Альтернативна Еволюція

Зустріч восьма

Олесь Бердник:

Добрий вечір!

Сьогодні у нас восьме засідання Школи Зоряних Першопрохідців. Сьогодні ми будемо говорити про деякі методи прориву і про те, на чому будується принцип консерватизму і в'язничності.

Чому взагалі постала сама ідея необхідності так званої свободи?

В усіх культурах існують перекази про відьом, знахарів, чаклунів: реальні свідчення про те, що людина може міняти подобу, ставати кішкою чи вовком. У Європі збереглося чимало казок про відвідування галявини фей, про зустрічі з неймовірними світами… Разом з тим, я розмовляв з деякими психіатрами, і вони звертають увагу на те, що багато психічно хворих людей не є «класичними» хворими зі патологічним розірваним мисленням. Насправді в них дуже послідовна орієнтація, мислення не розхитане — вони просто орієнтовані в інший світ.

Саме про це ми будемо говорити. Відомий американський антрополог Карлос Кастанеда у книгах про дона Хуана і його сподвижників розповідає про принцип зсуву точки збирання.

Учення дона Хуана розповідає про явища, що пояснюють нам спонтанні феномени, відомі вже протягом тисячоліть. Чаклуни, чародії — це, очевидно, були люди, які володіли здатністю міняти свою точку збирання, або вони отримували естафету через цілі покоління своїх предків. Очевидно, варто говорити про глибоке тисячолітнє знання законів психіки, недоступних сучасним людям. Я переконаний, що в давнину, в так званий «золотий вік» кожна людина володіла такими можливостями.

Згадайте грецькі міфи, де говориться, що Людина була безсмертною і могла переходити в інший світ, не залишаючи на Землі тіла. В Болгарії знайдено чимало символічних поховань часів Трипільської культури: в гробницях немає тіла. Це був символічний похорон, знак того, що особа перейшла в інший вимір. Людина, вичерпавши практику цього світу, уже не могла розвиватися далі. Тоді вона міняла орієнтацію своєї свідомості і переходила в інший світ.

От якраз про це ми й поговоримо. Зараз ми підійшли до такого моменту в історії Землі і, зокрема, в історії України, коли наша потенція, наші могутні характерницькі гени, нагромаджені впродовж тисячоліть, просто не можуть реалізуватися в сучасних умовах.

Якщо на цьому плані ми не задіємо могутні школи, культурні центри, об'єднання людей, здатних на романтичні грандіозні прориви в іншу сутність буття, то гени замруть і виродяться, як вироджується здатність музиканта, якщо він не тренує свої руки і свій слух. А ми вже більше 350 років не формуємо своєї характерницької суті.

Раніше таким гніздом формування мужніх, прагнучих до небувалого, таємничих душ був інститут характерництва, який викохував Байд (ми вже говорили, що Байда — це еквівалент східного Будди). І тепер ми маємо відтворити такий інститут на новому етапі з новим рівнем розуміння, з притягненням усіх знань, що їх нагромадило Людство у сфері космічній, у сфері інформатики і т. д. Ми маємо оволодіти плином часу і зуміти переселитися в інші потоки часу — суб'єктивні, об'єктивні; тобто ми знову повинні повернутися до «золотої епохи».

У Новому Завіті якраз про це і говориться: подолайте смертю смерть! Бо перейти в інший вимір, інакше зорієнтувати свою свідомість можна лише тоді, коли ти переступиш оцей бар'єр, якого всі страхаються, не розуміючи, що за ним — цілий океан грандіозних романтичних можливостей для кожної душі. Але нас настільки закріпачили жорстокою орієнтацією точки збирання, що навіть коли ми не проти того, щоб вийти в свободу, ми трактуємо її інакше, аніж вона є насправді. Насправді свобода для Людини — це свобода бути САМОДЕМІУРГОМ, свобода на будь-яку пригоду, свобода стати воістину Сином Божим, СИНОМ БЕЗКІНЕЧНОСТІ.

