИ (носилки для мертвяка), МАРНІТИ (худнути, перетворюватися на привид), МАРНИЙ, МАРНІСТЬ (даремний, порожній, пустий) і т. д.

МАРЕНА — опудало, котре роблять на Купала, а потім спалюють — уособлює саме володарку смерті в пращурів, котру треба знищити вогнем РА, Ярила-Сонця.

МАТИ, МАТІР — МАЄ, МАТИ в наявності, і ІРІЙ. Глибоке, світоглядне поняття в одному слові: ТА, КОТРА НАРОДЖУЄ НАС З ІРІЮ, з НЕВІДОМОСТІ, з МОРЕНИ. Суттєво, це двері між двома світами: так високо оцінено значення МАТЕРІ у мові.

МЕРТВИЙ, МЕРЗНУТИ, МОРОЗ, МЕРТИ, МЕРЗОТА і всі інші слова цього кореня походять від МАРИ і МОРЕНИ — уособлень небуття, обману, нежиттєвості, відсутності РА.

МИСЛЬ, МИСЛИТИ — МАЄ і СЛОВО, та думка, що має в собі творчу основу, або МИ і СЛОВО, тобто Людина в поєднанні зі Словом дає МИСЛЬ, думку.

МЕТА — ціль життя чи якоїсь дії. Походить від слова МАТИ (бути в наявності, володіти) і МАТІР. Отже, мета, ціль не може бути порожньою, пустою або облудною. До марних замірів не слід прикладати слово МЕТА, бо то — МАРА, МАНА, а МЕТА — це МАТИ життя, творчості, дії, праці. Недарма це слово означає і НАД, ПОНАД. МЕТА повинна вести нас понад всіма тимчасовими потребами до глибинної суті Буття.

МИТЕЦЬ — від слова МЕТА, і МАТИ, і УМІТИ: той, хто має творчу МЕТУ, той хто є МАТІР'Ю тих чи інших творень, і той, хто УМІЄ творити, народжувати небувале.

Звідси й слово МІТ, МІФ — казка, легенда, небувале творення. Отже, МИТЕЦЬ — це міфотворець, казкотворець, творець небувалого життя книги, картини, думки, світогляду. МИСТЕЦТВО (МЕТА і СУТЬ) — покликання людини, її завдання: преображати хаос, стихії світу в красу, в радість, в осмислене Буття.

МИТЬ — невизначена, неуявна частка часу, поза сприйняттям свідомості. Недарма це слово співзвучне зі словами МЕТА, МИТЕЦЬ і МАТИ: бо МИТЬ — МАТИ ВСЬОГО СУЩОГО. Роздрібнений, виміряний час існує лише в нашій уяві, а правдива Вічність — то МИТЬ, котра Є ОДВІКУ і котру ми ніколи не можемо вловити, відчути. Проте, саме в МИТІ зачинається будь-яка думка, задум, мета: кажуть — блиснула думка. Вона вийшла з неуявної миті й одяглася в слово, образ.

МІРА — МАТИ і ІРІЙ, необмеженість, безкрайність вводити в наявність, обмежити. Пращури вважали, що саме МІРА є глибинною причиною появи МАРИ, обману: вона створює для нас МАНУ, МАРУ суті, котра насправді невловима. А створивши МІРУ невимірного ІРІЮ, ми починаємо МІРЯТИ її, вивчати, тобто займаємося МАРНОЮ справою.

МОВА — МАТИ й ЯЙЦЕ (ОВ) — символ початку, зародження, повноти. Отже, МАТЕРИНСЬКЕ ЯЙЦЕ, МАТИ, ЯКА НАРОДЖУЄ ЛЮДИНУ, мислячу істоту. Справді це так: без Мови нема Людини.

