Розділ 29 Таємниця Дейни Волш

Дейна Волш вимкнула свій Ключ, яким щойно скористалась як звичайним мобільним телефоном, і запитливо поглянула на Смирнова.

— Сподіваюсь, ми правильно вчинили.

— Безумовно, — сказав він.

— Це ж не лише особисте, так? Це ще й знак нашої доброї волі. Конори мають знати, що не всі Послідовники є їхніми ворогами.

Смирнов гмикнув.

— І тому ти ні словом не обмовилася про Кейта з Джейн?

— Ну, мабуть… Не знаю. Я дуже хотіла запитати, але боялася, що Маріка знову все заперечуватиме. Минулого разу вона була такою щирою, що я мало не повірила їй… А що як ми справді помиляємося?

— Заспокойся, Дейно. Вони там, їм ніде більше бути. Ми добре це знаємо. А Маріка просто майстерно прикидається.

Смирнов говорив так уже не раз і не двічі. Він не мав жодних сумнівів, що Кейт і Джейн перебувають у світі Конорів. Він не здогадувався, не припускав, не підозрював — а знав це напевно. І Дейна Волш знала. З усіх Послідовників лише вони двоє знали правду…

Смирнов висунув нижню шухляду свого стола, взяв звідти невеличкий альбом з фотоґрафіями і став повільно гортати його сторінки. Його погляд зробився сумним і задумливим.

В альбомі були знімки лише однієї людини в різні періоди життя — спершу немовляти, потім маленької дівчинки, далі вже старшої дівчинки, дівчини-підлітка, юної дівчини і, нарешті, дорослої дівчини. Останнє фото було зроблено два місяці тому. Смирнов довго розглядав його, а тоді підвів очі на співрозмовницю.

— Ми неправильно прожили життя, Дейно, — тоскно промовив він. — Самі страждали і дітей змусили страждати.

Вона підійшла до вікна, відсунула штору й задивилися на вогні вечірнього Стокгольма.

— Знаю, Алексе. Це я в усьому винна. Я так не хотіла втратити сина… а в результаті втратила й доньку.

Ми втратили, — поправив її Смирнов і ніжно, мов до живої істоти, торкнувся пальцями до зображення вродливої білявої дівчини на фотоґрафії.

Джейн променисто всміхалася йому зі свого останнього знімку.

Загрузка...