Заборонені чари

Розділ 12 Джейн

Обидва сонця вже сховалися за обрієм, і долину почали огортати сутінки. Кейт сидів у кухні біля відчиненого вікна, палив сигарету й пив каву, проганяючи рештки сну. Щойно він проспав вісім годин поспіль, але, через значну різницю в плині часу, на Землі йшла лише третя за Ґрінвічем.

Допивши каву, Кейт пройшов до кімнати, де був портал, увімкнув свій ноутбук і вставив у гніздо сканера кристал з останніми записами показів детектора. Поки спеціальна проґрама аналізувала одержану інформацію, Кейт уважно стежив за порталом, готовий за найперших ознак його активації швидко сховати кристал і стерти з пам’яті комп’ютера всі дані.

Проте цього разу непрохані гості, що мали звичку з’являтися в найневдаліший час, не завітали. Нарешті комп’ютер завершив аналіз і видав результати. Кейт ознайомився з ними, тихо мугикнув і знизав плечима. Нічого іншого він і не чекав. Маріка завжди користувалась одним-єдиним шляхом, що вів до кабінету її особистих покоїв. Цей шлях він знав і без нового кристалу.

Кейт знову сходив на кухню і приготував собі ще чашку кави. Він з дитинства неполюбляв чай і часом дивувався своїм співвітчизникам, що були просто схиблені на цьому напої.

Повернувшись із кавою до кімнати з порталом, Кейт улаштувався за ноутбуком і взявся до справи, яка за останній рік стала для нього звичною і майже буденною. Він акуратно зіпсував записи на кристалі, щоб наступного разу видати їх за нові. На щастя, доктор Смирнов, розробник детекторів, вважав зайвим фіксувати дату та час нуль-переходу. В перших детекторах ця функція була присутня, що дуже ускладнювало Кейтові роботу, але в наступних моделях від неї відмовилися.

Між тим стрілки годинника повільно наближалися до третьої ранку. Кейт ретельно знищив усі сліди своєї роботи на комп’ютері, потім видобув з кишені Ключ і підступив до порталу.

Процес його активації потребував набагато більше часу та зусиль, ніж аналоґічні дії з Брамою. Додаткова складність полягала ще й у тому, що Кейт встановлював зв’язок з порталом з іншої мережі, яка функціонувала трохи інакше, ніж телепортаційна мережа Послідовників. Кейт був гуманітарієм, а не технарем, і тому свого часу згаяв аж шість з половиною місяців, щоб відповідним чином налаштувати свій Ключ і під’єднатися до мережі Конорів. Будь-який досвідчений Послідовник з технічною освітою впорався б із цією задачею протягом кількох днів; проте ніхто з Послідовників не володів інформацією, яку мав Кейт.

За десять хвилин шлях було відкрито. Кейт, поклав Ключ до кишені, оглянув кімнату, щоб востаннє пересвідчитися, чи не залишив після себе нічого підозрілого, і вже збирався ввійти під арку, аж раптом…

За його спиною почулося тихе скрипіння дверей і одночасно пролунав спокійний голос:

— Привіт, Кейте. Не поспішай закривати портал. Я й так знаю, куди ти намилився.

На кілька довгих секунд Кейт закляк, не в змозі поворушитися. Нарешті, опанувавши себе, він рвучко обернувся й побачив на порозі кімнати струнку світловолосу дівчину в синіх джинсових штанях і в картатій сорочці на випуск. Її великі ясно-карі очі дивилися на Кейта з неприхованою ворожістю. У правій руці вона тримала предмет, схожий на невеликий кишеньковий ліхтарик. Насправді це був шокер — зброя не смертельна, але дуже болюча. Випромінювач шокера було спрямовано просто йому в груди.

— Джейн…

— Тримай руки, щоб я їх бачила, — попередила дівчина. — І навіть не думай лізти в кишеню. Стій на місці.

Вона ввійшла до кімнати й зачинила за собою двері, продовжуючи тримати брата під прицілом шокера.

А Кейт гарячково міркував, що йому робити. Спробувати пірнути в портал, що був у якомусь ярді за його спиною? Ні не годиться. Стрибнути він, можливо, встигне — хоча стрибки назад ніколи не були його улюбленим видом спорту. Проте сестра негайно стрілить йому вслід, і він гепнеться на підлогу Марічиного кабінету непритомний, а перехід залишиться відкритим.