Час, у якому ми живемо, сформував нас таким чином, що ми відчуваємо себе щільними тілами. Але ця щільність, тілесність, проти якої воювали і святі, і аскети, і йоги, становить колосальну небезпеку для Субстанції. Світова Субстанція, «Anima Mundi», Душа Світу, як її називають мудреці, — це світоносна матерія, яка дозволяє нам зачинати нові світи саме за принципом любові. Але для цього ми повинні знати, як з нею працювати. Результат нашого теперішнього творення — довколишній світ з його падінням, з його обвалом політичним, соціальним, економічним, екологічним — це є наслідок того, що ми прийняли світ як купу матеріальних речей, феноменальних предметів. Насправді ж ми глибинно живемо у світі ноуменів, у світі несказанних речей. І основне завдання, яке стоїть перед Зоряними Першопрохідцями — вернутися знову до свого ноуменального стану, до стану вільних Зоряних ПТАХІВ.

Згадайте «Одкровення Святого Іоанна»: «Побачив він у колі Сонця Жону, яка мала в лоні і кричала від мук і болю пологів».

Жона — то є «Anima Mundi», Душа Світу, Сонце — світовий потік, в якому Батько Небесний «велить світити і злим, і добрим», щоб усім дати рівні шанси на творення, на діяння, на буття. Але перед Нею стає Червоний Дракон і хоче пожерти її Дитя.

Багато людей намагаються це трактувати так: Червоний Дракон — це Радянська імперія або щось подібне. Це наївно! Ніколи Апостоли не писали б таких дурниць, тим більше передбачити появу саме червоної імперії не так просто.

Червоний Дракон — це є кожен із нас, це є наше тіло, наповнене кров'ю. Наша кров, наша тілесність, наша жадоба до споживання й завоювань — це і є Червоний Дракон. А Дитя, яке він намагається пожерти, — це маленький Христос, якого вічно породжує для нас Душа Світу. Кожного разу, коли ми народжуємось у цей світ, вона знову з'являється в колі Сонця, дарує нам Дитя, а ми його знову пожираємо. І знову тоді даються Жоні крила великого Орла, щоб Вона летіла в Пустелю. Якщо Світова Субстанція (Мати Світу) бачить, що людина не здатна викохати маленького Христа, Нову Людину, Вона відлітає від нас у так звану «Пустелю», що за етимологією древніх означало — у «Свободу».

І Мати Світу відлітає у Свободу, і для кожного з нас Вона знову зберігає оце Дитя, щоб знову нам Його вручити, коли наша душа повернеться сюди. І знову Дракон оточує Дитя своїми покровами… Це повторюється без кінця. І коли нагромаджується енергія падіння, енергія ненависті у сотнях, тисячах, у мільйонах людей, тоді киплять війни. Останні дві світові війни були саме пароксизмом страшної злоби, що нагромадилася у психосфері Людства, оскільки вона не може розсіятися, бо немає того русла, через яке вона могла б вільно, спокійно трансформуватись.

Ось де основне завдання кожної мудрої душі. Треба плекати в собі оцю Дитинку, щоб замінити нею Червоного Дракона. Але найголовніше завдання — створювати постійно відлітаючий Зоряний Ключ для Великої Космічної Битви, для повернення до Вітця Небесного. Це фрази із церковної термінології, але вони абсолютно науково достовірні. Батько Небесний — це Всесвіт, який ми ніколи не пізнаємо. Його неможливо пізнати. В цьому полягає сам принцип вічного пізнання.

У зв'язку з цим згадується біблейська історія. У Ноя були сини Сим, Хам і Яфет. Ной виростив виноград, зробив вина, випив чарчину і в такому стані оголився та й ліг у шатрі спати. Хам зайшов і посміявся над батьком. Двоє ж старших синів задки, не повертаючись, щоб не побачити батька, зайшли в шатро і накрили його покривалом. Коли Ной дізнався про це, то прокляв Хама і благословив Сима і Яфета.