Деякі лінгвісти вважають МОВУ лише засобом для спілкування між людьми, тому немає значення, якою мовою розмовляти, щоб передати тій чи іншій людині ту чи іншу «інформацію». Насправді МОВА є щось зовсім інше: змінити МОВУ для людини те саме, що дереву змінити свої листочки та віття на інші, чужорідні. Може, деякі з них і приживляться, але неповторного Дерева вже не буде. Отже, МОВА — то самопрояв Людини, саморозкриття життєвого Яйця, таємничої суті самої Матерії, прихованого у всьому РА, СВІТЛА.

МИНАТИ, МИНУЛЕ, МИНУЩИЙ і всі інші слова цього кореня — походять від МАНИ. Означає «ставати привидом», «нічим», «щезати, як МАНА». Ось чому поняття МИНУЛОГО нема: є вічна МИТЬ, в якій ВСЕ. А те, що нам здається МИНУЛИМ, ПРО-МАЙНУЛИМ — обман, примара, МАНА, уява свідомості.

МОВЧАННЯ — МАТИ МОВИ. Саме з тиші народжується звук, мисль, рух. Недарма прадавні мудреці називали Бога Великим Мовчанням, бо його неможливо ввести в мову, думку, дію. Стаючи обмеженим, промовленим, РА стає МАРА.

МОГИЛА — від слова МОГУТНЯ, сильна, непоборна. Спостерігаючи, що МОГИЛА забирає до себе все суще: людей, тварин, царства, епохи, пращури з трепетом і назвали останнє пристановище істоти МОГИЛОЮ (ми вже згадували, що МАРА — це МАТИ ГА (ГЕЯ), МАТИ-ЗЕМЛЯ. Отже, МОГИЛА ототожнювалася з самою ЗЕМЛЕЮ, з її всеплодючим і всезабираючим лоном.

МІСТ — МИ і СУТЬ, те, ще переводить нас над прірвою.

М'ЯСО — зв'язано зі словом МАСА (тягар) і східним словом ТАМАС (ТО МАСА), що означає непорушність, зашкарублість, відсутність руху. М — ЯСА, поглинути ЯСУ, світло, РА. Промінь Сонця, котрий став тілом, масою, розіп'ятий в обмеженому світі.

МОЛИТВА — МИЛИЙ, ЛЮБИЙ і ТВОРИТИ. Означає Творити ЛЮБОВ, єднатися з улюбленим, бажати йому добра. Щирий зв'язок з Богом, РА, Природою, Матір'ю, Вітчизною, коханою людиною.

МОЛОКО — від слова МАЛИЙ, для МАЛОГО.

МОРДА — М-АРТА (ТИ), МАРА, МАНА, що закриває твій АР, твою суть. Тимчасовий лик істоти в цьому світі, де СВІТЛО (АР) стало МАСОЮ, М'ясом. На Сході слово звучить точніше — МУРТІ, ТРИМУРТІ — трьохликий бог (ВІШНУ, ШИВА, БРАХМА).

МОРОКА — МАРНА справа, та, що від МАРИ.

М'ЯТА — від слова МАТІР, МАТЕРИНСЬКИЙ. Рослина з групи ментолових, вона дуже високо ціниться в народному лікуванні, ось чому названа МАТЕРИНСЬКОЮ. МАТЕРИНКА також належить до цієї сім'ї, як і чебрець, який іноді називають материнською травичкою.

— Н —

НАГОРОДА — НА ГО РОД (РІД). Походить від ДАТИ за щось ЗЕМЛЮ (ГО) для РОДУ або прославити такий-то РІД на всю ГО (землю).

НЕБО — від слів НЕ і БУТИ, або навіть НЕ і БОГ. Глибинне значення цього слова тримає найважливіші світоглядні уявлення пращурів. З одного боку, там, вгорі, довкола місце НЕ для БУТТЯ, ми там НЕ БУЛИ, НЕ БУВ, а разом з тим весь той простір НЕ БОГ, рушійна сила світу не десь у просторі, а в Людині, у самій суті Буття.

НИВА — від слів НОВИЙ і ОВА (яйце), початок. Вічно нове життя.

НИЦЬ — від слова НИЗ, а НИЗ, НИЖНІЙ — від НОГА, НОЖНИЙ і т. д., той напрямок, де НОГИ.