Тоді, може, знехтувати попередженням і сунути руку до кишені, де лежить Ключ? Одне натискання кнопки — і портал деактивується; комбінація з трьох кнопок — і електронне начиння Ключа перетвориться на купу перегорілих мікросхем, з яких не можна буде видобути жодного біта корисної інформації. Як і всі таємні пристрої Послідовників, Ключ мав вельми ефективну систему самознищення.

Обмізкувавши цю ідею, Кейт також відкинув її. Якби Джейн мала серйознішу зброю, ніж шокер, вона, найпевніше, трохи забарилася б з пострілом, надавши Кейтові ті кілька дорогоцінних секунд, потрібних для деактивації порталу і знищення Ключа. Але з шокера Джейн вистрілить без найменших вагань — от у чому небезпека так званої безпечної зброї.

Кейт подумки вилаяв себе за дурість та недбалість — і за те, що не оглянув весь дім, коли прокинувся, і що поквапився покласти Ключа до кишені. Тепер йому залишалося чекати на подальший розвиток подій. Судячи з того, що Джейн не підстрілила його відразу, вона хоче з ним поговорити. А це вселяло надію.

— Три кроки вперед, — скомандувала сестра. — Ще два. Підніми руки вгору. Повернись до мене спиною.

Кейт без заперечень підкорився.

Джейн підійшла до нього ззаду, для зайвої переконливості приставила шокер до його спини і обшукала кишені. Заволодівши Ключем, вона відступила на два кроки і сказала:

— Все, вільний.

Кейт опустив руки й повернувся до сестри.

— І що далі? — запитав він.

— Тепер ми підемо туди, — Джейн вказала на портал. — Разом.

Кейт похитав головою:

— Не думаю, що це гарна ідея.

— Мене не цікавить твоя думка, — жорстко відрубала Джейн, і шокер у її руці тіпнувся. — Тут вирішую я.

— Що ж, добре…

З цими словами Кейт рушив був до порталу, аж тут його зупинив сестрин окрик:

— Назад!

Він запитливо подивився на неї.

— В чім річ? Ти ж сама…

— Перша ввійду я. Не хитруй зі мною, братику, мене не надуриш. — Продовжуючи тримати Кейта під прицілом, Джейн обійшла його півколом і наблизилася до порталу. — Зараз я ввійду, а ти любісінько підеш за мною. У тебе немає вибору.

Кейт важко зітхнув. Сестра все правильно розрахувала: разом з Ключем вона одержала доступ у світ Конорів і здобула владу над Марічиним порталом. Тепер він цілком залежав від неї. І навіть з порядком входження Джейн мала рацію. У Кейта промайнула була думка, ввійшовши першим, улаштувати їй потойбіч неприємний сюрприз — але вона, виявляється, передбачила таку можливість.

Джейн уже впритул підступила до порталу, проте не випускала Кейта з поля зору. Вона стояла боком до нього, скерувавши шокер йому в груди, а її вказівний палець лежав на спусковій кнопці.

— Поки не рухайся, — сказала вона. — Коли я ввійду, ти підеш слідом. І без вибриків — коли що, я зразу стріляю… Тільки не думай водити мене за носа. Якщо через п’ятнадцять секунд ти не з’явишся, я деактивую портал. Здогадайся, з ким тоді я зв’яжуся?

Кейт ледве стримав стогін. Він саме думав про два шокери, що зберігалися в сейфі на третьому поверсі. Вочевидь, Джейн узяла один з них, а другий напевно залишила на місці. Враховуючи різницю в часі, Кейт зміг би після її переходу збігати нагору, відчинити сейф, взяти шокер, налаштувати його на широке розсіяння, повернутись назад і, ввійшовши в портал, вистрілити поперед себе — у якому б куті кабінету не перебувала Джейн, її обов’язково зачепить. Проте за хвилину з четвертю (п’ятнадцять секунд помножити на п’ять) він явно не встигне. Замало часу навіть з таким його прискоренням…

Стоп! Але ж можна зіграти не на прискоренні часу, а на його вповільненні…

Щойно Джейн зникла в тумані під аркою, Кейт стрімголов кинувся за нею. Сестра припустилася грубої помилки, не наказавши йому відійти якомога далі від порталу. Схоже, вона ніколи не замислювалася над тим, які переваги може дати різниця в плині часу. Особливо, коли ця різниця така значна — одна секунда в світі Конорів минає за п’ять з гаком секунд на Патрії.

