Заборонені чари

Розділ 19 Підслухана розмова

Аліса повернулася в Норвік близько півдня. Ще зранку Маріка попередила її про Стенів візит, тому вона зайшла лише до кабінету, де поклала на стіл підручники та конспекти, у передпокої зняла куртку і змінила черевики на домашні туфлі, після чого подалася до сусідньої з її покоями гостьової кімнати.

Там була Маріка. Одягнена в халат, вона сиділа в широкому кріслі, підібгавши під себе ноги, і переглядала товстий медичний журнал. Її волосся було трохи вологим і від того здавалося радше русявим, ніж золотавим.

При кузининій появі, Маріка згорнула журнал і здивовано мовила:

— Щось ти рано сьогодні.

— Вирішила засачкувати, — пояснила Аліса. — Однаково не було нічого цікавого. А як твій брат?

— Спить мов убитий. Дуже втомився, бідолашний. — Маріка ніжно всміхнулася. — Прийшов страшенно брудний, натрусив пилу на килим. Але нічого, згодом я приберу.

Аліса скептично гмикнула.

— Грізна обіцянка! От зловлю тебе на слові… А втім, ні, приберу сама. Не годиться принцесі-білоручці обтяжувати себе плебейською роботою.

— Ну, не кажи! — образилась Маріка. — У своєму мишковарському кабінеті я сама прибираю.

— Авжеж, бачила, який там розгардіяш. Це ще одна причина й близько не підпускати тебе до прибирання, — сказала Аліса і скинула вовняну кофту, під якою була біла блузка без рукавів. — Жарко, між іншим. Здорово ти тут накочегарила.

У кімнаті справді було жарко. Взимку, з метою економії, всі зайві приміщення в замку не опалювалися, але теплолюбна Маріка ввімкнула тут на повну потужність обігрівача.

— Я щойно приймала ванну, — пояснила вона. — Не йти ж у Раду немитою.

— Так я ж не маю нічого проти, — знизала плечима Аліса. — Лише констатую факт.

Вона відчинила дверцята шафи, щоб тимчасово покласти кофту, і побачила там розкішну аквамаринову сукню. Під нею стояли вишукані туфельки на височеньких підборах, а поруч на одній з полиць лежала тонка мереживна білизна та білі панчохи.

— Вирішила вдягти на збори Версаче?

Маріка зіскочила з крісла й підійшла до кузини.

— Ага. Хочу показати братикові, що тут носять не лише безсоромну, як він висловлюється, одіж.

— Зрозуміло.

Аліса повісила кофту поруч із сукнею від Версаче й зачинила шафу.

— До речі, — зауважила вона, поглянувши на свої обтислі чорні штани, — могла б і для мене прихопити якусь довгу сукню. Сумніваюся, що твій брат звик бачити дівчат у такому вбранні.

— Я думала, ти не встигнеш повернутися, — сказала Маріка. — Адже збори Ради починаються о пів на п’яту. Та в будь-якому разі, Стена не має обходити, як ти вдягаєшся. Це не його справа.

— Так, звичайно. Але я хочу справити на нього гарне враження.

— Неодмінно справиш. Уже з моїх розповідей він знає, що ти дуже мила дівчина.

Аліса ніяково посміхнулася:

— Аж надто мила. Особливо з тобою. Коли йому стане відомо про наші стосунки…

— Ой, не переймайся! Я ж говорила тобі, що Стен вважає це пустощами. До того ж сьогодні я йому прозоро натякнула щодо нас.

— Як саме?

— Сказала, що ми спимо разом. А ще між іншим зауважила, що ти ніколи не водиш до себе чоловіків.

— Стен зрозумів, що це означає?

— Не зовсім, — відповіла Маріка. — Він був занадто втомлений. Але згодом обов’язково додумає ситуацію до кінця і дійде правильних висновків.

Аліса зітхнула:

— Мені так незручно зустрічатися з ним…

— Облиш! — заспокоїла її Маріка. — Все буде гаразд. Пам’ятаєш, як ти переживала, що батько дізнається про нас? А він і слова нам не сказав. Досі вдає, що ні про що не здогадується.

— То це ж дядечко Генрі! — заперечила Аліса. — Він не сміє ні в чому тобі суперечити, навіть думки не припускає, щоб критикувати твою поведінку. А задати мені прочухана не наважується — боїться, що ти довідаєшся і влаштуєш скандал. Я, звісно, не сумніваюся, що твій брат теж любить тебе. Та навряд чи його любов така сліпа й беззаперечна.

— Це правда, ми з ним часто сваримося, — підтвердила Маріка. — Але з твого приводу ніяких сварок не буде. Повір.

— Що ж, хочу вірити…

Аліса відійшла від шафи, лягла на ліжко і втомлено випростала ноги.

— А таки важко їздити щодня в Единбурґ і назад, — промовила вона. — Це просто набридає.

Маріка присіла поруч і взяла її за руку.

— Ти дуже напружена, Алісо, — сказала вона. — І не лише від утоми. Ти чимось схвильована. Що сталося?

Аліса нітрохи не здивувалася її проникливості. Вона й сама частенько відчувала найменші відтінки Марічиного настрою, не потребуючи ніякої телепатії.

— Так, дещо сталося. Пам’ятаєш, ми якось говорили про Елен О’Ши з мого курсу?

Маріка ствердно кивнула. Аліса була товариською дівчиною, мала багато приятельок в університеті, але жодну з них не запрошувала до себе в гості, щоб не створювати зайвих клопотів для Маріки. Сама ж Маріка почувалася незручно від того, що обмежує кузину в спілкуванні, тому неодноразово пропонувала їй відмовитися від такого жорсткого правила — якщо не виникає проблем з Джейн, котра часто гостює в Норвіку, то рідкі відвідини Алісиних університетських знайомих нічого не змінять. Аліса мало не поступилася, навіть збиралася для проби запросити Елен О’Ши, з якою за час навчання зійшлася найближче, та в останній момент передумала.

— То що ж Елен? — запитала Маріка.

— Раніше я не хотіла тобі казати, але вона вже три місяці заграє зі мною. М’яко, ненав’язливо — і, водночас, наполегливо, хоча раніше я за нею не помічала ніякої схильності до дівчат. Певна річ, я щоразу давала їй зрозуміти, що між нами може бути тільки дружба, та вона на це не зважала. А сьогодні… сьогодні перед першою парою я випадково почула, як вона розмовляла з кимось про мене.

— З ким?

— Не знаю. Розмова була по мобільному. Елен сперечалася з якимсь чоловіком, котрого називала просто „сер“. Точних слів я не пригадаю, але вона була незадоволена, що він так тисне на неї, вимагає негайного результату. Говорила, що розуміє, як йому зараз важко, але нічим зарадити не може. Мовляв, це не її вина, що Аліса — ну, тобто я, — така непоступлива. Потім послухала його і погодилася, що справді, це порушення правил — називати ім’я по телефону. Проте він також чинить не за правилами, коли щодня телефонує їй під час занять, і вона обов’язково відзначить це у своєму звіті до Курії.

— Ого! — аж скинулася Маріка. — До Курії?

— Атож. Не думаю, що йшлося про Римську Курію. Мабуть, це якось пов’язано з Кураторами, керівниками Послідовників.

— Так, звісно, — кивнула Маріка. — А про що вони далі говорили?

— Більше ні про що. Елен вимкнула телефон, а я поквапилася піти, поки вона не помітила мене. Сама розумієш, я була приголомшена і ледве всиділа на лекції. Другою парою мав бути семінар з романтизму, де ми з Ейрін сидимо поруч, і я боялася зрадити себе, тому сказала, що погано почуваюсь, і поїхала додому.

Кілька хвилин Маріка мовчала в задумі. Нарешті промовила:

— Отже, я мала рацію. Послідовники стежили й за тобою. І вже давно… Ти казала, що Елен почала підбивати до тебе клинці три місяці тому?

— Десь так. І розумію, до чого ти ведеш. Поведінка Елен змінилася вже після мого з Джейн розриву. Вочевидь, Послідовники переконалися, що швидкого примирення годі чекати, і вирішили задіяти запасний варіант.

— То тепер ти визнаєш, що Джейн шпигувала за тобою?

Аліса знову зітхнула:

— Дуже не хочу в це вірити. Але факти, кляті факти — свідчать про інше. Мені боляче думати, що вона працювала на Послідовників.

— Ти досі любиш її? — запитала Маріка.

— Так, — чесно зізналась Аліса. — Я люблю і тебе, і її, вас обох.

— А кого з нас дужче?

— Тебе, ясна річ. Безумовно, тебе. Я вже зробила вибір і не шкодую про це. Навіть якщо ти розлюбиш мене…

Маріка негайно притисла палець до її вуст.

— Не кажи так. І думати про це не смій. Я ніколи не розлюблю тебе, ніколи не покину. Ми завжди будемо разом — навіть коли я вийду заміж… — Вона трохи помовчала. — Боюсь, це станеться дуже скоро.

— Це станеться лише тоді, — сказала Аліса, поцілувавши її долоню, — коли ти сама захочеш. Я впевнена, що твій брат не поведе тебе силоміць до вівтаря.

— Ні, не поведе. Я сама піду. У мене, як принцеси, є свій обов’язок, і я виконаю його. Зрештою, в цьому немає нічого страшного. Я домовлюся з Флавіаном щодо тебе, він не втручатиметься в наші стосунки.

— Ти так думаєш? — з сумнівом запитала Аліса.

— Я цього певна. Флавіан не буде мені суперечити. Хоча, мабуть, спробує — але я враз поставлю його на місце. Дуже швидко покажу йому, хто з нас головний. — Марічині очі зблиснули. — Він ще не розуміє, з ким хоче одружитися.