— О —

О — звук, котрий тісно пов'язано з видимістю, з ОКОМ, з тим, що бачить ОКО. Цей звук неодмінно виривається, коли ми бачимо щось несподіване, нове: отже він і став початком поняття ОВА (яйце). Цей звук у поєднанні з іншими словами означає також БІЛЯ, ДОВКОЛА, НАВКРУГИ, ПЕРЕД тощо. Наприклад,

ОЗИМИНА — О ЗИМІ, перед зимою сіяти. ОМАНА — попасти в оточення МАНИ, МАРИ і т. д.

ОСІНЬ — після СОНЦЯ, як минула сонячна пора (О-СОН-НЯ, ПО СОНЦЮ).

ОРАТИ — перед РА готувати землю.

ОДИН — О-ДАНИЙ: даний сам по собі, ОСОБІ, звідси ОСОБА — неповторна, так і ОДИН — неповторний, нероздільний. Оскільки ДАВАТИ може лише ДЕВА, СВІТЛО, то ОДИН, ЄДИНИЙ і означає СВІТЛО або БОГ — РА. Звідси й слово ДЕНЬ — ДАВАТИ: даний для буття, для дії.

— П —

ПРА, ПЕРЕ або скорочено ПА лягають в основу значення ПЕРШИЙ, той, що від РА, ДАВНІЙ, могутніший, переважаючий.

ПРАДАВНІЙ, ПРАВДА, ПРАВЕДНИЙ від РА. Те, що одвіку,

ПЕРЕМОГА, ПЕРЕВАГА, ПЕРЕПОЛОХ і навіть ПЕРЕЦЬ — усі ці слова означають, що в події надмір сили, вогненності, енергійності.

Отже, ПОЛЕ, ПІЛЛЯ — це незасіяне, голе. А засіяне або заросле — то вже НИВА, бо несе в собі Н-ОВЕ життя.

ПЕТРО — в західних мовах — камінь. Безумовно, це слово нашого походження, воно тримає в собі: П-АТ-РА — тобто, БАТЬКО ВОГНЮ. Адже колись добували вогонь з каменю. Те ж саме значення слова ВАТРА, жар, котрий тримали предки, щоб роздмухувати вогонь.

ПОРОЖНЕЧА, ПОРОЖНІЙ — ПО РА і ЖИТИ, ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ЖИТТЄВИЙ РА щез — нічого не залишається.

ПРАЦЯ — від РА, сонячна творчість.

ПРЕМУДРИЙ, ПРЕЧИСТИЙ і т. д. — той, що від РА, найдавніший, чистий або мудрий у самій суті.

ПРОМІНЬ — ПРА і МЕН, МАН — той, що передує думці (МЕН) і ЛЮДИНІ (МАН), той, котрий творить все — і мисль і життя.

ПРОРОК — ПРА і РЕКТИ — говорити, казати те, що з правіку, одвіку.

ПРОСТІР — ПРА СУТЬ ІРІЙ — вічно існуючий ірій, бездонність Буття, в якій розгортається вселенська дія життя.

ПРАТИ, ПРАННЯ — робити брудне чистим, вертати йому попередній — ПРА — вигляд.

— Р —

Про ПРА ми вже говорили: всі основні слова мови, зв'язані з чистотою, вогненністю, сонячністю, силою, величчю мають в основі звук РА, РО, РЕ і беруть початок від першоджерела сущого, від СОНЦЯ — РА.

РАЙ — країна РА, де жили прабатьки.

РАЙЦЕ (яйце-райце) — казкове яйце, що тримає в собі безліч тварин: певно, ця казка походить від прадавніх уявлень мудреців довізантійського періоду про те, що все суще вийшло з яйця РА.

РАПТОМ — несподівано, як РА в ТЕМРЯВІ.

РАНА — НА РА, розбити єдність, цілість, життєвість.