Джейн не встигла не те що відступити на кілька кроків углиб кімнати і зайняти зручну для зустрічі брата позицію. Проминувши портал, вона наштовхнулася на ґобелен і лише почала піднімати руки, щоб прибрати цю несподівану перепону, коли на неї налетів Кейт і повалив на підлогу.

Завдяки килимові, падіння вийшло м’яким і майже безшумним. Однак цього вистачило, щоб Джейн цілком розгубилася і без найменшого спротиву дозволила Кейтові забрати в неї Ключ та шокер.

— Негідник… — простогнала вона.

— Аж ніяк, — заперечив він. — Я лише захищався.

Кейт звівся на ноги, допоміг встати сестрі й сказав:

— Вибач, але я мушу обшукати тебе.

Джейн зацьковано зиркнула на нього. Найбільше Кейт боявся, що зараз вона закричить, але сестра понуро мовчала, а її вродливе обличчя спотворила ґримаса безсилої люті й досади.

У Джейниних кишенях він виявив її власний Ключ, кілька ключів з маленької літери — від будинку та машини, а також почату пачку сигарет і простеньку запальничку. Остання була з прозорим корпусом, що виключало будь-які сюрпризи, проте Кейт конфіскував її з іншими речами.

— І що далі? — запитала Джейн.

Кейт гірко посміхнувся на згадку про те, що з таким самим запитанням він звертався до сестри лише кілька хвилин тому.

— Передовсім оце, — скерувавши свого Ключа на портал, Кейт деактивував його разом з порталом на Патрії. — А далі за обставинами.

Джейн підібгала губи, кинула на брата сповнений ворожості погляд і повільно пройшлась по кабінету, з удаваною байдужістю розглядаючи огорнене присмерком оздоблення кімнати.

Кейт сумно дивився на неї й думав про те, які вони з сестрою далекі одне від одного. І як це контрастувало з їх дитячою близькістю, коли вони були найліпшими друзями і без найменших вагань обмінювалися своїми найпотаємнішими мріями та переживаннями. Прірва між ними виникла десять років тому, і з часом вона лише ширшала та глибшала. Кейт усвідомлював усю глибину своєї провини, був сповнений каяття, прагнув за всяку ціну виправити свою фатальну помилку, але Джейн рішуче відкидала будь-які його спроби примиритися…

Одночасно Кейт думав про те, що сталося. Його таємницю розкрито — але як? Де він помилився? Чим виказав себе? І хто ще, крім сестри, знає про це?

Лише в одному сумнівів не було: наразі Джейн діяла самостійно, на свій страх і ризик, про що свідчила її дилетантська поведінка. Якби засідку орґанізував хтось старший і досвідченіший, наприклад батько, він би не дозволив Джейн розігрувати цю виставу, а просто підстрілив би Кейта з шокера, щойно той відкрив шлях до світу Конорів. Це було все, чого потребували Послідовники. Подальші ігри з Кейтом не мали ніякого сенсу і могли лише зашкодити.

Що ж тоді виходить?..

— Ти стежила за мною? — запитав Кейт у сестри.

Вона повернулась і зухвало глянула на нього.

— Так, стежила! А що?

— Тихше, не кричи. Чого доброго, нас почують і схоплять як злодіїв.

— З якого це побиту? Хіба ти не Марічин гість?

— Ні, — відповів Кейт. — Вона нічого не знає.

На Джейнинім обличчі відбився безмежний подив.

— Ти хочеш сказати, що вона взагалі нічого не знає? Ні про тебе, ні про нас? Ти їй нічого не говорив?

Кейт хотів був відповісти, що вчора натякнув Маріці про небезпеку, але останньої миті стримався.

— Ні, нічого.

Джейн похитала головою.

— Отакої! А я думала, що ти вже їй звірився. Думала, що ходиш сюди на зустріч з її родичами й виказуєш їм наші секрети… — Вона пильно подивилась на нього. — Та раз Маріка нічого не знає, що ти тут робиш? Що ти робив тут позавчора? І в понеділок? І двічі на минулому тижні?