Задумайтеся, яка глибока, грандіозна притча! Людство пішло шляхом Хама. Саме слово «хам» означає не тільки нахабство, не лише насмішку. Це спроба зірвати Покривало, оголити Тайну свого походження…

Коли ми проаналізуємо нашу бесіду, ми зрозуміємо, що Людина іде з безкінечності в безкінечність, а оці тимчасові проходження — лише спектакль. Ми потрапили у світ, де зобов'язані одягатися в якесь вбрання. Ми могли стати рослинним світом, звірами, потім стали «гомо сапієнс», людиною. А завдання в тому, щоб скинути всі ці покрови і вернутися до своєї першооснови, ідучи не шляхом Хама, а шляхом вірних синів, які вічно оберігають таємницю свого походження, прикривають її. Бо тільки тоді Батько Небесний відкриє для нас нашу першосутність, і то — поступово, відповідно до нашого зростання, коли Він відчує, що ми достойні Сини Його. А те, що ми зробили з чудесної планети, показує, що ми діти Хама, а не Сима і Яфета,

Але повернемося до основної концепції, до основного завдання. Що означає змінити орієнтацію, змінити характеристики цього світу? Якщо ми знищуємо хімічну, ядерну зброю, якщо ми намагаємося очистити ґрунти — це добре. Але так неможливо провести очищення планети. В перспективі, динаміка забруднення завжди переважатиме динаміку очищення. Це все одно, що бочку дьогтю наповнювати потрошку медом, щоб у далекому майбутньому повністю замінити дьоготь медом. Такого не буває. Пропаде і мед, і дьоготь уже буде ні до чого.

Тому завдання стоїть зовсім інакше: змінити саме творення світу, в якому ми перебуваємо. Його можна змінити зміною психологічної орієнтації. Ви запитаєте: як це зробити? Окремі маги, йоги, мудреці, аскети самі міняють орієнтацію. Зверніть увагу на описи життя святих отців, пустельників, йогів: ми бачимо, що вони прагнули усамітнення, вони прагнули позбавитися зайвих речей, ввести їх до мінімуму, звести до мінімуму контакт з людьми. Це не ідеальний варіант спроби змінити орієнтацію, зсунути свою точку збирання світу, але це близько.

Бо що таке фіксація точки збирання? Вона знаходиться зверху над тім'ям. Людина, можна сказати, своєрідне веретено. Один кінець веретена на тімені, де козаки залишали оселедець. А другий кінець — точка Кундаліні. Цей вихор в тілі багатомірний. Наші ДНК, елементарні частки, які складають клітини тіла, обертаються з різною часовою динамікою, з різними швидкостями. В цьому веретені і відбувається вся динаміка нашого контакту зі світом.

Майже всі люди на Землі орієнтуються однаково, за допомогою грандіозної системи шкіл, релігій, сімейного, вуличного, традиційного і якого завгодно виховання. Як дітей у пологових будинках викладають — рівнесенько, як «лялечок». Отакими «лялечками» ми й існуємо впродовж усього життя. Нас індуктивно орієнтують в одному напрямку.

І коли вдається спонтанно, випадково тому чи іншому досліднику, мудрецю, романтику змінити орієнтацію, він починає відкривати несподівані речі.

Ось це і є завдання астросталкерів: розблокувати свою точку збирання. Поки що, на перших кроках, треба розглянути, що нас тримає, що нас фіксує, що не дозволяє нам інакше подивитися навіть на ту суму фактів, які нам уже відомі. Ще недавно, коли з'являлися телепати або люди, що володіли ясновидінням, ясно-чуттям, можливістю пересування невеличких предметів, одразу ж з'являлись офіційні «громили».

Пригадую, коли я написав «Зоряний Корсар», у якому ставилося питання вільного пошуку, як одразу ж вступили в дію всі сили: і Комітет безпеки, і ЦК партії, і вчені, і «Литературная газета», і «Літературна Україна»… Чому? Я дуже дивувався. Чому треба було виступати проти фантастики? Ну назвіть її дурницею. Я так і запитав свого слідчого, а він сказав: «Е-е-е… Ви не знаєте або прикидаєтеся дурником. Ви розхитуєте — так і сказав! — ви розхитуєте свідомість людини, орієнтовану певним чином. Ми упродовж багатьох десятиліть її формували, а ви її розхитуєте, і ми вже не можемо нею керувати». Отак він сказав, відверто й цинічно.

А зараз фіксація йде іншим методом: завалюють усім підряд: тут вам «Агні-Йога», тут — Тантра, там — ще якісь практики. І в людини в голові вже ніби хтось ложечкою поколотив. Куди йти, якщо попереду одразу тисячі шляхів?

