Заборонені чари

Розділ 33 Випробування

Коли двері за Мірчією та Джейн зачинилися, в кімнаті запала напружена тиша. Маріка стояла непорушно й дивилася повз Кейта кудись у порожнечу. Її неприродно бліде обличчя здавалося вирізьбленим з мармуру.

Кейт не знав, скільки часу так минуло — може три хвилини, може, п’ять, а може, й усі десять. Він не наважувався першим заговорити. Він просто не знав, що сказати.

Нарешті Маріка зміряла Кейта гострим поглядом, підступила до нього впритул і щосили дала йому ляпаса. Потім іще одного. Кейт навіть не спробував відступити, ухилитися. Він розумів, що заслужив на це.

Та коли він побачив у Марічиних очах сльози, то збагнув, що її гнів — ще не найгірше його покарання.

— Як ти міг, Кейте? — заговорила вона майже пошепки, але з такою невимовною мукою в голосі, що він ладен був тут-таки вмерти, лише б не завдавати їй подальших страждань. — Як же ти міг?.. Ти ж казав, що кохаєш мене. А я… Невже ти не бачив, що я теж кохаю тебе? Невже ти був такий сліпий?.. Що ти накоїв, Кейте?! Що ти накоїв?.. — І вона гірко заплакала.

Цього Кейт витримати не міг. Він упав навколішки, обхопив її ноги й зарився обличчям у пишні складки її сукні.

— Пробач, Маріко. Пробач, рідна. Прошу, не плач…

Маріка потроху вгамувалася. Кейт продовжував стояти навколішки й обіймав її ноги. Він ні про що не думав. Думати було надто боляче.

— Чому? — запитала вона, схлипуючи. — Чому саме Джейн? Ти так сильно хотів допекти мені, що став грішити з рідною сестрою?

— Ні, Маріко, я й не думав допікати тобі. Просто… — Спокуса перекласти більшу частину провини на Джейн (що, загалом, відповідало дійсності) була велика, проте Кейт відкинув цю думку як негідну. — Просто так вийшло. Майже відразу ми зрозуміли, що стали бранцями цього світу, що для нас немає шляху назад. Ми були такі самотні, такі беззахисні, у нас нікого, крім одне одного, не було. Ми шукали розраду нашій самотності — і знайшли її в коханні, хай і гріховному… Та я не виправдовую нас. Лише пояснюю, як це сталося.

Кейт ще міцніше обняв її ноги. Маріка не заперечувала і навіть стала гладити його волосся.

— Ти не самотній, Кейте, — сказала вона. — І Джейн не самотня. Тут ви маєте друзів, їх набагато більше, ніж ти гадаєш. А в тебе, крім того, є я — не просто друг, а й кохана.

Кейт застогнав:

— Прошу, Маріко, не муч мене. Ми обоє розуміємо, що нам не бути разом. Між нами глибока прірва. Ти — принцеса, сестра князя, майбутнього імператора. А я… я — ніхто. Краще дай нам з Джейн спокій, прикинься, що віриш у нашу історію. Нехай ми грішимо, нехай губимо душі — зрештою, це наші душі. Що тобі до нас? Хіба це обходить тебе?

— Таки обходить, Кейте. Ще й як обходить. Я не можу віддати тебе Джейн — і насамперед тому, що сама кохаю тебе. Ти потрібен мені, дуже потрібен. Я не хочу для себе іншого чоловіка — тільки тебе одного.

— Ох, Маріко…

Вона поклала свої руки йому на плечі.

— Встань, Кейте.

Він слухняно підвівся з колін. Пристрасно дивлячись йому в очі, Маріка обхопила руками його шию, встала навшпиньки й наблизила до нього своє лице. Кейт був не в змозі опиратися, він обняв її за талію і припав губами до її солодких, таких жаданих губ.

Цілувалася Маріка вміло, навіть віртуозно. Але при всьому тому в її поцілунку відчувалася якась зворушлива невинність.

— Ти кохаєш мене, Кейте? — запитала вона, коли їхні вуста врешті розімкнулися.

— Так, кохаю. Понад усе на світі кохаю. Якби ж ми могли…

Та Маріка урвала його:

— Ти готовий задля мене на все?

— На все, люба. На все-всеньке. Чого б ти не забажала.

— І ти готовий піти задля мене на смерть?