Кейт збентежено відвів очі.

— Я… просто…

— Розумію! — Джейн зневажливо пирхнула. — Либонь, порпаєшся в її речах. Особливо в білизні. Збоченець!

Кейт не знав, що й сказати. Він сам не міг гаразд пояснити собі, навіщо раз по раз відвідує Марічине помешкання, без крайньої необхідності наражаючи себе на ризик викриття. Проте його вабило сюди з неподоланною силою. Йому подобалося ходити цими безлюдними покоями, що були для Маріки рідним домом, торкатися до предметів, яких торкалася її рука, і (що правда, то правда) порпатися в речах, які вона носила. А ще Кейт потай сподівався, що одного разу Маріка застане його тут, і тоді він буде змушений розповісти їй усе про Послідовників…

— До речі, — знов озвалася Джейн, і Кейт з подивом виявив, що вона тримає в руках щось схоже на жіночий халат. — Можеш і його помацати. Він ще тепленький.

— Що? — перепитав Кейт, швидко підійшов до сестри і переконався, що це справді жіночий халат, причому пошитий явно не за середньовічною технолоґією світу Конорів. — Де ти його взяла?

— Тут, — лаконічно відповіла Джейн, вказавши на порожнє крісло перед столом. Саме в цьому кріслі під час усіх своїх попередніх відвідин Кейт знаходив місцеве вбрання Маріки — синю оксамитову сукню та білі шовкові спідниці.

Кейт доторкнувся до м’якої тканини халату. Він не був теплим у достотному розумінні цього слова, але на вивороті залишався трохи вологим і ще зберігав свіжий запах Марічиної шкіри з ледь відчутною домішкою її улюблених парфумів „Шанель“. Отже, вона нещодавно його зняла. А це означало…

— Маріка десь тут, — сказав Кейт і роззирнувся довкола, неначе Маріка могла ховатися десь у кутку. Переконавшись, що двері кабінету зачинені на засув зсередини, він уточнив: — Десь у цьому світі. Перевдяглася й пішла когось відвідати. Але будь-якої миті може повернутися.

— Тим краще, — промовила Джейн і сіла в крісло. — Зачекаємо її. Власне, саме з нею я збиралася побалакати.

— Про що?

Джейн не відповіла. Вона дивилася повз брата на портал, ніби чекаючи, що звідти от-от з’явиться Маріка.

Кейт посунув стільця й сів так, щоб затулити від сестриного погляду портал. Тоді вона повернула голову і задивилася на двері.

— Джейн, давай поговоримо, — примирливим тоном сказав Кейт. — Я вже питав, чи стежила ти за мною…

— А я вже відповіла, що так.

— Це батько тобі доручив?

— Ні.

— А хто?

Джейн нарешті зволила глянути на нього.

— Ніхто. Я сама. Інші тебе не підозрюють.

— А ти чому запідозрила?

— Бо на власні очі бачила, як ти упадаєш коло Маріки. Я швидко збагнула, що ти не просто вдаєш закоханого, а справді закохався в неї. А спробувавши поставити себе на твоє місце, я дійшла висновку, що заради свого кохання ти ладен на все — навіть на зраду.

— І ти нікому не сказала про свої підозри?

Джейн заперечно труснула головою:

— Ні, нікому.

Кейтові відлягло на серці. Чомусь він одразу повірив сестрі, хоча жодних об’єктивних причин довіряти їй не було. Радше навпаки, він мав вагомі підстави сумніватися в правдивості кожного її слова. Але зараз вона не брехала — Кейт був цього певний. Попри десять років відчуження, він досі гостро відчував глибину її щирості. Часом це завдавало йому болю — коли він бачив, що Джейн ненавидить його затято, безкомпромісно, всіма фібрами своєї душі…

— Ти давно здогадалася, що я обманюю наших?

— Вже півроку, не менше. А позаминулого тижня з’ясувала, що ти знаєш шлях до світу Конорів.

— То чому не виказала мене?

Джейн силувано посміхнулася:

— Будь певен, не з великої любові до тебе. І справа навіть не в родинній солідарності. Просто в мене також рильце в пуху. Я майже зразу розкусила Маріку, і дарма батько звинувачував мене в нетямущості. Від самого початку я звернула увагу, що Аліса мало не лантухами закуповує білизну та косметику, а згодом простежила, як вона вночі потай переносить усе це до старовинної бібліотеки. Тоді я й зрозуміла, що Маріка вміє користуватися порталом. Правда, спершу думала, що вона мешкає на Землі, в якійсь бідній країні, й заробляє собі на життя продажем цих речей. Але її вихватки феодальної принцеси, незнання багатьох елементарних речей про сучасне життя зрештою навели мене на думку про інший світ. А остаточно я переконалася, коли провела в Алісинім кабінеті обшук і знайшла книжки слованською мовою. Певна річ, я ні на мить не припустила, що то старі грецькі книжки.

— І ти мовчала аж півтора року? Чому?

— Через Алісу.

— А вона тут до чого?

— Вона одна з них. Вона з тих, кого наші називають ментальними мутантами, виродками, чудовиськами. Але Аліса не чудовисько. Вона така ж людина, як ми. Маріка теж людина… хоча й неабияке стерво.

„Батько припустився помилки,“ — подумав Кейт, проіґнорувавши останню фразу сестри. — „Він дуже наполегливо переконував нас, що всі МакКої — виродки, чудовиська, мутанти, які не мають права на існування. А коли замість чудовиськ ми побачили нормальних людей, всередині нас щось надірвалося. Ми засумнівалися не лише в батькові, а й в усіх наших старших, у непомильності наших ідеалів. Мабуть, і в часи Заборони серед Послідовників було чимало таких, як ми, і, саме завдяки їхній позиції, МакКоїв не винищили до ноги…“

А вголос він сказав:

— Отже, ти мовчала-мовчала, та врешті розповіла. Сумління замучило?

— Яке, до дідька, сумління! — скривилася сестра. — Ревнощі! Коли я зрозуміла, що Аліса спить з Марікою, то так розізлилася через її зраду, аж втратила голову. Замість поговорити з Алісою, з’ясувати наші стосунки, я здуру пішла до батька й розповіла йому про свої підозри щодо Маріки. Зараз мені соромно це визнавати, але тоді я дуже сподівалася, що батько негайно влаштує її викрадення, і вона назавжди зникне з Алісиного життя. — Джейн сунула руку до кишені своїх штанів, потім звернулася до брата: — Поверни мої сигарети й запальничку. Обіцяю не влаштовувати пожежі.

Кейт машинально дістав пачку сигарет з запальничкою й віддав їх Джейн. Приголомшений сестриними словами, він навіть не подумав про те, що палити тут украй необачно.

Тим часом Джейн неквапно розкурила сигарету і зробила першу затяжку.

— Та ти аж очманів, братику! — насмішкувато мовила вона. — Ти справді ні про що не здогадувався?

— Я… навіть не уявляв… — розгублено промимрив Кейт. — І подумати не міг…

— Про мене чи про Маріку?

— Ну… про вас обох. І про Алісу також.

— Тоді ти просто сліпий. Скільки років не звертав уваги, що я товаришую винятково з дівчатами. Ну, а Маріка останні чотири місяці постійно живе в Норвіку, але не зайняла окрему кімнату, оселилася з Алісою. Гадав, що вони сплять в одному ліжку задля економії місця?

Кейт щось нерозбірливо пробурчав. Лише зараз він звернув увагу, що сестра палить сигарету і, мало того, струшує попіл просто на килим. Спершу Кейт збирався був запротестувати, а потім передумав, махнув на все рукою й сам закурив, щоб трохи заспокоїти нерви.

Між ними запала прикра мовчанка. Джейн докурила свою сигарету і, не вигадавши нічого кращого, опустила недопалок у масивну чорнильницю на письмовому столі.

„Але ж ми свині!“ — промайнуло в Кейтовій голові.

— Джейн, — несміливо почав він, — я розумію, що не маю права втручатися в твоє особисте життя…

— Правильно розумієш.

— Але ти перша заговорила про це, і я… Мені просто в голові не вкладається, що ти…

— А дарма не вкладається. Адже в тому, що я стала такою, є чимало твоєї заслуги.

Кейт дуже боявся це почути. Він зіщулився, наче від удару.

— І давно ти… е-е… з дівчатами?

— З тринадцяти років.

— О Боже! Батьки знають?

— Звісно, знають. Мені було п’ятнадцять, коли їм поскаржилася на мене мати Джекі Колінз… Може, пам’ятаєш її?

Кейт кивнув, хоча пам’ятав лише ім’я. Здається, це була Джейнина шкільна подруга з Бірмінґему, де вони в той час мешкали. Чи сусідська дівчина звідти ж.

— Сам скандал ти пам’ятати не можеш, — продовжувала Джейн, — бо вже навчався в Оксфорді. Батько був злий, як чорт, дуже мене лаяв, називав малою паскудною збоченкою, та й мамі перепало на горіхи — мовляв, виховала на їхній сором дочку-лесбіянку. Проте через два з половиною роки він продемонстрував гнучкість своїх моральних принципів, і почуття сорому нітрохи не завадило йому використати моє „збочення“ для важливої справи. Саме тоді остаточно з’ясувалося, що Алісу не цікавлять хлопці, тож батько вирішив звести мене з нею. Власне, тому ми й переїхали до Плімута.

Шокований Кейт не вірив своїм вухам.

— Батько примушував тебе спати з Алісою?!

— Ну, навіщо так грубо. Наш татусь делікатна людина, — в її голосі пролунав неприхований сарказм, — він лише тонко натякнув, що чим ближче я з нею зійдуся, то буде краще. Жодного примусу не знадобилося. Аліса мені зразу сподобалась, ми швидко зійшлися… словом, усе в нас було добре, поки Маріка, ця мала сучка, не заморочила їй голову.

Як і минулого разу, Кейт проіґнорував випад сестри на Марічину адресу.

— А як батько поставився до твого розриву з Алісою?

— Певна річ, негативно. Дуже сердився. Я знала, що так буде, тому довго терпіла, вдавала, що не підозрюю про Алісині шури-мури з Марікою, ніяк не наважувалася на відверту розмову… І це була моя помилка. Можливо, якби це сталося раніше, Аліса обрала б мене, а не Маріку. Однак я сподівалася, що все владнається само по собі. Великі надії покладала на тебе — що ти окрутиш Маріку, і вона думати забуде про Алісу… Та коли Маріка оселилась у Норвіку, коли вони стали щоночі спати разом, тут я вже не витримала. — Джейн замовкла й опустила очі. — Правда, Аліса не хотіла зі мною розлучатися. Вона запропонувала… ну, щоб ми були втрьох. Маріка погодилася.

— А ти ні?

— Звісно ж, ні. Це не для мене.

— Розумію, — сказав Кейт. — Схоже, й для батька це було занадто.

Сестра пирхнула:

— Ой, не сміши мене! Я просто не сказала йому правди — ні про причини нашої сварки, ні про стосунки Аліси з Марікою. Якби він знав про їхню пропозицію, то змусив би мене пристати на неї.

— Так гадаєш?

— Я цього певна. Йому начхати на мої почуття… так само, як і тобі. Ви з ним один одного варті.

Кейт гірко зітхнув:

— Невже ти ніколи не пробачиш мене?

Джейн рішуче похитала головою.

— Таке неможливо забути, — сказала вона незлобливо, просто констатуючи факт.

— А я не прошу забути, я прошу пробачити. Минуло вже десять років…

— Лише десять років, Кейте. Лише. Я пам’ятаю все так виразно, ніби це сталося щойно вчора.

— Тоді мені було п’ятнадцять. Я був дурним хлопчиськом.

— А мені це не було дванадцяти. Я була наївним та невинним дівчам і не до кінця розуміла, що відбувається. Зате ти чудово все розумів.

— Будь ласка, Джейн, не відштовхуй мене знову, — благав Кейт. — Я більше не можу витримувати твоєї ворожості. Дай мені шанс спокутати мою провину. Признач будь-яке покарання, я згоден на все.

Джейн втислася в крісло, міцно заплющила очі й затулила долонями вуха.

— Замовкни, Кейте. Негайно замовкни! А то я закричу. Голосно закричу — і начхати, що буде далі.

Змирившись із черговою поразкою, Кейт підвівся зі стільця й відійшов до книжкових полиць.

— Я люблю тебе, Джейн, — понуро мовив він.

— Авжеж любиш, — глухо сказала сестра. — Так любиш, що…

Вона не закінчила, встала з крісла й підступила до вікна.

— Не роби цього, — озвався Кейт.

Не звернувши уваги на його слова, Джейн розсунула штори і трохи відчинила одну віконницю. В кабінеті стало світліше.

— Ого! — здивувалась вона. — Справжнісіньке скло. І досить якісне. Мабуть, і його Маріка принесла з нашого світу.

— У цьому не було потреби, — стримано відповів Кейт. — Зараз тут іде п’ятнадцяте сторіччя. А це — князівський палац.

— Зрозуміло.

Далі Джейн ніяк не коментувала побачене зовні й ні про що не питала, а Кейт, переконавшись, що вона поводиться обережно, вже не закликав її до обачності. Він дивився на сестру, мимоволі милувався її тендітною постаттю і з соромом та болем згадував події десятирічної давнини. Перш ніж стати вродливою дівчиною, Джейн була напрочуд милою дівчинкою, Кейт змалку душі в ній не чув, він просто обожнював її і любив так ніжно, що зрештою втратив над собою контроль… Аби ж то він міг повернути час назад і виправити скоєне! Та, на жаль, Попередники не змогли створити машину часу. Мало того — давні записи свідчили, що наука Попередників довела принципову неможливість подорожей у часі…

Так минуло близько чверті години. Нарешті Джейн відійшла від вікна і знову сіла в крісло. Взяла зі стола грубезну книжку в шкіряній оправі й навмання розгорнула її.

— Дивно, — сказала вона. — Літери не грецькі, а латинські. Теж чудні, але точно латинські. Виходить, словани користуються двома абет… Е, ні. Це не слованська мова.

— Гадаю, ібрійська, — сказав Кейт. — Ця книжка лежала тут і минулого разу. А літери чудні з тієї ж причини, з якої тутешні елінські відрізняються від наших грецьких. Як-не-як, це інший світ. Дуже схожий на наш, та все ж інший.

Джейн згорнула книгу, поклала її на стіл і нетерпляче позирнула на портал.

— От чорт! Де ж завіялася Маріка?

— А про що ти збираєшся з нею говорити? — запитав Кейт.

— Саме про те, чого ти досі не наважився їй сказати. Далі зволікати не можна.

— Щось сталося? — стривожився Кейт.

— Так, сталося. Опівночі, вже коли ти пішов на Патрію, до батька завітав Родріґес…

— Куратор з безпеки?

— Ні. Куратор Центральної Америки. Мами не було вдома, батько думав, що й мене немає, тому вільно розмовляв з ним у вітальні. А я підслухала частину розмови. Родріґес пропонував батькові посаду Старшого Куратора.

— Та ти що?! Це серйозно?

— Ще й як. Багато членів Курії незадоволені стриманою позицією Фредріксона стосовно Конорів. Вони вважають, що зараз потрібен новий Старший Куратор, більш рішучий та безкомпромісний. І зійшлися на батьковій кандидатурі.

— А що батько?

— О, можеш не сумніватися, він сприйняв цю пропозицію з ентузіазмом. І негайно взявся викладати план своїх дій. Він таки впевнений, що Аліса вже вміє працювати з порталами, тому пропонує захопити сера Генрі заручником і, під загрозою його смерті, примусити Алісу відкрити шлях до світу Конорів. А потім її вб’ють… — Джейн судомно глитнула. — Батько говорив про це так холоднокровно, з такою байдужістю до людського життя, що мене мало не знудило. Це було жахливо, Кейте! Я не можу цього допустити. Я люблю Алісу й хочу врятувати її.

Якийсь час Кейт ошелешено мовчав, не в змозі вичавити з себе ані слова. Коли до нього повернулася мова, він запитав:

— А що… що буде з Марікою?

— Точно не знаю. Я не могла далі підслуховувати, бо інакше виказала б себе. Але те, що батько навіть не згадав її в своєму плані, говорить про багато. Схоже, щодо неї Курія давно дійшла спільної думки. Мабуть, і для батька, і для Родріґеса цілком очевидно, що Маріку треба вбити ще на самому початку операції… — Після деяких вагань Джейн нерішуче простягла братові руку. — Я ненавиджу тебе, Кейте, і ніщо цього не змінить. Проте зараз ми союзники і маємо діяти спільно. Я оголошую перемир’я.