Тому ми якраз і говоримо про те, що в цей ВРАЖАЮЧИЙ, ТРИВОЖНИЙ ЧАС, коли Червоний Дракон роззявив рота і поглинає нашу сутність, треба дуже уважно зосередитися й вибрати правильний шлях. Найголовніший інструмент — це очищення думок від цілого комплексу непотрібних речей. Ясна річ, треба виховувати дітей, годувати їх, одягати… Але це треба робити, як робиться всяка рутинна справа. Найголовніше, щоб ваша думка, ваша ментальність уже жила там, у майбутньому, щоб вона вже була звільнена, щоб ви приділили повсякденній роботі тільки якусь невелику частку.

Ми якраз підходимо до такого трампліну, з якого може бути здійснений політ у Свободу. Інші напрямки, інші вектори не годяться. Ніщо не витримає: ні планета, ні біосфера, ні психосфера. Які б не збиралися сили, які б не збиралися парламенти і президенти. Можна тільки певний відрізок часу використати для термінової дії, для того, щоб прорити оцей тунель в інше буття. А тепер перейдемо до діалогу…

Запитання:

Чи можна досягнути тих самих результатів, яких досягнув Кастанеда під керівництвом дона Хуана, якщо людина сама по собі?

О. Б.:

Ми не знаємо, чого досягнув Кастанеда. Він просто пише про деякі феноменальні речі. Місія Кастанеди — написати книги, щоб ми почали думати. Це дуже серйозні книги, глибоке вчення, але воно не прямолінійне, а дуже втаємничене. Над ним треба думати.

Ми з вами розглянули кілька аспектів так званої точки збирання. Дон Хуан учив Кастанеду зсувати точку збирання, користуючись сновидінням, оскільки в сновидінні точка збирання вільно плаває. Саме тому ми у снах бачимо різні світи. Якщо туди перенести чатуючу свідомість, ми можемо сформувати так званий дубль, свого двійника і вже звідти розпочати прорив, звільнення.

Для нас це дуже тяжко. Очевидно, маги Центральної Америки мають цілий ряд втаємничених методів. Ми їх не маємо і в книгах цього теж немає. Але ми можемо, використавши знання своєї психології, знання, нагромаджені нашими вченими і тисячолітнім досвідом, зробити це інакше.

Запитання:

Що таке Світ Вогняний і чи можна його досягти зміщенням точки збирання?

О. Б.:

Світ Вогняний — це світ ДУМКИ. Тільки ви зверніть увагу, чим ми її навантажуємо: нікчемними, рутинними, повсякденними думками. Коли я казав вам про машинальність у вирішенні тих чи інших буденних проблем, то це є найголовніше. Тому що задіювати вогняну субстанцію думки для цього не варто. Якщо у вас клекотить думка і хоче проявитися, то замість лаятися із чоловіком чи дружиною, почитайте дитині книжку або допоможіть їй малювати… Тобто орієнтуйте ментальність на вищий рівень.

Якщо ми нашу думку починаємо накачувати на орбіту високого мислення, то здійснюється стрибок, міняється сама характеристика нашого життя. Звільнена думка стає оцією вогняною Птахою. Вона тоді зливається із Першосубстанцією, стає ПТАХОМ СВОБОДИ і несе нас, бо тіло — це не ми, тіло — це і є та Першо-субстанція, монада, яка подарована нам самим Батьком Небесним. І коли ця монада і наші вищі принципи зливаються з Птахом Радості навіки, ми покидаємо темницю і відлітаємо у Свободу.

Ми утворені еманаціями Орла, як його називають маги в Центральній Америці. Ми його називаємо інакше: це є грандіозна капсула, утворена Чорною Дірою. Ми говорили, починаючи з перших лекцій, що ми знаходимося в грандіозній Космічній матці. На плані звичайного сприйняття — це тюремне веретено вражаючого масштабу, на плані духовному — можливість нового Народження. Чим сильніший прес яйця, в якому ми знаходимось, тим сильнішу потенцію треба проявити для того, щоб прорвати, проламати його.

До речі, сьогодні в нас на зустрічі присутній новий друг, бард із Донеччини Сергій Сольоний. Він зараз і заспіває пісню про те, як треба долати перешкоди.