РАХМАН — людина казкового краю (очевидно, з РАЮ). РАХ-МАНИ, згідно з народними повір'ями, живуть десь зовсім поряд з нами, але ми не можемо їх бачити і зустрічати. Якби людина земна зустрілася з РАХМАНОМ (РА і МАН), то згоріла б: ми вже втратили полум'яність першожиття і покрилися земною плівкою.

РУСЬ, РУСИН — РА-СИН — СИН РА, СИН ВОГНЮ. Пращури вважали, що РУСИНИ мали прабатьком самого РА — ДАЖБОГА — вседаючого пращура.

РЯСНИЙ, РЯСНО, РЯСТ — все це від РА, від його багатства, невичерпності.

— С —

СВІТ, СВІТЛО, СВІТАННЯ, СВІТОЧ, СВІТЛИЦЯ, СВІТОГЛЯД ми вже розглядали: вони мають в основі ВІТУ, ЖИТТЯ, котру дає промінь РА. СВЯТО, СВЯТИЙ, СВЯТИНЯ теж від цього кореня: просвітляти, опромінювати, одкривати в людині, явищі правічну ВІТУ, СВІТЛО.

СВАВОЛЯ — СВОЯ ВОЛЯ, воля, що не рахується з іншими: така воля стає неволею.

СЕРЦЕ — СЕРЕДИННЕ, ГОЛОВНЕ.

СИРОТА — ІРІЙ і ОТА, АТА. У кого нема родини, в того БАТЬКО ІРІЙ, безмірність.

СКАРБ — СКРИТИЙ АР, прихована цінність. З цього видно, Що пращури скарбом називали не гроші, а духову цінність.

СКОРБОТА — З КАРОЮ БУТИ, весь час каратися.

СОНЦЕ (СОЛНЦЕ, СЛОНЦЕ) — має багато глибинних значень. Це і СЛОНЯТИСЬ по небу, весь час гуляти, це і бути ОСЛОНОЮ, покровом невидимого РА, і СОН-ЦЕ — тобто, те, Що навіває людям сон тілесного, несправжнього життя, яке почалося відтоді, як пращури були обмануті Чорнобогом, котрий створив для них тіньові форми буття.

СЛОВО — СОНЦЕ і ЯЙЦЕ (ОВО), тобто СОНЯЧНЕ ЯЙЦЕ. Правдиво, це так: Слово є зерном променя, котрий посіяно в душу Людини. Лише оволодіння суттю Слова дає можливість Людині проявити свою творчу силу.

СЛОВ'ЯНИ — СИНИ СЛОВА, а разом з тим СИНИ СЛАВИ, ЛАДИ або ЖИВИ.

СЛАВУТА (Дніпро) — СЛОВ'ЯНИ і ВІТА, ЖИТТЯ СЛОВ'ЯН. Це неспростовно доводить, що біля Дніпра була колиска слов'ян.

СТРАХ — СУТЬ РА, почуття трепету. Воно не означало переляку чи жаху, а почуття переповнення. Чому й говорили: страх як гарно, страх як хочу, страх як тебе люблю.

СУМ, СУМУВАТИ — від слова САМ, СУМ — від САМОТНОСТІ.

— Т —

ТВАРИНА — ТВІЙ і АР: ясно сказано, що в тобі і в будь-якій живій істоті спільний вогонь, АР, що звірі ТВОРЕНІ.

ТВОРЕЦЬ, ТВОРИТИ — вогненне, володіти вогнем. Т перейшло від Д — ДЕВА, СВІТЛО. Творити — це ДИВО РОБИТИ, небувале явище.

ТЕМРЯВА, ТЬМА, ТУМАН — від кореня ТАМ, далеко, в невидності. ТЕМРЯВА, РА десь ТАМ, світла нема.

ТРИДЕВ'ЯТЕ ЦАРСТВО — вислів з казки. Можна бачити, як в течії віків забулося значення певних висловів і замінилося майже безглуздям. Що це за ТРИДЕВ'ЯТЕ царство? Спочатку було РА ДЕВ АТА — тобто БАТЬКО (АТА) РА-ДЕВИ, БОГА СОНЦЯ. Отже в царстві РА, у казковому царстві. У казках нашого народу можна знайти дуже багато таких видозмін. Забуте звучання замінювалося іншим змістом. Наприклад, Івасик-Телесик. Що це за Телесик? Чому ніхто не запитує, не думає, звідки така дивна назва?

Суть цієї дитячої казки «для дошкільнят» вельми глибока, вселенська. Давайте пригадаємо:

Бездітні чоловік і жінка. Жінка знаходить зернятко, з'їдає. В них народжується хлопчик, вони називають його Івасик-Телесик.

Телесик плаває на човнику, ловить рибу, віддає матері. Мати щодня виходить до берега, кличе синка, забирає рибу, годує його. Змія хоче заволодіти Телесиком, але її голос не схожий на голос матері. Тоді змія кує в коваля голос, підробляє його і обманом захоплює хлопчика. В себе вдома змія наказує зміївні підсмажити Івасика, а вона збирає гостей. Телесик хитрістю змушує зміївну сісти на лопату і вкидає її в піч, а сам тікає на високе дерево. Змія з гостями прилітають, з'їдають смажену зміївну, а коли довідуються, що то не Івасикове м'ясо, люто починають гризти дерево, де він сидить. Пролітають лебеді — один гурт, другий, не беруть хлопчика, і лише останнє лебедятко на прохання хлопчика рятує його й повертає додому.

Чітко прослідкуймо символічні образи. Хлопчик — це Овасик (зерно, яйце життя). Телесик — це Тілесик, перетворення яйця, зерна в форму, в тіло, це поява на пустельній землі нового життя, яке під люблячим поглядом Матері Лади вирощує, збирає з ріки Буття душі (риба — душа). Темні сили (символ — змія) жадають знищити життя (Тілесика), але воно відчуває підступ ворогів і не слухає їх. Тоді ці сили підроблюють мову світла (це, безумовно, ідеї добра, правди, добробуту, комфорту, пізнання і т. д., якими користуються сини темряви) і захоплюють в полон течію життя, поступу, саму душу еволюції, розвитку, щоб їсти її, тобто користуватися нею для найганебніших цілей зла і руйнації. Казка стверджує, що необхідно знищити всі ці темні сили (спалити зміївну) й повернутися до сонячних, прадавніх ідеалів, до природи (піднятися по дереву до неба). Лише дух Єдиного Буття (лебідь у всіх давніх традиціях — це Найвищий Дух) може врятувати людство від навали темних сил, котрі вже гризуть дерево (тобто, нищать саму основу життя, сонячну пуповину земного життя).

Так у найпростіші образи пращури вклали дивовижно мудрі думки і передали їх по надійному ланцюжку (баба — онуки) понад тисячоліттями…

ТУГА — сум за ТУ ГА (землю), сумують люди найбільше за рідною землею, краєм, людьми.

ТЯГАР — ТЯГА, НАПРУГА АРУ, ВОГНЮ. Пращури знали, що в суті тяжіння землі — напруга первісного вогню, — променя РА.

— У —

УМ — це прадавнє слово збереглося на Сході як священний символ, як звук Першооснови. ОУМ, АУМ, ХУМ — суть Кореня Буття. Людина, котра має УМ, несе в собі Зерно Всеосяжного Життя. Звідси — УМІЛА, УМНА, а ще далі — РОЗУМНА, коли з УМОМ поєднано РА — промінь світла.

Слово УМАН (мудрий, умілий) у нас розвіялося на вітрі віків, воно збереглося в інших народів (МАН, МАНУ, ГУ-МАН, ГОМО), але похідні слова, котрі ще недавно були дійовими (ОТАМАН, ГЕТЬМАН), свідчать, що руйнація мови відбулася зовсім недавно під впливом ворожих сил.

УЧИТЕЛЬ, УЧИТИ — прадавні слова, бо учити батькам дітей доводилося з правіку. Ці слова тісно пов'язані зі словом ЧАТИ, сторожа, варта (ЧАТУВАТИ БІЛЯ ВОГНЮ ЖИТТЯ). ЧАТИ від АТА, БАТЬКА. Отже, ЧЕРЕЗ БАТЬКА ВЕДА ЖИТТЯ. НАВЧАТИ — це передати вогонь традиції роду, народу. Слово ЧИТА збереглося в санскриті як назва для розумної субстанції Всесвіту, розлитої скрізь, від якої кожен бере відповідно до своїх розумових можливостей.

УЯВА — У і ЯВЛЯТИ. Переводити невидимі образи, ідеї у світ ЯВЛЕНИЙ, проявлений. Дехто гадає, що УЯВА — то пусті вигадки, але насправді без УЯВИ неможливо було б змайструвати навіть найпростішої лопати чи зв'язати віника для підмітання хати.

Звук Ф, певна річ, складається з X і В, тому всі слова нашої мови, що пишуться з Ф, або чужинські, або в народній вимові починаються з X[3].

— X —

ХАТА — від слова АТА, ОТА, БАТЬКО. Означає — БАТЬКІВСЬКА ОСЕЛЯ.

ХАРЧ — тримаючи в собі АР, вогонь сонця.

ХВ — поєднання, що означає ХОВАТИ, ПРИХОВУВАТИ, БРЕХАТИ. Наприклад:

ХВАСТУН — ХВ і СУТЬ — ХОВАТИ СУТЬ, виставляючи на люди те, чого нема в душі.

ХВАЛА — просто брехня, ховання своєї темряви за порожніми словами. Ось чому хвалою користуються нечесні люди, щоб підлестити володарів цього світу.

ХВИЛЯ — руйнує (ХОВАЄ) рівну поверхню води, розбиває цілість.

ХВИЛИНА — руйнує вічність, ховає її за подрібненим часом.

ХВОРОБА — ХОВАЄ РА БУТТЯ, руйнує життя.

ХРАМ — ХОВАТИ РАМУ — місце, де з Бога, сина Сонця, зроблено ідола.

ХРЕСТ (КРЕСТ) — теж від слова КРАСТИ[4]: з допомогою підступних культів у людей вкрадено правдивого Сина Світла РА. Щодня над Землею встає огнелике око життєдайного джерела — Ярила, а люди прямують у лабіринти храмів — містичних чи псевдонаукових, у печери бюр і кабінетів, цехів і шахт, щоб виснажити свій вогонь РА на порожню метушню…

— Ц —

ЦАР — ЧАР — той, що володіє вогнем, що вміє АРОВА-ТИ, ЧАРУВАТИ. Отже, істинний ВОЛОД-АР — це, в першу чергу, вчитель і творець.

ЦВІТ — тримає в собі суть — ВІТИ — ЖИТТЯ.

ЦЕГЛА — ЦЕ ГЛИНА, ГА-ЗЕМЛЯ. Зроблена з глини, з глею. КИРПИЧ — теж цікаве походження: АР ПЕКТИ — обпечена АРОМ (вогнем) земля.

ЦІЛЬ — зв'язане з ЧІЛЬНИМ. Отже, корінь — ЧОЛО, РОЗУМ, ДУМКА. Ціль може бути лише розумна, а всяка «ціль», що не від мудрості, — лише суєта.

— Ч —

ЧАКЛУН — походить від ЧАРИ і КІЛ; знову ж таки, чарувати за допомогою кілка, вганяючи його в зображення жертви — людини чи тварини: те ж саме, що й у слові КОЛДУН.

ЧЕРВОНИЙ — Ч-АРВОНИЙ — вогняний, яскравий. Звідси — ЧЕРВЕНЬ — місяць найбільшого буяння яскравих кольорів у природі.

ЧОВЕН — Ч-ОВЕН — округлий, як яйце: човни видовбували з цільного дерева.

ЧОЛОВІК — ЧОЛО (розум) і ВІК, ВІЧНІСТЬ: вічний розум. У цьому слові підкреслено невмирущість людської думки і творчості.

ЧОРНИЙ — ЧУРНИЙ, такий, як попіл у печі: домашнє вогнище звалося ЧУРОМ, так, як і бог роду, бо божество роду саме й було вогнем.

— Ш —

ШИР, ШИРИНА — від слова ІРІЙ, ИРІЙ, бездонність, неокраєність.

ШЛЮБ — від слова ЛЮБИТИ: 3-ЛЮБ, 3-ЛЮБИТИСЯ.

— Щ —

ЩАСТЯ — З ЧАСТКОЮ. Щастя, як і доля, вважалося судженою людині часткою добра, котре дається при народженні. Якщо ця ЧАСТКА є — тоді людина 3-ЧАСТЮ, а якщо ні — тоді вона НЕ-3-ЧАСТЮ, тобто нещасна.

— Я —

ЯГОДА — від кореня ГО — завершений, круглий, зрілий.

ЯГНЯ — АГНІ, вогонь. Ягня було в синів РА символом вогню: як першороджене ягня приносилося в жертву ДАЖБОГОВІ-СОН-ЦЮ, так і сам ВОГОНЬ-АГНІ є тією жертвою Буття, котра лягла основою Світового Життя — з нього зіткано весь проявлений світ людей, тварин і речей…

ЯНИЧАР — Я НЕ АРІЙ — ворог синів АРУ, вогню, РА. Ще одне значення: Я НЕ ЧУР — тобто, я ворог свого роду.

ЯР — вирита весняними (ЯРИМИ) водами долина.

Я — земне вбрання таємничого РА, котрий подарував нам благо і муку самосвідомості. Шлях до нього пролягає крізь частокіл розмаїтих літер, звуків і понять, туди, де на початку заховано священне А. Ой, як важко добратися туди, до Вічного Мовчання, де зародилося Слово! Але ж треба, конче, пекуче треба!

Чи одважимось?!

Що ж, пора й закінчувати з прикладами. Так можна роками нишпорити по словниках, шукати зв'язку з тими чи іншими поняттями, радіти знахідкам. Річ не в тім, що ми доведемо єдність різних мов і взаємозв'язок слів: з цим, певна річ, сперечатися стануть лише неуки або одверті вороги рідної мови, котрі взагалі жадають занапастити її, спопелити, щоб і знаку від неї не лишилося на Землі.

Важливо, щоб грядущі покоління (і сучасники теж) збагнули вселенське значення СЛОВА: воно важливіше від їжі. Вбрання, речей, творчих надбань тощо. Бо без СЛОВА неможлива поява Людини взагалі. А оскільки саме СЛОВО творить мислячу істоту, то всі конфлікти, болі, нещастя, розчарування, всі лабіринтні історії та мислення мають початок у Слові.

Уявіть собі ДЕРЕВО. Воно виростає із ЗЕРНА, пускає корінь, а потім виганяє паросток, формує стовбур, віття і листя, на котрих знову зріють у віночку квіткових пелюсток ЗЕРНА. Нерозривність усього життєвого кільця зрозуміла кожному. Якщо хтось (короїд чи людина) перегризе, передавить, перепиляє стовбур, вітку чи корінь, — дерево всихає, його призначення не виконано.

Те саме з МОВОЮ, зі СЛОВОМ. Раз ми домовилися, що СЛОВО є те ЗЕРНО, з котрого виростає Людина, то всяке каліцтво МОВИ — це руйнування тих життєдайних протоків, по яких плине кров первісного РА — Батька всього сущого. Хтось скаже, що можна замінити одну мову іншою: нічого не зміниться — спілкуватися, читати, мислити можна за допомогою будь-якої мови. Це не так! Людина (конкретна особа) належить до певного потоку буття (рід, народ, раса тощо). Мова пронизувала цей потік, була його суттю, його духовною кров'ю, його подихом, його тремтливим чуттям. Якщо Людина залишила цей потік (або її звідти силою вирвали) — то вона духовно вмирає, викидається з Ріки Буття, або повинна прирости, ввійти в лоно іншого потоку, такого ж неповторного. Але якщо Людина зреклася рідного потоку, чи стане для неї рідним інший потік?

Отже, перше завдання — вірність МОВІ, СЛОВУ, бо в цій вірності ми зберігаємо свій зв'язок з Праматір'ю ЛАДОЮ, котра — єдина Мати Світу.

Друге. Треба не лише зберегти мову, а й збагнути її первісне призначення. Нині ми читаємо книгу і за допомогою слів хочемо зрозуміти, що нам каже автор. Це жахливе непорозуміння. Треба, щоб не словом була думка автора, а В СЛОВІ, щоб саме СЛОВО говорило.

Згадаймо товстезні томи філософів давнини і сучасності: океан слів, але що з ними? Пусте марення розуму, сумніви, хитання, логічні міркування з приводу тих чи інших фактів..

МОВА подарована ПРАЩУРАМИ не для того, щоб ми з неї робили словесні візерунки, МОВА — це вже готова мудрість, готова жива кров, котра плине над віками з лона Матері, щоб зростити ембріон нашої душі, щоб він став справді ЛЮДИНОЮ, ЛА-ДИНОЮ, ДИТИНОЮ.

Людське дитя вдома чи в школі вивчає мову як систему взаємозв'язку між людьми; ніхто не каже юній істоті, яка глибина буття стоїть за тим чи іншим словом і чому воно несе в собі цей зміст. Якщо МОВА є духовним віддзеркаленням Всесвіту, то її творили вселенські РОЗУМИ — хіба не так? Адже ми її отримали готовою, сформованою! Ми кричимо «ура» навіть якомусь неологізмові, якійсь смисловій закарлюці, а тут — РІКА БУТТЯ! І джерело тієї ріки — у безіменності, у прадавності!

Десь, хтось зумів затемнити нашу душу, впустив у мову, в СЛОВО, черв'яка облуди, безглуздя, насмішки, байдужість. ХТОСЬ розірвав живу пуповину зв'язку між Людиною і РА. Кров цебенить, струменить у порожнечу, в смердючу канаву суєти і марноти, і душа Людини задихається від недостачі живлющого повітря Правди, котра є суттю Буття.

МОВА ще не вмерла. Вона ще зберегла в надрах словесного мотлоху іскри прадавніх вогнів. Треба роздмухати полум'я Матері ЛАДИ, тоді вона знову прийде до нашої хати, народить вогнеликого Сина РА.

Та стежина (лише перша, несмілива), котрою ми пройшли і будемо йти, відкриває просте, як зоряне небо, як схід сонця над обрієм, ЗНАННЯ, ВІДУ:

ЖИТТЯ — від РА, від Сонця, від його ПРОМЕНЯ. Людина — ДИТЯ РА. її життя — це розкриття в Бутті Всесвіту тих сонячних зерен, що дрімають в його серці, — зерен КРАСИ, ЛЮБОВІ, ТВОРЧОСТІ, ПІЗНАННЯ, ЄДНОСТІ. Незміряні шляхи відкриваються Людині. По них вона хай іде разом з рослинами і тваринами, бо то є нероздільна тканина світового життя. Людина мусить збагнути, що МАТИ ЛАДА — це Мати всього живого. Нищити життя для своїх забаганок — то є страшний злочин Людини. Чи можна простити його? Лише в одному випадку — якщо Людина схаменеться і вибере шлях Єдності, і збратає все життя у вінку Любові і Краси! Тоді мова кожного народу буде піснею щастя й радості для всіх, для всього!

Ладо рідна — призабута Мати, Визволи із темряви негод! Щоб розвіяв сутінки закляті Наш великий вогняний народ!

Щоб у небі, на землі, в безмежжі Загримів непереможний РА! Тріскають кайдани і мережі — Народилась Радості пора!

3 січня 1976 року