Питання було вкрай провокативне, навіть нетактовне, проте Кейт без найменших роздумів відповів:

— Так, готовий.

— Що ж, добре.

Маріка трохи відсторонилася від Кейта, взяла його за руку і повела до дверей — але не до тих, що вели в коридор, а до інших, у протилежному кінці вітальні. Проминувши дві невеличкі кімнати, вони ввійшли до розкішної спальні, посеред якої стояло широченне ліжко, зусібіч оточене прозорими завісами.

Маріка зачинила двері, замкнула їх ключем, що стирчав із замка, а потім, як здогадався Кейт з зосередженого виразу її обличчя, наклала якісь чари — чи то для більшої міцності замка, чи, може, проти підслуховування. Також він помітив, що Марічині руки дрібно тремтять, а очі гарячково поблискують.

— Що ти задумала, Маріко? — запитав Кейт.

Вона сором’язливо глянула на нього:

— А ти не здогадуєшся?

— Здогадуюсь, але… Так не можна, люба. Це неправильно.

— Знаю, що неправильно. У нас порядні дівчата роблять це лише після весілля. Та якщо ми проведемо ніч разом, у Стена не залишиться вибору — він муситиме або погодитись на наш шлюб, або вбити тебе.

— Тоді вважай, що я мрець.

— Ні, я серйозно, Кейте, — з запалом мовила Маріка. — Дуже серйозно. Ти просто не знаєш мого брата. Не знаєш, як він ревнує мене. Тому я й питала, чи готовий ти задля мене піти на смерть. А раз ти думав, що я жартувала, то питаю знову: ти готовий поставити на карту своє життя, щоб добитися моєї руки? І це не жарт, зовсім не жарт.

Кейт подивився їй в очі і зрозумів, що Маріка справді не жартує. Також він зрозумів, що сказавши „ні“, назавжди втратить її кохання. Кейт давно змирився з тим, що їм не судилося бути разом, і його втішало одне-єдине — усвідомлення того факту, що Маріка теж кохає його. Він надто дорожив цим коханням, щоб погодитися на його втрату. Нехай це було жорстоке, еґоїстичне кохання принцеси, що вимагало безоглядного послуху й постійних жертвоприношень, нехай воно було схоже на щоденні тортури, нехай воно несло з собою лише біль і страждання, та все одно — це було те саме почуття, про яке він мріяв завжди. Таке кохання буває лише раз у житті — і за нього не шкода віддати життя…

А Джейн… Кейт любив її ніжно, віддано, але любив у ній передовсім сестру, і їхній зв’язок важким тягарем лежав на його сумлінні. Він знав, що грішить, усвідомлював гріховність своїх учинків, але нічого не міг з собою вдіяти. Лише Марічине кохання могло зцілити його від цієї згубної пристрасті. А задля цього варто ризикнути життям…

— Я згоден, — сказав Кейт.

— Справді? — запитала Маріка з недовірою.

— Так, справді. Я хочу провести з тобою решту життя… навіть якщо це триватиме лише одну ніч.

Маріка рвучко обняла його і палко прошепотіла:

— Кейте, я обожнюю тебе! Ти найкращий з усіх… А я така погана дівчинка… я так з тобою обійшлася…

Він поцілував її в чоло.

— Не вигадуй, люба. Це не ти погано обійшлася зі мною. Це я вчинив негідно. А ти не відштовхнула мене, дала мені шанс спокутати провину.

Кейт підвів її до ліжка й відсунув убік прозору завісу. Маріка дивилась на нього трохи ніяково, але водночас — з безмежною ніжністю і пристрасним бажанням.

— Ти роздягнеш мене? — запитала вона тремтливим від хвилювання голосом.

— Звичайно, рідна.

Він допоміг їй зняти сукню, потім звільнив її від нижніх спідниць, під якими, попри його очікування, були не лише панчохи, а також і білі шовкові трусики з мереживними оборками.

Мов заворожений, Кейт дивився на струнку, витончену постать, яка виявилася ще досконалішою, ніж він собі уявляв. Під його поглядом Маріка ще дужче зніяковіла і водночас почувала дражливу насолоду від того захвату, що читався в очах коханого. Вона розстебнула ліфчик, оголивши свої чарівні пружні груди, потім опустила руки до трусиків і зупинилась у нерішучості.

Кейт хотів був відвернутися, але потім передумав і проникливо заговорив:

— Ти прекрасна, Маріко. Вся цілком. І я кохаю тебе всю. Кохаю кожну твою часточку. Якщо… — Він на секунду замовк, у горлі йому зненацька пересохло. — Якщо ти так соромишся мене, то, можливо, помиляєшся і щодо своїх почуттів до мене. Може, тобі лише здається, що ти кохаєш мене? Тоді облиш це, поки не пізно. Не роби помилки, якої потім не виправиш.

З завмиранням серця Кейт чекав на відповідь. Він уже не думав про можливу розплату за одну-єдину ніч з Марікою. Тепер він боявся, що вона передумає.

Проте Маріка рішуче похитала головою:

— Ні, любий, ти мене не залякаєш. Я знаю, що кохаю тебе, і впевнена, що хочу цього.

Набравшись сміливості, вона трохи спустила трусики, відкривши поглядові Кейта маленький чарівний лобок, укритий світлим пушком — зовсім не рудим, а швидше платинового відтінку. Витримавши паузу, продиктовану чи то сором’язливістю, чи то кокетством, а може, і тим й іншим, Маріка присіла на край ліжка й остаточно звільнилася від цієї частини свого вбрання.

— От так! — хоробро заявила вона. — А тепер ти роздягайся.

Кейт став скидати з себе одяг. Маріка спостерігала за ним з боязкою допитливістю і мимоволі водила язиком по верхній губі. Коли він повністю роздягнувся, вона сором’язливо мовила:

— А знаєш, я вперше бачу цілком голого чоловіка.

— Ну і як? — з удаваною безтурботністю запитав Кейт.

— Нічого. Анітрохи не страшно.

Та тут Маріка покривила душею. Кейт виразно бачив у її очах затамований страх. І якимсь шостим чуттям збагнув причину цього страху: вона боялася, що з ним їй буде не так добре, як з Алісою. Боялася зневіритись у своєму коханні до нього…

Кейт опустився перед Марікою навколішки і передовсім роззув її. Потім стягнув з її правої ноги панчоху, вкрив поцілунками м’яку ступню і пограв губами з її пальчиками. Вона радісно всміхнулась і підняла свою ліву ніжку, пропонуючи зробити з нею те ж саме.

Цього разу він стягував панчоху повільніше, ступню цілував ретельніше, а пальчикам приділив удвічі більше уваги. Після чого, вервечкою легеньких поцілунків, рушив угору до коліна, а звідти, вздовж внутрішнього боку стегна — до звабливої щілинки між її ногами.

Маріка відхилилася назад і сперлася руками на ліжко. Кейт припав губами до її ніжного лона і з насолодою став пестити його, раз по раз відволікаючись для того, щоб поцілувати стегна та животик. Маріка тихо стогнала і щось нерозбірливо бурмотіла. Невдовзі вона опустилась на лікті, а потім зовсім лягла і взялася куйовдити Кейтове волосся, міцніше притискаючи його до себе.

За кілька хвилин Кейт підвів голову і подивився на Маріку, в її оповиті млосною поволокою очі. Тепер у них не було ні страху, ні невпевненості, ні напруження, а була лише пристрасть і жага нових пестощів. Вона ще не знала чоловіків, проте була досвідчена в коханні — а він почав саме з того, до чого вона звикла. І з ним це було нітрохи не гірше, ніж з Алісою…

— Кейте, любий, — промовила Маріка, важко переводячи подих. — Ти просто чудо… Ходи до мене.

Вона забралася з ногами на ліжко й лягла на подушки, зазивно дивлячись на нього. Кейт негайно приєднався до неї, вони міцно обнялись і поцілувалися.

— Я хочу тебе, Кейте, — прошептала Маріка. — Візьми мене… по-справжньому, по-чоловічому.

— Тобі може бути боляче, — попередив він, потираючись щокою об її щоку.

— Знаю… стерплю.

— Першого разу тобі може не сподобатися.

— Так, я чула. Мені казали. Але я… я вірю, що з тобою буде добре… А якщо ні, то не біда. Мені вже було добре з тобою… Просто будь зі мною ніжний, будь лагідний…

Кейт був з Марікою дуже ніжним, був з нею дуже лагідним. Їй таки стало боляче, вона навіть скрикнула. Та невдовзі він змусив її забути про цей швидкоплинний біль, який безслідно розчинився в бурхливому вирі насолоди. Весь світ довкола Маріки ніби зник, поринув у небуття, і залишилися тільки вони з Кейтом — а також пристрасть, що сповнювала кожну часточку їхнього єства.

Маріка знову почала скрикувати — вже не від болю, а від безмежного захвату. І насамкінець, коли її цілком поглинула хвиля нечуваного щастя, лише відсутність сил завадила їй закричати на повен голос…

Потім вони довго лежали, обійнявшись. Маріка горнулася до його грудей, а Кейт, зарившись лицем у її розкішне золотаве волосся, думав про те, що задля таких миттєвостей варто ризикнути життям. За останні десять років він пізнав багатьох дівчат, зокрема й власну сестру, але з жодною з них йому не було так добре. І річ не в тому, що Маріка була якоюсь особливою в ліжку, адже кожна жінка по-своєму особлива та неповторна. Просто Кейт любив її, любив щиро й самовіддано, без будь-яких сумнівів і застережень, любив дужче, ніж навіть самого себе. А справжня любов перетворює близькість на священне таїнство…

Нарешті Маріка підняла до нього своє обличчя. Її очі сяяли, як дві зорі.

— Ах, Кейте! З тобою мені так… так… — вона не змогла знайти належного слова. — Це найкраща ніч у моєму житті.

— У моєму також, — відповів він, ніжно поцілувавши її. — Я щасливий, Маріко, і ні про що не шкодую. Хай навіть завтра я помру…

Зненацька Маріка відкинулась на подушку й тихенько розсміялася.

— Кейте, любий, коханий, пробач. Не турбуйся, мій брат не стане вбивати тебе.

— Тобто, — промовив він, нітрохи не образившись, а почуваючи лише величезну полегкість, — ти розіграла мене?

— Аж ніяк. Це був не розіграш, а перевірка. Я хотіла знати, чи справді ти кохаєш мене.

— Ти говорила, що не жартуєш…

Вона серйозно подивилася на нього.

— І я не жартувала. Тільки тобі йшлося не про життя чи смерть, а про життя зі мною чи без мене. Якби ти відмовився, я б не пішла за тебе. — Маріка мерзлякувато пощулилася на одну цю думку. — Я б відпустила тебе до Джейн, ми б вигадали якусь переконливу історію… Але ти витримав перевірку, ти довів своє кохання до мене. Ну, і я також довела, що кохаю тебе, бо віддалася тобі до весілля.

— А ми точно одружимося? Твій брат поступиться?

— Він уже поступився. Старшини нашого роду вирішили, що мій шлюб з тобою принесе користь усім Конорам. А Стен погодився з ними.

Кейт відчув, як на радощах його серце буквально застрибало в грудях.

— Правда?

— Чесне слово. Це вже вирішено остаточно. Тож усе гаразд… Ну, хіба що завтра Стен відлупцює тебе, що переспав зі мною до весілля. — Маріка лукаво всміхнулася. — Але не бійся, він тебе не скалічить. Просто надає по шиї.

Він знову пригорнув її до себе.

— Ну й нехай надає. Я це заслужив… Головне — ми будемо разом. Завжди, все життя.

— Так, любий. І ніщо нас не розлучить. Ніхто не встане між нами… — Тут вона замовкла, ніби про щось згадавши. А після деяких вагань збентежено додала: — Знаєш, я з Алісою…

— Знаю, — швидко урвав її Кейт. — Джейн розповідала. Але для мене не має значення, що було в минулому.

Маріка зітхнула:

— Не все так просто, Кейте. Це не в минулому, я й зараз люблю Алісу. А вона любить мене.

— І що ж тепер буде? — розгублено запитав він.

— Нічого страшного, — відповіла Маріка з усією переконливістю, на яку була здатна. — Зовсім нічого. Це не завадить нашому коханню. Адже Аліса дівчина, моя подруга. А ти чоловік — єдиний чоловік, якого я кохатиму. Ти мій чоловік. Батько наших майбутніх дітей… І годі про це, Кейте, дорогенький. Досить розмов. Я хочу знову любитися з тобою.

Змирившись із неминучим, Кейт став укривати поцілунками її чарівне тіло, яке відтепер належало йому. Та, на жаль, не лише йому одному.

Що ж, у реальному житті щастя ніколи не буває повним…