Звучить пісня:

Запитання:

Ми не з самого початку ходимо на лекції, тому скажіть, хто для вас Христос: Учитель чи Син Божий, єдиносущний Батькові? Чи не вважаєте ви, що в Біблії вже вказаний шлях духовного прориву і найкраще, що ми можемо зробити, — це прийняти Христа у своє серце і піти з Ним і за Ним? Чи не буде гординею з нашого боку надіятись на себе, на свої особисті вчинки? І чи не буде очищення благодаттю Божою тим розривом із тілесністю, про який ви кажете?

О. Б.:

Не можна подарувати людині звільнення. Людина повинна піднятись до цього.

Тепер щодо першого запитання. Видно, автор записки — дуже віруюча людина. Але ми не можемо тут ставати в позицію святих отців, які скубли бороди один одному на своїх соборах, щоб визначити: єдиносущний, єдиноутробний чи ні… Це безпредметні схоластичні речі!

Христос — і Учитель, і Син Божий. Він сам себе так називає-Учитель. Більше того, Він каже: «Не називайте нікого учителем і наставником, бо є один у вас Учитель і Наставник — Христос». Разом з тим, Він не один раз підкреслює, що кожен може те ж саме зробити, що і Він. І навіть більше! Тоді, коли відкриється серце, і поселиться Батько і Син Божий у серці. Що це означає? Він якраз і закликає, і в молитві своїй каже: «Отче Небесний, дай і тим, кого Я оберу, щоб були вони там, де Ми».

І всі християнські апологети, і апостоли говорили однозначно, що наші змагання, наші муки потрібні для того, щоб у нас народився Христос і виріс до повноти життя Христового. Апостол Павло говорить: «Мучуся, змагаюсь, знемагаю, поки в мені відобразиться Христос». У цьому якраз і суть подвигу Сина Божого.

А прийняти в серце — безумовно. Якщо ви приймаєте Його серце, ви тим самим міняєте орієнтацію, ви здійснюєте цей поворот, ваші очі вже дивляться в Новий Світ.

Тільки треба мислити не сусально: «Ось я помолюся, стану на коліна…» По-перше, Він не вимагав, щоб перед Ним ставали на коліна. Ви знайдіть хоч одне місце в «Євангелії», де учні стають перед Ним на коліна! Згадайте Таємну вечерю. Він говорить: «Не називаю вас рабами, називаю вас друзями»; переломлює хліб, дає їм вино… Цим самим Він показав, що треба не робити з Нього боженьку, а приймати Його як старшого ПРОВІДНИКА, якого послав Батько для того, щоб звільнити нас із пекла, з якого ми ніяк не можемо вискочити!

Запитання:

Ви постійно говорите про наближення нової епохи Світла, Святого Духа, Матері Світу… У той час вчення християнських святих (Серафим Садовський та багато інших) недвозначно говорять про наближення царства Антихриста…

О. Б.:

Ми вже й так давно в його царстві живемо…

Запитання (продовження записки):

Відбувається якась накладка. Не довіряти святим подвижникам ми не маємо підстав. Ми далекі від святості цих людей. На нас лежить гріх Адама. А ви закликаєте стати богами, розкручувати спіралі, переміщати точки збирання замість того, щоб явити людську смиренність.

Християнські подвижники з глибоким страхом Божим, смиренням і простотою ставилися до всяких дарів Святого Духа і Божих одкровень…

О. Б.:

Дуже цікаве запитання.

Давайте розглянемо саме слово «смиренність»? Очевидно, ви розумієте це як «принизитися», в той час як у самому слові етимологічно показано, що це означає «бути з миром», тобто «стати цілим», «обійняти світ». «Смиренність» — це героїчний подвиг, це прагнення, це усвідомлення своєї вражаючої сили і свого божественного походження! Згадайте Біблію: Людина створена за образом і подобою Божою. І коли підходить сьомий цикл, — Бог спочиває, відходить убік, щоб дати можливість діяти своєму породженню. Сьомий цикл — це час Людини, цикл Сина Божого. І наше завдання не в тому, щоб принизитися, бо навіщо Богу біороботи?! Христу не потрібні смирні овечки для Царства Божого. Йому потрібні герої. Як Сковорода говорив: «Христос — вождь вогняної Безмежності». Вождь, а не провідник у кошару! Це треба відчути в собі…

А на закінчення я попрошу Василя Степановича виконати пісню, яка підсумує те, про що ми сьогодні говорили.

Співає Василь Литвин: